Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/6259/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6259/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна Суддя-доповідач - Сушко О.О. 04 лютого 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області; - визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 13.12.2023 №0640050004877 про відмову у призначенні позивачу пенсії із зниженням пенсійного віку; - зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити позивачу з 01.12.2023 пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст.55 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, виходячи із наявного страхового стажу роботи який становить більше 15 років. Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що матеріалами справи підтверджено, що загальний стаж роботи становить більше 20 років, тому вона має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12 грудня 2023 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивача з доданими до неї документами розглянуло ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та рішенням від 13 грудня 2023 року №064050004877 відмовило в її призначенні. Підставою для прийняття такого рішення стало не зарахування до загального стажу періоду роботи в колгоспі з 16 вересня 1991 року по 15 лютого 1993 року, оскільки відсутня довідка про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум та догляд за дитиною до 3-х років, оскільки в свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 , 1992 р.н., відсутній штамп про отримання паспорта. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, за змістом частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1058-ІV), страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України №1058-ІV. Згідно названої правової норми особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років Частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Закон України №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року. З матеріалів справи встановлено, підставою для незарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною до трьох років, стало відсутність у свідоцтві про народження штампу про отримання дитиною паспорту. Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 24 Закону № №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з пунктом «ж» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII до стражу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637), абзацами 1 3 пункту 11 якого визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. Відтак для підтвердження страхового стажу непрацюючої матері законодавство не вимагає подання свідоцтва про народження дитини «з відміткою про видачу паспорту». До того ж пункт 11 Порядку № 637 чітко встановлює, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, крім документа про те, що мати не працювала, підтверджується свідоцтвом про народження дитини або паспортом, а у разі смерті дитини свідоцтвом про смерть. Наведене вище свідчить, що пенсійний орган відмовив позивачу в зарахуванні до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку без правових підстав. Враховуючи висновки наведені вище, до такого стажу слід додати період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, який становить 3 роки. Стосовно незарахування періоду роботи з 16 вересня 1991 року по 15 лютого 1993 року в колгоспі згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, необхідно зазначити таке. Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27 листопада 1969 року і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1969 року, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року). В силу пункту 5, 6 основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14 березня 1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані: відомості про колгоспника, відомості про членство в колгоспі, відомості про роботу, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою. Беручи до уваги, що обчислення стажу роботи селян має певні особливості, з огляду на те, що в багатьох із них праця сезонна, слід мати на увазі, що період праці в колективному господарстві після 1965 року зараховують до стажу залежно від виконання встановленого мінімуму трудової участі. Якщо, для прикладу, член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховують тільки час його роботи за фактичною тривалістю. Тобто для розрахунку стажу за період роботи в колгоспі необхідні дані про встановлений мінімум трудоднів та про кількість фактично відпрацьованих трудоднів. Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 під номерами 3 та 4, позивач з 20 червня 1991 року прийнята в члени колгоспу «Перемога» та звільнена 07 березня 1995 року. Указана трудова книжка НОМЕР_1 заповнена 01 квітня 1991 року та видана на підставі постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі Постанова №656) У відповідності до пункту 1 Постанови №656, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. Пунктом 13 вказаної постанови при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою. Разом з тим, відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації. У зв`язку з тим, що трудова книжка НОМЕР_1 видана на підставі Постанови №656, вона не містить відомостей щодо встановленого мінімуму трудоднів (людиноднів) за рік та кількості відроблених людиноднів за рік. Уточнюючу довідку про встановлену норму та вироблені вихододні та довідку про перейменування колгоспу позивач пенсійному органу не надала та до матеріалів справи не долучила. Зважаючи на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи підтвердження виконання позивачем встановленого мінімуму трудоднів за спірний період роботи у колгоспі «Перемога», відсутні підстави для зарахування періоду роботи з 16 вересня 1991 року по 15 лютого 1993 року. Отже загальний страховий стаж позивача становить 16 років 10 місяців 04 дня. Однак, як закріплено у статті 26 Закону України №1058-ІV починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років. З урахуванням положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які надають право на зниження пенсійного віку, та надані позивачем документи, які підтверджують наявність у неї такого права, на момент звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, позивач повинна мати не менше 21 року страхового стажу. Однак, такий стаж у позивача відсутній, що виключає правові підстави для призначення пенсії. Додатково слід зауважити, що згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань. При цьому, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року). Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. У розумінні КАС України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Так, відповідно до положень КАС України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами. Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень. Водночас, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. З огляду на відсутність у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 13 грудня 2023 року про відмову в призначенні пенсії не призводить до порушення прав позивача на пенсію, а повторний розгляд поданих позивачем 12 грудня 2023 року документів не призведе до відновлення права на призначення пенсії за віком, яке, як установлено судом за наслідками розгляду справи, не порушено, що виключає підстави для задоволення позову. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сушко О.О. Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.