Постанова 4807 № 333/2766/21

Дата документу 29.01.2025 Справа № 333/2766/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/2766/21 Головуючий у 1 інстанції Кулик В.Б. Провадження № 22-ц/807/325/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Бєлової А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України та Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,- В С Т А Н О В И Л А: В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Запорізької області, Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 29 вересня 2011 року слідчим СВ ПМ ДПА в Запорізькій області було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно нього як директора ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України. Йому було обрано міру запобіжного заходу підписку про невиїзд, яка була скасована судом апеляційної інстанції 05 вересня 2018 року. 28 лютого 2012 року слідчим СВ ДПС в Запорізькій області було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно нього за ч. 2 ст. 366 і ч. 3 ст. 358 КК України. Постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2012 року кримінальну справу було повернуто прокурору Запорізької області для усунення виявлених недоліків. Постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2014 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2014 року, кримінальна справа була повернена прокурору для додаткового розслідування. 19 серпня 2014 року відповідно до приписів КПК України у редакції 2012 року інформацію щодо вказаної кримінальної справи було внесено до ЄРДР за № 32014080020000087. 30 липня 2015 року старшим слідчим першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області було повідомлено його про підозру у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України. 31 серпня 2015 року прокуратурою Жовтневого району м. Запоріжжя до Заводського районного суду м. Запоріжжя було направлено обвинувальний акт. Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2015 року обвинувальний акт було повернуто прокурору на підставі його невідповідності вимогам КПК України. 22 грудня 2015 року прокуратурою Жовтневого району м. Запоріжжя до Заводського районного суду м. Запоріжжя було направлено обвинувальний акт. Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2016 року обвинувальний акт було повернуто прокурору на підставі його невідповідності вимогам КПК України. Вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року у справі № 332/3995/15-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року, за його обвинуваченням у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України у зв`язку з недоведеністю його визнано невинуватим. Ухвалою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 січня 2019 року касаційну скаргу прокурора на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року повернуто особі, яка її подала. Він перебував під слідством та судом з 29 вересня 2011 року (дата винесення першої постанови про порушення кримінальної справи) до 05 вересня 2018 року (дата набрання законної сили вироком суду), що складає 6 років 11 місяців та 7 днів. У зв`язку з незаконними діями працівників СВ ПМ ДПА в Запорізькій області (Головного управління ДФС у Запорізькій області), прокуратури Жовтневого району м. Запоріжжя (прокуратури Запорізької області) він фактично з 2011 року був позбавлений права на роботу. Перебування під кримінальним переслідуванням з порушенням всіх розумних строків завдало йому значної моральної шкоди, призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими, а також вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя. Після порушення відносно нього кримінальної справи, з метою збереження ділової репутації підприємства, він був вимушений звільнитися із займаної посади генерального директора ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод», де отримував високу заробітну плату. Фактично з моменту звільнення 26 вересня 2011 року та до 18 липня 2017 року він не мав постійної роботи. Відсутність у нього постійної роботи і як наслідок заробітної плати суттєво погіршало матеріальний стан сім`ї. Він знаходився в стані постійної тривоги, фрустрації, тривалого стресу, що привело до формування у нього вираженої депресії, оскільки погіршилась не лише якість його життя, але й можливість його активного соціального функціонування, що зумовило зміни як у професійній діяльності, так и у соціальному оточені. Вказана ситуація спровокувала виникнення психосоматичних хвороб, які завдали шкоду його фізичному здоров`ю. Моральну шкоду оцінив в розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць перебування під слідством та судом, що становить 1 494 000 грн. Просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь завдану Головним управлінням Державної фіскальної служби у Запорізькій області, прокуратурою Запорізької області моральну шкоду в розмірі 1 494 000 грн. та понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2023 року замінено в справі первісного відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області належним відповідачем Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області та первісного відповідача Державну казначейську службу України належним відповідачем держава Україна в особі Державної казначейської служби. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в загальному розмірі 529 300 грн. Стягнуто з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 22 137 грн. 50 коп. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неналежну оцінку судом обставин справи щодо характеру та обсягу його страждань, тривале перебування під слідством та судом, обрання йому міри запобіжного заходу 20 листопада 2011 року, яка була скасована лише 05 вересня 2018 року, постійний моральний тиск на нього з боку органів досудового слідства, перебування у постійному стресовому стані, обмеження вільного пересування, втрату роботи та неможливість протягом семи років знайти інше місце роботи, перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей, спричинення шкоди його здоров`ю, тривалий розгляд цивільної справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державна казначейська служба подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилкове зазначення в рішенні суду про стягнення коштів з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, відсутність доказів оплати позивачем послуг адвоката, відсутність порушення прав позивача Державною казначейською службою, просила змінити рішення суду в частині визначення стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, зазначивши про стягнення з Державного бюджету України, скасувати рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та відмовити в задоволенні цієї вимоги. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що Головне управління Державної податкової служби в Запорізькій області не є правонаступником Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області в частині повноважень щодо розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, судом помилково було застосовано розмір мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи замість станом на 2018 рік, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Запорізька обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила, що судом обгрунтовано визначено розмір відшкодування моральної шкоди. Головне управління Державної податкової служби в Запорізькій області подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначило, що заміна Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на Головне управління Державної податкової служби в Запорізькій області є безпідставною, судом помилково було застосовано розмір мінімальної заробітної плати станом на час розгляду справи замість станом на 2018 рік. Просило відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та додатково - скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. ОСОБА_1 подав відзив апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Запорізькій області, в якому зазначив, що суд має виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, Головне управління Державної податкової служби в Запорізькій області розпочало виконання функцій і повноважень Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області на підставі наказу Державної податкової служби України «Про початок діяльності Державної податкової служби» від 28 серпня 2019 року №

36. Постановою Запорізького апеляційного суду від 19.12.2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України та Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2023 року задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2023 року скасовано, прийнято постанову про залишення без задоволення позову ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області, Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Постановою Верховного суду від 20 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, Постанову Запорізького апеляційного суду від 19.12.2023 року у цій справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне. За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Матеріалами справи підтверджено, що 29 вересня 2011 року слідчим СОГ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області майором податкової міліції Близнюком Р.Є. було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «Запорізький індустріально-механічний завод» ОСОБА_1 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України (т. 1, а.с. 11-14). 10 жовтня 2011 року і 21 жовтня 2011 року слідчим СОГ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області майором податкової міліції Близнюком Р.Є. відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (т. 1, а.с. 141, 143). 16 лютого 2012 року постановою слідчого СОГ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області майора податкової міліції Близнюка Р.Є. ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого і пред`явлено йому обвинувачення за ч. 3 ст. 212 КК України (т. 1, а.с. 145-148). 28 лютого 2012 року слідчим СОГ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області майором податкової міліції Близнюком Р.Є. було винесено постанови про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 366 і ч. 3 ст. 358 КК України (т. 1, а.с. 15-17, 18-21). 06 березня 2012 року постановою слідчого СОГ СВ ПМ ДПА в Запорізькій області майора податкової міліції Близнюка Р.Є. ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого і пред`явлено йому обвинувачення за ч. 2 ст. 366 і ч. 3 ст. 358 КК України (т. 1, а.с. 149-157). Постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2012 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України, яка надійшла до суду 16.03.2012 року, було повернуто прокурору Запорізької області для усунення виявлених недоліків (т. 1 а.с. 22-23). Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2014 року, кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України була повернена прокурору для додаткового розслідування (т. 1 а.с. 24-25). 19 серпня 2014 року відповідно до приписів КПК України (у редакції 2012 року) інформацію щодо вказаної кримінальної справи було внесено до ЄРДР за № 32014080020000087 (т. 1, а.с. 158). Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 жовтня 2015 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України, який надійшов до суду 31 серпня 2015 року, було повернуто прокурору на підставі його невідповідності вимогам КПК України (т. 1, а.с. 26-30). Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2016 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України, який надійшов до суду 22 грудня 2015 року, було повернуто прокурору на підставі його невідповідності вимогам КПК України (т. 1, а.с. 31 -36). Вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року у справі № 332/3995/15-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України, ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.212, ч.1 ст.366, ч.3 ст.358 КК України (в редакції чинній станом на 01.09.2010р.), та виправдано його на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаних кримінальних правопорушень. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року вирок залишено без змін. Ухвалою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 січня 2019 року касаційну скаргу прокурора на вирок Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 разом з усіма доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції врахував тривалість перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом, втручання у приватне життя позивача, характер і обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнавав позивач протягом цього часу, у зв`язку з чим йому довелося змінювати усталений спосіб життя. Врахував тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження репутації позивача, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, тривалість моральних страждань, які продовжувалися і після набрання виправдувальним вироком законної сили. Колегія суддів не може погодитись з зазначеним рішенням суду першої інстанції в повному обсязі, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені у статті 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті: така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, її посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР). Згідно із статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Згідно зі статтею 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Таким чином, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Вирішуючи спір у частині визначення розміру моральної шкоди, суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого йому обвинувачення, тривалість перебування під судом і слідством (79 місяців), глибину душевних страждань позивача, обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди в сумі 529 300,00 грн та вважав, що ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру і не призведе до безпідставного збагачення, з чим погоджується колегія суддів. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції неправильно визначено період часу за який підлягає відшкодуванню моральна шкода позивачу, з огляду на наступне. Визначаючи період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода за час перебування позивача під слідством та суд виходить з того, що ОСОБА_3 перебував під слідством і судом з 16.02.2012 року (дата постанови про притягнення як обвинуваченого) до 05.09.2018 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто майже 6 років 7 місяців (79 місяців). Щодо тверджень апеляційної скарги про недостатній розмір стягнутого відшкодування колегія суддів зазначає наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом". Аналогічний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цсІ9), у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03.03.2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20). У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Вищевикладене дає підстави суду вважати доведеним факт наявності в позивача моральної шкоди в наступному розмірі: 6 700,00 грн. х 79 (кількість місяців перебування під слідством та судом) = 529 300 грн. Підстав для стягнення моральної шкоди в заявленому позивачем розмірі, а саме 1 494 000 грн, колегія суддів не вбачає. Щодо доводів апеляційної скарги ГУ ДПС у Запорізькій області про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог відносно ГУ ДПС у Запорізькій області, оскільки ГУ ДПС у Запорізькій області не є правонаступником ГУ ДФС у Запорізькій області колегія суддів зазначає наступне. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Аналіз вказаної норми свідчить, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є саме держава як учасник цивільних відносин. Саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, тому належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)). У постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17 зазначено, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу. У тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанова від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22). У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц (пункт 27). У спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 39).У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів органу прокуратури чи іншого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 січня 2024 року в справі № 495/10543/21 (провадження № 61-7968св23), від 27 березня 2024 року в справі № 593/207/22 (провадження № 61-1109св23), від 11 жовтня 2023 року в справі № 361/9386/21 (провадження № 61-12289св23). Таким чином, залучення до участі у справі Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, який не є правонаступником Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області не впливає на правильність за законність ухваленого рішення. Апеляційна скарга Державної казначейської служби України містить, зокрема, доводи відсутності в матеріалах справи платіжного документа щодо сплати послуг адвоката, у зв`язку з чим зазначають, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів в спростування таких доводів вважає необхідним зазначити наступне. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням. Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

1. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України. Судова колегія вважає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано договір про надання правових послуг адвоката № 1/цс від 22.02.2021 року, укладений між ним та адвокатом Кириченком Р.В. (а.с. 63), акт здачі-приймання виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 27.04.2021 року на суму 47 500 грн. (а.с. 64), попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на суму 62 500 грн. (а.с. 60). Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У постанові від 20 липня 2021 року справа № 922/2604/20 Верховний Суд зазначив, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цій справі адвокатом проведено значну роботу по представництву позивача. Матеріали справи містять низку процесуальних документів, підписані та подані представником позивача. Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, наведеними вище, наявні підстави для задоволення вимог позивача та стягнення судових витрат на правничу допомогу, а скільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 529 300,00 грн., що становить 35,42%, тому понесені витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню пропорційно задоволеним вимогам, в розмірі 22 137 грн. 50 коп. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що механізм виконання органами Державної казначейської служби України рішень про стягнення коштів державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №

845. Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, в Державній казначейській службі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Зазначений рахунок є рахунком, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на певну мету, а не власним рахунок Державної казначейської служби України, передбаченим на утримання установи. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Згідно з додатком 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-ІХ від 03 листопада 2022 року, на поточний рік передбачено державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», яку закріплено за державною казначейською службою України. Таким чином, виконання судових рішень про стягнення з державного бюджету шкоди, завданої державними органами, здійснюється Державною казначейською службою України з рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України. Відповідно до висновку Верховного Суду від 06.02.2019 року по справі № 199/6713/14-ц не допускається стягнення моральної та матеріальної шкоди з Державної казначейської служби України, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. Відповідно до пункту 24 Порядку № 845, стягувані, на користь яких прийнято рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Державної казначейської служби України, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку. Відповідно до інформації, наявної в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, Запорізька обласна прокуратура та Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області знаходяться на обслуговуванні в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Запорізькій області. Таким чином, виконавчі документи про стягнення коштів з Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області подаються на виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області. Таким чином, сформована позовна вимога про стягнення коштів з Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області за рахунок коштів Державного бюджету України через Державну казначейську службу є такою, що суперечить нормам чинного законодавства України. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області та Запорізька обласна прокуратура (дії яких призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який виконує рішення про стягнення коштів з державного бюджету). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). За правилами статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 376 ЦПК України). З урахуванням викладеного апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг та часткову зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення порядку стягнення грошових коштів, а в іншій частині рішення суду залишається без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргуДержавної казначейської служби України задовольнити частково. Апеляційну скаргуГоловного управління Державної податкової служби у Запорізькій області задовольнити частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2023 року у цій справізмінити. Стягнути з держави Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в загальному розмірі 529 300 грн. Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 22 137 грн. 50 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 06 лютого 2025 року. Головуючий Судді: