Постанова Київський апеляційний суд № 756/15685/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2025 року м. Київ Справа № 756/15685/23 Провадження: № 22-ц/824/4010/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Соколової В. В., секретар Сакалош Б.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Мустіпан Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Ткача М. М., у справі за позовом Акціонерного товариства «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у с т а н о в и в: У листопаді 2023 року АТ «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 07.03.2019 року між АТ «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № РР/37/96 від 07.03.2019 року, за яким банк надав відповідачу кредит в розмірі 900 000 грн на споживчі потреби. Дата повернення кредиту: 06.03.2024 року. Загальна вартість кредиту становить 1631382,62 грн. Кредит, одержаний позичальником за договором, та нараховані проценти за його користування повертаються щомісячно згідно графіку ануїтетних платежів. 18.09.2020 року між АТ «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до договору про споживчий кредит №РР/37/96, згідно з якої сторони домовились, серед іншого, капіталізувати прострочені проценти за користування кредитом за договором у сумі 81377,77 грн, визнати прострочену заборгованість за основним боргом за договором у розмірі 2707,29 грн строковою. Сторони домовилися викласти підпункт 1.1.1. пункту 1.1. договору у новій редакції наступного змісту: загальний розмір кредиту (сума кредиту) 820701,49 грн. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 07.03.2019 року між банком та ОСОБА_2 , як поручителем, укладено договір поруки №РР/37/96/Р1 від 07.03.2019 року, відповідно до умов якого, поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за порушення ОСОБА_1 , взятих на себе забезпечених порукою зобов`язань, що витікають з договору про надання споживчого кредиту. Так, банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав ОСОБА_1 кредит, перерахувавши кредитні кошти в розмірі 900 000 грн на рахунок відповідачки. Проте, ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконує належним чином, не сплачує кредит та нараховані проценти, у зв`язку з чим утворилась прострочена заборгованість, яка станом на 03.11.2023 року становить 951 680,90 грн та включає в себе прострочену заборгованість за основним зобов`язанням в розмірі 586 430,47 грн, прострочену заборгованість за процентами за період з 01.03.2021 по 02.11.2023 року у розмірі 353 749,92 грн, інфляційні витрати за несвоєчасне виконання зобов`язань за період з 01.04.2020 по 31.01.2022 у розмірі 7 673,06 грн, 3% річних за період з 01.03.2020 по 23.02.2022 у розмірі 3 827,45 грн. 28.08.2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були направлені вимоги про дострокове виконання зобов`язання до договором про споживчий кредит. Не зважаючи на обізнаність відповідачів про умови кредитного договору, відповідачі не сплатили заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та не вжили жодних заходів для її врегулювання. Ураховуючи вищевикладене, АТ «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» просило суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за договором про споживчий кредит №РР/37/96 від 07.03.2019 від 07.03.2019 року на загальну суму 951 680,90 грн, а також витрати по сплаті судового збору. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2024 року позов АТ «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» заборгованість на загальну суму 951680 грн. 90 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» витрати по сплаті судового збору у сумі 7137 грн 61 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» витрати по сплаті судового збору у сумі 7137 грн 61 коп. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Мустіпан О. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права рішення суду в частині стягнення заборгованості по відсоткам та штрафним санкціям просила скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові в цій частині. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що відповідачка до повномасштабного вторгнення РФ на територію України добровільно сплачувала банку відсотки за кредитом, що нею не заперечується, а відтак, вважає, що у зв`язку із добровільним виконанням відповідачкою зобов`язання до неї не могли застосовуватися штрафні санкції на підставі ст. 625 ЦК України, на підтвердження зазначених обставин посилалася на практику Верховного Суду. Крім того, звертає увагу на те, що поручитель, ОСОБА_2 , має статус учасника бойових дій, тому стягнення процентів є безпідставним, проте суд не врахував зазначеного. Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Єфремова І. В. в інтересах АТ«БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважала їх необґрунтованими, зазначила, що скаржниця посилається на правові висновки Верховного Суду, які є не релевантними до даних правовідносин. Крім того, вказує, що пункт 3.1. кредитного договру щодо порядку нарахування процентів не визнавався недійсним, а відтак штрафні санкції застосовані судом правомірно. Окремо звертає увагу на те, що згідно з п. 1.4. договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання забезпечених порукою зобов`язання у повному обсязі. При укладенні кредитного договору 07.03.2019 року та договору поруки, відповідачами не було повідомлено та надано доказів того, що ОСОБА_2 призваний на військову службу за призовом, або брав/бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, що він перебував/перебуває безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів. Відповідачами не здійснено жодного заходу для повідомлення про статус військовослужбовця при укладенні кредитного договору та договору поруки. Також зауважує, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не застосовується до спірних правовідносин. В судовому засіданні адвокат Єфремова І. В. в інтересах АТ«БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» заперечувала проти апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Від адвоката Мустіпан О. В. в інтересах ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що адвокат Мустіпан О. В. не зможе прибути в судове засідання до Київського апеляційного суду, яке призначено на 06.02.2025 року о 12:00, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності скаржника, колегія суддів ураховувала наступне. Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними. При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто, реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору. Посилаючись на неможливість прибуття в судове засідання у зв`язку із зайнятістю в іншому провадженні, адвокат Мустіпан О. В. не надала доказів на підтвердження вказаних обставин, а тому визначені обставини не можуть вважатись поважною причиною для відкладення розгляду справи. Зважаючи на вищевикладене та ураховуючи ту обставину, що учасники справи про розгляд справи були повідомлені заздалегідь, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності відповідачки та її представника , які не з`явилися до суду. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши пояснення адвоката Єфремової І. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судове рішення оскаржується лише в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості по процентам та штрафним санкціям, а тому в іншій частині не переглядається. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07.03.2019 року між ПАТ «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №РР/37/96 (з ануїтетними платежами). За умовами п. 1.1.1. та п. 1.1.4. договору, банк надав позичальнику кредит у розмірі 900 000 грн. на споживчі потреби. Відповідно до п. 1.1.5. сторони визначили, що дата повернення кредиту: 06.03.2024 року. За користування кредитом, позичальник зобов`язався сплачувати проценти в розмірі 26,5 % річних (п.1.2.1 договору). Згідно із п. 1.2.4. договору, реальна річна процентна ставка становить 29,72 % річних. Відповідно до п. 1.1.7. договору, загальна вартість кредиту становить 1 631 382,62 грн. Відповідно до п. 4.1 кредитного договору, кредит, одержаний позичальником за договором, повертається щомісячно згідно встановленого графіку ануїтетних платежів, зазначеними в ньому рівними частинами (ануїтетний платіж), кожна з яких включає в себе заборгованість за сумою кредиту та процентами за його користування, розрахованими за весь строк користування кредитом, але не пізніше 10 (десятого) числа кожного місяця, починаючи з 10.04.2019. Графік ануїтетних платежів наведений в додатку №1 до даного договору. При цьому повне повернення кредиту здійснюється позичальником не пізніше дати повернення кредиту, зазначеної у п. 1.1.5 договору. Порядок нарахування процентів сторони передбачили у розділі 3 кредитного договору. Згідно із п. 3.1. та п. 3.2 договору, банк щомісяця за період з першого числа по останнє число (включно) місяця нараховує проценти за кредитом, виходячи із встановленої в п. 1.2.1 цього договору процентної ставки та фактичної суми наданого кредиту за фактичний строк користування наданим кредитом (метод «факт/факт»), кількість днів у році зазначається фактична - 365/366. При нарахуванні процентів дата надання кредиту враховується, а дата повернення кредиту - ні. Залишок процентів за неповний розрахунковий період сплачується одночасно з погашенням суми кредиту. Згідно з п. 5.6 договору, позичальник зобов`язаний повернути суму кредиту, сплатити проценти за користування ним та неустойки, передбачені цим договором. Відповідно до п. 5.10 договору, позичальник зобов`язаний достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та неустойки у випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством України. Сторони погодили, що згідно з пунктом 1.3.1. договору про споживчий кредит виконання зобов`язань за договором забезпечується: іпотекою 3-кімнатної квартири загальною площею 78,2 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позичальнику та ОСОБА_4 та порукою ОСОБА_2 . У забезпечення виконання грошового зобов`язання за договором про споживчий кредит. 