Постанова Чернівецький апеляційний суд № 726/1861/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2025 року м. Чернівці справа № 726/1861/24 провадження 822/19/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю., за участю секретаря Бугая В.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 29 жовтня 2024 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Асташев С.А. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики. Посилався на те, що 01 грудня 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_1 у позику кошти у розмірі 120 000 гривень та зобов`язалися повернути дану суму коштів до 01 лютого 2024 року, про що видано розписку. Зазначав, що відповідачі не виконали свої зобов`язання за договором позики та не повернули кошти. На підставі наведеного, просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 120000 гривень. Вирішити питання про судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 29 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено. Ухвалюючи рішення у справі про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 визнаний недієздатним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 березня 2016 року у справі № 715/192/16-ц, а тому останній не міг бути стороною договору позики, адже не мав необхідний обсяг цивільної дієздатності. Також, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували за межами України, що виключає можливість укладення ними 01 грудня 2023 року договору позики. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норма матеріального права, а також неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували за межами України, що виключає можливість укладення ними 01 грудня 2023 року договору позики. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними. Позиція апеляційного суду Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій 01 грудня 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 отримали від ОСОБА_1 у позику кошти у розмірі 120 000 гривень та зобов`язалися повернути дану суму коштів до 01 лютого 2024 року Оригінал розписки знаходиться у матеріалах справи. Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 березня 2016 року у справі № 715/192/16-ц визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатним і призначено йому опікуна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування судом норм матеріального права. Оскільки, в даному випадку має місце неправильне застосування судом норм матеріального права, а тому суд вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції належним чином не обгрунтував своє рішення та не врахував наступне. Правочин - це правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. За змістом частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до статті 41 ЦК України недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Оскільки фізична особа, яка визнана недієздатною, не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, законодавець позбавив її права укладати будь-який правочин, а відтак і нести відповідальність за його невиконання або неналежне виконання. Частиною першою статті 226 ЦК України передбачено, що опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемним. З урахуванням наведеного, правочини, які вчинені недієздатною особою є нікчемними (статті 41, 203, 215 ЦК України), за винятком схвалених в установленому порядку опікуном. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Оскільки оспорюваний кредитний договір укладений недієздатною особою, то в силу вимог частини першої статті 226 ЦК України він є нікчемним Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 286/798/19. Як убачається з матеріалів справи, рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 17 березня 2016 року у справі № 715/192/16-ц визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатним і призначено йому опікуа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, на час укладення кредитного договору від 01 грудня 2023 року ОСОБА_3 був недієздатною фізичною особою. Згідно з частиною третьою статті 226 ЦК України опікун зобов`язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. ОСОБА_1 не звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 , як опікуна ОСОБА_3 , на підставі ст.226 ЦК України. Враховуючи наведене, підлягає зміні

мотивувальна частина рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 29 жовтня 2024 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, з викладенням її в редакції цієї постанови. Слід зазначити, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 , як опікуна ОСОБА_3 , на підставі ст.226 ЦК України. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту укладення договору позики між сторонами, зокрема, не вказано про наявність свідків, що можуть підтвердити факт підписання боргової розписки та факт передачі коштів. Однак з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 й підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Як убачається з матеріалів справи 01 грудня 2023 року позивач ОСОБА_1 надав в борг відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 120 000 гривень, які останні зобов`язувалися повернути до 01 лютого 2024 року. Отримання коштів підтверджується розпискою, виданою та підписаною відповідачами власноручно (а.с. 3). Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження заявлених вимог надано до суду першої інстанції оригінал розписки від 01 грудня 2023 року. Під час розгляду справи, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом досліджувався оригінал розписки від 01 грудня 2023 року. Розписка від 01 грудня 2023 року містить прізвище ім`я по батькові позикодавця і позичальників, суму позики 120 000 гривень, дату 01 грудня 2023 року, строк повернення грошових коштів, підписи відповідачів. Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 погодили всі істотні умови, як це передбачено в ст. 207 ЦК України і це узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 638 ЦК України. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження№ 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17). Тому наявність оригіналу боргової розписки у кредитора ОСОБА_1 свідчить про невиконання відповідачами, за вказаною вище розпискою, боргового зобовязання. У статті 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Системний аналіз статей 540 та 541 ЦК дозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникають часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання. Як свідчить аналіз судових рішень в них відсутнє посилання на будь-яку норму закону, що передбачала б виникнення солідарного зобов`язання в такому випадку. Також немає вказівки й на пункт договору позики, який встановлює виникнення солідарного зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 519/654/17 (провадження № 61-47740св18). Таким чином, оскільки на підставі договору позики від 01 грудня 2024 року виникло зобов`язання із множинністю осіб, то таке зобов`язання є частковим. Отже, з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики - по 40 000 гривень з кожного. Відповідно до статті 204 ЦПК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що: «стаття 204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Отже, договір позики є дійсним і підлягає обов`язковому виконанню. Враховуючи наведене, рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 29 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову. Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідачі посилалися на те, що вони не підписували вказану боргову розписку від 01 грудня 2024 року, оскільки перебували за межами України. Однак вказане твердження є безпідставним з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)». Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). За змістом статей, 77,78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідачі вправі були сприяти проведенню, призначеної судом за їх клопотанням, експертизи та доведення факту не отримання ними коштів у вказаному позивачем розмірі. Відповідачами під час розгляду справи в суді першої інстанції заперечувався факт написання розписки та їх підписання ними власноручно, а також факт отримання коштів, однак відповідачі не заявляли клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, щоб спростувати вказане твердження. Безпідставними є посилання відповідачів про те, що вони не могли підписати вказану боргову розписку у зв`язку з перебуванням за кордоном, оскільки вказане не перешкоджало відповідачам передати цю розписку позивачу засобами поштового зв`язку. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права, а тому рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 29 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову. Підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 грудня 2023 року в розмірі 40 000 гривень та з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 грудня 2023 року в розмірі 40 000 гривень. Також підлягає зміні мотивувальна частина рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 29 жовтня 2024 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , з викладенням її в редакції цієї постанови. У решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Щодо судових витрат Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат. Згідно з п.3 ч.2ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. За подання позову ОСОБА_1 сплатив 1211 гривень 20 коп. За подання апеляційної скарги апелянт сплатив 1816 гривень 80 коп, що підтверджується квитанцією. Отже, слід стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 403 гривні 73 коп (1211,2/3) в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 605 гривень 60 коп (1816,8/3) в рахунок відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 29 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики скасувати. Позов в цій частині задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 грудня 2023 року в розмірі 40 000 гривень. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01 грудня 2023 року в розмірі 40 000 гривень. Змінити мотивувальну частину рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 29 жовтня 2024 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , виклавши її в редакції цієї постанови. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 403 гривні 73 коп в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 605 гривень 60 коп в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови 07 лютого 2025 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді: О.О. Одинак Н.Ю. Половінкіна