Постанова 4824 № 753/16951/24

справа № 753/16951/24 головуючий у суді І інстанції Комаревцева Л.В. провадження № 22-ц/824/3673/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Кєєр Оленою Сергіївною на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за Кредитним договором №24.02.2024-100001757 від 24 лютого 2024 року у розмірі 18 590,00 грн та судових витрат у розмірі 2 422,40 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 24 лютого 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою укладено кредитний договір №24.02.2024-100001757, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 13 000,00 грн строком на 28 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом, що передбачені кредитним договором. ОСОБА_1 підписала електронним цифровим підписом Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заяву на отримання кредиту, підтвердила укладення кредитного договору та отримання на свій рахунок коштів у розмірі 13 000,00 грн, а отже акцептовано умови договору. Проте, відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, в зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором, яка становить 18 590,00 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 13 000,00 грн; заборгованість по відсотках - 3 640,00 грн; комісії - 1 950,00 грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 18 590,00 грн та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. Не погодившись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Кєєр Олена Сергіївна 25 жовтня 2024 року засобами поштового зв`язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначила, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Оскільки процентна ставка у розмірі 1% за один день користування за Договором, розраховані за період з 24 лютого 2024 року по 22 березня 2024 року, тобто у період воєнного стану, то слід відмовити у задоволенні позову у цій частині. Одночасно з цим, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією. Станом на момент ухвалення судом першої інстанції рішення на відповідачку поширювалися пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому у неї відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом. У матеріалах справи відсутні зазначені позивачем тарифи, які містять узгодження між сторонами кредиту щодо нарахування комісії та визначення її ставки в розмірі 15%. Загалом, за відсутності детального розрахунку заборгованості по відсотках за певний період часу, документів підтверджуючих користування кредитними коштами (виписки по рахунку) не можна казати про доведеність визначеної позивачем заборгованості в частині нарахування відсотків. Також, не містяться відомості про картковий рахунок відповідача як позичальника, в якому банку він відкритий та чи відкритий взагалі, також матеріали справи не містять відомостей про волевиявлення відповідача щодо отримання кредиту, та суми бажаного кредиту, докази перерахування 24 лютого 2024 року кредитних коштів у розмірі 13 000,00 грн. Крім того, у кредитному договорі відсутній підпис відповідачки, тому відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, вказаний правочин не вважається таким, що вчинений у письмовій формі, тому відсутні підстави стверджувати, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір. Позивач не надав суду копію ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, не надано доказів на отримання позичальником примірника договору про споживчий кредит. Зауважила, що відповідач перебуває на військовій службі в Збройних Силах України з 19 серпня 2024 року по теперішній час, тому вона не могла дізнатися про надсилання позовної заяви засобами поштового зв`язку. Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Кєєр Оленою Сергіївною на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 вересня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 26 грудня 2024 року представник ТОВ «Споживчий центр» - Павленко Дмитро Олександрович подав відзив, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - Кєєр О.С. про зупинення розгляду справи. 02 січня 2025 року представниця апелянта ОСОБА_1 - адвокат Кєєр Олена Сергіївна через систему Електронний суд подала клопотання про зупинення розгляду справи. Доводи клопотання обґрунтувала тим, що відповідачка наполягає на особистій своїй участі у судовому засіданні під час розгляду справи з метою реалізації своїх процесуальних прав учасника справи, проте у зв`язку з її перебуванням на службі у складі Збройних Сил України в місцях проведення активних бойових дій, на даний час у неї відсутня можливість скористатись у повній мірі своїми процесуальними правами. Оскільки процесуальне законодавство в імперативному порядку зобов`язує суд зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони у складі, зокрема Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан під час дії воєнного стану, а також, з огляду на документальне підтвердження перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України, зважаючи на те, що 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває, з метою забезпечення однакових умов для сторін справи, просила суд зупинити апеляційне провадження у справі на час залучення ОСОБА_1 до участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки, оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації на території України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава зупинення провадження у справі застосовується виключно з метою забезпечення можливості дотримання процесуальних прав учасників процесу, закріплених нормами ЦПК України, зокрема на безперешкодну участь сторін у судовому процесі, та з метою виконання обов`язку суду щодо повного та об`єктивного дослідження судом всіх обставин справи. Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан о 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України. Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Результат аналізу пункту 12 Положення №1153/2008 дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу. Процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю лише одного воєнного стану в Україні, а із фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Аналогічні за змістом висновки викладені в ухвалах Верховного суду від 29 липня 2022 року у справі №161/12659/20, від 14 грудня 2022 року №757/52540/16-ц, від 17 січня 2023 року №501/1699/17. З довідки №1133 від 19 серпня 2023 року встановлено, що солдат ОСОБА_1 перебуває на службі у в/ч НОМЕР_1 за мобілізацією з 19 серпня 2024 року по теперішній час. Відповідно до витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) №291 від 09 жовтня 2024 року, солдата ОСОБА_1 призначено на посаду старшого бойового медика роти ударних безпілотних авіаційних комплексів в/ч НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 , з 09 жовтня 2024 року. Однак, апелянтом не надано доказів про те, що ОСОБА_1 , яка є старшим бойовим медиком роти та призвана на службу в ЗСУ з 19 серпня 2024 року, станом на час подання клопотання (січень 2025 року), бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачка не позбавлена можливості здійснити реалізацію наданих їй ЦПК України прав, зокрема, через представника, що й було нею реалізовано під час звернення до суду із апеляційною скаргою та заявою про зупинення провадження у справі. Апеляційний суд також приймає до уваги, що необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що призведе до порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснювати швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»). Крім того, вирішуючи клопотання апелянта апеляційний суд бере до уваги, що ухвалою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року (до подання клопотання 02.01.2025 року) призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи. Жодних клопотань від учасників справи про перехід до розгляду справи з повідомленням учасників справи до суду не надходило. Отже, доводи апелянта про те, що відповідачка наполягає на особистій своїй участі у судовому засіданні під час розгляду справи з метою реалізації своїх процесуальних прав учасника справи розцінюються колегією суддів критично і не можуть бути взяті до уваги. З огляду на зазначене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. Щодо клопотання представника ТОВ «Споживчий центр» - Павленка Д.О. про витребування доказів. 31 грудня 2024 року представник товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Павленко Дмитро Олександрович подав клопотання про витребування доказів, а саме: просив витребувати від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про повний номер банківської картки НОМЕР_3 , на яку було здійснено зарахування переказу через систему інтернет-еквайрингу Liqpay 24.02.2024 р. о 13:31 на суму: 13000 грн. 00 коп.; ID: НОМЕР_4 ; Order ID: 0_6ADC99D638B2B247454903C412923894D154; призначення платежу: Видача за договором No24.02.2024-100001757;) ім`я власника вищезазначеної банківської картки, його РНОКПП. Вирішуючи клопотання позивача про витребування доказів колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ч.ч. 4-7 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Згідно з ч. ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, заявляючи клопотання про витребування доказів на стадії апеляційного перегляду, ТОВ «Споживчий центр» пропустило визначений частиною другою статті 83 ЦПК України строк, а причин, що об`єктивно не залежали від нього подати клопотання разом із позовною заявою не навів. При цьому підстави, на які заявник посилається як на причину невчинення процесуальної дії не свідчать про наявність вийняткового випадку передбаченого ч.3 ст. 367 ЦПК України. На підставі встановленого, клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про витребування доказів апеляційний суд залишає без задоволення. Щодо суті позовних вимог. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до п.1.1, п. 1.14, п.1.15 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) кредитної лінії - дана пропозиція є пропозицією укласти електронний кредитний договір у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і не є ні договором приєднання/його частиною у розумінні ст. 634 ЦК України, ні публічним договором у розумінні ст. 633 ЦК України; підписання споживачем даної пропозиції передбачає надання згоди на зазначені умови надання споживчого кредиту; позичальнику надається можливість з дати укладення договору до дати виконання ним повністю усіх зобов`язань за договором у особистому кабінеті позичальника на веб-сайті кредитодавця завантажити Договір та/або надіслати його на будь-яку електронну адресу, яку вкаже позичальник власноруч у момент ініціалізації. Відповідно до заявки кредитного договору №24.02.2024-100001757, дата та час укладення - 24 лютого 2024 року, сума кредиту - 13 000,00 грн, строк кредитування - 28 днів з дати надання та до 22 березня 2024 року, процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, спосіб ідентифікації та верифікації споживача: у відділенні. Згідно до відповіді позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору №24.02.2024-100001757, позичальником підтверджено, що нею однозначно та безумовно прийнято та акцептовано пропозицію про укладення кредитного договору; для підписання та укладення договору введено код смс-повідомлення, яке було відправлено на фінансовий номер - НОМЕР_6. Паспорт споживчого кредиту підписано одноразовим ідентифікатором НОМЕР_5. Платником «Швидкий кредит» sgroshi.com.ua на картку отримувача №414962*47 було перераховано 13 000,00 грн за договором №24.02.2024-100001757. Позивачем при зверненні до суду до позовної заяви було додано розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №24.02.2024 - 100001757 від 24 лютого 2024 року, яка складає: 13 000,00 грн - основного боргу; 3 640,00 грн - проценти; 1 950,00 грн - комісія, а всього 18 590,00 грн. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань та неспростування суми заборгованості перед позивачем. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується в повній мірі з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини п`ятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідно до пункту шостого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Надаючи правову оцінку кредитному договору суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов правильного висновку про його укладення в електронній формі у спосіб, визначений законом, адже такий договір містить електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором Е892, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договорів на погоджених умовах. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. Зокрема, згідно з розділом 2 Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) Електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається Кредитодавцем та Позичальником у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця; заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем; відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. Технологія (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: Кредитодавець розміщує на власному вебсайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); Позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; Позичальник в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; У випадку погодження Кредитодавця на обрані Позичальником умови Кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця направляє Позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, підписані кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання Позичальником; Також для підписання Позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; Позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку. Таким чином, між сторонами було укладено договір приєднання відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України. Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були в ньому закріплені. Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариств за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19. Відповідно до п. 4.1 Пропозиції, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_7. Такі ж реквізити платіжного засобу для надання коштів позичальнику вказано у заявці кредитного договору №24.02.2024-100001757 та у відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №24.02.2024-100001757 (кредитної лінії). Відповідно до квитанції 2429824534 саме на цей рахунок (414962*47) 24 лютого 2024 року о 13:31 год перераховано 13 000,00 грн за договором №24.02.2024-100001757. Враховуючи час укладення кредитного договору між сторонами (24 лютого 2024 року о 13:30 год.) та час перерахування кредитних коштів (24 лютого 2024 року о 13:31 год) на реквізити платіжного засобу, вказаного позичальником, факт перерахування саме ОСОБА_1 кредитних коштів апелянтом не спростовано. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. За змістом статей 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України). Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно із статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За обставинами цієї справи відповідач прострочила виконання кредитного зобов`язання на суму 18 590,00 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 13 000,00 грн; заборгованість по відсотках - 3 640,00 грн; комісії - 1 950,00 грн. У апеляційній скарзі відповідач посилається на необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля. Однак, вказані положення не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки ОСОБА_1 призвана на військову службу по мобілізації 19 серпня 2024 року, а за даними довідки-розрахунку про стан заборгованості, проценти по кредиту нараховані за період з 24 лютого 2024 року по 22 березня 2024 року, тобто за період коли відповідачка не перебувала на військовій службі та на неї не розповсюджувалися гарантії, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо необхідності врахування при розгляді цієї справи положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану». Так, вказаним законом Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18 такого змісту: «18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)» Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22 навів тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Однак у цій справі позивачем не заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки (штраф, пеня) за порушення виконання кредитних зобов`язань. Позовні вимоги обмежуються виключно стягненням тіла, відсотків та комісії за надання кредиту, що не свідчить про незастосовність до спірних правовідносин п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана. За відсутності доказів оскарження ОСОБА_1 умови договору щодо встановлення комісії у розмірі 15% від суми кредиту на рівні 1 950,00 грн, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідачки. Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, а відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є її процесуальним обов`язком, колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості у вигляді довідки, є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчить як про отримання відповідачем кредитних коштів так і користування ними. При цьому, з урахуванням п. 10 заявки кредитного договору №24.02.2024-100001757 та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №24.02.2024-100001757 (кредитної лінії), заявлена до стягнення сума заборгованості становить 18 590,00 грн, є менше максимальної суми платежів у розмірі 19 817,10 грн. Інші доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Клопотання ОСОБА_1 подане представником - адвокатом Кєєр Оленою Сергіївною про зупинення розгляду справи - залишити без задоволення. Клопотання представника товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Павленка Дмитра Олександровича про витребування доказів - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Кєєр Оленою Сергіївною - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова