Постанова 4824 № 367/10902/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 367/10902/24 Головуючий у суді І інстанції Лещенко О.В. Провадження № 22-ц/824/4973/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 лютого 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2024 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу, в с т а н о в и в: У жовтні 2024 року заявник звернувся до суду із даною заявою, в якій просив видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Газорозподільні мережі України» 3 207,57 грн заборгованості за послуги з розподілу природного газу, 3 % річних у розмірі 46,76 грн, інфляційні втрати у розмірі 128,43 грн та 302,80 грн судового збору. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2024 року у видачі судового наказу відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник Київської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» - адвокат Малімон А.Я. звернувся з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2024 року, а матеріали справи направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що до заяви про видачу судового наказу та до її матеріалів заявником надано розрахунок суми заборгованості за послуги розподілу природного газу перед Київською філією ТОВ «Газорозподільні мережі України» споживача за період з 01 вересня 2023 року по 30 червня 2024 року, в якому також міститься інформація про абонента - ОСОБА_2 , рахунок - НОМЕР_1 , ЕІС-код НОМЕР_2 , адреса об`єкта - АДРЕСА_1 , дані про обсяг спожитого природного газу за газовий рік з 01 жовтня 2021 року по 30 вересня 2022 року на рівні 1 234,94 куб. м, величина місячного обсягу річної замовленої потужності на 2023 рік на рівні 240,33 куб. м, обсяг спожитого природного газу за газовий рік з 01 жовтня 2022 року по 30 вересня 2023 року на рівні 1 748,00 куб. м, величина місячного обсягу річної замовленої потужності на 2024 рік на рівні 102,91 куб. м, а також дії пов`язані зі споживанням природного газу на об`єкті нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить зміна показників лічильника газу в сторону збільшення, розмір тарифу на послуги з розподілу природного газу, обсяги спожитого природного газу та сума заборгованості. Окрім того, заявником надана довідка про те, що споживачем ОСОБА_1 здійснюється фактичне документально підтверджене споживання природного газу із зазначенням різниці показників лічильника газу Октава-М типорозмір G2-6 зав. № 350263 у бік збільшення. Так, станом на 01 вересня 2023 року показники склали 5 369,81 куб. м, а станом на 03 жовтня 2024 року - 55 767,01 куб. м (фотофіксація). Враховуючи вищевикладене, представник заявника - адвокат Малімон А.Я. вважає, що заявником наданий беззаперечний доказ отримання боржником житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 . Також звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що при вирішенні питання про видачу судового наказу суд не дає оцінку обґрунтованості пред`явленій стягувачем вимоги, оскільки на час видачі судового наказу суду невідомо про наявність спору між сторонами. Крім того, на момент подання заяви про видачу судового наказу у даній справі підставу, коли із заяви і поданих документів вбачається спір про право, виключено, а розділ 11 ЦПК України «Наказне провадження» діє у новій редакції. Відзив боржника на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу. Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах заяви відсутні докази того, що ОСОБА_1 є споживачем комунальних послуг, які надаються ТОВ «Газорозподільні мережі України», а саме заявником не додано копії договору, укладеного між сторонами в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості. Відтак, із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають нормам процесуального права. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Згідно із частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Порядок розгляду справ в порядку наказаного провадження регламентовано в Розділі ІІ «Наказне провадження» ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Частиною першою статті 161 ЦПК України визначено випадки, у яких може бути видано судовий наказ, зокрема передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо: 3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; 7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно із частиною третьою статті 163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. У частині першій статті 165 ЦПК України наведений вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, однією з яких є подання заяви з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу (пункт 1). Аналіз зазначених процесуальних норм дає підстави дійти висновку про те, що обов`язок заявника, визначений пунктом 3 частини третьої статті 163 ЦПК України, а саме надати копію договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості, кореспондується з пунктом 7 частини першої статті 161 ЦПК України, яким визначено право звертатись із заявою про видачу судового наказу на підставі такого договору. Звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, заявник просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , тобто вимогу, визначену пунктом 3 частини першої статті 161 ЦПК України. У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Зі змісту заяви про видачу судового наказу вбачається, що ТОВ «Газорозподільні мережі України» не заявляло вимоги, передбаченої пунктом 7 частини першої статті 161 ЦПК України. Отже, заява ТОВ «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги подана у відповідності до пункту 3 частини першої статті 161 ЦПК України, а відтак обов`язок подання копії договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості, не розповсюджується на вказану заяву. Колегія суддів зауважує, що наявність заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу можливо встановити на підставі інших доказів та за відсутності відповідного договору, що узгоджується із пунктом 4 частини третьої статті 163 ЦПК України щодо можливості подачі інших документів або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. У постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблені правові висновки про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17. З огляду на викладене відсутність копії договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким не було заявлено будь-яких вимог, не може бути підставою до відмови у видачі судового наказу за заявою про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову у видачі судового наказу з підстав ненадання ТОВ «Газорозподільні мережі України» копії договору, укладеного з ОСОБА_1 в письмовій формі. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заявника заслуговують на увагу, а висновок суду щодо відмови у видачі судового наказу на підставі пункту 8 частини першої статті 165 ЦПК України є помилковим та не відповідає нормам діючого процесуального законодавства, тому у відповідності до статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду про передачу справи для продовження розгляду не стосується вирішення по суті питання про видачу судового наказу і не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» задовольнити. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній