Постанова 4824 № 755/15511/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа № 755/15511/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2632/2025 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 лютого 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» - адвоката Линдюка Святослава Степановича на ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва (суддя Марфіна Н.В.) від 13 вересня 2024 року про відмову у видачі судового наказу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» про стягнення витрат на професійну правову допомогу з ОСОБА_1 , встановив: у вересні 2024 року ТОВ «Інвестбудгаличина» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за період з липня 2023 року по вересень 2023 року у розмірі 1 889грн 74коп. та судових витрат у розмірі 2 802грн 80коп., з яких 302грн 80коп. витрати на сплату судового збору та 2 500грн - витрати на професійну правничу допомогу. 13 вересня 2024 року суддя Дніпровського районного суду міста Києва видала судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інвестбудгаличина» суму боргу за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 1 889грн 74коп. та витрат по сплаті судового збору у сумі 302грн 80коп., а всього 2 192грн 54коп. Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2024 року відмовлено у видачі наказу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інвестбудгаличина» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500грн. В апеляційній скарзі представник ТОВ «Інвестбудгаличана» - адвокат Линдюк С.С. просить ухвалу судді скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення суддею норм процесуального права. Представник заявника зазначає, що суд не обґрунтував свій висновок, що вимога про стягнення з боржника витрат заявника на правову допомогу не є безспірною, та не врахував, що положення статті 168 ЦПК України передбачають, що у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника Представник заявника вважає, що законодавцем не обмежена можливість стягнення з боржника лише сплаченого заявником судового збору, оскільки до поняття "сума судових витрат" у розумінні статті 133 ЦПК України відносяться судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу. Представник заявника стверджує, що витрати на правову допомогу є складовою частиною судових витрат, які, у разі документального підтвердження, підлягають стягненню з боржника на користь заявника при задоволенні заяви про видачу судового наказу. Представник заявника зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу мають компенсаційний характер та пов`язані із недобросовісною поведінкою боржника, як сторони договірних правовідносин. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у видачі судового наказу про стягнення з боржника на користь заявника витрат на професійну правничу допомогу, суддя першої інстанції виходила з того, що вказані витрати не входять до переліку, визначеного частиною 1 статті 161 ЦПК України, що саме відповідач має право доводити неспівмірність цих витрат, що неможливо у наказному провадженні. Колегія суддів вважає, що такий висновок судді першої інстанції ґрунтується на нормах процесуального права. За положеннями частини 3 статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Відповідно до частини 1 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника, на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Статтею 161 ЦПК України передбачено вичерпний перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ, а саме: 1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку; 2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника; 3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; 4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; 5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; 6) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів; 7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 165 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу. Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 2-1) заяву подано особою, яка відповідно до частини 6 статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною 1 статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини 1 цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності. Згідно з пункту 6 частини 1 статті 168 ЦПК України у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника. Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Частина 3 статті 141 ЦПК України передбачає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Аналіз зазначених норм процесуального права свідчить, що витрати на правову допомогу підлягають доказуванню під час судового розгляду, а інша сторона має право доводити неспівмірність заявлених витрат на правову допомогу, що не є можливим у наказному провадженні, яке призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір. Доводи апеляційної скарги, що положення статті 168 ЦПК України передбачають, що у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника, а витрати на правову допомогу є судовими витратами, не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки положення статей 137 та 141 ЦПК України визначають, що розмір витрат на правову допомогу не є сталою величиною, як судовий збір, а інша сторона має право заявити клопотання про зменшення розміру цих витрат. Крім того, частина 3 статті 141 ЦПК України визначає, що повинен врахувати суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову. Таким чином, при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд має забезпечити реалізацію сторонами дотримання принципу змагальності. За приписами статті 167 ЦПК України розгляд заяв про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника та боржника, що позбавляє останнього можливості подати заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу або клопотання про зменшення таких витрат. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що нормами ЦПК України не передбачена можливість стягнення витрат на правову допомогу у наказному провадженні, яке не передбачає наявність спору. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суддя першої інстанції не допустила порушення норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у видачі судового наказу про стягнення з боржника витрат на правову допомогу, які поніс заявник. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» - адвоката Линдюка Святослава Степановича, залишити без задоволення, ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва від 13 вересня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.І. Ящук