Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/5520/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" січня 2025 р. Справа№ 910/5520/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ткаченка Б.О. суддів: Гаврилюка О.М. Суліма В.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця Петриченко Дмитра Олександровича та Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 по справі № 910/5520/24 (судді - Пукаса А.Ю.) за позовом Фізичної особи - підприємця Петриченко Дмитра Олександровича до Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення 8 421, 22 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заявлених вимог До Господарського суду міста Києва звернувся фізична особа - підприємець Петриченко Дмитро Олександрович (далі за текстом - ФОП, позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі за текстом - ПрАТ «КБ «Приватбанк», відповідач) про стягнення безпідставно списаних грошових коштів в розмірі 7 629, 50 грн, нарахованих 3 % річних - 307, 27 грн та інфляційні втрати - 484, 85 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з його рахунку фізичної особи - підприємця безпідставно списано 7 629, 50 грн. Відповідачем, які останнім в позасудовому порядку не повернуто, що стало підставою для звернення до суду з позовом. Оскільки вказані кошти списано з рахунку суб`єкта господарської діяльності (ФОП) фактично за зобов`язання, які стосуються саме фізичної особи Петриченко Дмитра Олександровича такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн. Короткий зміст рішень суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 позов Фізичної особи - підприємця Петриченко Дмитра Олександровича задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на користь Фізичної особи - підприємця Петриченко Дмитра Олександровича безпідставно списані кошти в розмірі - 7 629 грн 50 коп, 3 % річних - 276 грн 96 коп та інфляційні втрати - 380 грн 09 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 20 000 грн та витрати по сплаті судового збору - 2 979 грн 60 коп. У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. У відшкодуванні іншої частини витрат Фізичної особи - підприємця Петриченко Дмитра Олександровича на професійну правничу допомогу - відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що списані з рахунку позивача кошти в розмірі 7 629, 50 грн є відповідальністю за неналежне виконання Петриченко Дмитра Олександровича умов договору про надання банківських послуг від 13.08.2013, як фізичної особи та не стосується господарської діяльності позивача, а відтак суд першої інстанції погодився з доводами позивача, що такі кошти списано з рахунку суб`єкта господарської діяльності без належної на те правової підстави. Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки перша вимога про повернення коштів від 06.02.2023 відповідачем отримана 08.02.2023, а враховуючи положення статті 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що зобов`язання з повернення позивачу суми 7 629, 50 грн є таким, що прострочене починаючи з 16.02.2023, а відтак саме з вказаної дати правомірно здійснювати нарахування 3 % річних та інфляційних втрат. Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 Фізична особа - підприємць Петриченко Дмитро Олександрович подав апеляційну скаргу в якій просить суд рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 по справі № 910/5520/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Петриченко Дмитра Олександровича до Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення безпідставно списаних грошових коштів скасувати частково і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення з відповідача - ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" на користь позивача - Фізичної особи-підприємця Петриченка Дмитра Олександровича, за безпідставно списані кошти 3 % річних від простроченої суми боргу у розмірі 307,27 грн. та інфляційні збитки за період прострочення грошового зобов`язання у розмірі 484,45 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн. задовольнити. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано та не надано належної оцінки під час постановлення рішення від 22.07.2024, що починаючи з 29.12.2022 і до моменту звернення позивача з даним позовом до суду, відповідач неправомірно користується грошовими коштами Позивача, а тому за цей період відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, тобто з моменту пред`явлення вимоги, а саме з 29.12.2022. Також скаржник вказує, що в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 Приватне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" подало апеляційну скаргу в якій просить суд рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 по справі №910/5520/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Петриченко Дмитра Олександровича до Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення безпідставно списаних грошових коштів скасувати (в частині задоволених вимог) і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині задоволення вимог щодо стягнення безпідставно списаних коштів в розмірі - 7 629 (сім тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн 50 коп, 3 % річних - 276 (двісті сімдесят шість) грн 96 коп та інфляційні втрати - 380 (триста вісімдесят) грн 09 коп., витрат на професійну правничу допомогу - 20 000 (двадцять тисяч) грн та витрати по сплаті судового збору - 2 979 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн 60 коп - залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Відповідачем визнається факт списання коштів з рахунку позивача в розмірі 7 629, 50 грн та зазначається, що такі кошти є нарахуванням пені у відповідності до вимог статті 1048 ЦК України, які нараховано за наслідками ухвалення Київським апеляційним судом постанови від 26.01.2021 у справі № 752/5864/17, якою в тому числі встановлено факт прострочення заборгованості по тілу кредиту за кредитною карткою в розмірі 4 300, 59 грн. Зазначене списання вважається відповідачем правомірним та належним. Щодо заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає, що такі витрати є неспівмірним із сумою позову, обсягом наданих адвокатом послуг, а позивачем не надано належні докази оплати послуг такого адвоката та детального опису таких послуг. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та клопотання учасників апеляційного провадження 02.12.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який залишено колегією суддів без розгляду як такий, що подано з пропуском процесуального строку, встановленого ухвалою суду від 27.08.2024. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Андрієнка В.В., Сітайло Л.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 витребувано матеріали справи №910/5520/24 з Господарського суду міста Києва. 19.08.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/5520/24. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024, у зв`язку з перебуванням суддів Андрієнко В.В., Сітайло Л.Г., які входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, здійснити розгляд апеляційної скарги у визначеному складі суду неможливо. Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024, у зв`язку з перебуванням суддів Андрієнко В.В., Сітайло Л.Г., у відпустці, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя -Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., .Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Петриченко Дмитра Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 по справі № 910/5520/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.07.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Андрієнка В.В., Сітайло Л.Г. Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 по справі № 910/5520/24. Об`єднано розгляд апеляційних скарг Фізичної особи - підприємця Петриченко Дмитра та Приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 по справі №910/5520/24 в одне апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, з матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10.04.2018 у справі № 752/5864/17 задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до Петриченко Дмитра Олександровича та стягнуто з останнього на користь банку 55 262 грн, 47 коп заборгованості та судового збору 1 600 грн. Вказаним рішенням встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» та Петриченко Дмитром Олександровичем був укладений кредитний договір б/н від 13.08.2013, за умовами якого банк надав фізичній особі кредит в сумі 4 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення що відповідає строку дії картки. У зв`язку з тим, що Петриченко Дмитро Олександрович не виконав своїх обов`язків перед банком за вказаним договором, судом стягнуто на користь банку заборгованість, яка станом на 31.01.2017 становила по тілу кредиту - 4 300, 59 грн., по нарахованим відсоткам за користування кредитом - 44 254, 14 грн., заборгованість за пенею - 3 600 грн., штраф - 2 607,74 грн., штраф фіксований - 500 гривень, а всього у розмірі 55 262,47 гривень. Постановою Київського апеляційного суду від 26.01.2021 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.04.2018 в частині стягнення процентів у розмірі 44 254,14 грн, пені у розмірі 3 600 грн. та штрафів: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 2 607,74 грн. скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині. Змінено рішення в частині стягнення судового збору, стягнувши із Петриченко Дмитра Олександровича на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 125 грн. В решті рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.04.2018 залишено без змін. Також вказаною постановою стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь Петриченко Дмитра Олександровича судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 200 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 13 800 грн. Мотивуючи прийняття постанови від 26.01.2021 у справі № 752/5864/17 колегія суддів зазначила наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 13.08.2013 відповідач - Петриченко Дмитро Олександрович з метою отримання банківських послуг звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та заповнив і підписав анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» у розмірі 4 500 грн, що підтверджується копією анкети-заяви та копією паспорта відповідача. З огляду на зазначене між сторонами виникли права і обов`язки, які грунтуються на кредитних. Водночас колегія суддів не може погодитися з висновками суду про стягнення процентів у розмірі - 44 254,14грн., пені - 3 600 грн. та штрафів: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 2 607,74 грн., оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст. 263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них. У матеріалах справи наявна анкета-заява, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів за користування грошовими коштами, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір, та у свою чергу свідчить про безпідставність застосування банком у розрахунку