07.03.2019 між АТ «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № РР/37/96/Р1. Згідно з п. 1.1. договору поруки, поручитель поручається перед кредитором за належне виконання боржником, яким є ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що витікають з договору споживчого кредиту № PР/37/96 від 07.03.2019 року, а також всіх додаткових договорів та угод до нього в тому числі укладених в майбутньому, укладених між кредитором та боржником, відповідно до умов якого боржник зобов`язаний повернути кредитору кредит в сумі 900 000 грн в строк до 06.03.2024 року, а також сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 26,5 % річних, комісії, можливі пені та штрафи у розмірах та на умовах, визначених кредитним договором. Згідно з 1.2. договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов`язань, вказаних у п. 1.1 цього договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від боржника та поручителя разом, так і від кожного окремо. 18.09.2020 Акціонерне товариства «БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ» та ОСОБА_1 підписали додаткову угоду №1 до договору про споживчий кредит №РР/37/96 (з ануїтетними платежами) від 07.03.2019 року, якою сторони домовились про наступне: Сторони домовились капіталізувати прострочені проценти за користування кредитом за договором у сумі 81 377,77 грн; сторони домовились визнати прострочену заборгованість за основним боргом за договором у розмірі 2707,29 грн. строковою; сторони домовились викласти підпункт 1.1.1 пункту 1.1 договору у новій редакцій наступного змісту: 1.1.1 Загальний розмір кредиту (сума кредиту) - 820 701,49 грн. Відповідачка, ОСОБА_1 , свої зобов`язання за договором не виконувала належним чином, не погашала належні до сплати суми за користування кредитом. 28.08.2023 року на адресу ОСОБА_1 була направлена вимога про дострокове виконання зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту № РР/37/96 від 07.03.2019 року, яку відповідачка отримала 31.08.2023 року. Зазначена письмова вимога банку залишена відповідачкою без реагування, будь-яких дій з боку останньої щодо погашення заборгованості протягом 60 (шестидесяти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги не вчинено. Цього ж числа, поручителю, ОСОБА_2 , була направлена вимога про дострокове виконання зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту № РР/37/96 від 07.03.2019 року на підставі договору поруки, однак не отримана останнім. Задовольняючі позовні вимоги в частині стягнення процентів та штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із невиконанням відповідачкою грошового зобов`язання, передбаченого умовами договору, з позичальника, та, відповідно її поручителя занесвоєчасне повернення процентів підлягає до стягнення сума у розмірі 3827,45 грн, а також інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань у розмірі 7673,06 грн. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне. Згідно положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Сплата процентів є невід`ємним обов`язком Позичальника, який отримав кредитні кошти. Зі змісту ст. 1054 ЦК України також убачається, що такий обов`язок має місце до повного повернення кредиту, в іншому випадку втрачається сама суть кредиту, що полягає у поверненні не тільки тіла кредиту, а також і процентів. Згідно з статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. З матеріалів справи убачається, що згідно умов договору сторонами погоджено щомісячну сплату відсотків за кредитом на фактичну суму наданого кредиту, який наданий до 06.03.2024року. При цьому, колегія суддів ураховує, що умови договору, на яких позивач ґрунтував свої вимоги зі сплати процентів, розташовані в розділі 3 договору, який регулює правомірну поведінку позичальника («Порядок нарахування процентів»). Тобто, сторони погодили та домовилися, що проценти нараховуються за фактичний строк користування наданим кредитом, виходячи із встановленої в п. 1.2.1 цього договору процентної ставки. Отже, керуючись вищенаведеними положеннями ст. 625 ЦК України, якщо в кредитному договорі сторонами погоджено умови, згідно яких банк щомісяця за період з першого числа по останнє число (включно) місяця нараховує проценти за кредитом, виходячи із встановленої в п. 1.2.1 цього договору процентної ставки та фактичної суми наданого кредиту за фактичний строк користування наданим кредитом, то нарахування передбачених в кредитному договорі процентів є правомірним та узгоджується із приписами ст. 629 ЦК України, ст. 1054 ЦК України. За таких підстав, право банку нараховувати проценти обумовлено змістом та обсягом зобов`язань, що передбачені в кредитному договорі. Крім тогро, варто зауважити, що пункт 3.1. розділу 3 - «порядок нарахування процентів» кредитного договру