Постанова 4806 № 308/11296/18

Справа № 308/11296/18 П О С Т А Н О В А Іменем України 23 січня 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д. з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Івановим А.П., у справі за позовом Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішення міської ради, скасування запису державної реєстрації права власності та свідоцтва на право власності на земельну ділянку встановив: У жовтні 2018 року Ужгородська окружна прокуратура звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування рішення міської ради, скасування запису державної реєстрації права власності та свідоцтва на право власності на земельну ділянку. В обгрунтування позову зазначає, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 відбулася з порушенням вимог Конституції та законодавства України в цілому, що зокрема підтверджується матеріалами досудового розслідування. Вказує на те, що до міської ради відповідного скликання було обрано 60 депутатів. При цьому, як наголошує представник позивача, у голосуванні нібито брали участь депутати, котрі з об`єктивних причин не могли бути присутні на засіданні міської ради. Зазначає про те, що перед початком сесії 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. В подальшому, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради. Натомість серед присутніх, зокрема, значаться депутати ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49), які як встановлено, не були присутні на сесії міської ради 09.11.2015 та персональну участь в голосування не приймали. Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_6 порушення вимог ст. 28, ч. 2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції» та ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підтверджено в постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2017, якою ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП. Також зазначає, що спірне рішення не узгоджується із приписами статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», за змістом яких передача земельних ділянок забороняється за відсутності затвердженого детального плану територій або зонування, оскільки, як вказує представник позивача, зазначені рішення прийнято також на тій же сесії за відсутності кворуму та такі не набрали чинності. Крім наведеного зазначає, що оскільки право власності на земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, то воно суперечить і інтересам держави і суспільства в цілому, характеризується дефектом волі, зокрема мешканців міста Ужгорода, які схвалили для себе концепцію розбудови міста при громадських слуханнях відповідної містобудівної документації, і виборами у 2010 році обради своїх представників до органу місцевого самоврядування, що є достатньою підставою для пропорціонального втручання в інтереси однієї особи. У позовній заяві також вказує, що звернення прокурора до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно - значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельної ділянки шляхом скасування відповідного рішення ради. З врахуванням наведеного Ужгородська окружна прокуратура просила визнати незаконним та скасувати: - пункт 1.26 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882; - скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:63:001:0311, площею 0,0808 га, вартістю 469140,96 гривень, від 25.11.2015 за № 48346811. - скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:63:001:0311, площею 0,0808 га. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2022 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасувано пункт 1.26 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за № 1882. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з Ужгородської міської ради на користь Закарпатської обласної прокуратури суму сплаченого судового збору у розмірі 4 401,37 грн. В апеляційній скарзі Ужгородська міська рада, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Вказує, що долучені позивачем матеріали, отримані в межах досудового розслідування, не відповідають вимогам щодо допустимості та належності доказів, а тому, висновки позивача про незаконність рішень органу місцевого самоврядування є передчасними. Також судом першої інстанції не враховано той факт, що голос депутата ОСОБА_7 не був вирішальним при голосуванні за рішення №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», тому оскаржене рішення було би прийнято і без його голосу. Таким чином, зважаючи на не подання представником позивача доказів легітимації отриманих матеріалів кримінального провадження, можемо вважати, що долучені ним матеріали, у тому числі про кількість присутніх депутатів Ужгородської міської ради на відповідній сесії, зокрема, рапорти слідчого, відеозапис на оптичному носію тощо не можуть вважатися допустимими доказами. Не надано також вироку на підтвердження втручання у процедуру голосування депутатами Ужгородської міської ради під час прийняття оспорюваного рішення. Крім того, матеріали справи не містять також посилань на узаконені висновки експертного дослідження на предмет втручання в роботу програмного комплексу «Віче» на підтвердження здійснення голосування депутатами з використанням чужих карток. Зазначає, що досудове розслідування по кримінальному провадженню № 42015070030000163 від 25.11.2015 не завершено, а також відсутні вироки, які набули законної сили за результатами розслідування вказаного кримінального провадження. А тому, з огляду на вищезазначені обставини та відсутність вироку по кримінальному провадженню 42015070030000163 від 25.11.2015, посилання прокурора про те, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 відбулась з порушенням вимог Конституції та законодавства України є передчасними, а документи, які нібито отримані з матеріалів досудового розслідування, не можуть вважатися допустимими доказами, оскільки одержані й надані суду з порушенням порядку, встановленого законом. В позовній заяві керівник Ужгородської місцевої прокуратури стверджує, що ОСОБА_7 будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів, а саме - взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Ужгородська міська рада вважає дане твердження позивача безпідставним, оскільки голос депутата ОСОБА_7 не був вирішальним при голосуванні за рішення № 1882, оскаржуване рішення було б прийнято і без його голосу. Повідомлення про наявність конфлікту інтересів покладається на ОСОБА_7 а тому за невиконання такого обов`язку не можуть нести відповідальність інші особи, зокрема відповідачі. У матеріалах справи відсутні також належні та допустимі докази на підтвердження того, що виконання ОСОБА_7 зобов`язання щодо врегулювання конфлікту інтересів під час прийняття оскаржуваного рішення могло б вплинути на волевиявлення інших депутатів та прийняття рішень. Отже, не повідомлення депутатом органу місцевого самоврядування про наявність у нього реального конфлікту інтересів при прийнятті рішення не є безумовною підставою для скасування рішення, прийнятого за участю такого депутата. Таким чином, враховуючи, що усунення депутата ОСОБА_7 від голосування при прийнятті оскаржуваного рішення внаслідок конфлікту інтересів не призводить до втрати правомочності колегіального органу (Ужгородської міської ради), не впливає на юридичний факт наявності більшості голосів при прийнятті оскаржуваного рішення, а відтак відповідає вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, окаржуване рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а відтак, його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки в нього виникло право володіння відповідними земельними ділянками і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Вимоги містобудівного законодавства під час надання земельної ділянки у власність відповідачами не порушено. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як встановлено, що у 2010 році до Ужгородської міської ради Закарпатської області обрано 60 депутатів, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Ужгородської міської ради. Враховуючи вимоги ст. 100 ЦПК України, беручи до уваги висновки Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, зважаючи на відсутність у відповідачів та їх представників заперечень щодо кількості депутатів міської ради, обраних на сесію, у межах якої приймалося оспорюване рішення, суд виходить з того, що кількість депутатів ради, обраних на відповідну сесію становить 60 осіб. 27 сесією 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийнято рішення №1882 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», згідно з пунктом 1.26 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 21010100000:63:001:0311) площею 0,0808 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , та передати її у власність. Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11.09.2018 № 1146/0/192/18, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 21010100000:63:001:031, адреса АДРЕСА_1 , становить 469140,96 грн. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек,єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 138441752, дата та час формування: 20.09.2018 11:14:20, кадастровий номер ділянки: 21010100000:58:001:0174, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 785823921101, площа: 0,0808 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, адреса: АДРЕСА_1 ; номер запису про право власності: 12207235; дата та час: 20.11.2015 09:47:02; підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , виданий 25.11.2015, видавник: Ужгородське міськрайонне управління юстиції; форма власності: приватна розмір частки: 1; власники: ОСОБА_1 . Разом з тим, судом встановлено, що старшим слідчим слідчого відділу Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області В.І.Пекарем здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25.11.2015 р. за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України. Листом вих. №36687/106/25/1-2017 від 23.11.2017 р. вказаний слідчий повідомив про виявлення у ході здійснення досудового розслідування факту здійснення не особистого голосування окремими депутатами органу місцевого самоврядування на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради від 09.11.2015 та надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування із можливістю виготовлення копій з документів кримінального провадження №42015070030000163. Перед початком 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради, 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. В подальшому, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради. Відповідно до роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» щодо прийняття проекту рішення № 1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради. Серед присутніх, зокрема, значаться депутати ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49). Відповідно до листа № 394 від 13.04.2016, командира військової частини НОМЕР_2 , полковника м/с ОСОБА_8 , з 05.11.2015 по 08.12.2015 ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Згідно з інформацією Державної прикордонної служби викладеної в листі № 5/13-93 від 07.04.2016 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 з 08.11.2015 по 12.11.2015 перебував за межами Державного кордону України. Свою відсутність на зазначеній сесії ОСОБА_5 підтвердив у розмові з журналістом телеканалу «Тиса», а ОСОБА_3 під час допиту у режимі телефонної розмови про, що складено відповідний рапорт. Окрім того, встановлено, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарне засідання) взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Згідно з Роздруківкою результатів голосування із зазначенням прізвищ депутатів Ужгородської міської ради на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання 09 листопада 2015 року за проект № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в цілому, депутат ОСОБА_7 проголосував «ЗА». З даної Роздруківки також встановлено, що всього проголосувало 33 депутати, з них: «ЗА» - 32; «ПРОТИ» - 0; «УТРИМАЛОСЬ» - 0; «НЕ ГОЛОСУВАЛО» -

1. РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО. Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_7 порушення вимог ст. 28, ч.2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції» та ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підтверджено в постанові Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017 у справі № 308/12880/16-п, якою ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017 вказану постанову в цій частині залишено без змін. Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України). Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України). Згідно з пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Звернувшись до суду з позовом у цій справі, прокурор, діючи в інтересах держави в особі територіальної громади м. Ужгород та посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із земель житлової та громадської забудови комунальної власності у власність ОСОБА_1 внаслідок незаконного рішення № 1882 від 09.11.2015 року 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради за яке не проголосувало більше половини депутатів міської ради від їх загальної кількості, просив таке як незаконне скасувати. Як визначено частиною 2 статті 5 Основного Закону України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Положення носієм суверенітету… є народ закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу (підпункт 4.1. пункту 4, рішення Конституційного Суду України за №6-рп/2005 від 05.10.2005 року в справі № 1-5/2005). Здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів) і формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні (абзац 3 підпункту 4.2. пункту 4, рішення Конституційного Суду України за №6-рп/2005 від 05.10.2005 року в справі № 1-5/2005). Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними (абзац 3 пункту 3, рішення Конституційного Суду України за № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року в справі № 1-9/2009). Відтак, Ужгородська міська рада являється представницьким органом місцевого самоврядування, через який здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України. Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. У частині 1 статті 45 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР йдеться про те, що сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Як передбачено частиною 12 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, серія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Такаж вимога закріплена і в статті 17 Регламенту Ужгородської міської ради, затвердженого рішення № 149 від 08.04.2011 року 5 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради, згідно якої сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Згідно частини 6 статті 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано. Так само і в частині 1 статті 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року № 93-IV зазначено, що депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат місцевої ради набуває права ухвального голосу з моменту визнання його повноважень. Кожний депутат місцевої ради у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос. Стаття 159 Регламенту Ужгородської міської ради передбачає, що регламент є обов`язковим до виконання всіма посадовими особами місцевого самоврядування та депутатами Ужгородської міської ради. На інформаційному інтернет порталі «Місцеві вибори» за посиланням www.cvk.gov.ua/pls/vm2010/wp001 розміщено інформацію, згідно з якою в 2010 році до Ужгородської міської ради обрано 60 депутатів. Відповідно до ч. 1 ст. 34 Регламенту Ужгородської міської ради пленарне засідання ради відбувається в наступному порядку: 1) Реєстрація депутатів; 2) Вступне слово головуючого про відкриття сесії ради; 3) Затвердження порядку денного та регламенту роботи сесії; 4) Вирішення процедурних питань проведення сесії; 5) Обговорення порядку денного та голосування по них; 6) Закриття сесії або пленарного засідання. У частині 2 цієї статті закріплено норму, за якою кожен депутат перед засіданням зобов`язаний особисто (персональною карткою «Віче) зареєструватися на сесії. Для автоматизації процесу проведення пленарних засідань сесії міської ради застосовується програмно-технічний комплекс системи електронного голосування «Віче» відповідно до Положення про порядок застосування програмно-технічного комплексу «Віче» в Ужгородській міській раді, яке є невідємною частиною регламенту. У відповідності до статті 45 Регламенту програмно-технічний комплекс «Віче» дозволяє приймати рішення міської ради на її засіданнях поіменним голосуванням. Згідно норм закріплених у пунктах 2.1.1, 2.1.2, 3.1.1, 3.5.11, 3.5.12 Положення ПТК «Віче» повинно забезпечити: Оперативну реєстрацію та ідентифікацію депутатів міської ради. Проведення поіменного голосування. Для ідентифікації депутатів у ході засідання використовуються картки депутата, що містять унікальний індивідуальний код депутата, який розпізнається ПТК «Віче». При проведенні відкритого голосування формується інформація з результатами голосування у стандартному режимі «за», «проти», «утримався», «не голосували» без списку депутатів. У випадку поіменного голосування формується список депутатів, що голосували «за», «проти», «утримався», «не голосували», що також Так як п. 1.26 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882 прийнято за участі депутата Ужгородської міської ради ОСОБА_7 в результаті корупційних адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП у зв`язку із невиконанням останнім покладеного ст.ст. 28, 35 Закону України «Про запобігання корупції» зобов`язання щодо врегулювання конфлікту інтересів під час прийняття оспорюваного рішення, що встановлено постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2017, яка в частині залишена без змін постановою Апеляційного суду від 11.07.2019 року, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування пункту 1.26 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882. Відсутність даних депутатів на сесії підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року, який міститься у матеріалах кримінального провадження. На час апеляційного розгляду кримінальне провадження №42015070030000163 від 25.11.2015 року завершено. Та ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.06.2023 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КК України. Закриття даного кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності та звільнення ОСОБА_9 (відповідальної особи по роботі з депутатами та постійними комісіями) від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України відноситься до нереабілітуючих підстав, тобто таких які не знімають підозру, але звільняють від кримінальної відповідальності. Колегія суддів наголошує на тім, що не дивлячись на те, що така не була подана до суду першої інстанції з тих підстав, що не була постановлена по суті пред`явленого обвинувачення ОСОБА_9 , однак зміст та висновки такої підтверджують доводи позовної заяви про відсутність окремих депутатів на сесії Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року при прийнятті рішення про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 21010100000:63:001:0311 площею 0,0808 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Відтак, Ужгородська міська рада прийняла рішення № 1882 від 09.11.2015 року на 27 сесії 6 скликання під час свого пленарного засідання не повноважним складом, оскільки в голосуванні брало участь менше половини депутатів від загального складу ради, а саме, 28 депутатів та голова міської ради, що вказує на незаконність такого рішення сесії Ужгородської міської ради яке не несе правових наслідків для осіб стосовно яких розглядальсь відповідні питання. У спірних правовідносинах, прокурор діючи в інтересах держави в особі територіальної громади міста Ужгород, втручаючись у право мирного володіння відповідною земельною ділянкою з боку приватної особи, при цьому захищає загальні інтереси, які реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок, які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) та через інші законодавчо обмежувальні процедури. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цим осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц та Верховний Суд в постанові від 27 липня 2019 року в справі № 369/6601/15-ц. Варто зазначити, що зміни до порядку денного внесені в порушення вимог статей 20, 21, 23 Регламенту Ужгородської міської ради, зокрема щодо проекту рішення № 1866 «Про затвердження містобудівної документації». Відтак й рішення про затвердження проекту землеустрою оспорюваної земельної ділянки також не відповідає вимогам статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Позаяк з 01 січня 2015 року набрали чинності частини 3 та 4 статті 24 даного Закону України, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території. В даному випадку, ні плану зонування, ні детального плану території, станом на момент прийняття рішення на сесії про відведення земельної ділянки, не було. Щодо позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та скасування запису про державну реєстрацію права власності, то суд першої інстанції відмовив у задоволенні такої вимоги. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Так, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не свідоцтво про право власності на земельну ділянку. Таке свідоцтво є лише документом, яким оформлюється право власності на земельну ділянку, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється. Вказане кореспондується зі сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27.06.2018 у справі № 925/797/17, від 05.02.2020 у справі № 904/750/19, від 27.05.2020 у справі № 442/2771/17, від 09.03.2021 у справі № 756/4120/16-ц. Так, відповідно до оспорюваного пункту 1.26 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882 ОСОБА_1 отримала земельну ділянку у власність з формулюванням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», однак оскільки фактично спірна земельна ділянка і так знаходиться в її користуванні і володінні, не передавалась їй із земель Ужгородської міської ради, вона правомірно очікувала, що після отримання цієї земельної ділянки вона набуде усіх повноважень власника та матиме змогу мирно володіти, користуватись і розпоряджатись своїм майном. Та не дивлячись на зазначене, суд першої інстанції відмовив Ужгородській окружній прокуратурі у задоволенні позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності від 25.11.2015 за № НОМЕР_1 за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:63:001:0311, площею 0,0808 га., та скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:63:001:0311, площею 0,0808 га. Ужгородська окружна прокуратура в цій частині відхилених позовних вимог не оскаржувала дане рішення суду, що свідчить про чинність свідоцтва про право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:63:001:0311 за ОСОБА_1 та здійсненої державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на дану земельну ділянку. Тож виходячи з наведеного, колегія суддів констатує, що за даної обставини права ОСОБА_1 на дану земельну ділянку не є порушеними. Оскільки апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому рішення суду першої інстанції в наведеній частині не перевірялось колегією суддів бо не оскаржено сторонами. Відтак, апеляційний суд з огляду на викладене зазначає, що відповідачу надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені в апеляційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору. Таким чином, доводи апеляційної скарги у спірних правовідносинах не являються тими обставинами, які б слугували підставою для колегії суддів стосовно відхилення заявлених позовних вимог, та не впливають на правові висновки у спірних правовідносинах і не спростовують викладеного вище. А звідси, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити на підставі приписів статті 375 ЦПК України, а рішення місцевого суду залишити без змін. Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний судапеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Ужгородської міської ради, залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2022 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 січня 2025 року. Суддя-доповідач Судді