Постанова Київський апеляційний суд № 752/26110/23

П ОС ТА НО ВА І МЕ НЕ М У К Р А Ї НИ 05 лютого 2025 року м. Київ Справа 752/26110/23 Провадження№22-ц/824/1923/2025 Резолютивна частина постанови оголошена 05 лютого 2025 року Повний текст постанови складено 07 лютого 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоірної О.І., секретаря Желепи В.В. сторони: позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 відповідач (позивач за зустрічним позовом ) ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану адвокатом Меньком Дмитром Дмитровичем, на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2024 року, постановлену у складі судді Плахотнюк К.Г.,- В С Т А Н О В И В: У провадженні Голосіївського районного суду міста Києва з вересня 2022 року перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та визначення способу участі батька у вихованні, спілкуванні з дитиною. 04 лютого 2024 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення способу участі батька у вихованні, спілкуванні з дитиною. 23 травня 2024 року від ОСОБА_2 в електронній формі через систему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення зустрічного позову шляхом зобов`язання ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду надавати ОСОБА_2 можливість спілкування з малолітньою дитиною - сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою відеозв`язку кожного тижня, раз у два дні, зокрема у кожний вівторок, четвер та суботу у вільний від роботи ОСОБА_2 час. В обґрунтування заяви про забезпечення зустрічного позову заявник зазначає, що після відкриття провадження у справі ОСОБА_1 у лютому 2024 року без погодження з батьком дитини виїхала з сином за межі України до Республіки Польщі, де перебуває до цього часу. Перебуваючи за межами України ОСОБА_1 не надає ОСОБА_2 жодної інформації щодо сина та умов його проживання і потреб, позбавила його можливості спілкуватися із сином у будь-який спосіб, що може призвести до втрати безпосередніх емоційних контактів з дитиною, та, як наслідок, до неможливості виконання рішення суду у справі. Тому з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, просить суд застосувати заходи забезпечення зустрічного позову. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення зустрічного позову до набрання законної сили рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини та визначення способу участі батька у вихованні, спілкуванні з дитиною, зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення способу участі батька у вихованні, спілкуванні з дитиною, відмовлено. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення зустрічного позову, ОСОБА_2 жодним чином не взяв до уваги інтереси матері дитини, на яку просив покласти відповідний обов`язок, не вказав спосіб виконання зобов`язання та не врахував матеріально-технічну можливість ОСОБА_1 забезпечувати відеозв`язок. Також не були враховані й інтереси самої дитини, оскільки заявник просив забезпечити можливість спілкування у час вільний від його роботи, не врахувавши при цьому графік дня дитини. Крім того, відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 , серед іншого, висуває вимогу визначити спосіб його участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 шляхом систематичного спілкування з дитиною, зокрема і засобами електронного зв`язку. З огляду на таке, забезпечення позову шляхом встановлення обов`язку відповідачки за зустрічним позовом вчинити дії щодо забезпечення встановленого позивачем графіку спілкування ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , суд вважав недопустимим, оскільки встановлення дня тижня та часу зустрічей для спілкування позивача за зустрічним позовом із сином фактично вирішує по суті одну із заявлених ОСОБА_2 позовних вимог про визначення способу спілкування з дитиною. Забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем за зустрічним позовом, фактично наперед вирішує питання, які стосуються розгляду частини позовних вимог по суті. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою представник ОСОБА_2 - адвокат Менько Д.Д. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити про забезпечення позову. Зокрема зазначає про те, що постановляючи оскаржувану ухвалу, судом першої інстанції не враховано правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20). В обґрунтування заяви про забезпечення позову він, як представник ОСОБА_2 , посилався на те, що звертаючись до суду з позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 як на підставу своїх порушених прав, послався на те, що після винесення Розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації № 610 від 15.12.2023 «Про порядок зустрічей з ОСОБА_3 » ОСОБА_1 кілька разів не надавала ОСОБА_2 можливості побачитись з сином з посиланням на свою хворобу, тобто створювала перешкоди батьку у спілкуванні з дитиною з посиланням на свій стан здоров`я, який не може бути такою перешкодою. Також ОСОБА_2 вважає, що запропоновані ОСОБА_1 та визначений Розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації № 610 від 15.12.2023 «Про порядок зустрічей з ОСОБА_3 » строком на 6 місяців порядок та час його спілкування з сином не в повній мірі відповідає інтересам сина. Крім того, після відкриття провадження у справі ОСОБА_1 у лютому 2024 року без погодження з батьком дитини