Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/22199/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/22199/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н. П. Суддів: Мельничука В.П., Кобаля М.І. За участю секретаря: Руденко Д.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 та особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, колегія суддів: головуючий суддя Дудін С.О., судді: Басай О. В., Кушнова А. О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство освіти і науки України про визнання протиправною та скасування постанови,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства освіти і науки України, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 №502 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що приймаючи рішення про вступ до аспірантури, він ознайомився з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 №261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» в редакції від 19.04.2019 (далі по тексту також - Постанова №261) та постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №44 «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії» в редакції від 22.03.2022 (далі по тексту також - Постанова №44). Ознайомившись з означеними постановами КМУ, чинними на момент вступу до аспірантури, позивач вказав про прийняття позитивного рішення про вступ до аспірантури, зазначивши, що деякі норми цих постанов мали для нього принципове значення (особливо положення щодо строку навчання в аспірантурі, який становив 4 роки, а також можливість здобувача за наявності поважних причин за письмовою заявою отримати висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертаційного дослідження та захистити дисертаційне дослідження протягом 2 років після відрахування), маючи на мету навчання в аспірантурі, поетапну та планомірну роботу над дисертаційним дослідженням, а також гармонійне поєднання наукової діяльності та практики. Однак, 19.05.2023 відповідачем прийнято спірну постанову від 19.05.2023 №502 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів», якою, на думку позивача, суттєво обмежено його права як учасника освітньо-наукового процесу, зокрема, в частині скорочення строків на підготовку та захист дисертації доктора філософії, що є порушенням норм Конституції України, законодавства України про освіту, а також вимог основоположних принципів права - верховенства права, законності та правової визначеності. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправною і нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 №502 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів». Апеляційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що оскаржуваною постановою обмежено його права на захист дисертації як учасника науково-освітнього процесу, обмежено академічну свободу як учасника освітнього процесу, науковця, встановлено штучні рамки для його розвитку, адже зменшення строку підготовки дисертаційного дослідження, на його переконання, спричинює погіршення якості виконання роботи. Окрім того, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. 06 січня 2025 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду в системі "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 - адвоката Кувакіної Надії Віталіївни надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кувакіної Надії Віталіївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задовольнити та судове засідання вирішено провести в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку відповідно до Положення про ЄСІТС сервісу ВКЗ (https://vkz.court.gov.ua). 27 січня 2025 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду в системі "Електронний суд" від ОСОБА_2 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза приміщенням суду в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та судове засідання призначене на 04 лютого 2025 року о 14:00 годин вирішено провести в режимі відеоконференції через підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ). Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів розглянуто клопотання ОСОБА_2, які зазначені у доповненні до апеляційної скарги від 23 жовтня 2024, а саме про витребування додаткових доказів та про прийняття до розгляду позовних вимог ОСОБА_2 як третьої особи із самостійними вимогами. У зв`язку з відсутністю підстав для витребування доказів та прийняття позовної заяви до розгляду від скаржника на стадії апеляційного розгляду справи, колегія суддів відмовила у задоволенні даних клопотань. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 19.04.2023 №177-К ОСОБА_1 зараховано до аспірантури за очною (денною) формою навчання зі спеціальністю 081 «Право» (на умовах договору про надання платної освітньої послуги) строком навчання з 19.04.2023 до 18.04.2027. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 №502 внесено до постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів зміни, що додаються. Відповідно до пункту 2 Постанови №502 вона набирає чинності з дня її опублікування, крім підпункту 2 пункту 1, пункту 3 змін, затверджених цією постановою, які набирають чинності з 1 січня 2024 року. Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем означеної Постанови №502, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Частиною першою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (частина друга статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України"). Стаття 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що Кабінету Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України. Частиною першою та частиною третьою статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Як убачається із матеріалів справи, позивач оскаржує нормативно-правий акт Кабінету Міністрів України - постанову від 19.05.2023 №502 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів», яка стосується здобувачів наукових ступенів, яким є позивач, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією наказу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 19.04.2023 №177-К про зарахування його до аспірантури. Водночас колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частинами першою, другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай безпосередніх індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушень закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Позови "в інтересах законності" не мають на меті захист порушених суб`єктивних прав, а тому в таких справах не може бути реалізовано завдання адміністративного судочинства. Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими на це суб`єктами нормотворчості у визначеній формі та за встановленою процедурою, спрямований на встановлення, зміну або скасування норми права. Іншими словами, нормативно-правовий акт - це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним органом публічної влади, у якому містяться норми права. У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права. Дія закону (нормативно-правового акта) чи окремої його норми права - це обов`язковість їх виконання (всіма) громадянами, посадовими особами, державними органами та іншими суб`єктами права стосовно певної сфери (виду) суспільних відносин, за певних обставин (ситуацій), протягом певного часу, на певній території (у певному просторі) та щодо конкретного кола суб`єктів права, тобто осіб, організацій (в широкому значенні цього слова), які наділені певними характеристиками. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Разом з тим, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування Постанови №502, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином вона порушує (зачіпає) його права та законні інтереси оскаржуване рішення, а суд має перевірити доводи та докази, якими обґрунтовано вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту особи. Матеріали справи свідчать, що постаново Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 №502 внесено до постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів зміни, що додаються. Відповідно до пункту 2 означеної постанови, вона набирає чинності з дня її опублікування, крім підпункту 2 пункту 1, пункту 3 змін, затверджених цією постановою, які набирають чинності з 1 січня 2024 року. Підпунктом 2 пункту 1 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 №502 (далі по тексту - Зміни №502), у постанові Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), затверджений зазначеною постановою, викладено в новій редакції. Згідно з пунктом 3 Змін №502 у Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 44: 1) пункти 10 - 12 виключити; 2) у пункті 13: абзац перший викласти в такій редакції: «

13. За наявності позитивного висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації здобувач звертається до вченої ради закладу, в якому він виконав освітньо-наукову програму, з письмовою заявою про утворення разової ради не пізніше ніж протягом двох тижнів з дня отримання зазначеного висновку.»; в абзаці шостому слово «академічна» виключити; 3) абзац перший пункту 14 викласти в такій редакції: «

14. Вчена рада не пізніше ніж протягом двох місяців з дня отримання заяви здобувача утворює разову раду у складі п`яти осіб, дані про яких внесені до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, - голови разової ради, двох рецензентів та двох офіційних опонентів, про що видається наказ закладу, крім наукових та науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти/наукових установ, наукових установ системи Міноборони.»; 4) абзац третій пункту 15 викласти в такій редакції: «Офіційні опоненти не можуть працювати в одному і тому ж закладі, мати спільні публікації за останні п`ять років з головою, рецензентами та науковим керівником та включаються до складу разової ради за їх письмовою згодою.»; 5) підпункт 4 пункту 16 після слів «наукового керівника» доповнити словами «, та/або іншого члена разової ради»; 6) підпункт 1 пункту 18 після слів «позначки часу),» доповнити словами «висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації»; 7) абзац другий пункту 35 викласти в такій редакції: «Дисертація (разом з активним посиланням на неї в інформаційній системі), висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації, рецензії, відгуки, рішення разової ради про присудження ступеня доктора філософії, відеозапис трансляції захисту дисертації, оприлюднені закладом з урахуванням вимог законодавства з питань державної таємниці та службової інформації, повинні бути доступними для вільного перегляду не менш як шість місяців з дати набрання чинності рішенням разової ради про присудження ступеня доктора філософії.»; 8) абзац шостий пункту 48 виключити; 9) пункт 49 після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту: «Національне агентство протягом п`яти робочих днів з дати прийняття Комітетом з етики скарги/повідомлення до розгляду оприлюднює її в інформаційній системі, а також надсилає копію скарги до закладу, разова рада якого прийняла відповідне рішення.». У зв`язку з цим абзаци другий і третій вважати відповідно абзацами третім і четвертим; 10) пункт 53 викласти в такій редакції: «

53. Видатки, пов`язані з проведенням атестації здобувача, у тому числі з оплатою роботи офіційних опонентів, здійснюються закладом, в якому утворена разова рада, за рахунок джерел, з яких здійснюється підготовка здобувача. У разі повторного подання дисертації до захисту та проходження атестації видатки, пов`язані з проведенням атестації здобувача, здійснюються ним за рахунок власних коштів або коштів фізичних, юридичних осіб.». Позивач, оскаржуючи Постанову КМУ №502, зазначає про суттєве обмеження його права як учасника освітньо-наукового процесу, зокрема, в частині скорочення строків на підготовку та захист дисертації доктора філософії. Також позивач зазначає, що відповідно до Постанови №44, яка діяла на момент його вступу до аспірантури, в особи, яка вступала до аспірантури, була можливість розраховувати на те, що їй буде наданий строк для навчання в аспірантурі і підготовки дисертації до захисту максимальною тривалістю у 6 років, з яких 4 роки - нормативний термін навчання в аспірантурі, і 2 роки додатково після відрахування з аспірантури. Відповідно до пункту 12 Постанови №44 в редакції станом на момент зарахування позивача до аспірантури здобувач за наявності поважних причин (за станом здоров`я, сімейними обставинами тощо) за письмовою заявою має право на отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації та проведення захисту дисертації в разовій раді протягом двох років після відрахування з аспірантури. Підпунктом 1 пункту 3 Змін вищевказаний пункт 12 Постанови №44 був виключений. Окрім того, позивач стверджує, що пунктом 25 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» в редакції Змін №502 встановлено, що стан підготовки дисертації здобувача до захисту визначається науковим керівником (або консенсусним рішенням двох керівників). Не пізніше ніж протягом дев`яти місяців до завершення нормативного строку навчання за акредитованою освітньо-науковою програмою здобувач: 1) отримує довідку про виконання освітньо-наукової програми і висновок наукового керівника (керівників) з оцінкою роботи здобувача у процесі підготовки дисертації та виконання індивідуального плану наукової роботи та індивідуального навчального плану; 2) звертається до структурного підрозділу закладу, що виконує відповідну освітньо-наукову програму та здійснює підготовку здобувача, з письмовою заявою про отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації. До заяви додаються дисертація в друкованому вигляді та електронній формі, наукові публікації (або їх копії), в яких висвітлено наукові результати дисертації, довідка про виконання освітньо-наукової програми та висновок наукового керівника (керівників). Як зазначає позивач, після внесення до Порядку змін строк для підготовки дисертації скоротився до 3 років і 3 місяців. Також позивач стверджує, що Постановою №502 не визначено, що робити у випадку пропуску вищевказаного дев`ятимісячного строку. Відповідно до пунктів 28, 29 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» в редакції Змін №502 підготовка в аспірантурі (ад`юнктурі) завершується отриманням диплома доктора філософії після публічного захисту дисертації в разовій спеціалізованій вченій раді. Особа, яка була відрахована із закладу у зв`язку із завершенням навчання за відповідною освітньо-науковою програмою без захисту дисертації, може вступити до закладу повторно. Особа, яка раніше проходила підготовку в аспірантурі (ад`юнктурі) за державним (регіональним) замовленням, може повторно вступити до закладу для підготовки в аспірантурі (ад`юнктурі) за державним (регіональним) замовленням лише за умови відшкодування коштів, витрачених на її підготовку, відповідно до законодавства. Здобувачі, які були відраховані із закладу до завершення навчання за відповідною освітньо-науковою програмою, можуть бути поновлені на навчання у цьому закладі в межах ліцензованого обсягу. За доводами позивача, з прийняттям Порядку в новій редакції передбачається захист дисертації лише в рамках навчального процесу в аспірантурі, а тому після закінчення такого процесу для захисту дисертації він має ще раз вступити до аспірантури і ще раз поетапно виконувати вимоги освітньо-наукової програми підготовки. При цьому, означеним «Новим порядком» не передбачено скорочення навантаження для аспірантів. Відповідно до пункту 26 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» в редакції Змін №502 з метою надання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації не пізніше ніж через місяць з дня надходження заяви проводиться публічна презентація здобувачем наукових результатів дисертації та її обговорення на засіданні базового структурного підрозділу закладу, що виконує відповідну освітньо-наукову програму та здійснює підготовку здобувача. Результати обговорення та проведення презентації відображаються у висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації, який підписується головуючим на засіданні структурного підрозділу закладу. Висновок про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації надається здобувачеві не пізніше ніж протягом двох тижнів з дня проведення презентації. У разі отримання негативного висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації здобувач може повторно звернутися до структурного підрозділу закладу не пізніше ніж протягом шести місяців до завершення нормативного строку навчання за акредитованою освітньо-науковою програмою з письмовою заявою про отримання такого висновку після доопрацювання дисертації або на поновлення в закладі для завершення виконання відповідної освітньо-наукової програми у разі відрахування. Як вірно зазначив суд першої інстанції з позовних вимог позивача вбачається, що позивач фактично непогоджується з пунктами 25, 26, 28 та 29 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» в редакції Змін №502, а також з підпунктом 1 пункту 3 Змін №502. Тобто, позивач наголошує на невідповідності Постанови №502 у повному обсязі, актам вищої юридичної сили, в адміністративному позові, крім пунктів 25, 26, 28 та 29 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» в редакції Змін №502, а також підпункту 1 пункту 3 Змін №502, Разом з тим, в суді апеляційної інстанції представник позивача зазначила, що позивач оскаржує всю постанову, а не її окремі положення, так як всі пункти постанови є взаємопов`язаними і стосуються пдготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти. Так, відповідно до пункту 2 Постанови №502, вона набирає чинності з дня її опублікування, крім підпункту 2 пункту 1, пункту 3 змін, затверджених цією постановою, які набирають чинності з 1 січня 2024 року. В свою чергу, пункти 25, 26, 28 та 29 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» в редакції Змін №502 відносяться до підпункту 2 пункту 1 змін, затверджених Постановою №502, які набирають чинності з 1 січня 2024 року. Аналогічним чином набирає чинності і пункт 3 змін, затверджених спірною постановою, яким внесено зміни до Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 44 (в частині виключення пункту 12), з чим позивач також не погоджується. Як вірно встановив суд першої інстанції, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів 29.06.2023, тобто за півроку до дати набрання чинності підпункту 2 пункту 1, пункту 3 змін. За загальним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, вказано, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Станом на дату звернення позивача до суду за захистом своїх прав та законних інтересів шляхом оскарження Постанови №502 у повному обсязі, фактично не погодився із положеннями пунктів 25, 26, 28 та 29 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» в редакції Змін №502, а також підпункту 1 пункту 3 Змін №502, ним оскаржено нормативно-правовий акт, який не набрав чинності та, відповідно його дія ще не почалася. Окрім того, позивач не обґрунтував свої доводи в чому ж полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів постановою у повному обсязі, оскільки доводи, що всі пункти постанови є взаємопов`язаними не свідчать про порушення охоронюваних законом інтересів позивача. Окрім того, як вірно зазначив суд першої інстанції фактично поданий позивачем позов направлений на захист прав від порушень у майбутньому з огляду на доводи скаржника про фактичну незгоду з положеннями пунктів 25, 26, 28 та 29 постанови та підпункту 1 пункту 3 Змін. Колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі №826/3508/17. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2023 року у справі №260/3380/21 зазначила, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. У цій постанові ВП ВС виснувала, що обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог слід відмовити, як передчасних. Разом з тим, суд, керуючись закріпленим в статті 9 КАС України принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, також вважає за доцільне надати правовий висновок викладеним в адміністративному позові доводам скаржників щодо порушення спірною Постановою №502 основоположних принципів: верховенства права, законності та правової визначеності. Відповідно до статті 8 Конституції України у Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно з позицією, викладеною Венеціанською комісією у своїй доповіді від 04.04.2011 «Верховенство права», вказано, що правова визначеність є елементом верховенства права та є істотно важливою для питання довіри до судової системи. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону легко доступним, закон має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку. У рішенні по справі «Ольссон проти Швеції» Європейський Суд зазначив, що норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки. Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін). Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»). З пояснювальної записки до проєкту постанови КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів» вбачається, що метою його розробки та прийняття є приведення актів Кабінету Міністрів України у відповідність до Закону України від 30.03.2021 № 1369-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань присудження наукових ступенів та ліцензування освітньої діяльності» та удосконалення законодавства з питань підготовки та атестації наукових кадрів на підставі аналізу практики його застосування, шляхом внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 № 261 «Про затвердження Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» (зі змінами), Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 № 1197, та Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року № 44 (зі змінами). Проєкт акта розроблено відповідно до пункту 2 розділу І «Прикінцеві положення» Закону України від 30.03.2021 № 1369-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань присудження наукових ступенів та ліцензування освітньої діяльності» та підпункту 1 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (зі змінами). Згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 № 848-VIII (далі по тексту також - Закон № 848-VIII) аспірант - це вчений, який проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження у рамках підготовки в аспірантурі у закладі вищої освіти/науковій установі для здобуття ступеня доктора філософії. Відповідно до частини шостої статті 5 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII доктор філософії - це освітній і водночас науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Ступінь доктора філософії присуджується разовою спеціалізованою вченою радою закладу вищої освіти або наукової установи за результатами успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у разовій спеціалізованій вченій раді. Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад`юнктурі). Особи, які професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-педагогічну діяльність за основним місцем роботи, мають право здобувати ступінь доктора філософії поза аспірантурою, зокрема під час перебування у творчій відпустці, за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у разовій спеціалізованій вченій раді. Нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад`юнктурі) становить чотири роки. Обсяг освітньої складової освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії становить 30-60 кредитів ЄКТС. Наукові установи можуть здійснювати підготовку докторів філософії за власною освітньо-науковою програмою згідно з отриманою ліцензією на відповідну освітню діяльність або за освітньо-науковою програмою, окремі елементи якої забезпечуються іншими науковими установами та/або закладами вищої освіти. Суд зауважує, що як Порядком підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 261 (абзац 2 пункту 25), так і в редакції після внесення змін спірною Постановою №502 (абзац 10 пункту 21) на аспіранта покладено обов`язок захисту дисертації протягом строку навчання в аспірантурі (в редакції Постанови №502 - та пройти процедуру атестації разовою спеціалізованою вченою радою на підставі публічного захисту наукових досягнень у формі дисертації). У цій частині нова редакція Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах) приведена у відповідність до чинного законодавства. Положеннями абзацу 8 частини першої статті 46 Закону № 1556-VII передбачено право здобувача вищої освіти на перерву у навчанні у зв`язку з обставинами, які унеможливлюють виконання освітньої (наукової) програми (за станом здоров`я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, сімейними обставинами тощо). Згідно з абзацом другим частини другої статті 46 Закон № 1556-VII визначено, що здобувачам вищої освіти, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, гарантується збереження місця навчання та стипендії. Наведені правові норми свідчать про те, що загальний строк, протягом якого здобувач ступеня доктора філософії може підготувати та захистити дисертацію, складається з нормативного строку підготовки та строку академічної відпустки. Інших додаткових строків Законом не передбачено. Що стосується доводів позивача про протиправне виключення спірною постановою пункту 12 Порядку №44, то судова колегія зауважує, що вказаний порядок регулює питання утворення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи (далі - заклад) та присудження нею ступеня доктора філософії, а також скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради про присудження зазначеного ступеня. Згідно з пунктом 2 Порядку №44 (тут і далі - в редакції станом до внесення змін спірною постановою) вказані у ньому терміни вживаються в такому значенні: - атестація здобувача ступеня доктора філософії (далі - атестація здобувача) - встановлення разовою спеціалізованою вченою радою у результаті успішного виконання здобувачем ступеня доктора філософії освітньо-наукової програми та публічного захисту ним дисертації відповідності результатів його наукової роботи вимогам освітньо-наукової програми; - дисертація здобувача ступеня доктора філософії (далі - дисертація) - кваліфікаційна наукова робота, яка виконана здобувачем ступеня доктора філософії особисто, містить наукові результати проведених ним досліджень та подана з метою присудження йому ступеня доктора філософії; - здобувач ступеня доктора філософії (далі - здобувач) - особа, яка виконує у закладі освітньо-наукову програму на третьому (освітньо-науковому) рівні вищої освіти з метою здобуття ступеня доктора філософії; - разова спеціалізована вчена рада (далі - разова рада) - спеціалізована вчена рада, яка утворюється закладом з правом прийняття до розгляду та проведення разового захисту дисертації здобувача з метою присудження йому ступеня доктора філософіїю Відповідно до положень пунктів 10-14 Порядку №44 після завершення навчання за акредитованою освітньо-науковою програмою здобувач: 1) отримує академічну довідку про виконання освітньо-наукової програми, оформлену за формою, затвердженою МОН, і висновок наукового керівника (керівників); 2) звертається до структурного підрозділу закладу, що реалізує відповідну освітньо-наукову програму та/або здійснює підготовку здобувача, з письмовою заявою щодо отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації. До заяви додаються дисертація в друкованому та електронному вигляді, наукові публікації (або їх копії), в яких висвітлено наукові результати дисертації, академічна довідка про виконання освітньо-наукової програми та висновок наукового керівника (керівників). З метою надання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації проводиться публічна презентація здобувачем наукових результатів дисертації та її обговорення на засіданні структурного підрозділу закладу, що реалізує відповідну освітньо-наукову програму та/або здійснює підготовку здобувача. Результати обговорення та проведення презентації відображаються у висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації, який підписується головуючим на засіданні структурного підрозділу закладу. У разі отримання негативного висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації за здобувачем зберігається право на повторне звернення до структурного підрозділу закладу з письмовою заявою щодо отримання такого висновку після доопрацювання дисертації або на поновлення в закладі для завершення виконання відповідної освітньо-наукової програми, якщо здобувач достроково відрахований з аспірантури за власною заявою. Здобувач за наявності поважних причин (за станом здоров`я, сімейними обставинами тощо) за письмовою заявою має право на отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації та проведення захисту дисертації в разовій раді протягом двох років після відрахування з аспірантури. За умови отримання позитивного висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації здобувач має право звернутися до вченої ради закладу, в якому він виконав освітньо-наукову програму, з письмовою заявою про утворення разової ради. Вчена рада не пізніше двох місяців з дня отримання заяви здобувача утворює разову раду у складі п`яти осіб - голови разової ради, двох рецензентів та двох офіційних опонентів, про що видається наказ закладу. Відповідно до абзацу п`ятого частини першої та пункту 4 частини другої статті 5 Закону України «Про вищу освіту» третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень віднесено до рівнів вищої освіти, а ступінь доктора філософії/доктора мистецтва віднесено до ступенів вищої освіти. У зв`язку з цим, на здобувачів ступеня доктора філософії поширюється принцип здобуття вищої освіти: навчання, підготовка дипломної роботи, її захист, отримання диплому про вищу освіту. У своїх доводах позивач зазначає про неправомірне скасування правової норми, про те, що здобувач за наявності поважних причин (за станом здоров`я, сімейними обставинами тощо) за письмовою заявою має право на отримання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації та проведення захисту дисертації в разовій раді протягом двох років після відрахування з аспірантури. Разом з тим, правового регулювання Порядку №44 є атестація здобувачів ступеня доктора філософії після завершення навчання та написання дисертації, тоді як всі доводи позивача фактично стосуються Порядку № 502, предметом правового регулювання якого є підготовка здобувачів ступеня доктора філософії. Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначає Закон України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі по тексту також Закон № 794-VII). Положеннями статті 1 Закону № 794-VII визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Положеннями частини першої статті 19 Закону №794-VII визначено, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління, зокрема, у сфері освіти. Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому. Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630 (далі по тексту також - Положення №630) Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Положення №630 МОН відповідно до покладених на нього завдань узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України. Із матеріалів справи вбачається, що МОН України листом від 09.05.2023 №1/6578-23 подано на розгляд КМУ проєкт постанови КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів», підготовлений відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 30.03.2021 №1369-ІХ та підпункту 1 пункту 4 Положення №630. У довідці про погодження означеного проєкту зазначено про його розробку МОН України, погодження без зауважень першим віце-прем`єр міністром України - Міністром економіки України, першим заступником Міністра цифрової трансформації України, з урахуванням зауважень (пропозицій) Міністра юстиції та без урахування зауважень (пропозицій) міністра фінансів України, Голови Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. У висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи означеного проекту надано загальну підсумкову оцінку - «відповідний із зауваженнями щодо недотримання нормопрєктувальної техніки» та зазначено про відповідність Конституції та законам України, іншим актам законодавства, принципу недискримінації, принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Таким чином, враховуючи набрання чинності Законом №1369-ІХ виникла необхідність унормування підзаконного акта (Порядку №261), зокрема, в частині строку здобуття освітнього ступеня доктора філософії, наслідком чого слугувало прийняття КМУ спірної Постанови №502, відносно проєкту якого надано висновок щодо його відповідності Конституції та законам України, іншим актам законодавства. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова прийнята на вимогу вищезазначеного закону, є законною, відповідає правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень. Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, питання конституційності спірної Постанови №502 не є предметом розгляду в межах адміністративного судочинства в силу положень частини першої статті 264 КАС України. Щодо доводів скаржника ОСОБА_2 про незалучення його до участі у розгляді справи в якості третьої особи, що заявляє самостійні позовні вимоги. Так, з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 в рамках розгляду справи в суді першої інстанції, подав заяву про залучення його в якості третьої особи, яка заявляє самостійні позовні вимоги на предмет позову. Проте, судом першої інстанції відповідно до ухвали від 07.05.2024 відмовлено у задоволенні такого клопотання. В даному випадку, ОСОБА_2 не був позбавлений права на пред`явлення самостійного позову в порядку Кодексу адміністративного судочинства. Окрім того, ОСОБА_2 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, яка була прийнята судом до розгляду. Щодо порушеного права позивача на подання такої апеляційної скарги, то колегія суддів вважає зазначити наступне. Відповідно до ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Як зазначив скаржник ОСОБА_2 він навчався в Національному юридичному університеті ім. Я. Мудрого на кафедрі кримінального процесу за очною (денною) формою формою навчання за державним замовленням з 16 вересня 2019 року по 15 вересня 2023 року та був відрахований у зв`язку із завершенням навчання за освітньо-науковою програмою зі спеціальності 081 «Право». Оскаржувана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів України 19 травня 2023 року та відповідно до пункту 2 означеної постанови, вона набирає чинності з дня її опублікування, крім підпункту 2 пункту 1, пункту 3 змін, затверджених цією постановою, які набирають чинності з 1 січня 2024 року. Отже, зазначена постанова стосується безпосередньо і скаржника як здобудувача вищої освіти ступеня доктора філософії, так як він є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Підстав для залишення без розгляду розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , як те зазначив представник КМ України у відзиві, колегія суддів не вбачає, оскільки останній звертався до суду першої інстанції після опублікування оголошення та до закінчення розгляду справи з позовною заявою та просив суд прийняти такий позов від нього як від третьої особи, що заявляє самостійні вимоги. Отже, у даном випадку судом не може бути застосована до поданої ОСОБА_2 апеляційної скарги частина 7 ст. 264 КАС України. Як і позивач, ОСОБА_2 зазначає, що суттєве обмеження його права як учасника освітньо-наукового процесу, у т.ч. і в частині скорочення строків на підготовку та захист дисертації доктора філософії, оскільки відповідно до Постанови №44, яка діяла на момент його вступу до аспірантури, в особи, яка вступала до аспірантури, була можливість розраховувати на те, що їй буде наданий строк для навчання в аспірантурі і підготовки дисертації до захисту максимальною тривалістю у 6 років, з яких 4 роки - нормативний термін навчання в аспірантурі, і 2 роки додатково після відрахування з аспірантури. Таким чином, по закінченню аспірантури у вересні 2023 року він мав ще 2 роки на підготовки та захист дисертації. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , то колегія суддів враховує всі вищевикладені колегією суддів доводи, які стосуються законності окаржуваної постанови Кабінету Міністрів України №502, окрім того звертає увагу на таке. Згідно з абзацом п`ятим частини першої та пунктом 4 частини другої статті 5 Закону України «Про вищу освіту» третій (освітньо-науковий/освітньотворчий) рівень віднесено до рівнів вищої освіти, а ступінь доктора філософії/доктора мистецтва віднесено до ступенів вищої освіти. У зв`язку з цим, на здобувачів ступеня доктора філософії поширюється принцип здобуття вищої освіти: навчання, підготовка дипломної роботи, її захист, отримання диплома про вищу освіту. Саме цей задекларований Законом України «Про вищу освіту» принцип був закладений у первинній редакції Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах) та відновлений постановою Кабінету Міністрів України він 19 травня 2023 року №

502. Дія постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 2023 року № 502 поширюватиметься на здобувачів ступеня доктора філософії, підготовка яких завершуватиметься з 2024 року. Особи, яких було відраховано із закладу вищої освіти у зв`язку із завершенням навчання за відповідною освітньонауковою програмою без захисту дисертації у попередніх роках, можуть вступити до закладу вищої освіти (наукової установи) з метою підготовки в аспірантурі (ад`юнктурі)/поза аспірантурою (ад`юнктурою) повторно, доопрацювати дисертацію або наукові публікації за її темою і скористатися правом дострокового захисту дисертації. Особи, яких було відраховано із закладу вищої освіти (наукової установи) у 2022-2023 роках, можуть скористатися умовами пункту 12 Порядку № 44 та звернутися до вченої ради закладу вищої освіти (наукової установи), в якому вони виконали акредитовану освітньо-наукову програму, з письмовою заявою про утворення разової ради. Інформацію про утворення такої разової ради необхідно внести до інформаційної системи Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти не пізніше 31 грудня 2023 року. Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 5 Закону України «Про вищу освіту» нормативний строк підготовки доктора філософії в аспірантурі (ад`юнктурі) становить чотири роки. Стаття 46 Закону України «Про вищу освіту» передбачає право здобувача вищої освіти на перерву у навчанні у зв`язку з обставинами, які унеможливлюють виконання освітньої (наукової) програми (за станом здоров`я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, сімейними обставинами тощо). Наведені правові норми свідчать про те, що загальний строк, протягом якого здобувач ступеня доктора філософії може підготувати та захистити дисертацію, складається з нормативного строку підготовки та строку академічної відпустки. Інших додаткових строків Законом не передбачено. Щодо діяльності переміщених закладів вищої освіти (наукових установ) та таких, дослідницька база яких пошкоджена внаслідок збройної агресії російської федерації, то відсутні докази, що навчальні заклади, де проходив навчання ОСОБА_2 ,рішень про припинення освітнього процесу і наукової діяльності на період правового режиму воєнного стану не приймалося. Саме заклади вищої освіти (наукові установи) забезпечують підготовку здобувачів ступеня доктора філософії і мають відповідні інструменти для вирішення організаційних питань. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанову Кабінету Міністрів України від 19.05.2023 №502 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації здобувачів наукових ступенів». Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 195, 241, 242, 243, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Мельничук В.П. Кобаль М.І. Повний текст виготовлено: 06 лютого 2025 року.