Ухвала КАС ВС № 420/1351/24

ф У Х В А Л А 29 січня 2025 року м. Київ справа №420/1351/24 адміністративне провадження № К/990/2452/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е., перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі № 420/1351/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів, УСТАНОВИВ: У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 ; - зобов`язати виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 07 червня 2021 року по 24 грудня 2023 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; - зобов`язати нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2025 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 77 936 грн 60 коп. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ІНФОРМАЦІЯ_1 через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». За змістом частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Розгляд справи в суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження. Пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Частиною першою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Крім того згідно із частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за спірний період, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню. Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про те, що ця справа стосується питання права, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а також що ця справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Верховний Суд відхиляє вказані доводи, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, висновки касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування. Сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного обґрунтування, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас справа, яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судом апеляційної інстанції одного й того ж положення закону. Отже, допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Разом із цим, заявником у касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її виняткового значення та суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено. Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні. Посилання скаржника на те, що підстави для застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин відсутні, а також на аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 та від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20, не є підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі. Це з огляду на те, що підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 щодо застосування згаданих приписів в окресленому аспекті відрізняється від підходів, застосованих у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 та від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20. Зокрема, як наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів повинні враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Щодо помилковості застосування правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20, на це звернула увагу колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 13 січня 2025 року у справі № 380/864/24, посилаючись на усталену практику Верховного Суду зі спірного питання, яка, зокрема, висловлена у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, від 30 квітня 2024 року у справі № 560/6962/23, від 23 травня 2024 року у справі № 580/9003/23. Скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо: - права військовослужбовців на отримання середнього заробітку, за умови, що у них відсутнє право на такі виплати та перерахунок; - нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошових доходів, що у спірний період відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не вважались доходами. Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, щодо якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої або апеляційної інстанції було застосовано неправильно. Також потрібно обґрунтувати, в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як ця норма повинна застосовуватись, на думку скаржника. Окрім того, оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, але й визначення, яка саме норма (норми) потребує висновку. Також потрібно зазначити підстави необхідності такого висновку (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми) і в чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. При цьому касаційна скарга не містить належних аргументів щодо неправильного застосування норм права судами попередніх інстанцій і необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми у конкретній справі. Верховний Суд також звертає увагу заявника, що під час ухвалення оскаржуваних рішень, зокрема в частині застосування Закону № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159), суди першої та апеляційної інстанції керувалися практикою Верховного Суду, наведеною в постановах від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 12 вересня 2024 року у справі № 240/18489/23 та від 28 жовтня 2024 року у справі № 420/2598/24. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу для касаційного оскарження Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, водночас у силу частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. Отже, вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. На підставі пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі № 420/1351/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний М.В. Білак В.Е. Мацедонська