Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/7661/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 р.Справа № 480/7661/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. , за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Давиденко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.10.2024, (головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, повний текст складено 17.10.24 року) по справі № 480/7661/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати накази Головного управління Національної поліції в Сумській області від 17.08.2024: № 1077 в частині застосування до інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції; № 364 о/с в частині звільнення зі служби в поліції інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 17.08.2024; - поновити на посаді інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з 18.08.2024; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 18.08.2024 по день прийняття рішення у справі. В обґрунтування позову зазначив, що проходив службу на посаді інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області. В зазначені відповідачем дати він не був на службі, проте з поважних причин. 27.06.2024 позивачу оголошено наказ ГУНП в Сумській області №501 від 24.06.2024 «Про внесення змін до складу зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України» і повідомлено, що його переміщують по службі до роти поліції особливого призначення з базуванням в м. Суми, куди необхідно з`явитися на наступний день, тобто 28.06.2024. Водночас, позивач своєї згоди на переміщення на роботу до іншої місцевості не давав, у зв`язку із чим не погодився із оголошеним наказом. Цього ж дня, позивач подав рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням з підстав хвороби його неповнолітнього сина, який потребує стороннього нагляду, який залишився нереалізованим. Також, з 27.06.2024 по 12.08.2024 ОСОБА_1 знаходився на лікарняному, під час якого подавав рапорти про надання йому відпусток як учаснику бойових дій та по догляду за хворою дитиною, у задоволенні яких керівником ГУНП в Сумській області відмовлено. Вважає, що вищевказаними рапортами він повідомляв керівництво ГУНП в Сумській області про невихід на службу з поважних підстав, отже відсутність на службі з 27.06.2024 не може вважатись прогулом. Як наслідок, звільнення з органів Національної поліції з огляду на невихід на службу за відсутності поважних підстав вважав незаконним. Крім того, вказував, що ГУ НП в Сумській області при застосуванні дисциплінарного стягнення не встановлено наявності вини позивача у скоєнні порушення, мети та мотивів, обставин, які впливають на ступінь і характер його відповідальності, причин та умов, що сприяли скоєнню порушення, характеру і розміру нанесених збитків, попередньої поведінки позивача, його ставлення до служби. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 в задоволенні позову відмовлено. Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам переведення позивача на роботу в іншу місцевість без отримання його попередньої згоди, за відсутності рапортів з проханням про переведення або будь-якої іншої ініціативи з приводу такого переведення. При цьому, законних підстав на його переміщення для несення служби до іншої місцевості у відповідача також не було. Посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 400/2741/19 щодо неможливості переміщення поліцейського без його згоди. Звертає увагу, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки відеозапису, яким зафіксовано події оголошення наказу №501 від 24.06.2024 «Про внесення змін до складу зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України» в частині неможливості начальником Шосткинського РУП ГУ НП в Сумській області спростувати твердження ОСОБА_1 про злочинність такого наказу та фактичне примушування осіб, визначених наказом, в тому числі і позивача, проходити подальшу службу в батальйоні «Стрілецький» поліції особливого призначення. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що відповідачем не обґрунтовано критерії, якими він керувався, розглядаючи претендентів на переведення та чому переведено саме позивача. Також, вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність позивача на службі з огляду на подання ним з 27.06.2024 рапортів на відпустку, звільнення зі служби та хворобу його сина, про що був обізнаний відповідач. Вважає, що вказані обставини є поважними підставами невиходу на службу. Зауважує, що з незрозумілих йому обставин у задоволенні вищевказаних рапортів було відмовлено, тоді як відповідач мав своїм обов`язком або надати відпустку по догляду за дитиною або звільнити позивача за власним бажанням у зв`язку з хворобою його неповнолітнього сина, який потребує стороннього догляду. Зазначає, що наказ про призначення службового розслідування не містить конкретних порушень службової дисципліни, вчиненої позивачем, під час надання пояснень йому також не повідомили про суть порушень. Крім того, вважає, що відповідачем в ході службового розслідування не встановлено наявності вини позивача у скоєнні порушення, мети та мотивів, обставин, які впливають на ступінь і характер його відповідальності, причин та умов, що сприяли скоєнню порушення, характеру і розміру нанесених збитків, що свідчить про порушення процедури проведення розслідування. Вказане, на думку апелянта, призвело до обрання не співмірного виду дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню, всупереч ст. 29 Дисциплінарного статуту. Головне управління Національної поліції в Сумській області (далі - відповідач) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Представник відповідача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України, зокрема, з 04.01.2021 на посаді інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області, що підтверджується послужним списком (т. 1 а.с.141-144). 24.06.2024 ГУНП в Сумській області прийняло наказ № 501дск «Про внесення змін до складу зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України», яким включило до складу зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України, зокрема, інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського РУП Головного управління Національної поліції в Сумській області ОСОБА_2 на посаду інспектора взводу № 2 зведеної роти поліції особливого призначення. Зазначеним наказом, зобов`язано, поліцейських, визначених у п. 2 Наказу, в тому числі ОСОБА_1 прибути 28.06.2024 за вказаною у наказі адресою та виконати завдання, поставлені керівництвом (т. 1 а.с. 73-78). 27.06.2024 начальник Шосткинського РУП Головного управління Національної поліції в Сумській області ознайомив ОСОБА_1 із наказом від 24.06.2024, що підтверджується листом ознайомлення від 27.06.2024 № 12593/54-2024 (т. 1 а.с. 107). Водночас, ОСОБА_1 виконувати вищевказаний наказ відмовився з підстав незрозумілості мети його прибуття за вказаною адресою та завдань, що підтверджується актом відмови від виконання наказу від 27.06.2024 (т. 1 а.с. 106). Сторонами визнається, що період з 27.06.2024 по 12.08.2024 позивач перебував на лікарняному. 13.08.2024 начальнику ГУ НП в Сумській області від командира зведеної роти поліції особливого призначення надійшов рапорт, в якому повідомлено, що наказом ГУНП в Сумській області від 24.06.2024 № 501дск до зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України на посаду інспектора взводу № 2 включено інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського РУП Головного управління Національної поліції в Сумській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 . Вказаний поліцейський 13.08.2024 на службу не прибув, причини неприбуття не повідомив. У зв`язку з викладеним просив вказівки на призначення службового розслідування (т. 1 а.с. 99). 13.08.2024 начальником ГУ НП в Сумській області прийнято наказ № 675 "Про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії", у формі письмового провадження у зв`язку із надходженням інформації про можливі порушення службової дисципліни з боку інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського РУП Головного управління Національної поліції в Сумській області ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 98). Під час службового розслідування відповідачем опитано позивача, досліджено електронні листки непрацездатності, акти про відсутність на службі від 13.08.2024, від 15.08.2024, акт відмови від виконання наказу від 27.06.2024, рапорти ОСОБА_1 на звільнення від 27.06.2024, на відпустку по догляду за дитиною від 05.08.2024, відповіді за результатами розгляду рапортів, враховано попередню поведінку позивача, рівень його кваліфікації, за наслідком якого складено висновок службового розслідування від 15.08.2024 (т. 1 а.с. 93-97). Висновком службового розслідування встановлено порушення ОСОБА_1 службової дисципліни, що виразилось у невиконанні вимог п. 4.1 наказу начальника ГУ НП від 24.06.2024 № 501дск «Про внесення змін до складу зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України», відданого в межах наданих повноважень та відповідно до закону, безпідставному невиході на службу без поважних причин 13, 14 та 15.08.2024 та призвело до порушення вимог пп. 2.1 п. 2 наказу ГУ НП в Сумській області від 15.06.2023 № 500 «Про додаткові заходи щодо профілактики порушень службової дисципліни поліцейськими ГУ НП», пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 1, ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги поліцейського, пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 18, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію України» та визнано за необхідне застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Також визнано днями прогулу інспектором відділу реагування патрульної поліції Шосткинського РУП Головного управління Національної поліції в Сумській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 13, 14 та 15.08.2024. Наказом ГУ НП в Сумській області від 17.08.2024 №1077 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського Шосткинського РУП ГУ НП в Сумській області» наказано за вчинення дисциплінарного проступку застосувати до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції (т. 1 а.с. 126). В наказі зазначено про порушення ОСОБА_1 вимог пп. 2.1 п. 2 наказу ГУ НП в Сумській області від 15.06.2023 № 500 «Про додаткові заходи щодо профілактики порушень службової дисципліни поліцейськими ГУ НП», пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 1, ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги поліцейського, пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 18, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію України», а саме: у невиконання вимог п. 4.1 наказу начальника ГУ НП від 24.06.2024 № 501дск «Про внесення змін до складу зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України» та безпідставний невихід на службу без поважних причин 13, 14 та 15.08.2024. Наказом ГУ НП у Сумській області від 17.08.2024 № 364 о/с «По особовому складу» інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського РУП ГУ НП в Сумській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліції» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) (т. 1 а.с. 49). Не погодившись з наказами відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що накази відповідачем прийняті у порядку, в межах повноважень та у спосіб, встановлені чинним законодавством. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII). Частиною 1 ст.8 Закону № 580-VIII визначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. Згідно п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. Статтею 19 Закону № 580-VIII визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут) визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження. Дія цього Статуту поширюється на поліцейських, осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, співробітників Служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які повинні неухильно додержуватися його вимог. Згідно з ч.1 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Відповідно до пунктів 1, 4 ч. 3 ст.1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону. Згідно ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика. Відповідно до ч.1 ст.11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За приписами ст.12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Відповідно до ст.13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції. Згідно із ст.14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків. Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, медіа (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Судом встановлено, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції за порушення пп. 2.1 п. 2 наказу ГУ НП в Сумській області від 15.06.2023 № 500 «Про додаткові заходи щодо профілактики порушень службової дисципліни поліцейськими ГУ НП», пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 1, ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Присяги поліцейського, пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 18, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію України». Так, висновком службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 не виконав вимоги п. 4.1 наказу начальника ГУ НП від 24.06.2024 № 501дск «Про внесення змін до складу зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України» та безпідставно не виходив на службу без поважних причин 13, 14 та 15.08.2024. Судом встановлено , що ОСОБА_1 ознайомлено із наказом від 24.06.2024, яким останнього включено до складу зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України, зобов`язано прибути 28.06.2024 за певною адресою та виконати завдання, поставлені керівництвом, що підтверджується висновком службового розслідування. Водночас, ОСОБА_1 виконувати вищевказаний наказ відмовився з підстав незрозумілості мети його прибуття за вказаною адресою та завдань, що підтверджується актом відмови від виконання наказу від 27.06.2024 В період з 27.06.2024 до 12.08.2024 ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується електронним реєстром листків непрацездатності, дослідженим Дисциплінарною комісією. 13, 14 та 15 серпня 2024 року ОСОБА_1 до виконання службових обов`язків ні у складі зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України, ні у Шосткинському РУП не приступив, про причини невиходу на службу не повідомив, про що складені акти про відсутність на службі: від 13.08.2024 вих. УКЗ №3653/05/12-2024, від 13.08.2024 вих. Шосткинського РУП №16442/54/01-24, від 14.08.2024 вих. УКЗ № 3654/05/12-2024, від 14.08.2024 вих. Шосткинського РУП № 16520/54/01-24, від 15.08.2024 вих.УКЗ №3674/05/12-2024, від 15.08.2024 вих. Шосткинського РУП № 16606/54/01-24 (т. 1 а.с. 100-105). Позивач ні в суді першої, ні апеляційної інстанції не заперечує відсутність на службі в період з 13 до 15 серпня 2024 р. Разом з тим, зазначає, що повідомляв керівництво про причини не виходу на службу шляхом звернення з рапортами від 27.06.2024 та від 09.08.2024 на звільнення зі служби в поліції, від 02.08.2024 на надання відпустки по догляду за дитиною з огляду на її хворобу. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Судом встановлено, що 27.06.2024 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення за власним бажанням з 15.07.2024 (т. 1 а.с. 128). За наслідками розгляду рапорту, ГУНП в Сумській області листом від 12.07.2024 повідомило позивача про те, що останній не реалізований. Також роз`яснило, що прогулом вважається невихід на службу без поважних причин поліцейського, який подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням після дат, зазначених у рапорті та за відсутності наказу про його звільнення. Зазначений лист позивач отримав 13.07.2024, про що свідчить його власноручний підпис (т. 1 а.с. 129-131). 02.08.2024 ОСОБА_1 подав рапорт про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 09.08.2024 до 01.02.2025 (т. 1 а.с. 132). 08.08.2024 відповідач повідомив позивача про рішення, яким рапорт залишено без реалізації через відсутність законних підстав, передбачених п. 3 ст. 25 Закону України «Про відпустки» та роз`яснив можливість оскарження такого рішення в судовому або адміністративному порядку, з яким останній ознайомлений цього ж дня, що підтверджується власноручним підписом (т. 1 а.с. 137). Колегія суддів зазначає, що позивач був обізнаний з відмовою у погодженні рапортів, як наслідок мав усвідомлювати обов`язок виходити на службу після закінчення лікарняного. Крім того, 09.08.2024 ОСОБА_1 повторно подав рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням з 13.08.2024 (т. 1 а.с. 139), який 13.08.2024 залишений відповідачем нереалізованим, про що повідомлено позивача 15.08.2024 (т. 1 а.с. 140). Колегія суддів зазначає, що подання рапортів не є поважною причиною відсутності на службі, інших обставин позивачем не надано, отже висновки про відсутність позивача на службі без поважних причин є доведеними. Пунктом 7 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VIII передбачено право поліцейського звільнитися зі служби в поліції за власним бажанням. Водночас останнім днем служби поліцейського вважатиметься день звільнення, тобто день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. Аналіз указаних норм свідчить про те, що поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції, зокрема, за власним бажанням, тобто на основі власного волевиявлення поліцейського, яке оформлюється відповідним рапортом. При цьому Законом № 580-VIII не врегульована процедура та порядок звільнення особи за власним бажанням, зокрема, строки попередження працівником про таке звільнення та строки прийняття відповідного рішення про звільнення. Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Так, порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки, врегульовано Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 (далі - Положення № 114), яке є чинним актом спеціального законодавства, що застосовується до спірних правовідносин. Пунктом 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Отже порядок звільнення зі служби в поліції за власним бажанням визначено пунктами 63 і 68 Положення № 114, яке з огляду на положення пункту 4 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 580-VIII у частині, що не суперечить Закону № 580-VIII, є чинним спеціальним нормативно-правовим актом, яке регулює порядок проходження служби в поліції. При цьому з аналізу пунктів 63 і 68 Положення № 114 випливає, що про припинення служби в поліції за власним бажанням поліцейський повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення. Верховний Суд України в постанові від 24.04.2014 у справі № 21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 Кодексу законів про працю України), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо. У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною. Така правова позиція підтримана Верховним Судом і в постановах від 05.02.2020 у справі № 819/744/16, від 20.05.2020 у справі № 804/868/16. Отже до закінчення визначеного у статті 68 Положення № 114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, що між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється. Тобто для звільнення поліцейського зі служби в поліції за власним бажанням у конкретну дату до закінчення встановленого у пункті 68 Положення № 114 тримісячного строку, не достатньо одного волевиявлення поліцейського. До прийняття наказу про звільнення зі служби в поліції поліцейський вважається таким, що проходить службу в поліції, у зв`язку з чим зобов`язаний дотримуватися Присяги та належним чином виконувати свої обов`язки. Колегія суддів зазначає, що лише подання рапорту позивачем на звільнення зі служби в поліції не є поважною підставою відсутності останнього на робочому місці до прийняття керівником ОСОБА_1 наказу про звільнення зі служби в поліції. Доводи апелянта про те, що хвороба його неповнолітнього сина є поважною причиною невиходу на службу колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Згідно пунктів 3.3, 3.4 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженого наказом МОЗ України від 13.11.2001 № 455, для догляду за хворою дитиною віком до 14 років листок непрацездатності видається на період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше 14 календарних днів. Якщо дитина продовжує хворіти, то особі, яка здійснює догляд за хворою дитиною, після закінчення максимального терміну листка непрацездатності, передбаченого законодавством України, видається довідка за формою, встановленою МОЗ України Водночас. ОСОБА_1 не надав відповідного листка непрацездатності чи довідки за встановленою формою у зв`язку із доглядом за дитиною до 14 років, яка хворіє ні Шосткинському РУП ні командиру зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України. За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про не підтвердження належними доказами поважності невиходу на службу позивачем у зв`язку із здійсненням догляду за хворою дитиною. Доводи скаржника про безпідставну відмову ГУ НП у Сумській області у погодженні рапортів на надання відпустки та на звільнення колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені питання не є предметом спору у цій справі. В свою чергу, доказів оскарження саме відмов позивача у погодженні вищевказаних рапортів в адміністративному або судовому порядку матеріали справи не містять і судом таких не встановлено. Щодо доводів апеляційної скарги про переміщення ОСОБА_1 наказом від 24.06.2024 у іншу місцевість без його згоди, фактичне примушування позивача начальником Шосткинського РУП ГУ НП в Сумській області проходити подальшу службу в батальйоні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » поліції особливого призначення та неможливість останнього під час оголошення наказу спростувати твердження ОСОБА_1 про його злочинність колегія суддів зазначає наступне. Судом встановлено, що наказом ГУНП в Сумській області №501 дск від 24.06.2024 «Про внесення змін до складу зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України» до складу зведеної роти поліції особливого призначення Національної поліції України, включено зокрема, інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського РУП Головного управління Національної поліції в Сумській області ОСОБА_2 на посаду інспектора взводу № 2 зведеної роти поліції особливого призначення та зобов`язано, поліцейських, визначених у п. 2 Наказу, в тому числі ОСОБА_1 прибути 28.06.2024 за певною адресою та виконати завдання, поставлені керівництвом. Відповідно до частин 1, 2 ст. ст. 5 Дисциплінарного статуту поліцейський зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно виконати наказ керівника. Забороняється обговорення наказу чи його критика. За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу. При цьому законною підставою для невиконання відповідного наказу може бути лише злочинність або явна незаконність наказу. (ч. 4 ст.5 Дисциплінарного статуту) За висновком Верховного Суду, що викладеним у постанові від 21.09.2022 (справа № 260/1739/20) виконанню підлягає наказ, який має бути доведеним до відома підлеглого. Судом установлено та визнається позивачем, що наказ від 24.06.2024 доведений до відома ОСОБА_1 , що свідчить про обов`язок останнього на його виконання, В свою чергу, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди із наказом №501 дск від 24.06.2024, який не є предметом оскарження в межах розгляду цієї справи та до суду апеляційної інстанції не надано доказів того, що останній визнаний протиправним в судовому порядку або скасований вищим за підпорядкування органом. Крім того, як вже зазначалось, позивач був відсутній на службі з 13.08.2024 як у зведеній роті поліції особливого призначення Національної поліції України, так і за попереднім робочим місцем Шосткинським РУП. Колегія суддів звертає увагу, що поліцейському не надано повноважень самостійного, вільного визначення ним місця несення служби, зміну підрозділу, самостійного усунення поліцейським від виконання обов`язків за основним місцем несення служби без відповідного наказу безпосереднього керівника. Дотримання вище зазначених вимог Дисциплінарного статуту Національної поліції України та Закону України "Про Національну поліцію" є обов`язком кожного поліцейського не залежно від того перебуває він під час виконання службових обов`язків чи у позаслужбовий час, що пов`язане з особливостями проходження служби в Національній поліції. Крім того, з тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно. Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них. Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності. Подібна правова позиція викладена, у постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 160/11795/20. Враховуючи встановлені обставини та оцінюючи дії, що ставляться в провину позивачеві, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 400/2741/19 колегія суддів вважає помилковими, оскільки правовідносини у цій справі не є тотожними справі, що розглядається. Так, у справі № 400/2741/19 позивачем оскаржувався наказ про переміщення на іншу посаду без його згоди, тоді як у справі, що розглядається предметом спору є наказ про звільнення особи зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку. Доводи апелянта щодо не обґрунтування відповідачем підстав неможливості застосування до нього менш суворого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення зі служби в поліції, враховуючи, що останній раніше не притягався до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів відхиляє, оскільки застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням відповідних обставин і не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07 березня 2019 року в справі №819/736/18, від 19 травня 2022 року в справі №480/4079/18. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення позивачеві відповідачем ураховано характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Як вбачається з висновку службового розслідування, під час обрання виду дисциплінарного стягнення, Дисциплінарна комісія врахувала попередню поведінку ОСОБА_1 та ставлення до служби, характер дисциплінарного проступку, службову характеристику позивача, умови проходження служби. Отже, застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани є правомірним і пропорційним. Оскільки вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування наказів від 17.08.2024 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що похідні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу реагування патрульної поліції Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області та стягнення з ГУНП в Сумській області суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню. Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем у справі, як суб`єктом владних повноважень доведено правомірність його рішень, які є предметом оскарження у даній справі. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Інші доводи та заперечення сторін на правильність висновків суду першої інстанції не впливають. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 по справі № 480/7661/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 31.01.2025 року