недійсним не визнавався, а позбавлення банку права нараховувати проценти до повного фактичного повернення суми отриманого кредиту, є втручанням у господарську діяльність банку та грубим порушенням приписів ст. 1054 ЦК України. Колегія суддів також відмічає, що порушення умов кредитного договору не є підставою для звільнення позичальника від сплати передбачених в кредитному договорі процентів. Зі змісту позовної заяви убачається, що банк не вимагає від позичальника того, що не передбачено кредитним договором. Колегія суддів відмічає, що скаржниця посилається на правові висновки Верховного Суду, які є не релевантні правовідносинам даної справи (№ 703/2718/16-ц; № 646/14523/15-ц; № 535/757/17; № 464/3790/16-ц). Основною відмінністю зазначених справ від даної справи є те, що у вищеперерахованих справах, у кредитному договорі не було передбачено, що банк щомісяця за період з першого числа по останнє число (включно) місяця нараховує проценти за кредитом, виходячи із встановленої умовами договору розміру процентної ставки та фактичної суми наданого кредиту за фактичний строк користування наданим кредитом. Доводи апеляційної скарги в частині неправомірного нарахування банком процентів не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, за таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідачів простроченої заборгованості за процентами у розмірі 353 749, 92 грн, солідарно. Крім того, з матеріалів справи убачається, що за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач просив стягнути з відповідачів 3% річних за порушення строків повернення кредиту та несвоєчасне повернення процентів у розмірі 3827,45 грн., а також інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань у розмірі 7673,06 грн. Перевіряючи висновки суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів виходить з наступного. В силу ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, з аналізу ст. 625 ЦК України убачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто, три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Колегія суддів ураховує, щоЗаконом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022, внесені зміни, серед іншого, до Цивільного кодексу України, а саме доповнено пунктом 18 розділ ЦК "Прикінцеві та перехідні положення". Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом № 2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На час розгляду справи в суді строк дії воєнного стану в країні триває. Тобто, на час дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Поряд з цим, як убачається з розрахунку заборгованості, наявного в матеріалах справи, інфляційні втрати за несвоєчасне виконання зобов`язань та 3 % річних, передбачені ст. 625 ЦК України, позивач просив стягнути виключно за період до введення в Україні воєнного стану. Перевіривши визначений судом розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, який підлягає до стягнення з відповідачів, колегія суддів з ним погоджується та вважає його правильним. За таких обставин, оскільки позичальником було порушено зобов`язання за договором, а поручитель згідно умов договору несе відповідальність за порушене позичальником зобов`язання солідарно, банк правомірно нарахував, а суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачів 3 % річних у розмірі 3827,45 та інфляційні втрати у розмірі 7673,06 грн. Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом тих обставини, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій, а відтак, звільнений від сплати процентів та штрафних санкцій за кредитними зобов`язаннями, колегія суддів відмічає наступне. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 Цивільного процесуального кодексу України) Оскільки, правовою підставою для звернення до апеляційного суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, таке право у особи виникає після порушення її права, у зв`язку з чим таке право підлягає захисту. Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому. Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS"). З матеріалів справи убачається, що апеляційна скарга подана адвокатом Мустіпан О. В в інтересах ОСОБА_1 , тобто, ОСОБА_2 у даному випадку не є скаржником. У зв`язку із тим, що скаржник може звертатися до суду з апеляційною скаргою, що стосується виключно його порушеного права, а не прав інших осіб, колегія суддів не входить в обговорення питання щодо доводів апеляційної скарги стосовно прав ОСОБА_2 , докази в матеріалах справи на представництво в інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції відсутні, як і відсутні будь-які його доповнення або заперечення щодо апеляційної скарги. Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Мустіпан О. В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 29 серпня 2024 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Мустіпан Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 11 лютого 2025 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова