Ухвала КЦС ВС № 755/5994/22

Ухвала Іменем України 17 січня 2025 року м. Київ справа № 755/5994/22 провадження № 61-17368ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року у складі судді: Катющенко В. П., та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., та касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року у складі судді: Катющенко В. П., та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», про визнання іпотечного договору припиненим, ВСТАНОВИВ: У 2022 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», банк), акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), про визнання іпотечного договору припиненим. Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 уклав з ПАТ «УкрСиббанк» 23 липня 2007 року, який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», кредитний договір № 11186981000 (відповідно до додаткової угоди реєстраційний номер змінено на № 11186981001) про надання споживчого кредиту, на підставі якого було оформлено кредит на споживчі цілі в сумі 110 000 дол. США і кредитний договір № 11187000000 від 23 липня 2007 року на суму 2 272,11 грн. Позивачка ОСОБА_1 виступила майновим поручителем і передала в іпотеку (на підставі договору № 59476 від 23 липня 2007 року) свою квартиру, загальною площею 45,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язання чоловіка за двома кредитними договорами (пункт1.

2. Договору Іпотеки). 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким ПАТ «УкрСиббанк» продало ПАТ «Дельта банк» права вимоги за вказаними кредитними договорами і за договором іпотеки. ПАТ «УкрСиббанк» передав оригінал іпотечного договору № 59476 від 23 липня 2007 року ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Дельта Банк» зі свого боку переоформив обтяження на майно ОСОБА_1 на себе, на що вказують відповідні записи в реєстрі. В результаті вказаних угод на квартиру ОСОБА_1 як майнового поручителя було накладено обтяження: 32517467, 32517480, 5263085 (спеціальний розділ), 5263128 (спеціальний розділ). До 2012 року ОСОБА_3 погасив зобов`язання за кредитним договором № 11187000000 від 23 липня 2007 року на суму 2 272,11 грн. Права за цим договором від ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» не передавались. Довідка про відсутність заборгованості у ОСОБА_3 перед ПАТ «Укрсиббанк» датована 22 вересня 2023 року № 59-1-11/33/59 - підтверджує, що зобов`язання за кредитним Договором № 11187000000 від 23 липня 2007 року виконані. У 2020 році ПАТ «Дельта Банк» на прилюдних торгах продав право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором №11186981000 (відповідно до додаткової угоди реєстраційний номер було змінено на № 11186981001) і таке право було придбано ТОВ «Вердикт Капітал». Між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 2306/К про відступлення права вимоги від 23 вересня 2020 року. За цим договором було викуплено більше 46 000 кредитних договорів. На підставі договору № 190221/1 про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 19 лютого 2021 року право вимоги від ТОВ «Вердикт Капітал» відступили на користь ОСОБА_2 . Так, ОСОБА_2 (новий кредитор) і ОСОБА_3 знайшли позасудовий спосіб врегулювання спору. ОСОБА_3 надав інший предмет застави. ОСОБА_2 погодився зняти всі обтяження з об`єкту нерухомості - квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, звернувшись до нотаріуса, встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» відступив на користь ТОВ «Вердикт Капітал» всі свої права вимоги до боржників та в договорі № 2306/К про відступлення права вимоги від 23 вересня 2020 року в пункті 1 вказано, що «Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до Позичальника та/або застоводавця (іпотекодавця) ...». Однак, з невідомих причин договір іпотеки саме за кредитним договором № 11186981000 (відповідно до додаткової угоди реєстраційний номер було змінено на №11186981001) на ТОВ «Вердикт Капітал» не переоформлювали. Як результат, ОСОБА_2 також не отримав можливості переоформити свої права вимоги до ОСОБА_1 шляхом внесення запису до реєстру. При цьому, ПАТ «Дельта Банк» відмовився укладати додаткові угоди до договору іпотеки за кредитним договором № 11186981000 (відповідно до додаткової угоди реєстраційний номер було змінено на № 11186981001) на користь нового кредитора ОСОБА_2 . Позивачка зазначала, що нотаріус відмовляється зняти обтяження і обмеження накладені у зв`язку із тим, що стороною іпотечного договору рахується ПАТ «Дельта Банк», а не ОСОБА_2 . Іпотека, відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Фактично, новий кредитор - ОСОБА_2 заявив, що зобов`язання, забезпечене квартирою, яка належить позивачу припинено і на підставі статті 17 всі заборони і обтяження мають бути припинені. У зв`язку із тим, що не відбулась заміна іпотекодержателя в реєстрі, а іпотекодержатель ПАТ «Дельта Банк» відмовився передати свої права добровільно позивач звертається до суду з метою захисту свої прав і законних інтересів. ОСОБА_1 просила: визнати іпотеку за іпотечним договором № 59476 від 23 липня 2007 року, зареєстрованим у реєстрі за № 2504к, укладеним між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», право іпотекодержателя за яким перейшло до ПАТ «Дельта Банк», який був посвідчений приватним нотаріусом Чернокур О. М. припиненою; припинити запис про іпотеку і заборону відчуження нерухомого майна, накладену приватним нотаріусом Чернокур О. М. на належну ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 16 червня 2006 року за № 32517467, 32517480, 5263085 (спеціальний розділ), 5263128 (спеціальний розділ). Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року: позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано припиненим договір іпотеки нерухомого майна № 59476 (майнової поруки), укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , право іпотекодержателя за яким перейшло до ПАТ «Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2504к; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: у ході судового розгляду встановлено, що зобов`язання ОСОБА_3 за основним зобов`язанням - кредитним договором № 11186981000 від 23 липня 2007 року (кредитний договір 1) та за кредитним договором № 11187000000 від 23 липня 2007 року (кредитний договір 2), були погашені, про що свідчить заява ОСОБА_2 до органів нотаріату, у якій останній вказав, що заборгованість за кредитним договором № 11186981000 (11186981001) врегульована, довідки АТ «Укрсиббанк» № 5д-1-11/33/59 від 22 вересня 2023 року, та довідка АТ «Укрсиббанк», про те, що ОСОБА_3 не має станом на 22 вересня 2023 року отриманих та непогашених кредитів в АТ «Укрсиббанк», відтак договір іпотеки припинив свою дію, оскільки укладався із метою забезпечення виконання зобов`язань за основними договорами; таким чином, суд першої інстанції зробив висновок про те, що доводи позивача в частині вимог про визнання іпотечного договору припиненим є обґрунтованими, підтверджені належними та достатніми доказами, відтак слід задовольнити позовні вимоги у цій частині, шляхом визнання припиненим договору іпотеки нерухомого майна № 59476 (майнової поруки), укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , право іпотекодержателя, за яким перейшло до ПАТ «Дельта Банк»; при відмові у задоволенні позовної вимоги про припинення записів про іпотеку і заборону відчуження нерухомого майна, суд виходив з того, що оскільки судом задоволено вимогу про визнання припиненим договору іпотеки нерухомого майна, у ОСОБА_1 відсутні перешкоди для звернення до приватного нотаріуса (державного реєстратора) із відповідною заявою про припинення обтяження заборони відчуження та іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у порядку статей 34, 74 Закону України «Про нотаріат» та пункту 5 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року: апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення; рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: за загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу I книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Згідно частини першої статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; апеляційний суд зазначив, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та визнаючи припиненим договір іпотеки нерухомого майна № 59476 (майнової поруки), суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання ОСОБА_3 за основним зобов`язанням - кредитним договором № 11186981000 від 23 липня 2007 року (кредитний договір 1) та за кредитним договором №11187000000 від 23 липня 2007 року (кредитний договір 2), були погашені, про що свідчить заява ОСОБА_2 до органів нотаріату, у якій останній вказав, що заборгованість за кредитним договором № 11186981000 (11186981001) врегульована, довідки АТ «Укрсиббанк» № 5д-1-11/33/59 від 22 вересня 2023 року, та довідка АТ «Укрсиббанк», про те, що ОСОБА_3 не має станом на 22 вересня 2023 року отриманих та непогашених кредитів в АТ «Укрсиббанк», відтак договір іпотеки припинив свою дію, оскільки укладався із метою забезпечення виконання зобов`язань за основними договорами; при залишенні без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що доводи позивача в частині вимог про визнання іпотечного договору припиненим є обґрунтованими, підтверджені належними та достатніми доказами та правильно визнав припиненим договір іпотеки нерухомого майна № 59476 (майнової поруки), укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , право іпотекодержателя за яким перейшло до ПАТ «Дельта Банк»; також апеляційний суд зробив висновок про те, що правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про припинення записів про іпотеку і заборону відчуження нерухомого майна, оскільки наразі, у ОСОБА_1 відсутні перешкоди для звернення до приватного нотаріуса (державного реєстратора) із відповідною заявою про припинення обтяження заборони відчуження та іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у порядку статей 34, 74 Закону України «Про нотаріат» та пункту 5 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. ПАТ «Дельта Банк» 27 грудня 2024 року через підсистему Електронний суд подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року (повне судове рішення складено 28 листопада 2024 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ПАТ «Дельта Банк» просить поновити строк на касаційне оскарження, У частині першій статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Оскаржена постанова Київського апеляційного суду ухвалена 05 листопада 2024 року (повне судове рішення складено 28 листопада 2024 року). Касаційна скарга подана через підсистему Електронний суд 27 грудня 2024 року, тобто касаційна скарга подана в межах строку на касаційне оскарження. Тому клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження задоволенню не підлягає. Підставою касаційного оскарження судових рішень ПАТ «Дельта Банк» у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 травня 2024 року зробленого у справі № 754/8750/19. Касаційна скарга мотивована тим, що: судом, при врахуванні норми права, що регулює припинення іпотеки (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»), не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 травня 2024 року зробленого у справі № 754/8750/19, де серед іншого зазначено, що «… належність прав за основним та іпотечним зобов`язаннями різним особам є можливою та не призводить до недійсності як основного, так і забезпечувального зобов`язання»; ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, суди виходили з того, що зобов`язання ОСОБА_3 за основним зобов`язанням - кредитним договором № 11186981000 від 23 липня 2007 року та за кредитним договором № 11187000000 від 23 липня 2007 року, були відсутні станом на 22 вересня 2023 року, тому договір іпотеки припинив свою дію, оскільки укладався із метою забезпечення виконання зобов`язань за основними договорами. Судами попередніх інстанцій не надана правова оцінка обставинам, що на момент «врегулювання заборгованості» з новим кредитором за основними зобов`язанням, не було врегульовано майнову вимогу належну ПАТ «Дельта банк»; 23 вересня 2020 року в момент укладення між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» договору № 2306/К про відступлення прав вимоги, право власності на квартиру, яка забезпечувала договір кредиту № 11186981000, належало АТ «Дельта Банк» (на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача В. В. про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 47913320 від 23 липня 2019 року про реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ «Дельта Банк», номер запису про право власності: 32517499 ) і тому право вимоги за договором іпотеки нерухомого майна № 59476 від 23 липня 2007 року не могло бути відступлене ТОВ «Вердикт Капітал», про що було відомо новому кредитору, так як він ознайомлювався перед торгами з паспортом активу, який був виставлений на продаж і в який входив договір кредиту № 11186981000. В подальшому право іпотеки ПАТ «Дельта Банк» було відновлене, в зв`язку з набранням законної сили рішенням суду у справі № 755/18477/19 про скасування права власності ПАТ «Дельта Банк» на квартиру; ТОВ «Вердикт Капітал» не звертався до АТ «Дельта Банк» для укладення будь-якого додаткового договору до договору № 2306/К про відступлення прав вимоги від 23 вересня 2020 року з приводу відступлення договору іпотеки нерухомого майна № 59476 від 23 липня 2007 року, докази чого (звернення) до суду позивачем також не надано. Саме тому ОСОБА_2 не мав права зняти обтяження з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , про що правильно йому повідомив нотаріус, до якого він звернувся; коли ОСОБА_3 дізнався про рішення приватного нотаріуса про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 47913320 від 23 липня 2019 року про реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ «Дельта Банк», ним до суду було подано позов до ПАТ «Дельта Банк» про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, який згідно рішення Дніпровського районного м. Києва від 08 жовтня 2020 року у справі № 755/18477/19 було задоволено, рішення набрало законної сили після прийняття Київським апеляційним судом постанови від 20 січня 2021 року; 30 вересня 2019 року внаслідок звернення стягнення на заставне майно відбулось оприбуткування на баланс квартири (балансовою та оціночною вартістю 1 207 200,00 гривень) і банком було здійснено часткове погашення заборгованості за кредитним договором № 11186981000 від 23 липня 2007 року; у подальшому, у зв`язку із втратою банком права власності, згідно протоколу МКУА Банку № 5409 від 02 травня 2023 року було припинено облік зазначеного нерухомого майна на балансовому рахунку № 3408 та визнано в обліку майнові права, що виникли у банку внаслідок порушеного права, а саме дебіторської заборгованості фізичної особи ОСОБА_1 (попереднього власника квартири) на балансовому рахунку № НОМЕР_1 на суму 1 207 200 грн. Тобто в ПАТ «Дельта Банк» склалася ситуація так званої «абстрактної іпотеки» (без зв`язку з належним кредиторові основним зобов`язанням), що не тягне припинення іпотеки; Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 зробила наступні висновки «у регулятивних відносинах законодавець передбачив заборону на одночасне відступлення права вимоги за основним та іпотечним зобов`язаннями на користь різних осіб. Проте в охоронних відносинах у разі виникнення спору належність прав за основним та іпотечним зобов`язаннями різним особам є можливою та не призводить до недійсності як основного, так і забезпечувального зобов`язань. Оцінюючи неможливість виникнення «абстрактної іпотеки», Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що за українським правом таку заборону потрібно розуміти так, що права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть одночасно бути відступлені кредитором на користь різних осіб. Утім виникнення такої аномалії не може тлумачитися як підстава для припинення іпотечного зобов`язання. Законодавство України хоча й не передбачає «абстрактну іпотеку», проте її наявність не тягне припинення іпотеки». ТОВ «Діджи Фінанс» 26 грудня 2024 року, як правонаступник ПАТ «Дельта Банк», засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року (повне судове рішення складено 28 листопада 2024 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Підставою касаційного оскарження судових рішень ТОВ «Діджи Фінанс» у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 травня 2024 року зробленого у справі № 754/8750/19. Касаційна скарга мотивована тим, що: 19 листопада 2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, за умовами якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права щодо нерухомого майна: двокімнатної квартири, загальною площею 45 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, на день подання касаційної скарги ТОВ «Діджи Фінанс» є іпотекодержателем за договором іпотеки, що був укладений між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_4 і оскаржені рішення порушують його майнові права та інтереси як іпотекодержателя. Державним реєстратором, при посвідчені зазначеного договору, було встановлено суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. ТОВ «Діджи Фінанс» зазначає, що стало новим кредитором та іпотекодержателем за кредитним договором та іпотечним договором; ПАТ «Дельта Банк» продав право вимоги лише за кредитним договором, а не за договором іпотеки. Також, відступлення права вимоги між ТОВ «Вердикт Капітал» та ОСОБА_2 відбулось лише за кредитним договором. Іпотека була та є зареєстрована станом на дату подання касаційної скарги за ПАТ «Дельта Банк», який не передавав право відступлення за договором іпотеки ТОВ «Вердикт Капітал» та в подальшому ОСОБА_2 , що судами досліджено не було; ПАТ «Дельта Банк» відмовився укладати додаткові угоди до договору іпотеки за кредитним договором № 11186981000 на користь нового кредитора ОСОБА_2 , оскільки заборгованість у розмірі 4 597 310,66 грн, яка нарахована ПАТ «Дельта Банк» станом на 01 липня 2017 року залишається непогашеною, внаслідок того, що судом було скасовано право власності за ПАТ «Дельта Банк». Однак це не позбавляє правонаступника банку - ТОВ «Діджи Фінанс» звернути стягнення на майно в рахунок погашення 4 597 310,66 грн; ТОВ «Діджи Фінанс» вважає, що фактично ОСОБА_1 , як іпотекодавець, що виступає за зобов`язаннями свого чоловіка ОСОБА_3 за кредитним договором, намагається за допомогою ймовірного родича ОСОБА_5 уникнути виконання а погашення заборгованості у розмірі 4 597 310,66 грн, яка нарахована ПАТ «Дельта Банк» станом на 01 липня 2017 року і ця заборгованість залишається непогашеною, оскільки рішенням суду від 08 жовтня 2020 року було скасовано право власності за банком, яким було прийнято на баланс іпотечне майно. 30 вересня 2019 року внаслідок звернення стягнення на іпотечне майно відбулось оприбуткування на баланс спірного майна, балансовою та оціночною вартістю 1 207 200,00 гривень. Банком було здійснено часткове погашення заборгованості за кредитним договором позичальника ОСОБА_6 подальшому з втратою активу згідно протоколу банку № 5409 від 02 травня 2023 року було припинено облік зазначеного майна на балансовому рахунку та визнано в обліку майнові права, що виникли у банку внаслідок порушеного права, а саме6дебіторську заборгованість ОСОБА_7 на балансовому рахунку на суму 1 207 200,00 грн. тобто у банку склалася ситуація так званої «абстрактної іпотеки» (без зв`язку з належним кредиторові основним зобов`язанням), що не тягне припинення іпотеки; Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 зробила наступні висновки: «у регулятивних відносинах законодавець передбачив заборону на одночасне відступлення права вимоги за основним та іпотечним зобов`язаннями на користь різних осіб. Проте в охоронних відносинах у разі виникнення спору належність прав за основним та іпотечним зобов`язаннями різним особам є можливою та не призводить до недійсності як основного, так і забезпечувального зобов`язань. Оцінюючи неможливість виникнення «абстрактної іпотеки», Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що за українським правом таку заборону потрібно розуміти так, що права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть одночасно бути відступлені кредитором на користь різних осіб. Утім виникнення такої аномалії не може тлумачитися як підстава для припинення іпотечного зобов`язання. Законодавство України хоча й не передбачає «абстрактну іпотеку», проте її наявність не тягне припинення іпотеки»; позивачка ОСОБА_1 звертаючись до суду для захисту свої прав та інтересів, вводить в оману, зазначаючи, що заборгованості не існує, а тому всі заборони і обмеження мають бути припинені. Очевидно, що позивачка та ОСОБА_2 діяли недобросовісно та зловживали правами, оскільки вчиняють дії, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. У січні 2025 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_8 подала письмові пояснення на касаційну скаргу, у яких зазначає, що суть судового спору у справі №755/5994/22 саме в тому, що право вимоги вже було придбано ОСОБА_2 , питання боргу вирішено між новим кредитором ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , що дало право на скасування забезпечення (обтяження) накладено в рамках Договору іпотеки, оскільки Договір Іпотеки не може існувати, як самостійний договір, а слідує за договором Позики (Кредиту), придбати права за Договором Іпотеки, як за окремим Договором - неможливо. Право вимоги за кредитним Договором і Договором іпотеки було придбано і передано ОСОБА_2 . Продати двічі один і той самий борг - неможливо. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що 23 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту №11187000000, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику, а позичальник зобов`язався прийняти належним чином використовувати і повернути банку кредит (кредитні кошти) у формі кредитної лінії, що надається траншами, ліміт якої є рівним 2 272,11 грн, та сплатити плату за користування кредитом у порядку та на умовах, зазначених у договорі. При цьому, транш надається позичальнику кожного календарного року з наступного року починаючи з дати укладення договору, і надання траншу здійснюється тільки за умови виконання вимоги п. 1.3 договору. Згідно пункту 2.1. Договору № 11187000000 виконання зобов`язань позичальника за договором забезпечується договором іпотеки № 59476. 23 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено другий договір про надання споживчого кредиту № 11186981000, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті у доларах США в сумі 110 000 дол. США у порядку та на умовах, зазначених у кредитному договорі. Відповідно до пункту 2.1. Договору №11186981000 виконання зобов`язань позичальника за договором забезпечується договором іпотеки № 59476. 23 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки нерухомого майна № 59476 (майнової поруки), за яким іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, розміром жилої площі - 27,2 кв. м, загальною площею - 45,0 кв. м, що розташована на п`ятому поверсі сімнадцятиповерхового будинку, яка належить іпотекодавцю на праві власності (далі - предмет іпотеки) та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ПН КМНО Чернокур О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2504к. Відповідно до п. 1.2 Договору іпотеки № 59476, іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань позичальника за кредитним договором № 11186981000 від 23 липня 2007 року (кредитний договір 1) та кредитним договором № 11187000000 від 23 липня 2007 року (кредитний договір 2). Разом кредитний договір 1 та кредитний договір 2, згідно якого позичальник зобов`язався прийняти та повернути іпотекодержателю кредит у іноземній валюті в сумі 110 000 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 555 500 грн у порядку та на умовах, визначених цим договором кредиту строк до 23 липня 2017 року. 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта банк» був укладений договір купівлі продажу прав вимоги за кредитами. Згідно з переліком прав вимоги за кредитами, що є додатком №1 до Договору купівлі продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, ПАТ «УкрСиббанк» було передано ПАТ «Дельта банк» право вимоги за кредитним договором № 11186981000 від 23 липня 2007 року. 23 вересня 2020 року між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2306/К, за яким банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у додатку № до цього договору, далі - боржники, включаючи право вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників та або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання коштів у позику). ПАТ «Дельта банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту №11186981000, боржник ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з додатку № 2 до договору №2306/К відступлення прав вимоги від 23 вересня 2020 року. 19 лютого 2021 року між ТОВ «Вердикт Капітал» (сторона 1) та ОСОБА_2 (сторона 2) укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 190221/1, за яким сторона 1 відступила (передала) стороні 2 належні стороні 1 право вимоги, яке належить їй на підставі договору відступлення права вимоги № 2306/К від 23 вересня 2020 року, укладеного з ПАТ «Дельта банк» за кредитним договором № 11186981000 (11186981001) від 23 липня 2007 року з усіма змінами та доповненнями до нього, який укладений між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_3 в обсязі, що визначений цим договором та сторона 2 зобов`язалася перерахувати на корить сторони 1 грошову суму в розмірі ціни договору на умовах цього договору та прийняти право грошової вимоги. Згідно пункту 4.1. Договору № 190221/1, права вимоги вважаються відступленими (переданими) стороною 1 та набутими (прийнятими) стороною 2 в день належного виконання стороною 2 умов пунктів 3.1.-3.3 цього договору, про що сторонами укладається відповідний акт приймання-передачі прав вимоги. ТОВ «Вердикт Капітал» передало ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняв від ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11186981000 (11186981001) від 23 липня 2007 року, додатковою угодою №1 до договору про надання споживчого кредиту №11186981000 (11186981001) від 23 липня 2007 року, додатковою угодою №1 від 30 березня 2009 року до договору про надання споживчого кредиту №11186981000 (11186981001) від 23 липня 2007 року, договором поруки №128920 від 23 липня 2007 року; додатковою угодою № 1 від 30 березня 2009 року до договору поруки №128920 від 23 липня 2007 року, що підтверджується актом приймання-передачі документів, що є додатком №2 до договору №190221/1 від 19 лютого 2021 року про відступлення прав вимоги за кредитним договором та додатком №1 до договору №190221/1 від 19 лютого 2021 року про відступлення прав вимоги за кредитним договором. Згідно з довідкою АТ «Укрсиббанк» №5д-1-11/33/59 від 22 вересня 2023 року ОСОБА_9 не має станом на 22 вересня 2023 року отриманих та непогашених кредитів в АТ «Укрсиббанк». 25 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернувся із заявою № 115 до органів нотаріату з вимогою про здійснення державної реєстрації припинення іпотеки, що виникла за договором іпотеки № 59476 від 23 липня 2007 року та припинити обтяження у вигляді заборони відчуження (всі 4 записи) об`єктів нерухомого майна, накладеної ПН КМНО Чернокур О. М. та зареєстровану 27 липня 2007 року за реєстровим № 2505к на договорі іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92422692) в справі № 755/18477/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94373667): позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача В. В. про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 47913320 від 23 липня 2019 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «Дельта Банк», номер запису про право власності: 32517499, незаконним та скасовано; поновлено право власності ОСОБА_1 на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року в справі № 755/18477/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96309943) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18)). Касаційний суд вже звертав увагу, що силу різних причин законодавцем не виключається можливість укладення декількох договорів відступлення права вимоги (купівлі-продажу, міни, дарування, факторингу). При цьому, допустимо виокремити дві відмінні ситуації: (1) цедент (первісний кредитор) укладає з різними цесіонаріями (новими кредиторами) декілька договорів відступлення щодо права вимоги, про відступлення подільного права різним цесіонаріям окремих частин права вимоги; (2) цедент (первісний кредитор) укладає з різними цесіонаріями (новими кредиторами) декілька договорів відступлення щодо одного й того ж права вимоги. У такій ситуації, як правило цедент діє недобросовісно і відступає право вимоги різним суб`єктам. У разі якщо теж саме право вимоги відступлене первісним кредитором (цедентом різним цесіонаріям (новим кредиторам), належним новим кредитором (цесіонарієм) буде вважатися та особа, для якої відступлення відбулося раніше. Тобто право вимоги у разі «подвійного відступлення» переходить до того цесіонарія стосовно якого розпорядчий правочин вчинений раніше (чи настала відкладальна (суспензивна) обставина раніше) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від18 січня 2023 року в справі № 752/16818/18 (провадження № 61-8339св22)). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін (частина перша статті 604 ЦК України). Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац 1 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19) зазначено, що: «іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 (провадження № № 14-202цс21) вказано, що: «101. Відповідно до частин першої, другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

