Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/2366/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 260/2366/24 пров. № А/857/14755/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В, Довгої О.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року (суддя- Дору Ю.Ю., ухвалене в м. Ужгород) у справі № 260/2366/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 11 квітня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №31 від 01.03.2024 "Про результати службового розслідування". Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив ОСОБА_1 подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задоволити. Відзив на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції поданий не був. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, з 25.02.2022 року на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_1 був призваний до військової служби у Збройних Силах України та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . До військової частини НОМЕР_1 , 21.02.2023 року позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 року по справі №260/6269/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду поданих ОСОБА_1 рапорту від 24 березня 2023 року та рапорту від 19 травня 2023 року, про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину віком до 18 років). Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти від 24 березня 2023 року та 19 травня 2023 року, військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину віком до 18 років), з врахуванням висновків суду. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено. Станом на день прийняття рішення у суді першої інстанції вказане рішення суду не набрало законної сили. Позивачем 25.01.2024 року подано рапорт до командира Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якого припис на вибуття в зону безпосереднього виконання бойового завдання в.ч. НОМЕР_1 не може отримати та виконати на підставі рішення суду та висновку органу опіки та піклування, оскільки виконує самостійне утримання та виховання малолітньої доньки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , покинути свою доньку не може, тому що понесе відповідальність за статтею 184 КУпАП та статтею 166 КК України. Обхідний лист для здачі посади буде надіслано засобами зв`язку. Вказаний рапорт отримано капітаном ОСОБА_3 25.01.2024 року, що підтверджується підписом на вказаному рапорті. Капітаном ОСОБА_3 26.01.2024 року подано рапорт, яким доповідає, що станом на 26.01.2024 року старший солдат ОСОБА_1 відсутній у розташуванні пункту постійної дислокації в.ч. НОМЕР_1 . Командиром військової частини НОМЕР_1 , 31.01.2024 року прийнято наказ №37 «Про призначення службового розслідування», відповідно до якого, згідно з ст.ст. 84 та 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №551-ХІV, керуючись Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 та враховуючи рапорт т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 в пункті постійної дислокації АДРЕСА_1 капітана ОСОБА_3 від 26.01.2024 року, в якому доповідається про факт відсутності без поважних причин військовослужбовця старшого солдата ОСОБА_1 , з метою уточнення обставин, причин, умов події та встановлення ступеня вини посадових (службових), що могло негативно вплинути на стан боєздатності, бойової готовності військової частини НОМЕР_1 , наказано провести службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли правопорушенню військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 . З даних акту службового розслідування від 01.03.2024 року вбачається, що 25.01.2024 в пункті постійної дислокації в.ч. НОМЕР_1 прибув старший солдат ОСОБА_1 та відмовився виконати припис про вибуття в зону безпосереднього виконання бойового завдання військової частини, виклавши відмову у рапорті. Станом на 09 годину 00 хвилин 26.01.2024 року старший солдат ОСОБА_1 був відсутній у розташуванні постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 і не вибув в зону безпосереднього виконання бойового завдання військової частини НОМЕР_1 . Згідно акту службового розслідування встановлено, що позивач без належного дозволу, отриманого від командира у встановленому порядку 26.01.2024 року самовільно покинув місце розташування пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 та в подальшому є відсутній на військовій службі, і не вибув в зону безпосереднього виконання завдань військової частини НОМЕР_1 . В матеріалах службового розслідування міститься бланк отримання пояснень від 10.02.2024 року, відповідно до яких слідує, що у зв`язку з відсутністю старшого солдата ОСОБА_1 пояснення відібрані технічними засобами зв`язку. Достовірність пояснень підтверджується свідками. Згідно вказаних пояснень ОСОБА_1 пояснив, що 25.01.2024 року прибув у пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , отримати припис і вибути в зону безпосереднього виконання бойового завдання відмовився і виклав свою відмову у рапорті. У матеріалах службового розслідування містяться пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з яких слідує, що ОСОБА_1 25.01.2024 перебував у пункті постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 та після написання ним рапорту був відсутній на службі. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №48 «Про продовження строку проведення службового розслідування» від 16.02.2024 року, відповідно до якого продовжено строк проведення службового розслідування призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 №37 від 31.01.2024 року на 30 діб. 01.03.2024 року винесено наказ командира військової частини НОМЕР_1 №31, відповідно до якого службове розслідування вважати завершеним. Факт залишення військової частини НОМЕР_1 без поважних причин колишнього старшого стрільця-оператора 3 стрілецького відділення 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 та відсутності його на військовій службі з 26.01.2024 по теперішній час вважати встановленими. Пунктом 3 вказаного наказу за порушення вимог статей 6, 11, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2 та 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України внаслідок особистої недисциплінованості, безвідповідальності та ігнорування вимог Статутів Збройних Сил України притягнути колишнього старшого стрільця-оператора 3 стрілецького відділення 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення сувора догана, після його повернення в частину. Позивач не погоджуючись з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2024 року №31 «Про результати службового розслідування», звернувся до суду із цим позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено військовий стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому не одноразово продовжувався та триває по теперішній час. Згідно преамбули та статті 1 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом, зокрема, правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби. Згідно ст. 2 Закону №2232-XII визначається, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Законом України від 24.03.1999 №548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби). Зазначений Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статтями 4, 5 Статуту внутрішньої служби передбачено, що повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно частинами 1 та 2 статті 6 Статуту внутрішньої служби внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець. Згідно абзаців 2, 3, 5, 11, 12 статті 11 Статуту внутрішньої служби визначено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно. Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Згідно статті 49 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому. У статті 26 вказаного Статуту передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначаються Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут). Преамбулою Дисциплінарного статуту Збройних Сил України врегульовано, що усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Відповідно до статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби. Згідно статті 6 Дисциплінарного статуту за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов`язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Кожний військовослужбовець зобов`язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни. Щодо кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність. Як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. Статтями 83, 87 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення солдатом (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині). Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування. Суд зазначає, що порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України встановлюється наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях - центральними органами виконавчої влади, яким вони підпорядковані. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене після шести місяців з дня вчинення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці, а також час відсутності на службі без поважних причин. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту. Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк. Виходячи з наведеного суд першої інстанції вірно вказав, що призупиненню військової служби військовослужбовця повинно передувати службове розслідування, що є комплексом заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, подання заяви до органів досудового розслідування та, як вирішальний елемент, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення. Судом першої інстанції вірно встановлено, що підставою для проведення службового розслідування став рапорт т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 за фактом відсутності старшого солдата ОСОБА_1 станом на 09:00 год 26.01.2024 року у пункті постійної дислокації в.ч. НОМЕР_1 . Згідно матеріалів службового розслідування факт відсутності позивача з 26.01.2024 року у місці постійної дислокації в.ч. НОМЕР_1 також підтверджено письмовими поясненнями капітана ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження поважності причин відсутності позивача на військовій службі з 26.01.2024 року. Позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження обставин перебування ОСОБА_1 на військовій службі у пункті постійної дислокації в.ч. НОМЕР_1 з 26.01.2024 року. Проте, як підтверджується матеріалами справи та вказано позивачем, ОСОБА_1 25.01.2024 року прибув у пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , отримати припис і вибути в зону безпосереднього виконання бойового завдання відмовився і виклав свою відмову у рапорті, який того ж дня подав на ім`я командира в.ч. НОМЕР_1 , що, в свою чергу, підтверджує факт перебування на службі 25.01.2024, водночас не свідчить про перебування на службі з 26.01.2024 року. В ході розгляду справи позивач не спростував висновки, викладені в акті службового розслідування. Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем порушено приписи Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України. Відтак, за результатами службового розслідування правомірно встановлено порушення позивачем статей 6, 11, 14 Статуту та статей 2 та 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України. Суд першої інстанції вірно вказав, що згідно статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Відтак, до військовослужбовця висуваються підвищені вимоги, що пов`язано з особливим статусом Збройних Сил України та державною службою особливого характеру, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Недотримання військовослужбовцем зазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення. Відтак, враховуючи встановлені службовим розслідуванням обставини суд першої інстанції вірно зазначив, що такі підставно не в повній та достатній мірі підтверджують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку. Стосовно твердження позивача про те, що ОСОБА_1 мав бути звільнений з військової служби 21.11.2023, тобто на наступний день після набрання рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 у справі №260/6269/23 законної сили, як військово службовець, який самостійно виховує дитину, то суд першої інстанції вірно не взяв до уваги, оскільки вказані твердження позивача жодним чином не свідчать про поважність причин відсутності на військовій службі з 26.01.2024 року. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що навіть набрання вищевказаним рішенням суду від 20.10.2023 у справі №260/6269/23 законної сили 21.11.2023, що не знайшло свого підтвердження (рішення було оскаржено у апеляційному порядку), не свідчило б про правомірність відсутності позивача на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , оскільки вказаним рішенням суду від 20.10.2023 у справі №260/6269/23 не звільнено позивача з військової служби. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі №260/2366/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга