Постанова 4876 № 912/1970/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.01.2025 року м.Дніпро Справа № 912/1970/23 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є. секретар судового засідання Жолудєв А.В. розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 25.01.2024 (суддя Коваленко Н.М.) у справі № 912/1970/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ВСТАНОВИВ: Ухвалою від 28.11.2023 Господарський суд Кіровоградської області, зокрема, відкрив провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи гр. ОСОБА_1 . Ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника гр. ОСОБА_1 . З метою виявлення всіх кредиторів ухвалив здійснити офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника. Ввів процедуру реструктуризації боргів фізичної особи гр. ОСОБА_1 . Призначив керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Курмаза О.В. До господарського суду 15.12.2023 надійшла заява №5754-ЮД від 11.12.2023 кредитора - АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" про пред`явлення грошових вимог до боржника з вимогами: - визнати AT "УНІВЕРСАЛ БАНК" Кредитором у справі №912/1970/23 про неплатоспроможність до боржника ОСОБА_1 за грошовими вимогами в розмірі 118 159,53 грн (сто вісімнадцять тисяч сто п`ятдесят дев`ять гривень 53 копійки), та в розмірі 5 368,00 грн (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень 00 копійок) - сплаченого судового збору; - включити грошові вимоги AT "УНІВЕРСАЛ БАНК" до ОСОБА_1 в реєстр вимог кредиторів. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 25.01.2024 у справі №912/1970/23 визнано грошові вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УНІВЕРСАЛ БАНК" до ОСОБА_1 в сумі 10 106,78 грн. Решту вимог кредитора до боржника відхилено. Не погодившись з вказаною ухвалою Акціонерним товариством "Універсал Банк" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 25.01.2024 у справі № 912/1970/23 в частині невизнання грошових вимог у розмірі 108 052,75 грн., в цій частині прийняти нову ухвалу, якою задовольнити кредиторські вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржувана ухвала прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - з моменту виникнення договірних відносин, а саме 14.08.2019 року, підписавши Анкету-заяву, Боржник погодився з тим, що підписавши Анкету-заяву, Боржник підтвердив і зобов`язувався виконувати Умови і правила Договору, актуальні на дату підписання Анкети-заяви, 14.08.2019; - на дату підписання 14.08.2019 року Анкети-заяви ОСОБА_1 вже отримав у мобільному додатку Умови і Правила, Тарифи із повною інформацією щодо надання банківських послуг за цим продуктом і був з такими документами ознайомлений та мав такі примірники; - під час кожної маніпуляції клієнта у мобільному додатку та обрання ним тієї чи іншої опції із дією натискання його дії підтверджується згенерованим за його згодою електронним підписом, який прирівнюється до власноручного. Сторони у цій справі: ОСОБА_1 та АТ «Універсал Банк» досягли згоди по всім умовам, погодили їх та підтвердили своє волевиявлення підписами: як фізично на Анкеті-Заяві так і у мобільному додатку через використання Боржником електронного підпису. З 14.08.2019 року Боржник як клієнт Банку користувався банківськими послугами у межах продукту «monobank»; - нарахування та списання процентів у випадку із Боржником Клієнтом ОСОБА_1 здійснено відповідно до умов укладеного Договору, який є чинним, його не визнано недійсним ані в цілому, ані в окремій частині, розірваним чи припиненим, а тому діє презумпція правомірності правочину, встановлена ст.204 ЦК України; - відсутні підстави для застосування до правовідносин сторін у даній справі висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц. Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. Учасники справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву не скористалися. За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні 08.01.2025 приймав участь представник АТ "Універсал Банк" (апелянта). Водночас, в призначений ухвалою Центрального апеляційного господарського суду час секретар судового засідання намагався вийти на зв`язок з арбітражним керуючим в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, за допомогою програми EasyCon, однак арбітражний керуючий на зв`язок не вийшов, про що складено Акт «Щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції». Інші учасники провадження, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не проінформували. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з`явилися. Представник апелянта у судовому засіданні 08.01.2025 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд ухвалу в оскаржуваній частині скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким визнати його грошові вимоги в повному обсязі. Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав. Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р.. Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ). За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Так, апелянтом до скарги додано Умови і Правила обслуговування фізичних осіб в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank) - Додаток №95 до Розпорядження №49р від 22.08.2013 (чинна редакція затверджена Протоколом №30 від 07.08.2019, набуває чинності з 08.08.2019) Апеляційний суд зауважує, що апеляційна скарга не містить прохання про визнання поважними причин пропуску процесуального строку для подання доказів з обґрунтуванням відповідних підстав, як власне банком і не заявлено клопотання про його долучення до матеріалів справи. Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. При цьому учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України). Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS"). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України). Як передбачено ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Положення до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14). Слід зауважити, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи. Колегією суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду. До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18). Так, заявником (апелянтом) не обґрунтовано належним чином неможливість подання Умов і Правил до суду першої інстанції в межах процесуальних строків, в той час як останні були у його розпорядженні, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі. Під час розгляду справи судом першої інстанції банк не повідомляв суд про неможливість надання вищезазначеного доказу. При цьому ним взагалі не наведено змістовного належного обґрунтування поважності причин, з яких цей доказ не міг бути поданий раніше, як і власне необхідності його подання до суду апеляційної інстанції, виходячи з меж апеляційного оскарження. Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи. Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова

позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19). Таким чином, АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказу, який він намагається долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано і доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень. На підставі чого відсутні підстави для долучення вказаного доказу до матеріалів справи й суд не приймає його до уваги. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, До господарського суду 15.12.2023 надійшла заява №5754-ЮД від 11.12.2023 кредитора - АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" про пред`явлення грошових вимог до боржника з вимогами: - визнати AT "УНІВЕРСАЛ БАНК" Кредитором у справі №912/1970/23 про неплатоспроможність до боржника ОСОБА_1 за грошовими вимогами в розмірі 118 159,53 грн (сто вісімнадцять тисяч сто п`ятдесят дев`ять гривень 53 копійки), та в розмірі 5 368,00 грн (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень 00 копійок) - сплаченого судового збору; - включити грошові вимоги AT "УНІВЕРСАЛ БАНК" до ОСОБА_1 в реєстр вимог кредиторів. Ухвалою від 18.12.2023 господарський суд прийняв заяву №5754-ЮД від 11.12.2023 кредитора - АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" про пред`явлення грошових вимог до боржника. Розгляд заяви №5754-ЮД від 11.12.2023 кредитора - АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" про пред`явлення грошових вимог до боржника постановив здійснити в попередньому засіданні суду 25.01.2024 - 11:00 год. Зобов`язав керуючого реструктуризацією боржника, арбітражного керуючого Курмаза О.В. до засідання суду надати господарському суду: письмове повідомлення заявника про результати розгляду вимог такого кредитора, відповідно до вимог ч. 5 ст. 45 КУзПБ. До господарського суду через систему Електронний суд 28.12.2023 боржником надано заперечення №б/н від 28.12.2023 щодо вимог кредитора АТ Універсал Банк за яким вимоги кредитора визнані боржником в сумі 10 106,78 грн, решта вимог не визнається з обґрунтуванням правових підстав такої позиції. За повідомленням №б/н від 28.12.2023 керуючого реструктуризацією боржника, арбітражного керуючого Курмаза О.В. про розгляд грошових вимог за результатами розгляду заяви кредитора на загальну суму 118 159,53 грн. керуючим реструктуризацією прийнято рішення про часткове визнання грошових вимог у зв`язку з наступним. Так, на адресу керуючого реструктуризацією надійшло заперечення щодо вимог кредитора AT УНІВЕРСАЛ БАНК від представника Боржника. Представником Боржника наголошено на тому, що заява AT УНІВЕРСАЛ БАНК підлягає частковому задоволенню у розмірі 10 106,78 грн. з урахуванням правової позиції, що підтверджується судовою практикою, а саме Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №342/180/17. Заява AT УНІВЕРСАЛ БАНК на загальну суму 118 159,53 грн. обґрунтована тим, що 14.05.2019 між Банком та Боржником було підписано Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг. В обґрунтування суми заборгованості Кредитором надано Копію розрахунку заборгованості за договором та копію довідки про рух коштів (Виписка). В свою чергу ні надані документи ні заява про пред`явлення грошових вимог не містить інформації про розмір виданих коштів (сума кредиту) та про розмір їх повернення. Виходячи зі змісту заяви Кредитора встановлено, що під час підписання анкети-заяви сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України відповідно до якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Відповідно до змісту розрахунку банку встановлено, що за час користування кредитними коштами Боржнику нараховувались проценти. Крім того, розрахунок містить інформацію, що Боржником було здійснено часткове погашення заборгованості на загальну суму в розмірі 108 052,75 грн. В свою чергу, Кредитором не обґрунтовано на якій саме підставі було здійснення нарахування штрафних санкцій (процентів) за користування кредитними коштами, оскільки анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг яку уклали сторони не містить про це інформацію, а отже не може бути підставою для стягнення штрафних санкцій (процентів). Враховуючи зазначене, з урахуванням заперечень представника боржника, наявності інформації про часткову сплату заборгованості та з урахуванням судової практики про стягнення заборгованості за кредитними картками в частині стягнення процентів та інших штрафних санкцій, що відображена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі №342/180/17 керуючим реструктуризацію прийнято рішення про часткове визнання грошових вимог AT УНІВЕРСАЛ БАНК до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), та у відповідності до ст. 133 КУзПБ, а саме: 5 368,00 грн. як витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність, що підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів; 10 106,78 грн. до другої черги задоволення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що грошові вимоги АТ Універсал Банк до ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають визнанню в сумі 10 106,78 грн, решту грошових вимог кредитора до боржника належить відхилити. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Суб`єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Коло осіб (в позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції визначено приписами статей 254, 255 ГПК України. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства. Відповідна правова позиція сформована суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі № Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі № 916/3206/17, від 03.06.2020 у справі № 910/18031/14, від 19.05.2020 у справі № 908/2332/19, від 03.03.2020 у справі № 904/7965/16, від 20.02.2019 у справі № 5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі № 911/5186/14, та підтримана Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19. Відповідно до ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Названою статтею визначено, що: - сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут); - кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку. Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16. Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі. У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів. Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів. Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15). При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18). Відтак, саме на кредитора покладений обов`язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15). Натомість обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15). Розглянувши заяву кредитора АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" про пред`явлення грошових вимог до боржника, судом встановлено, що 14.08.2019 між AT Універсал Банк та Лисиціним Артемом Костянтиновичем підписано Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг (надалі - Анкета-заява). Відповідно до першого абзацу Анкети-заяви Клієнт просить відкрити поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривні на його ім`я ОСОБА_1 , та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у додатку, відповідно до умов Договору та наведених нижче умов. Відповідно до п. 2 Анкети-Заяви, Клієнт підтвердив що він погоджується з тим, що ця Анкета-Заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), укладання якого Клієнт підтвердив та зобов`язався виконувати його умови. Відповідно до п. 3 Анкети-Заяви підписанням цього Договору Клієнт підтвердив, що ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг та отримав їх примірник у мобільному додатку, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Окрім цього, клієнт беззастережно погодився, що Банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту, погодився з тим, що про зміну розміру доступного ліміту Банк повідомляє шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток. Відповідно до другого абзацу п. 10 Анкети-Заяви Клієнт надав право та доручив AT Універсал Банк здійснювати договірне списання коштів з усіх його рахунків, відкритих у AT Універсал Банк, без додаткових його розпоряджень, для погашення будь-яких інших грошових зобов`язань Клієнта перед AT Універсал Банк, що випливають з умов Договору та/або будь-якого іншого договору, що укладений або буде укладений у майбутньому між Клієнтом та Банком. Після чого, Клієнт отримав платіжну картку за Договором про надання банківських послуг Monobank. Відповідно до розділу І Умов і правил, Анкета-заява до Договору про надання банківських послуг Monobank (надалі - Анкета-заява) - письмове звернення клієнта до Банку з проханням відкрити йому банківський рахунок та/або надання йому інших банківських послуг на умовах, визначених Договором. Підписана клієнтом Анкета-заява є підтвердженням укладення Договору. Відповідно до п. 2.3. Умов і правил, своїм підписом на Анкеті-Заяві клієнт беззастережно підтверджує, що на момент укладення відповідного Договору клієнт ознайомився з текстом розділів, пунктів, підпунктів цих Умов і правил обслуговування фізичних осіб в AT Універсал Банк при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, Загальних умов випуску та обслуговування платіжних карток, Паспорту споживчого кредиту, Прогнозованого графіку щомісячних платежів та усіма умовами інших частин Договору, повністю зрозумів їхній зміст та погоджується з викладеним. Відповідно до п. 2.4. Умов і правил, Укладаючи Договір Клієнт та Банк приймають на себе всі обов`язки та набувають всіх прав, передбачених усіма розділами, пунктами, підпунктами та складовими частинами Договору. Також, кредитор зазначив, що з Умовами і правилами можна ознайомитися на офіційному сайті Банку https://www.monobank.ua/terms?file=umovy-2019-04-26.pdf, така інформація із повним змістом Умов і правил (із урахуванням всіх змін та наступних редакцій) є у вільному доступі і мережі Internet, є загальнодоступною, а також доступна в мобільному додатку Monobank. В своїй заяві АТ Універсал Банк посилається на те, що під час укладення кредитного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. В підтвердження існування між сторонами кредитного договору, як договору приєднання, банк надав суду анкету-заяву до договору про надання банківських послуг та посилається на Умови і правила обслуговування в АТ Універсал Банк при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank/Universal Bank, які розміщені в мережі Інтернет на офіційному сайті банку. Таким чином, кредитор вважає, що формулярами та стандартними формами є Умови та тарифи, які викладені на сайті кредитора www.monobank.ua, згідно яких обслуговується боржник. При цьому до заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника не додано жодних Умов і правил надання банківських послуг. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Разом з цим, у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, а саме що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови і правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.monobank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаною заявою, тобто кредитор міг додати до своєї заяви Умови і правила... у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення його вимог. Зазначені кредитором Умови і правила..., з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Разом з тим, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Отже, підписана анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Слід зауважити, що інших доказів на підтвердження обставин, викладених АТ Універсал Банк у своїй заяві, кредитором суду не надано. Таким чином, АТ «Універсал Банк» безпідставно нараховував ОСОБА_1 проценти за кредитним договором. При цьому як вбачається з розрахунку заборгованості станом на 28.11.2023, який є додатком до заяви з грошовими вимогами, боржником сплачено проценти за користування кредитом в загальній сумі 108 052,75 грн. (стовпчик 10 розрахунку). Сама заборгованість за тілом кредиту збільшувалась за рахунок нарахованих процентів, а потім на збільшену суму також нараховувались проценти. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як правильно виснував господарський суд, проценти за користування кредитною карткою були нараховані банком безпідставно, а так як боржник сплатив на користь кредитора грошові кошти в розмірі 108 052,75 грн, то зазначені суми повинні були бути спрямовані кредитором на погашення тіла кредиту. Щодо доводів апелянта про те, що «під час кожної маніпуляції клієнта у мобільному додатку та обрання ним тієї чи іншої опції із дією натискання його дії підтверджується згенерованим за його згодою електронним підписом, який прирівнюється до власноручного. Сторони у цій справі: ОСОБА_1 та АТ «Універсал Банк» досягли згоди по всім умовам, погодили їх та підтвердили своє волевиявлення підписами: як фізично на Анкеті-Заяві так і у мобільному додатку через використання Боржником електронного підпису. З 14.08.2019 року Боржник як клієнт Банку користувався банківськими послугами у межах продукту «monobank»» та «нарахування та списання процентів у випадку із Боржником Клієнтом ОСОБА_1 здійснено відповідно до умов укладеного Договору, який є чинним, його не визнано недійсним ані в цілому, ані в окремій частині, розірваним чи припиненим, а тому діє презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України», то згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. За приписами ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Як вбачається із підписаної 14.08.2019 ОСОБА_1 . Анкети-заяви, процентна ставка та розмір комісії за використання ліміту не зазначені, а також відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення грошового зобов`язання. В свою чергу, кредитором не було представлено суду підписаний боржником витяг з Умов та правил…, в яких було встановлено розмір відповідних нарахувань за користування кредитними коштами. Подібний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 17.07.2020 у справі №910/8189/19. Щодо посилань скаржника на те, що «з моменту виникнення договірних відносин, а саме 14.08.2019 року, підписавши Анкету-заяву, Боржник погодився з тим, що підписавши Анкету-заяву, Боржник підтвердив і зобов`язувався виконувати Умови і правила Договору, актуальні на дату підписання Анкети-заяви, 14.08.2019» та «на дату підписання 14.08.2019 року Анкети-заяви ОСОБА_1 вже отримав у мобільному додатку Умови і Правила, Тарифи із повною інформацією щодо надання банківських послуг за цим продуктом і був з такими документами ознайомлений та мав такі примірники», колегія суддів зазначає, що в період часу з моменту виникнення спірних правовідносин (14.08.2019) до моменту звернення Кредитора до суду із заявою з кредиторськими вимогами Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.monobank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк». При цьому банком не надано доказів того, що саме ті Умови та правила, на які він посилається в заяві, діяли на час підписання боржником Анкети-заяви, а отже ним не доведено обізнаність ОСОБА_1 з умовами кредитування. Апеляційний суд звертає увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані боржнику Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісії та відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з останнім кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Відповідно в контексті спірних правовідносин сторін підстави для застосування ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України відсутні. Крім того, роздруківка із сайту Умов та правил не є належним, допустимим та достовірним доказом такого погодження в розумінні приписів процесуального закону (ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), оскільки такий доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), який може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постановах від 17.07.2019 у справі № 175/4576/14-ц, від 07.08.2019 у справі № 182/1806/17, від 25.09.2019 у справі № 704/1023/16-ц, від 02.10.2019 у справі № 322/1220/16, від 01.11.2019 у справі № 910/13940/18; Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Доводи апеляційної скарги щодо неможливості застосування до правовідносин сторін у даній справі висновків, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку слід виходити з наданого судом тлумачення норми права, а не суб`єктного складу сторін спору (див постанови Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 914/504/18, від 12.03.2020 у справі № 916/548/19, від 17.07.2020 у справі № 910/8189/19. Варто наголосити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 частково вносились платежі за кредитом і, зважаючи на те, що сторонами не погоджувались в установленому порядку умови про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, фактично, банк на власний розсуд розподіляв грошові кошти, що надходили від боржника, на погашення непередбачених договором платежів, замість оплати тіла кредиту. Виходячи з розрахунку заборгованості та виписки по картковому рахунку, заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Універсал Банк» складає: 118 159,53 - 108 052,75 = 10106,78 грн. Враховуючи наведене та те, що кредиторські вимоги у частині стягнення процентів та комісії за користуванням кредитом обґрунтовані банком саме з посиланням на розмір та підстави, визначені в Умовах та правилах…, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання таких вимог на суму 108 052,75 грн. Варто зауважити, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 1 статті 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Як передбачено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посилання на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18). З огляду на все вищевикладене грошові вимоги АТ «Універсал Банк» є обґрунтованими належними доказами в частині: - 5 368,00 грн. як витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність, що підлягають відшкодуванню до задоволення вимог кредиторів; - 10 106,78 грн. до другої черги задоволення та відповідно правомірно визнані судом саме в такому розмірі. Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового визнання грошових вимог банку до боржника. Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено. З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 25.01.2024 у справі № 912/1970/23. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника. Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 25.01.2024 у справі № 912/1970/23 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 25.01.2024 у справі №912/1970/23 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Універсал Банк". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 06.02.2025 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя О.Г. Іванов Суддя А.Є. Чередко