Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/10461/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/10461/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна Суддя-доповідач - Сушко О.О. 28 січня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сушка О.О. суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку та зобов`язання призначити її з 16 серпня 2023 року. Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що загальний стаж роботи становить більше 20 років, тому має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16 серпня 2023 року звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Листом від 30 серпня 2023 року №0600-0216-8/90514 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило позивача, що згідно з поданими документами його страховий стаж становить 14 років 29 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 09 липня 1993 року по 06 грудня 1993 року, оскільки даний період не підтверджено записами у трудовій книжці та первинними документами відповідної установи; період роботи та безробіття згідно трудової книжки від 10 лютого 1997 року серії НОМЕР_1 , оскільки титульна сторінка трудової книжки не завірена печаткою. Окремо повідомило, що відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Овруцької міської ради Коростенського району Житомирської області від 11 серпня 2023 року №3216 станом на 01 січня 1993 року період його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення становить 6 років 8 місяців 6 днів. Однак з періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення виключені періоди з 05 серпня 1982 року по 24 вересня 1986 року, з 24 вересня 1986 року по 13 квітня 1990 року, з 27 червня 1991 року по 09 січня 1992 року, з 01 травня 1995 року по 09 жовтня 1996 року, так як у такі позивач проходив військову службу, а уточнююча довідка щодо розташування військової частини ним не надана. Також вказано, що враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд його заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яким 24 серпня 2023 року винесено рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796 у зв`язку із відсутністю необхідного стажу роботи та періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки станом на 01 січня 1993 року. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі №240/33818/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 16 серпня 2023 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Відповідачем 23 квітня 2024 року здійснено повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 16 серпня 2023 року на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року №240/33818/23, за результатами якого прийнято рішення №063550005110 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 19 років (25 6). Відповідно до вказаного рішення, відповідачем зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 09 липня 1993 року по 06 грудня 1993 року та періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 лютого 1997 року. Щодо періоду отримання допомоги по безробіттю з 13 липня 2000 року по 13 квітня 2000 року згідно записів трудової книжки, такий не зараховано до страхового стажу, оскільки період зазначено некоректно. Також не зараховано до страхового стажу період роботи згідно довідки №К/27-1 від 30 січня 2018 року з 26 листопада 1981 року по 02 липня 1982 року, оскільки зазначене прізвище російською мовою « ОСОБА_2 » не відповідає прізвищу російською мовою « ОСОБА_3 », зазначеному в паспорті особи. За даними реєстру застрахованих осіб зараховано усі періоди з 18 грудня 2020 року. Страховий стаж особи становить 15 років 07 місяців 15 днів. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, згідно із частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України №1058-ІV. За приписами названої правової норми особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років. Частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Закон України №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року. В силу статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Як зазначено вище, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Тим часом, порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637). За змістом пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків. Тобто, тільки в разі відсутності в трудовій книжці необхідних записів або їх неправильному чи неточному оформленні за періоди роботи до 01 січня 2004 року, зарахування таких періодів роботи до страхового стажу здійснюється на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи. З матеріалів справи встановлено, що не зарахований позивачу період роботи згідно довідки №К/27-1 від 30 січня 2018 року з 26 листопада 1981 року по 02 липня 1982 року, не записаний до його трудової книжки, тому позивач надав пенсійному органу уточнюючу довідку №К/27-1 від 30 січня 2018 року. Однак, відповідач період роботи на підставі такої довідки не зарахував через те, що прізвище позивача « ОСОБА_2 » не відповідає прізвищу російською мовою « ОСОБА_3 », зазначеному в паспорті особи. Судом першої інстанції досліджено матеріали пенсійної справи, в яких міститься довідка №К/27-1 від 30 січня 2018 року, яка підтверджує початок роботи з 26 листопада 1981 року, та довідка №К/27-2 від 30 січня 2018 року, яка підтверджує звільнення з 02 липня 1982 року « ОСОБА_4 по собственому желанию по ст.38 КЗоТ УССР в связи с поступлениєм на учебу в воєнное училище». Слід зазначити, що відповідачем зараховано до страхового стажу позивача період проходження військової служби з 05 серпня 1982 року, що у свою чергу співвідноситься з інформацією, викладеною у спірній довідці, оскільки після звільнення 02 серпня 1982 року вже з 05 серпня 1982 року позивач почав проходити військову службу. Крім того необхідно вказати, що вище зазначена розбіжність в прізвищі позивача не може бути підставою неврахування відповідного періоду його роботи для обрахунку стажу при обчисленні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві. З урахуванням висновків суду, наведених вище, до страхового стажу слід додати період роботи відповідно до довідки №К/27-1 від 30 січня 2018 року, який становить 8 місяців 8 днів. Стосовно періоду отримання допомоги по безробіттю з 13 липня 2000 року по 13 квітня 2000 року згідно записів трудової книжки, який не зараховано до страхового стажу, оскільки період зазначено некоректно, слід зазначити наступне. Судом досліджено трудову книжку від 10 лютого 1997 року серії НОМЕР_1 , у якій міститься запис під номером 4, за яким з 13 липня 2000 року позивачу розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до наказу №71 від 13 квітня 2000 року. Під записом номер 5 від 13 квітня 2000 року припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до наказу №175 від 22 вересня 2000 року. Разом з тим, згідно листа Житомирського обласного центру зайнятості від 04 жовтня 2023 року №3637/12-23, справа безробітного ОСОБА_1 , за період перебування на обліку в Овруцькому районному центрі зайнятості в 2000 році, до відомчого архіву Житомирського обласного центру зайнятості не надходила, тому надати довідку за відповідний період неможливо. Аналізуючи вище наведені записи у трудовій книжці, слід погодитись з висновком відповідача про неможливість зарахування указаного періоду з огляду на його некоректність та ураховуючи, що такі не підтверджені шляхом надання довідки, як це передбачено положеннями Порядку №637. Відтак, загальний страховий стаж позивача становить 16 років 03 місяців 23 днів (вже зараховані позивачу 15 років 7 місяців 15 днів + 8 місяців 8 днів). Однак, як закріплено у статті 26 Закону України №1058-ІV починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років. З урахуванням положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які надають право на зниження пенсійного віку, та надані позивачем документи, які підтверджують наявність у нього такого права, на момент звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком, ОСОБА_1 повинен мати не менше 24 років страхового стажу, а не 19 років як помилково зазначає відповідач в оскаржуваному рішенні. Додатково слід зауважити, що згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань. Водночас, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року). Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Отже, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. У розумінні КАС України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Так, відповідно до положень КАС України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами. Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а та від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16. Зважаючи на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Відтак, з огляду на відсутність у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 23 квітня 2024 року про відмову в призначенні пенсії не призводить до порушення прав позивача на пенсію. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сушко О.О. Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.