взагалі виїхала з сином за межі України до Республіки Польщі, де перебуває до цього часу. Перебуваючи за межами України ОСОБА_1 не надає ОСОБА_2 жодної інформації щодо сина та умов його проживання і потреб, позбавила його можливості спілкуватись із сином у будь-який спосіб, що може призвести до втрати безпосередніх емоційних контактів з дитиною, та, як наслідок, до неможливості виконання рішення суду у справі. Зазначені обставини існують і на даний час, оскільки з часу виїзду ОСОБА_1 у лютому 2024 року з сином до Республіки Польщі, вона не надає ОСОБА_2 можливості спілкуватись з сином і таким чином своїми діями перешкоджає батьку дитини спілкуватись з сином, чим порушуються права як його, так і дитини. У той же час, спілкування батька з дитиною буде сприяти відновленню та налагодженню їх емоційних стосунків і ця обставина відповідатиме їх найкращим інтересам. На зазначені обставини суд першої інстанції не звернув уваги та помилково відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову. Помилковим є і висновок суду першої інстанції щодо не доведення, що незастосування заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання майбутнього рішення у справі, оскільки враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту дитини особисто з батьком при будь-якому варіанті вирішенні судом спору буде сприяти можливості його виконання. Також помилковим є висновок суду першої інстанції щодо того, що забезпечення позову шляхом встановлення обов`язку відповідачки за зустрічним позовом вчинити дії щодо забезпечення встановленого позивачем графіку спілкування з сином фактично вирішує по суті одну із заявлених ОСОБА_2 позовних вимог є безпідставними, оскільки вид його забезпечення шляхом зобов`язання відповідача надати можливість спілкування батька з дитиною спрямований на збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком. При цьому має бути враховано, що батько має право на контакт з дитиною, якого також потребує дитина, що також сприятиме й налагодженню співпраці між батькам. Учасники справи правом подання відзиву не скористалися. В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги із викладених в ній підстав. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Частинами першою, другою ст.149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Перелік видів забезпечення позову передбачений ст.150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (п. 2 ч. 1ст.150 ЦПК України); а також встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (п.3 ч. 1 ст.150 ЦПК України). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми від 15 травня 2003 року, ратифікованої Законом України від 20 вересня 2006 року № 166-V, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, представник ОСОБА_2 - адвокат Менько Д.Д. обґрунтовував тим, що після відкриття провадження у справі ОСОБА_1 у лютому 2024 року без погодження з батьком дитини виїхала з сином за межі України до Республіки Польщі, де перебуває до цього часу. Перебуваючи за межами України ОСОБА_1 не надає ОСОБА_2 жодної інформації щодо сина та умов його проживання і потреб, позбавила його можливості спілкуватися із сином у будь-який спосіб, що може призвести до втрати безпосередніх емоційних контактів з дитиною, та, як наслідок, до неможливості виконання рішення суду у справі. Тому з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, просить суд застосувати заходи забезпечення зустрічного позову. Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя. Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, ЄСПЛ від 16 липня 2015 року), вкотре указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 Рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09). Разом з тим у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків. Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми від 15 травня 2003 року, ратифікованої Законом України від 20 вересня 2006 року № 166-V, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення зустрічного позову, ОСОБА_2 , як вірно зазначив суд першої інстанції, жодним чином не взяв до уваги інтереси матері дитини, на яку просив покласти відповідний обов`язок, не вказав спосіб виконання зобов`язання та не врахував матеріально-технічну можливість ОСОБА_1 забезпечувати відеозв`язок. Також не були враховані й інтереси самої дитини, оскільки заявник просив забезпечити можливість спілкування у час вільний від його роботи, який не конкретизовано, не врахувавши при цьому графік дня дитини. Крім того, відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 , серед іншого, висуває вимогу визначити спосіб його участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 шляхом систематичного спілкування з дитиною, зокрема і засобами електронного зв`язку. Таким чином, обраний захід забезпечення позову є тотожним задоволенню позовних вимог заявника ОСОБА_2 про скасування розпорядження, що суперечить нормам чинного цивільного процесуального законодавства. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність оскаржуваної ухвали не впливають. Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-379, 381-383, 390 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Меньком Дмитром Дмитровичем залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 27 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна