Постанова 4873 № 910/2697/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" грудня 2024 р. Справа№ 910/2697/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Тарасенко К.В. Тищенко А.І. за участю секретаря судового засідання Огірко А.О. за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 12.12.2024 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 (повний текст складено та підписано 03.07.2024) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 (повний текст складено та підписано 10.07.2024) у справі №910/2697/24 (суддя В.В. Бондарчук) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" (далі - ТзОВ "Місто для людей Київ"/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (далі - ТзОВ "Київські енергетичні послуги"/відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" (далі - ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі"/відповідач-2) про зобов`язання анулювати рахунок №74353020/2/1 від 02.02.2024 та здійснити перерахунок за активну електроенергію, спожиту Товариством з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" за місяць лютий 2024 року, зазначений у рахунку №74353020/2/1 від 02.02.2024 за договором №74353020ПУ від 01.02.2019, особистий рахунок 74353020. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно із рахунком-розшифровкою, показники обсягу споживання електроенергії не відповідають різниці між поточними показами та попередніми показами, зокрема, містять математичні розбіжності, що призвело до помилкового обчислення та безпідставно сформованої у рахунку суми до оплати. Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що позивачем документально не підтверджено здійснення відповідачами -1 та -2 невірного розрахунку за спожиту електричну енергію у лютому 2024 року, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" та Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" про зобов`язання анулювати рахунок №74353020/2/1 від 02.02.2024 та здійснити перерахунок за активну електроенергію, спожиту ТзОВ "Місто для людей Київ" за місяць лютий 2024 року, зазначений у рахунку №74353020/2/1 від 02.02.2024 за договором №74353020ПУ від 01.02.2019, особистий рахунок 74353020, є необґрунтованими, відповідно задоволенню не підлягають. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" на користь Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп. Приймаючи додаткове рішення, суд дійшов висновку, що ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" документально підтверджено понесені витрати на професійну правничу допомогу на суму 10 000,00 грн, що має наслідком часткове задоволення заяви відповідача-2. Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів Не погодившись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 24.06.2024 у справі №910/2697/24 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник стверджував, що: - текст технічного рішення № 45482/1 від 12.09.2019 номер 84250, сформований у файлі з розширенням .doc під назвою "Довідка" та не підписаний уповноваженою особою ні власноручним підписом, ні електронним підписом. Позивач ставить під сумнів те, що текст цього технічного рішення відповідає оригіналу, а тому цей доказ не міг бути взятий до уваги судом першої інстанції. Крім того, технічне рішення № 45482/1 від 12.09.2019 номер 84250 не є належним та допустимим доказом того, що позивач повинен сплачувати за електроенергію, спожиту власниками приміщень, які не уклали індивідуальні договори з відповідачами; - у багатоквартирних будинках, якими управляє позивач, існують квартири, власники яких не укладали з відповідачами індивідуальні договори про надання комунальної послуги з розподілу та постачання електричної енергії. Виникла ситуація, що обсяги споживання електричної енергії власниками таких квартир оператор системи розподілу (відповідач 2) включає позивачу в рахунки за обсяги споживання електричної енергії, яка використовується для функціонування спільного майна багатоквартирного будинку, чим порушує умови договору про розподіл, укладеного з позивачем. Відповідачу 2 (оператору систем розподілу) відомо про наявність споживання електричної енергії квартирами без укладених індивідуальних договорів, але відповідач 2 своєю бездіяльністю сприяє порушенню чинного законодавства України у сфері енергетики та комунальних послуг, безпідставно прирівнюючи позивача до "Споживача"/"Колективного побутового споживача"/"Основного споживача". При цьому, Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 чітко визначають алгоритм дії відповідача 2 у разі не укладення власниками квартир індивідуальних договорів; - 24.06.2024 року суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та неправмірно розглянув справу (дослідження доказів, судові дебати) без участі позивача. Крім того, до апеляційної скарги позивачем долучено додаткові докази, а саме: копії роз`яснення НКРЕКП № 9773/20.3/7-23 від 14.09.2023, які з огляду на приписи частини третьої статті 269 ГПК України, не враховуються колегією суддів під час апеляційного перегляду, оскільки позивачем не наведено вагомої причини неподання відповідних доказів у суді першої інстанції. Також позивач зазначив, що попередній орієнтовний розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 15 000,00 грн. Стосовно додаткового рішення апелянт указує на те, що останнє підлягає скасуванню в частині стягнення з позивача витрат за такий вид правничої допомоги, як "збір доказів та визначення засобів доказування", з прийняттям нового рішення, про стягнення з позивача на користь відповідача-2 витрат на прафесійну правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що у суду першої інстанції були правові підстави зменшити суму витрат правничої допомоги з урахуванням того, що такий вид правничої допомоги як "збір доказів та визначення засобів доказування" фактично відповідачу 2 наданий не був. Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги 27.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. У відзиві відповідач-1 наголошував на тому, що: - ТОВ "Київські енергетичні послуги" проводить нарахування за спожиту електроенергію ТОВ "Місто для людей Київ" відповідно до вимог ПРРЕЕ, з урахуванням усіх даних про обсяги спожитої електроенергії, переданих ОСР як адміністратором комерційного обліку. У разі отримання від ОСР інформації щодо коригувань обсягу спожитої електричної енергії ТОВ "Місто для людей Київ" Товариством вживаються заходи щодо перерахунку; - ТОВ "Київські енергетичні послуги" не є розпорядником та не володіє інформацією щодо засобів обліку, в тому числі встановлених за наведеною позивачем адресою. Зокрема, Товариство самостійно не визначає обсяги споживання електричної енергії його споживачами, а використовує дані, що надаються ОСР у відповідності до вимог ПРРЕЕ та Кодексу; - позовна заява не містить будь-яких обґрунтувань щодо підстав здійснення перерахунку, крім суб`єктивної думки позивача щодо невірного обсягу, суми перерахунку; - посилання апелянта на правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у справі №922/3767/20 є некоректними, оскільки предмет та підстави позову у справі №922/3767/20 не релевантні до даної справи; - відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні. Також, 27.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційні скаргуи, в якому останній заперечив доводи викладені в них, просив апеляційні скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення місцевого суду - без змін. Узагальнені доводи відзиву відповідача-2 зводяться до того, що: - при укладені договору про постачання електричної енергії від 12.09.2017 № 74353 за особовим рахунком № 74353020, використовувалася погоджена проектно-технічна документація та технічне рішення № 45482/1, які розроблялися на етапі будівництва та приєднання житлових будинків до електропостачання; - суд дослідив схеми електропостачання житлових будинків, які визначені в додатках до діючого договору від 12.09.2017 № 74353 та користувався саме тими нормами матеріального права, які застосовуються до спірних правовідносин, та вірно зазначив, що згідно із п. 5.1.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії улаштування вузлів обліку та інших засобів комерційного обліку електричної енергії необхідно здійснювати відповідно до цього Кодексу, Правил улаштування електроустановок, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 21 липня 2017 року № 476, Правил роздрібного ринку електричної енергії та проєктних рішень. Вузли обліку у замовників встановлюються відповідно до технічних рекомендацій, технічних умов (у разі приєднання до електричних мереж) та проєктних рішень (проєктів) (п. 5.2.2 ККОЕЕ). Відповідно до п. 5.1.10 ККОЕЕ для комерційних розрахунків використовуються дані з основного вузла обліку власника електроустановки (об`єкта) за умови його відповідності вимогам проєктних рішень. За змістом п.п. 2.3.3 п. 2.3 розділу ІІ ПРРЕЕ розрахункові засоби вимірювальної техніки електричної енергії, технічні засоби контролю і управління споживанням електричної енергії та величини потужності, засоби вимірювальної техніки для контролю якості електричної енергії встановлюються відповідно до вимог ККОЕЕ, ПРРЕЕ та проєктно-технічної документації та рішень за ними; - оскільки відповідачем-2 не з усіма мешканцями житлових будинків укладені прямі договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, обсяги споживання електроенергії такими побутовими споживачами вираховуються загальними приладами обліку та відносяться до обсягів розподіленої електричної енергії позивача. Стосовно доводів апелянта щодо наявності підстав для скасування додаткового рішення в оскаржуваній ним частині, відповідач-2 зазначив, що останні є безпідставними та необґрунтованими. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг, заяв і клопотань сторін Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2024 апеляційну скаргу у справі №910/2697/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.07.2024 апеляційну скаргу у справі №910/2697/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи. 08.08.2024 матеріали справи №910/2697/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2024, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/2697/24. Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13.08.2024, справу №910/2697/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: ОСОБА_1., Кравчук Г.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/2697/24. Судове засідання призначено на 08.10.2024. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/2697/24. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/2697/24 призначено до спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі №910/2697/24. Судове засідання призначено на 08.10.2024. 07.10.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме: копію звернення позивача № 03-09 від 03.09.2024 року щодо проблеми безоблікового споживання електричної енергії та бездіяльності оператора систем розподілу з додатками; копію листа НКРЕКП № 9044/20.1/7-24 від 14.08.2024; копію листа Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України № 16733/37/10-24 від 11.09.2024; зауваження і пропозиції до проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ринок електричної енергії", у задоволенні якого колегією суддів відмовлено, з огляду на приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України, оскільки позивачем не наведено вагомої причини неподання відповідних доказів у суді першої інстанції, а доведення обставин, на які сторона може посилатися як на підставу своїх вимог або заперечень, має здійснюватися у суді першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У судовому засіданні 08.10.2024 оголошено перерву до 19.11.2024. 19.11.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про постановлення окремої ухвали, яке не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 246 суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Наведена процесуальна норма надає суду право постановити окрему ухвалу у разі виявлення під час розгляду справи порушення законодавства. При цьому, суд зазначає, що поставлення окремої ухвали не його обов`язком, відповідно суд користується таким правом на власний розсуд, а подання заяв/клопотань про постановлення окремих ухвал з боку учасників справи процесуальним законодавством не передбачене, за вказаних обставин апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданого позивачем клопотання про постановлення окремої ухвали. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2024, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. на лікарняному та звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/2697/24. Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.11.2024, справу №910/2697/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тарасенко К.В., Тищенко А.І. Розгляд справи відкладено на 28.11.2024. 27.11.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшли заперечення на клопотання про постановлення окремої ухвали. 28.11.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло повідомлення про допущення описки у клопотанні про постановлення окремої ухвали. У судовому засіданні оголошено перерву до 12.12.2024. 06.12.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про долучення промови у судових дебатах. У судовому засіданні 12.12.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови. Явка представників учасників справи У судове засідання 12.12.2024 з`явилися представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2, які надали пояснення по справі. Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційних скарг, просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційних скарг, просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідача-2 у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційних скарг, просив рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції 12.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" (далі споживач) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" (далі - постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії №74353. 01.03.2019 позивачем підписано та подано відповідачу-1 заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів), внаслідок чого між Товариством з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" (далі - споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (далі - постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів). Позивачу присвоєно особовий рахунок №74353020, датою початку постачання електричної енергії визначено з 01.02.2019. Відповідно до п. 2.1. договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів), за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.8. цього договору). Крім того, у додатку №2 до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів) наведена комерційна пропозиція "Колективна побутова" постачальника універсальних послуг ТзОВ "Київські енергетичні послуги" для колективних побутових та інших споживачів, які мають право на отримання електричної енергії за тарифами для побутових споживачів. У відповідності до п. 5 комерційної пропозиції відповідача-1, розрахунок (оплата) за фактично спожиту електричну енергію має здійснюватися у строк, вказаний у рахунку, але в будь-якому випадку не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, незалежно від отримання рахунку. Рахунок за фактичне споживання формується споживачем самостійно в сервісі "Особистий кабінет". В інших випадках рахунок формується та надається постачальником споживачу на підставі отриманих від споживача/оператора розподілу/адміністратора комерційного обліку даних та може бути отриманий споживачем у відповідному енергоофісі постачальника. Позивач стверджує, що відповідач-1 виставив позивачу рахунок №74353020/2/1 від 02.02.2024, виданий 16.02.2024, в якому зазначено, що за лютий 2024 року фактичне споживання кВт. на год. становить 71142, отже до сплати з ПДВ підлягає сума 187 814,88 грн. Також, до цього рахунку відповідачем-1 додається "Рахунок-розшифровка №74353020/2/1 від 02.02.2024, виданий 16.02.2024, по активній електроенергії за лютий 2024 р.", з якого, за твердженням позивача, вбачається, що показники обсягу споживання електроенергії не відповідають різниці між поточними показами та попередніми показами, зокрема, містять розбіжності, що призвело до помилкового обчислення та безпідставно сформованої у рахунку суми до оплати. За твердженням позивача, такі самі невірні розрахунки містяться по іншим точкам обліку, що стало підставою для звернення ТзОВ "Місто для людей Київ" до суду із цим позовом про зобов`язання анулювати рахунок №74353020/2/1 від 02.02.2024 та здійснити перерахунок за активну електроенергію, спожиту ТзОВ "Місто для людей Київ" за місяць лютий 2024 року, зазначений у рахунку №74353020/2/1 від 02.02.2024 за договором №74353020ПУ від 01.02.2019, особистий рахунок 74353020. Заперечуючи проти заявленого позову відповідач-1 наголошував на тому, що він проводить нарахування за спожиту електричну енергію позивачем відповідно до вимог ПРРЕЕ, з урахуванням всіх даних про обсяги спожитої електричної енергії споживачем, переданих ОСР як адміністратором комерційного обліку. Крім того, позивачем не наведено у позовній заяві будь-яких обґрунтувань щодо підстав здійснення перерахунку за активну електроенергію, спожиту ТзОВ "Місто для людей Київ" за місяць лютий 2024 року. Відповідач-2 заперечуючи проти заявленого позову стверджував, що розподіл електричної енергії здійснюється на житлові будинки на підставі договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, до умов якого приєднано ТзОВ "Місто для людей Київ". Разом із тим, частина власників/користувачів житлових будинків відповідачем-1 приєднано до індивідуальних договорів про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії споживачу. Так, згідно схеми електропостачання, погодженої проектно-технічною документацією, обсяг спожитої електричної енергії позивача розраховується ОСР, як обсяг електричної енергії, облікований встановленими загальнобудинковими електролічильниками з відрахуванням обсягів електричної енергії, спожитої субспоживачами - мешканцями квартир і власниками нежитлових приміщень, з якими в ОСР наявні договірні відносини. Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого. Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Так, за змістом ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, в тому числі, договори про постачання електричної енергії споживачу та про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 45 Закону України "Про ринок електричної енергії" ). Відповідно до п. 2 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №12 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" (далі - ПРРЕЕ) укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови. Судом встановлено, що розподіл електричної енергії з 01.02.2019 на житлові будинки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів), до умов якого позивач приєднався шляхом подання заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів) від 01.03.2019, та за яким позивачу присвоєно особовий рахунок 74353020, а також на підставі договору про постачання електричної енергії від 12.09.2017 №74353. Згідно із п. 5.1.