Постанова 4803 № 188/2672/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/826/25 Справа № 188/2672/23 Суддя у 1-й інстанції - Місюра К. В. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Єлізаренко І.А. суддів Городничої В.С., Свистунової О.В. за участю секретаря Попенко Ю.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про позбавлення батьківських прав, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з 23 листопада 2009 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказує, з 04 серпня 2021 року вона, відповідач та діти виїхали з України до Чехії на постійне місце проживання. У листопаді 2021 року відповідач покинув її з дітьми та повернувся в Україну. Позивач зазначає, на теперішній період часу вона разом із дітьми проживає у Канаді. З початку січня 2022 року відповідач, який на той час проживав в м. Лисичанськ Луганської області перестав виходити на зв`язок та припинив будь-яке спілкування з нею та дітьми. Заочним рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року у справі №188/799/23за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 23 жовтня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції Луганської області, актовий запис № 557 - розірвано. Позивачу - ОСОБА_1 залишено прізвище, яке вона мала до реєстрації шлюбу, - " ОСОБА_1 ". Вирішено питання судових витрат у справі. Вказане рішення суду набрало законної сили 16 листопада 2023 року. Позивач вказує, з листопада 2021 року, тобто після припинення спільного проживання, відповідач ухиляється від своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітніх дітей, про що свідчить його повне ігнорування спілкування з ними, він не цікавиться їх життям, здоров`ям, розвитком, взагалі не приймає участі в їх вихованні, не надає матеріальну допомогу на утримання дітей, на зв`язок не виходить. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про позбавлення батьківських прав. Судові витрати віднесено на позивача. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 22 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства"). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частин першої, четвертої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. У справі встановлено, з 23 листопада 2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.91). Заочним рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 23 жовтня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Лисичанського міського управління юстиції Луганської області, актовий запис № 557 - розірвано. Позивачу - ОСОБА_1 залишено прізвище, яке вона мала до реєстрації шлюбу, - " ОСОБА_1 ". Вирішено питання судових витрат у справі. Вказане рішення суду набрало законної сили 16 листопада 2023 року (а.с.91). Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6, 7). Згідно відповіді Державної прикордонної служби України від 20 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 04 серпня 2021 року виїхали за межі України (а.с.8, 9). Згідно відповіді Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 , 1963 року народження, 04 серпня 2021 року виїхав за межі України, а 04 листопада 2021 року повернувся до України і в подальшому не перетинав кордон держави (а.с.44). Встановлено, та позивач зазначала, що вона разом з дітьми на теперішній період часу проживає у Канаді (а.с.13-18, 21). У позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, з початку січня 2022 року відповідач, який на той час проживав в м. Лисичанськ Луганської області перестав виходити на зв`язок та припинив будь-яке спілкування з нею та дітьми. З листопада 2021 року, тобто після припинення спільного проживання, відповідач ухиляється від своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітніх дітей, про що свідчить його повне ігнорування спілкування з ними, він не цікавиться їх життям, здоров`ям, розвитком, взагалі не приймає участі в їх вихованні, не надає матеріальну допомогу на утримання дітей, на зв`язок не виходить (а.с.1-3). Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , також зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.4, 5). Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2024 року було витребувано з Органу опіки та піклування Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 (а.с.54). Однак вказана ухвалу суду першої інстанції про витребування доказів не була виконана органом опіки та піклування Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року було витребувано у Органу опіки та піклування Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.82, 83). На виконання ухвали апеляційного суду від 12 листопада 2024 року про витребування доказів Орган опіки та піклування Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області повідомили, що діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявою повідомили про те, що на жодному обліку у службі у справах дітей Лисичанської міської військової адміністрації сім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в поле зору служби не потрапляла. Лисичанська міська територіальна громада з 03 липня 2022 року перебуває у тимчасовій окупації. Після 24 лютого 2022 року служба у справах дітей Лисичанської міської військової адміністрації не здійснює свої повноваження у повному обсязі, працівники служби працюють дистанційно. Зазначили про те, що висновок про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав готує служба у справах дітей за фактичним місцем проживання дітей (а.с.89, 90). Матеріалами справи підтверджується, про що також зазначала позивач ОСОБА_1 , вона разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалий час в Україні не проживають та на теперішній час проживають у Канаді (а.с.13-18, 21). Батько дітей ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та, як зазначила позивач, проживає за вказаною адресою. У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Слід зазначити, у матеріалах справи інформація про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дітей відсутня. Також, у справі відсутні докази на підтвердження того, що батько дітей - ОСОБА_2 , який проживає на тимчасово окупованій території - м.Лисичанськ Луганської області, дійсно навмисно, без поважних причин, за наявності достатніх та переконливих доказів не спілкується з дітьми, не надає матеріальну допомогу на утримання дітей. Враховуючи, фактичні обставини справи, норми закону, якими регулюються спори, пов`язані із обов`язками батьків, докази, які надали сторони, виходячи з принципу справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який суди йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів та враховуючи, що суду не надано переконливих доказів дійсно навмисного, свідомого ухилення батька дітей від виконання своїх батьківських обов"язків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про позбавлення батьківських прав. Доводи апеляційної скарги про наявність підстав про позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітніх дітей є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами у справі. Посилання в апеляційній скарзі на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи є безпідставними. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя І.А.Єлізаренко Судді В.С.Городнича О.В.Свистунова