102. Згідно зі статтями 599-601, 604-609 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання, смертю фізичної особи, ліквідацією юридичної особи.

103. За загальним правилом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним у належний спосіб. Так само забезпечувальне зобов`язання припиняється виконанням основного зобов`язання. Інші підстави припинення іпотечного зобов`язання мають бути врегульовані спеціальним законом або певним договором.

104. За загальним правилом, закріпленим у частині п`ятій статті 3 Закону № 898-IV, іпотека має похідний від основного зобов`язання характер і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

105. Згідно з приписами статті 17 Закону № 898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

106. Оскільки іпотека є обтяженням, яке застосовується задля виконання зобов`язань, що виникли за умовами, зокрема, кредитного договору, то таке обтяження припиняється лише у випадках, установлених спеціальним законом. Припинення іпотеки відрізняється від припинення права іпотекодержателя, яке передбачає не припинення зобов`язань іпотекодавця, а припинення права іпотекодержателя на реалізацію своїх передбачених договором іпотеки прав, зокрема права звернення стягнення на предмет іпотеки, відчуження права вимоги тощо.

107. У разі відчуження кредитором прав за кредитним договором та договором іпотеки права іпотекодержателя переходять до набувача, лише якщо таке відчуження відбулося у порядку, визначеному законом (у контексті цієї справи - за наслідками торгів з нотаріальним посвідченням правочину про відступлення прав за іпотечним договором та з державною реєстрацією відомостей про таке відступлення).

108. Вочевидь недооформлення у належний спосіб відступлення права вимоги за іпотечним договором не може вражати саме іпотечне зобов`язання настільки, аби бути підставою для припинення самої іпотеки.

109. Відповідно й порушення порядку переходу права іпотеки до його набувача за змістом статті 17 Закону № 898-IV не припиняє іпотеку і не позбавляє первинного іпотекодержателя (первісного кредитора) права завершити процедуру торгів - дооформити договірні відносини, укласти нотаріально посвідчений договір. У такому разі новий кредитор набуде право вимоги за іпотечним договором з моменту державної реєстрації відомостей про відступлення права вимоги.

110. Отже, оцінюючи неможливість виникнення «абстрактної іпотеки», Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що за українським правом таку заборону потрібно розуміти так, що права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть одночасно бути відступлені кредитором на користь різних осіб. Утім виникнення такої аномалії не може тлумачитися як підстава для припинення іпотечного зобов`язання». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 (провадження № № 14-202цс21) вказано, що: «116. У справі № 758/3453/16 фізична особа (боржник за кредитним договором) звернулася з позовом до банку про визнання договору іпотеки припиненим, виключення з Державного реєстру речових прав інформації про державну реєстрацію іпотеки за відповідачем та зобов`язання останнього повернути документи. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечував договір іпотеки, укладений з іншою, аніж позивач, фізичною особою. Право вимоги за кредитним та іпотечним договорами неодноразово передавалося на підставі договорів про відступлення права вимоги різним юридичним особам, але в Державному реєстрі речових прав іпотекодержателем залишався банк. У постанові від 12 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інший суб`єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання. Верховний Суд визнав договір іпотеки припиненим з огляду на те, що Законом № 898-IV не передбачено можливості виникнення конструкції «абстрактної іпотеки», за якої іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання.

117. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду про те, що законодавство України не передбачає «абстрактну іпотеку»; права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що ні ЦК України, ні Закон № 898-IV не пов`язують припинення іпотеки та відповідного договору з такими обставинами [«абстрактною іпотекою»]. Отже, такий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суперечить приписам статті 17 Закону № 898-IV, врахованої у системному зв`язку з правилами частини першої статті 24 цього Закону, а тому наявні підстави для відступу від нього, оскільки законодавство України хоча й не передбачає «абстрактну іпотеку», проте її наявність не тягне припинення іпотеки.

118. У справі № 5016/1284/2012 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 01 жовтня 2019 року виснував про законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову щодо визнання однієї юридичної особи кредитором іншої. Суди виходили з того, що оскільки у першої юридичної особи немає права вимоги за кредитним договором, яке вона відступила іншій юридичній особі, ця компанія також не може бути іпотекодержателем за договором іпотеки, укладеним на забезпечення виконання основного зобов`язання. До того ж Верховний Суд, погодившись з висновками апеляційного суду, зазначив, що іпотекодержателем може бути тільки особа, яка є кредитором за основним зобов`язанням. Це пов`язано з тим, що для іпотеки є характерною така властивість, як слідування, оскільки іпотека слідує за основним зобов`язанням з метою його забезпечення; для відступлення прав за іпотечним договором обов`язковим є вчинення правочину в письмовій формі з нотаріальним посвідченням; Закон № 898-IV не передбачає можливості виникнення та збереження конструкції «абстрактної іпотеки», за якої іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання. Тобто законодавством не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інший суб`єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання. У цій постанові Верховний Суд не формулював висновків щодо наявності підстав для припинення договору іпотеки»; У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 (провадження № № 14-202цс21) вказано, що: «121. З огляду на те, що у справах № 5016/1284/2012, № 922/3371/19 та № 910/3647/20 Верховний Суд не формулював висновків щодо припинення іпотеки в разі виникнення так званої «абстрактної іпотеки», немає підстав для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених в постановах від 01 жовтня 2019 року у справі № 5016/1284/2012, від 06 жовтня 2021 року у справі № 922/3371/19 та від 21 вересня 2021 року у справі № 910/3647/20»; «223. Здійснивши тлумачення приписів частини першої статті 17 та частини першої статті 24 Закону № 898-IV, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права.

224. Іпотекодержателем завжди є кредитор, тому «абстрактну іпотеку» (без зв`язку із належним кредиторові основним зобов`язанням) закон не передбачає.

225. Відступлення права вимоги за іпотечним договором, за загальним правилом, має відбуватися одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором. Права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб.

226. Приписи частини першої статті 24 Закону № 898-IV щодо відступлення права вимоги за договором іпотеки за умови одночасного відступлення права вимоги за основним зобов`язанням спрямовані на уникнення ситуації, за якої відступлення права вимоги за іпотечним договором передує відступленню права вимоги за основним зобов`язанням. Тому договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором може укладатися як у той самий день, що й договір про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, так і через певний проміжок часу після такого відступлення, але не раніше.

227. Порушення порядку переходу права іпотеки до його набувача, в результаті чого виникла така аномалія, як «абстрактна іпотека», за змістом статті 17 Закону № 898-IV не припиняє іпотеку». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суди становили, що: зобов`язання ОСОБА_3 за основним зобов`язанням - кредитним договором №11186981000 від 23 липня 2007 року (кредитний договір 1) та за кредитним договором №11187000000 від 23 липня 2007 року (кредитний договір 2), були погашені, про що свідчить заява нового кредитора ОСОБА_2 до органів нотаріату, у якій останній вказав, що заборгованість за кредитним договором №11186981000 (11186981001) врегульована; відповідно до довідки АТ «Укрсиббанк» №5д-1-11/33/59 від 22 вересня 2023 року, ОСОБА_3 не має станом на 22 вересня 2023 року отриманих та непогашених кредитів в АТ «Укрсиббанк»; договір іпотеки припинив свою дію, оскільки укладався із метою забезпечення виконання зобов`язань за основними договорами. За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову. Аргумент касаційної скарги ПАТ «Дельта Банк» про те, що у зв`язку із втратою банком права власності на предмет іпотеки, було припинено облік зазначеного нерухомого майна на балансовому рахунку та визнано в обліку майнові права, що виникли у банку внаслідок порушеного права, а саме дебіторської заборгованості фізичної особи ОСОБА_1 (попереднього власника квартири) на балансовому рахунку № НОМЕР_1 на суму 1 207 200,00 грн, тобто, в ПАТ «Дельта Банк» склалася ситуація так званої «абстрактної іпотеки» (без зв`язку з належним кредиторові основним зобов`язанням), що не тягне припинення іпотеки є необґрунтованими з наступних підстав. Підставою позову про визнання припиненим договору іпотеки позивачка вказувала те, що ОСОБА_2 , як новий кредитор і боржник ОСОБА_3 знайшли позасудовий спосіб врегулювання спору. У разі якщо теж саме право вимоги відступлене первісним кредитором (цедентом різним цесіонаріям (новим кредиторам), належним новим кредитором (цесіонарієм) буде вважатися та особа, для якої відступлення відбулося раніше. Тобто право вимоги у разі «подвійного відступлення» переходить до того цесіонарія стосовно якого розпорядчий правочин вчинений раніше (чи настала відкладальна (суспензивна) обставина раніше) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від18 січня 2023 року в справі № 752/16818/18 (провадження № 61-8339св22)). Внаслідок відступлення ПАТ «Дельта банк» ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за договором кредиту № 11186981000 (боржник ОСОБА_3 ), а в подальшому внаслідок відступлення ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за договором кредиту № 11186981000 ОСОБА_2 до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні, в тому числі з урахуванням висновків, зроблених в постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19, і право іпотеки. Посилання у касаційних скарга на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: У задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року та касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», про визнання іпотечного договору припиненим. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Крат І. О. Дундар Є. В. Краснощоков