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (далі - ККОЕЕ) улаштування вузлів обліку та інших засобів комерційного обліку електричної енергії необхідно здійснювати відповідно до цього Кодексу, Правил улаштування електроустановок, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 21 липня 2017 року № 476 (далі - ПУЕ), Правил роздрібного ринку електричної енергії та проєктних рішень. Вузли обліку у замовників встановлюються відповідно до технічних рекомендацій, технічних умов (у разі приєднання до електричних мереж) та проєктних рішень (проєктів) (п. 5.2.2 ККОЕЕ). Відповідно до п. 5.1.10 ККОЕЕ для комерційних розрахунків використовуються дані з основного вузла обліку власника електроустановки (об`єкта) за умови його відповідності вимогам проєктних рішень. За змістом п.п. 2.3.3 п. 2.3 розділу ІІ ПРРЕЕ розрахункові засоби вимірювальної техніки електричної енергії, технічні засоби контролю і управління споживанням електричної енергії та величини потужності, засоби вимірювальної техніки для контролю якості електричної енергії встановлюються відповідно до вимог ККОЕЕ, ПРРЕЕ та проєктно-технічної документації та рішень за ними. Згідно до п. 2.3.12. ПРРЕЕ, споживання електричної енергії за відповідним тарифом (ціною) відповідно до комерційної пропозиції має бути забезпечене окремим комерційним обліком. Окремі площадки вимірювання мають бути забезпечені засобами вимірювальної техніки, які дають можливість організувати комерційний облік за відповідним тарифом (ціною) на всій площадці вимірювання. Електрична енергія, яка використовується на об`єкті побутового споживача на непобутові потреби, обліковується та оплачується окремо за відповідними тарифами. Пунктами 2.3.13, 2.3.14 ПРРЕЕ визначено, що обсяги спожитої електричної енергії визначаються за розрахунковий період, який становить 1 календарний місяць. Обсяг спожитої протягом розрахункового періоду електричної енергії визначається в порядку, встановленому ККОЕЕ. Постачальник послуг комерційного обліку забезпечує зняття показів засобів вимірювальної техніки відповідно до Кодексу комерційного обліку. Відповідно до п. 8.6.1 ККОЕЕ зчитування показів з лічильників, встановлених у споживачів, може здійснюватися споживачем, а також оператором системи або ППКО (у ролі ОЗД) відповідно до цього Кодексу та умов договору. Пунктом 8.6.2 ККОЕЕ індивідуальні побутові споживачі зобов`язані щомісяця зчитувати фактичні покази зі всіх лічильників, встановлених на об`єкті споживача, для яких відсутня можливість дистанційного зчитування даних, та надавати їх до кінця третього календарного дня місяця, що настає за розрахунковим, відповідному оператору системи розподілу або ППКО (у ролі ОЗД) в один із таких способів: 1) через особистий кабінет на сайті оператора системи розподілу або ППКО (у ролі ОЗД); 2) за телефоном чи іншими електронними засобами; 3) шляхом зазначення цих показів у сплаченому рахунку; 4) через особисте звернення або іншим зручним та прийнятним для сторін способом згідно з укладеним договором. Відповідно до пп. 8.6.3, 8.6.4 ККОЕЕ зчитані та передані індивідуальним побутовим споживачем покази лічильника(ів) протягом періоду, що починається за два календарні дні до кінця розрахункового місяця та закінчується на третій календарний день наступного розрахункового періоду (календарного місяця), вважаються показами на початок першої доби календарного місяця. Покази лічильника, зчитані та передані індивідуальним побутовим споживачем шляхом зазначення цих показів у сплаченому рахунку електропостачальника, вважаються показами на початок доби оплати цього рахунка. Зчитані та передані індивідуальним побутовим споживачем покази лічильника(ів) протягом періоду, що починається з четвертого календарного дня та закінчується за два календарні дні до кінця розрахункового місяця, за відсутності переданих (зчитаних) показів шляхом дистанційного зчитування лічильника, є (до дати отримання наступних фактичних показів лічильника) вихідними даними для визначення оціночних показів лічильника (зокрема на початок першої доби наступних календарних місяців) та вважаються показами лічильника на початок доби їх передачі. Пунктами 8.6.5-8.6.7 ККОЕЕ визначено, що в разі неотримання оператором системи або ППКО (у ролі ОЗД) від споживача фактичних показів лічильника(ів) до кінця третього календарного дня місяця, що настає за розрахунковим, та за умови, що з технічних причин покази не отримані за допомогою засобів дистанційної передачі даних, оціночні покази лічильника на початок першої доби цього календарного місяця визначаються оператором системи або ППКО (у ролі ОЗД) шляхом додавання до останнього отриманого ними фактичного показу лічильника величини добутку середньодобового споживання на кількість днів (діб) між датою останнього зчитування фактичних показів та першим числом цього календарного місяця. Якщо за підсумками наступного місяця споживач надасть покази лічильника, визначення фактичного обсягу розподілу та споживання електричної енергії за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показів, показів, зчитаних оператором системи або ППКО та показів, на які споживачу здійснено розрахунки. Зчитування показів (збір даних) з лічильників у непобутових та колективних побутових споживачів у разі відсутності можливості їх автоматизованого дистанційного зчитування провадиться споживачем щомісяця на перше число місяця, наступного за розрахунковим. При обладнанні вузлів обліку засобами дистанційної передачі даних інформація про покази лічильників за розрахунковий місяць формується відповідним ППКО через канали дистанційного зв`язку. Схемою електропостачання житлових будинків передбачено нарахування обсягів споживання електричної енергії за показниками засобів обліку з відрахуванням обсягів споживання електроенергії мешканцями кватир та власниками вбудованих нежитлових приміщень, з якими у ОСР укладені індивідуальні договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Пунктом 5.9.1 ККОЕЕ визначено, шо обсяг електричної енергії, спожитої основним споживачем та субспоживачами, визначається залежно від порядку (схеми) приєднання вузла обліку з урахуванням втрат електричної енергії, пов`язаних із спільним використанням технологічних електричних мереж основного споживача. Відповідно до п. 5.9.2 ККОЕЕ у разі послідовного приєднання лічильників основного споживача та субспоживача: 1) якщо точка передачі/розподілу електричної енергії субспоживачу встановлена на межі балансової належності суміжних електроустановок, які належать на праві власності основному споживачу та субспоживачу: для визначення обсягу електричної енергії, спожитої основним споживачем, обсяг втрат електричної енергії, пов`язаних із спільним використанням технологічних електричних мереж основного споживача, віднімається від різниці між обсягом електричної енергії, що надійшла в електричні мережі основного споживача, та обсягом електричної енергії, відданої в електричні мережі субспоживача (субспоживачів); обсяг електричної енергії, спожитої субспоживачем, визначається відповідно до показів лічильника субспоживача; 2) якщо точка передачі/розподілу електричної енергії субспоживачу встановлена на межі балансової належності суміжних електроустановок, що належать на праві власності основному споживачу та ОС або іншому споживачу: для визначення обсягу електричної енергії, спожитої основним споживачем, обсяг втрат електричної енергії, пов`язаних із спільним використанням технологічних електричних мереж основного споживача, віднімається від різниці між обсягом електричної енергії, що надійшла в електричні мережі основного споживача, та обсягом електричної енергії, відданої в електричні мережі субспоживача (субспоживачів); для визначення обсягу електричної енергії, спожитої субспоживачем, обсяг втрат електричної енергії, пов`язаних із спільним використанням технологічних електричних мереж основного споживача, додається до обсягу електричної енергії, отриманої субспоживачем. Відповідно до п. 5.9.4 ККОЕЕ, якщо до технологічних електричних мереж основного споживача приєднані електроустановки інших суб`єктів господарювання, власників мереж тощо, розрахунковий облік має бути організований основним споживачем таким чином, щоб забезпечити складення балансу електричної енергії у власних технологічних електричних мережах для проведення комерційних розрахунків відповідно до обраної основним споживачем комерційної пропозиції електропостачальника в розрахунковому періоді. Судом встановлено, що в матеріалах справи наявні докази, як то: схеми електропостачання житлових будинків, погоджені проектно-технічною документацією, Технічне рішення з робочого проекту електропостачання ТР №45482/1 від 12.09.2017 номер 84250, з яких вбачається що відрахування електричної енергії, спожитої мешканцями (власниками/користувачами квартир) житлових будинків, так і субспоживачами (власниками/користувачами вбудованих нежитлових приміщень) здійснюється від електролічильників загального навантаження. Оскільки частина власників/користувачів квартир житлових будинків приєднались до індивідуальних договорів про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії споживачу, відповідачем-2 відраховується споживання обсягів електричної енергії такими субспоживачами від загального споживання електричної енергії позивача. Таким чином, оскільки відповідачем-2 не з усіма мешканцями житлових будинків укладені прямі договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, обсяги споживання електроенергії такими побутовими споживачами вираховуються загальними приладами обліку та відносяться до обсягів розподіленої електричної енергії позивача. Наведене в сукупності спростовує твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі про те, що показники обсягу споживання електроенергії не відповідають різниці між поточними показами та попередніми показами, містять математичні розбіжності, що призвело до помилкового обчислення та безпідставно сформованої в рахунку суми до оплати. Стосовно посилань апелянта на наявність в нього сумнівів, що текст технічного рішення № 45482/1 від 12.09.2017 номер 84250 відповідає оригіналу, а тому цей доказ не міг бути взятий до уваги судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що вони є безпідставними, оскільки не підтверджені жодними доказами. Натомість, маючи будь-які сумніви у достовірності відповідного доказу, позивач не був позбавлений можливості заявити в суді першої інстанції клопотання про надання оригіналу технічного рішення №45482/1 від 12.09.2017 номер 84250 для огляду, чого позивачем зроблено не було. Судом також враховано, що поквартирна прив`язка до загальних приладів обліку електроенергії не передбачена схемами електропостання та договором про постачання електричної енергії №74353, відтак, обсяги споживання електричної енергії мешканцями квартир (з якими укладені прямі договори) відраховуються ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" від загальних обсягів споживання позивача, а коригування нарахованих обсягів проводиться, починаючи з перших елементів схеми конкретного будинку. До того ж, в матеріалах справи наявний перерахунок обсягів розподіленої електричної енергії у лютому 2024 році по об`єкту споживання позивача (вул. Данченка, 32А), який був здійснений у березні 2024 року у бік зменшення нарахування на 1 152 кВт по ТО 166, 169, 170, про що повідомлено позивача. За наведених обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" та Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" про зобов`язання анулювати рахунок №74353020/2/1 від 02.02.2024 та здійснити перерахунок за активну електроенергію, спожиту ТзОВ "Місто для людей Київ" за місяць лютий 2024 року, зазначений у рахунку №74353020/2/1 від 02.02.2024 за договором №74353020ПУ від 01.02.2019, особистий рахунок 74353020, є необґрунтованими, відповідно задоволенню не підлягають. Стосовно доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, про необґрунтовану відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Отже, суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди. Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд зазначає, що у відповідних випадках неможливості явки в судове засідання представника учасника справи (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні тощо) такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно ст. 56, 60, 61 Господарського процесуального кодексу України з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Отже, позивач не був позбавлений можливості залучити іншого представника у судове засідання, а доказів неможливості розгляду спору без участі позивача матеріали справи не містять. До того ж судом враховано, що на попередніх судових засіданнях були присутні два представники позивача, що додатково підтверджує можливість забезпечити явку іншого представника в судове засідання. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2018 року у справі №927/1091/17. Судом апеляційної інстанції також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі №915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні. Стосовно необхідності відкладення розгляду справи задля надання можливості позивачу подати додаткові докази, колегія суддів зазначає, що вказане, в даному випадку, не є підставою для беззапереченого відкладення розгляду справи, враховуючи що позивач, який, власне, й ініціював даний судовий розгляд не був позбавдений можливості подати відповідні докази під час звернення до суду з даним позовом. До того ж, судом враховано, що відповідні докази, не були надані відповідачем й під час звернення до суду апеляційної інстанції. З урахуванням того, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні, з огляду на те, що позивач не був позбавлений можливості залучити іншого представника у судове засідання, то враховуючи передбачені ч. 2 ст. 195 Господарським процесуальним кодексом України строки розгляду справи по суті, колегія суддів вважає, що місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та при цьому не порушив норми процесуального права. Решта доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, якими суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення місцевого господарського суду. Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції зазначає таке. За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, згідно із положеннями частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат. Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін. Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19. Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами. Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині. В пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін. Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що: - не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21); - при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц); - суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18). У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат. Із урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та для визначення їх розміру відповідачем-2 подано до суду: договір №3443-ДКЕМ про надання правничої допомоги від 01.01.2024, укладений між ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" та Адвокатським об`єднанням "Перший радник"; довіреність №78/2023 від 22.03.2023; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3942 Іваненко І.П.; акт №45 від 25.06.2024 приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правничої допомоги №3443-ДКЕМ від 01.01.2024. Зокрема, в п. 4.2. договору про надання правничої допомоги сторони погодили, що розмір гонорару, який має сплатити клієнт, визначається згідно з актом наданих послуг, в якому зазначається номер справи та судова інстанція, в межах якої надавалась правнича допомога. Розмір гонорару може бути змінено за взаємною домовленістю сторін. Згідно із п. 4.3. та п. 4.4. договору про надання правничої допомоги, вартість наданих послуг (розмір гонорару) у кожній судовій справі може визначатись погодинно або у фіксованому розмірі. Вартість наданих послуг може визначатись окремо у кожній справі та кожній судовій інстанції (в якій розглядалась справа), про що складається відповідний акт наданих послуг. У відповідності до п. 4.6. договору про надання правничої допомоги, оплата наданих послуг з правничої допомоги та компенсація витрат здійснюється клієнтом за фактом їх надання (понесення) на підставі погоджених та підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг впродовж 30 (тридцяти) календарних днів, з моменту фактичного виконання рішення суду, у межах суми стягнутої на користь виконавця. Отже, згідно із п. 1 акту №45 від 25.06.2024 приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правничої допомоги №3443-ДКЕМ від 01.01.2024, Адвокатським об`єднанням "Перший радник" в особі адвоката Іваненко І.П. надані ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" такі послуги: - надання консультацій клієнту щодо стратегії захисту та представництва його інтересів в суді, збір доказів та визначення засобів доказування. Роз`яснення клієнту правової позиції по судовій справі та узгодження її з клієнтом; - підготовка, формування, направлення сторонам та до суду відзиву на позовну заяву по справі №910/2697/24; - підготовка, формування, направлення сторонам та до суду заперечення на відповідь на відзив по справі №910/2697/24; - участь у судових засіданнях 15.04.2024, 20.05.2024, 24.06.2024; - підготовка та подача заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду по справі №910/2697/24. Згідно із п. 2 акту №45 від 25.06.2024 приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правничої допомоги №3443-ДКЕМ від 01.01.2024, фіксована вартість наданих адвокатом виконавця послуг (розмір гонорару) в суді першої інстанції складає 12 000,00 грн (без ПДВ). Разом з тим, у вирішенні питання щодо витрат ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі", колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що такий вид послуг як "підготовка та подача заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду по справі №910/2697/24" не стосуються підготовки до розгляду та процесу розгляду даної справи в суді першої інстанції, отже не підлягають відшкодуванню в цій частині. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21. Суд апеляційної інстанції, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір витрат відповідача-2 на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачем, становить 10 000,00 грн. Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про необхідність зменшення суми витрат правничої допомоги з урахуванням того, що такий вид правничої допомоги як "збір доказів та визначення засобів доказування" фактично відповідачу-2 наданий не був, відхиляються апеляційний судом, оскільки спростовуються матеріалами справи. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених вище. Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване додаткове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 24.06.2024 та додаткового рішення від 08.07.2024 відсутні. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 та додаткове рішення від 08.07.2024 у справі №910/2697/24 залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ". Матеріали справи №910/2697/24 повернути Господарському суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відрядженні з 16.12.2024 по 20.12.2024 та у відпустці з 23.12.2024 по 24.01.2025, повний текст судового рішення складено та підписано 27.01.2025 Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді К.В. Тарасенко А.І. Тищенко