Постанова 4824 № 372/3317/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 січня 2025 року м. Київ Унікальний номер справи № 372/3317/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4561/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В.,Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Проць Т.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - в с т а н о в и в : У червні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначала, що в 18.01.2018 року між нею та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №

82. Однак, між сторонами існують розбіжності в поглядах на життя, у зв`язку з чим подружжя вже шість місяців проживає окремо. Відтак, просила розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 82 (а.с. 1). Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 18 січня 2018 року Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 82(а.с. 20-21). Не погодившись з рішенням районного суду, 14 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 24-28). Апеляційну скаргу мотивував тим, що суд першої інстанції віднісся до розгляду даної справи формально, так як позивач ні разу не була в судовому засіданні, подала тільки позовну заяву, в якій зазначила лише, що сторони не проживають разом більше шести місяців. Вказував, що продовжує спілкуватись з позивачкою, яка продовжує проживати з відповідачем, а відтак, підстави для розірвання шлюбу відсутні. Стверджував, що позивачка обіцяла забрати заяву, проте в неї не було часу і суд, без участі позивача, розірвав шлюб, що свідчить про незаконність даного рішення. Вважав, що збереження шлюбних відносин можливе. Судом при ухваленні рішення не були з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, були порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права (а.с. 24-28). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Особи, які беруть участь у розгляді справи до суду не прибули, причини неявки не повідомили. Про час та місце розгляду справи апеляційним судом були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Повідомлення апелянта ОСОБА_1 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним в апеляційній скарзі адресою зареєстрованого місця проживання, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили (а.с. 8, 24-28, 42-47). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 січня 2018 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 82 (а.с. 3). Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Частинами 3 та 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. Статтею 110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Так, позивач в позовній заяві стверджувала, що не бажає в подальшому перебувати в шлюбі з відповідачем, посилаючись на те, що між подружжям існують розбіжності в поглядах на життя та понад шість місяців подружжя проживає окремо. Відповідно до ч. 1 ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, і це не випадково, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може зупинити розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення (ч. 7 ст. 240 ЦПК України). Системний аналіз норм СК України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Отже, надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. Встановлено, що ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2024 року було надано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строк для примирення два місяці (а.с. 16). Разом з тим, станом на день ухвалення оскаржуваного рішення про розірвання шлюбу доказів примирення подружжя до суду не надано. Апеляційний суд зважив, що позов про розірвання шлюбу був поданий у червні 2024 року. З часу подання позивачкою позову, ухвалення оскаржуваного рішення 28 жовтня 2024 року і до часу розгляду справи апеляційним судом пройшло понад сім місяців. При цьому, об`єктивних доказів можливості примирення між сторонами до суду не надано і судом таких не встановлено. Встановивши, що збереження сімейних відносин між сторонами є неможливим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України. Посилання апелянта на те, що сторони проживають разом та збереження шлюбу є можливим, а також твердження відповідача, що позивачка обіцяла забрати заяву, проте в неї не було часу, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі доводи не підтверджені жодними доказами. Крім того, доводи апеляційної скарги, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки суд першої інстанції без участі позивача в судовому засіданні розірвав шлюб суд апеляційної інстанції критично оцінює, адже в матеріалах справи міститься заяви позивачки про розгляд даної справи без її участі (а.с. 13). Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 31 січня 2025 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова