Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/14759/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/14759/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А. Суддя-доповідач - Курко О. П. 03 лютого 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) в період з 23.03.2022 по 26.01.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити позивачу за період з 23.03.2022 по 26.01.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення (основні, додаткові види, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премію) обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 23.03.2022 по день фактичної виплати. У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено за безпідставністю. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач в період з 23.03.2022 по 26.01.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.01.2023 №26 позивача виключено із сприсків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.01.2023. Сторонами не заперечується, що протягом 2022-2023 років грошове забезпечення позивача нараховувалося та виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. У зв`язку з чим, позивач 20.07.2024 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та доплату належного йому за 2022-2023 роки грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,14. Листом від 23.07.2024 №1663/4238 військова частина НОМЕР_1 відмовила у перерахунку грошового забезпечення та повідомила, що перерахунок грошового забезпечення згідно з внесеними змінами в постанову № 704 за 2022-2023 роки у безспірному порядку є неможливим. Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ). Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України №2011-ХІІ у разі звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Згідно абзацу 3 пункту 14 статті 101 Закону України №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - постанова № 704) було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому. Так, відповідно до пункту 4 цієї постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" № 103 (далі - постанова №103), пунктом 6 якої пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови №

103. Відтак, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Суд також ураховує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017. Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить із того, що положення пункту 4 постанови № 704 та пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню. Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови №

704. З матеріалів справи вбачається, що відповідач в період з 23.03.2022 по 26.01.2023 нараховував позивачу грошове забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018. Отже, відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а не встановлений законом на 1 січня календарного року, зокрема у 2022-2023 роках. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії відповідача, які полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 23.03.2022 по 26.01.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до вказаної постанови, є протиправними. З метою відновлення прав, порушення яких установлено за результатами розгляду спору, суд уважає за необхідне зобов`язати відповідача провести перерахунок та доплатити позивачу за період з 23.03.2022 по 26.01.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення (основні, додаткові види, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премію) обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти. Щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 23.03.2022 по день фактичної виплати слід зазначити наступне. Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у ст.3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Курко О. П. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.