процентів за користування коштами у розмірі 30 % річних, а також підвищених процентів 34,8 % та 43,2 % річних. Окрім того, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, що свідчить про недотримання вимог частини 1 статті 547 ЦК України про укладення у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання. За таких обставин з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів та неустойки (штрафу, пені), вимоги банку в цій частині не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають. Відтак, з урахуванням вказаних вище судових рішень позивач у справі № 910/5520/24 мав обов`язок сплати на користь банку 4 300, 59 грн заборгованості по тілу кредиту та 125 грн. судового збору, що разом становить 4 425, 59 грн. Згідно квитанції від 27.03.2021 № 0.0.2068736332.1 (код квитанції 9227-7646-6926-6560 Петриченко Д.О. здійснено сплату заборгованості в розмірі 4 425, 59 грн. на користь банку, а останнім натомість повернуто Петриченку Дмитру Олександровичу витрати на правничу допомогу в розмірі 13 800 грн на виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.01.2021 у справі № 752/5864/17. Згідно доводів позивача, ним 08.12.2022 на особистій картці АТ КБ «Приватбанк» зафіксовано заборгованість в розмірі - 14 962, 48 грн, після чого він звернувся до відділення банку для з`ясування всіх обставин нарахування такого боргу. 14.12.2022 позивачем на особистій картці в АТ КБ «Приватбанк» зафіксовано заборгованість в розмірі - 7 307, 98 грн, яку у відділенні не змогли пояснити та направили запит до головного офісу банку але ситуація не змінилась, а банком визначено борг в розмірі - 7 654, 50 грн. 29.12.2024 з картки (рахунку) № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) ФОП Петриченко Д.О. списано 7 229, 50 грн та 400 грн боргу, який Позивач вважає безпідставно списаними оскільки всі необхідні платежі ним здійснено 27.03.2021 у повному розмірі (4 425, 59 грн). Судом встановлено, що факт списання коштів в розмірі 7 229, 50 грн та 400 грн 29.12.2022 підтверджується наданою суду випискою по рахунку ФОП Петриченко Д.О. № НОМЕР_2 . Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 08.11.2022 № 221108SU22442600 рахунок № НОМЕР_2 належить клієнту ФОП Петриченко Д.О. та відкритий 08.11.2022. Відтак, позивач зазначає, що списання відповідачем коштів з розрахункового рахунка фізичної особи-підприємця є безпідставним та неправомірним, а тому такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України як такі, що утримані відповідачем без належної правової підстави. 03.01.2023 позивач направив відповідачу заяву про надання інформації про перерахунок боргу на підставі рішення Київського апеляційного суду від 26.01.2021 у справі № 752/5864/17. У відповідь відповідачем надано лист від 19.01.2023 № 20.1.0.0/7-230118/14280, в якому зазначено, що банком прийнято рішення про перерахунок заборгованості, яка виникла у Петриченко Д.О на підставі кредитного договору № б/н від 13.08.2013. 06.02.2023 Позивачем на адресу Відповідача направлено заяву про повернення безпідставно списаних коштів в розмірі 7 229, 50 грн. 17.08.2023 позивачем на адресу відповідача направлено претензію про повернення безпідставно списаних коштів, однак станом на дату звернення до суду з позовом кошти в розмірі 7 229, 50 грн на рахунок позивача не повернуто. При цьому, позивач звертає увагу суду на те, що списання спірних коштів відбулося за відсутності у Позивача боргу, з рахунку суб`єкта господарської діяльності, який відкритий лише для здійснення підприємницької діяльності і немає відношення до рахунку позивача, як фізичної особи. Оскільки кошти відповідачем не повернуто у відповідь на неодноразові звернення, Позивачем здійснено нарахуванням інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до вимог статті 625 ЦК України. Заперечуючи щодо задоволення позову, відповідач визнає факт списання з рахунку позивача коштів в розмірі 7 229, 50 грн. у якості нарахованої пені у відповідності до положень статті 1048 ЦК України, у розмірі облікової ставки НБУ оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції у постанові від 26.01.2021 у справі № 752/5864/17 між сторонами кредитного договору (Петриченко Д.О та ПАТ КБ «ПриватБанк») відсутнє погодження відсотків та штрафних санкцій за неповернення кредитних коштів. При цьому відповідач зазначає, що згідно статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється. Що стосується списання коштів без дозволу позивача, відповідач посилається на положення пункту 1.1.3.1.6 Умов та Правил надання банківських послуг (в редакції станом на 08.11.2022), з якими Позивач погодився шляхом підписання 08.11.2022 Анкети - заяви клієнта фізичної особи - підприємця, згідно умов якого клієнт доручає банку списувати кошти з рахунків клієнта у межах сум, що підлягають сплаті банку за договором у разі настання термінів платежів. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до матеріалів справи наступні докази (копії): - договір про надання правової допомоги № 28/1 від 28.10.2020, пунктом 3.1 якого закріплено, що замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 15 000 грн. - додаткова угода № 1 від 21.12.2022 до договору про надання правової допомоги № 28/1 від 28.10.2020, якою сторонами погоджено, що за представництво, захист інтересів замовника, підготовку документів, аналіз матеріалів та відпрацювання тактики захисту у розмірі 7 629, 50 грн становить 50 000 грн; - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6495/10 від 23.03.2018; - ордер серія АІ № 1519721 від 28.12.2023; - квитанція до прибуткового касового ордеру № 1 від 04.01.2024 на суму 50 000 грн. Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», перебування колегії суддів у відпустці та інші чинники. Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини. Проаналізувавши спірні правовідносини сторін, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вони є кредитними зобов`язаннями. Згідно встановлених обставин вбачається, що 13.08.2013 між АТ «ПриватБанк» та Петриченко Д.О. шляхом підписання Анкети-заяви укладено договір про надання банківських послуг, а 08.11.2022 договір надання банківських послуг укладено між ФОП Петриченко Д.О.. та АТ «ПриватБанк» шляхом подання ФОП Петриченко Д.О.. Анкети-заяви клієнта фізичної особи-підприємця або особи, яка провадить незалежну професійну діяльність про приєднання до умов і правил надання банківських послуг. Частиною 1 статті 634 ЦК України закріплено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших, стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За приписами частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України). Відповідно до статті 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Як встановлено судом вище, Відповідачем не заперечується, що списані з рахунку Позивача кошти в розмірі 7 629, 50 грн є пенею нарахованою Відповідачем на підставі статті 1048 ЦК України та за висновками Київського апеляційного суду, викладені у постанові від 26.01.2021 № 752/5864/17. Відтак, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що списані з рахунку позивача кошти в розмірі 7 629, 50 грн є відповідальністю за неналежне виконання Петриченко Д.О. умов договору про надання банківських послуг від 13.08.2013, як фізичної особи та не стосується господарської діяльності позивача, а відтак колегія суддів також погоджується з доводами позивача, що такі кошти списано з рахунку суб`єкта господарської діяльності без належної на те правової підстави. Крім того суд зазначає, що списані відповідачем з рахунку позивача кошти не мають ознак господарського зобов`язання, а відтак перевірка правильності їх нарахування не досліджується судом у даному випадку. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Так, положеннями статті 1212 ЦК України встановлено загальні норми щодо зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. З аналізу статті 1212 ЦК України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов`язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. За змістом статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статті 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Що стосується вимог про нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом вище, позивач неодноразово звертався до відповідача із претензією про повернення безпідставно списаних коштів. Відповідно до статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)). Таким чином, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Як зазначалось колегією суддів вище, задовольняючи частково позовні вимоги в частині 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції вказав, що оскільки перша вимога про повернення коштів від 06.02.2023 Відповідачем отримана 08.02.2023, а враховуючи положення статті 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що зобов`язання з повернення Позивачу суми 7 629, 50 грн є таким, що прострочене починаючи з 16.02.2023, а відтак саме з вказаної дати правомірно здійснювати нарахування 3 % річних та інфляційних втрат. Проте колегія суддів не погоджується із даними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19). Отже, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, відступивши від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 17.08.2021 у справі №913/371/20 та від 27.03.2019 у справі №905/1313/18 виснувала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно. Також Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками, викладеними у наведених постановах суду касаційної інстанції про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до ст. 530 ЦК України вказавши слідуюче. Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника. Проте у ст. 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Норма ч. 2 ст. 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст. 1212 ЦК України не застосовується. З урахуванням викладеного, є хибними наведені висновки суду першої інстанції, позаяк обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача шляхом повернення безпідставно списаних коштів виник у відповідача на наступний день після їх отримання. Оскільки з матеріалів справи вбачається, що на момент постановлення оскаржуваного рішення повернення відповідачем безпідставно отриманих грошових коштів не відбулось, що свідчить про його прострочення, наявні підстави для нарахування в силу ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних за період, починаючи з наступного дня після отримання грошових коштів. Позивачем заявлені до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 307,27 грн та інфляційні втрати у розмірі 484,45 грн. нараховані за період з 30.12.2022 по 02.05.2024. Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд зазначає про те, що він зроблений арифметично та методологічно правильно, а тому ці позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі. У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної скарги не надано свого контррозрахунку заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до повного задоволення, у зв`язку із чим із відповідача на користь позивача підлягає до стягненню 7 629,50 грн. безпідставно списаних коштів, 3% річних у розмірі - 307,27 грн. та інфляційних втрат у розмірі 484,45 грн. Що стосується заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що за статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Пунктом 1 частини 3 статті 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із критеріями визначеними в частині 4 статті 126 ГПК України. Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Суд вказує, що з аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та/або погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 вказано Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. З огляду на зазначене Позивачем та адвокатом погоджено гонорар за оплату послуг адвоката у фіксованому розмірі, в розмірі 50 000 грн за надання адвокатом послуг в межах даної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19). При цьому, суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, що склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (підпункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20. З огляду на викладене вище, виходячи із предмету спору та обсягу наданих адвокатом послуг в межах розгляду даної справи, складність останньої, заперечення відповідача в цій частині, колегія суддів цілком погоджується із судом першої інстанції, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн є надмірним та необґрунтованими, штучно завищеними з метою надмірного збагачення. Так колегія суддів, відхиляючи доводи апеляційної скарги, констатує, що дана справа не є складною, розглядалась без проведення судом засідання, а представником позивача до суду першої інстанції подано дві заяви по суті. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов цілком обгрунтованого та правомірного висновку, що розмір заявлених до відшкодування позивачем витрат не відповідає вимогам пунктів 2 частини 5 статті 129 ГПК України, а відтак колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що розумним та обґрунтованим є покладення на відповідача відшкодування суми таких витрат в розмірі 20 000 грн. Відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 6.5 постанови від 03.03.2019 у справі № 922/445/19 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України). Зазначеним вище нівелюються заперечення відповідача в частині неналежності доказів оплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача та позивача у частині адвокатських витрат не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду та не свідчать про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Усі інші доводи та міркування скаржників, прийняті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції. Також колегія суддів звертає увагу на те, що як вбачається із матеріалів справи, позивач у силу ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, проте, як вбачається із резолютивної частини оскаржуваного рішення, судом першої інстанції вирішено стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору - 2 979 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн 60 коп. Проте, як вбачається із ч. 2 ст. 129 ГПК України, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. З огляду на вищевикладене суд першої інстанції мав стягнути судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, а не на користь позивача, у зв`язку із чим рішення в цій частині також підлягає скасуванню. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем у апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при частковому нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з частковим неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню у частковій відмові в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та в частитні розподілу судового збору з прийняттям в цій частитні нового рішення про задоволення відповідних позовних вимог. Розподіл судових витрат Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 по справі № 910/5520/24 - залишити без задоволення.

2. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Приватним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк».

3. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Петриченко Дмитра Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 по справі № 910/5520/24 - задовольнити частково.

4. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 по справі № 910/5520/24 - скасувати, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції: «

1. Позов Фізичної особи - підприємця Петриченко Дмитра Олександровича - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 14360570) на користь Фізичної особи - підприємця Петриченко Дмитра Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) безпідставно списані кошти в розмірі - 7 629 (сім тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн 50 коп, 3 % річних - 307 (триста сім) грн. 27 коп. та інфляційні втрати - 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 45 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 20 000 (двадцять тисяч) грн.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 14360570) в дохід бюджету 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позову».

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 14360570) в дохід бюджету - 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/5520/24 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Б.О. Ткаченко Судді О.М. Гаврилюк В.В. Сулім