Постанова 4856 № 120/2778/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2778/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 28 січня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач своїми правами, передбаченими ст.ст. 300, 304 КАС України, не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 листопада 2024 року, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді електрика відділення зв`язку польового вузла зв`язку НОМЕР_1 окремого стрілецького батальйону у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.03.2023 № 109 позивач виключений зі списків особового складу частини з 05.03.2023. Позивач вказує, що протягом 2022-2023 грошове забезпечення першому нараховувалося та виплачувалося відповідачами із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що є неправомірним. Позивач звернувся до відповідача 1 із заявою щодо надання інформації про належне за період з 18.04.2022 по день звільнення грошове забезпечення. Відповідач листом від 13.02.2024 зазначив, що в період проходження позивачем служби військова частина перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 та вказав, що розмір посадового окладу позивача в період з дати зарахування по дату виключення зі списків військової частини не змінювався. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. За змістом частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ). Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців. В силу пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року. За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв`язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує. Відтак, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми постанови КМУ №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб. 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103). Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Із наведеного слідує, що з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін. Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018. Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ. Суд при вирішенні даного спору бере до уваги висновки Верховного Суду зроблені у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 (адміністративне провадження № К/9901/37717/21), зокрема пункт 62, а саме: "(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; (3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.". Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік). При цьому, визначаючись щодо належного суб`єкта, який повинен відповідати за позовними вимогами, суд враховує, що військова частина НОМЕР_2 , де позивач проходив службу, перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_2 . Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії військової частини НОМЕР_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо встановлення та виплати розміру грошового забезпечення позивача у період з 18.04.2022 по 05.03.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704, є протиправними. З огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів вважає, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити виплату грошового забезпечення за період з 18.04.2022 по 05.03.2023, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року відповідно. Даючи оцінку доводам апелянта з приводу відсутності підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III). Згідно зі статтями 1- 3 Закону № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок №

159. Порядок № 159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі 240/6583/20 такого змісту: "…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення". Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі N 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших. Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 зроблено висновок саме про наявність підстав для одночасного задоволення позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити як грошове забезпечення військовослужбовця, так і компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасністю його виплати. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 18.04.2022 по 05.03.2023 включно, а саме з 18.04.2022 по день фактичної виплати. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.