Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/4715/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/4715/24 Номер провадження 22-ц/814/458/25Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючий суддя: Триголов В.М. Судді: Дорош А.І., Лобов О.А. Розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 04 вересня 2024 року, по справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В : У травні 2024 року позивач ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в 89075,60 грн. за період з 01.05.2018 року по 01.04.2024 року. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилався на те, що відповідачу надавалися послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , однак свої зобов`язання щодо оплати послуг останння не виконувала належним чином, у зв`язку з чим за її особовим рахунком , станом на березень 2024 року утворилася вищевказана заборгованість. Зважаючи на те, що у добровільному порядку відповідач заборгованість не погашає , з метою захисту своїх прав, позивач звернувся до суду. Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 04 вересня 2024 року позов Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01.05.2018 року по 01.04.2024 року в сумі 89075,60 грн. з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 3028 грн. Рішення суду мотивоване тим , що відповідач належним чином зобов`язання по оплаті житлово-комунальних послуг не виконував, частково вносив платежі за послуги з теплопостачання, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість у розмірі 89075,60 грн., належне виконання своїх обов`язків відповідачем не доведено , суму заборгованості заявлену позивачем не спростовано, відтак позов підлягає задоволенню. Не погодившись із вказаним рішенням відповідач ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Скарга мотивована тим , що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права , при цьому суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним доказам , не сприяв повному та об`єктивному її розгляду . Апелянт вказує, що позивачем не доведено заявлені позовні вимоги , не надано суду достатніх та належних доказів на підтвердження вимог. Крім того відповідач наголошує, що судом першої інстанції залишено поза увагою заява про застосування строку позовної давності . ОСОБА_1 просить скасувати рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 04 вересня 2024 року , та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Від позивача ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить рішення залишити без змін , а скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до слідуючого висновку. ОСОБА_1 є споживачем послуг з теплопостачання та перебуває у договірних відносинах з ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" по наданню послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно розрахунку заборгованості за період з 01.05.2018 року по 01.04.2024 року заборгованість відповідача складає 80238,84 грн. Також боржнику за період 21.06.2018 року по 01.03.2022 року нарахований індекс інфляції в сумі 6264,54 грн. та 3 % річних в сумі 2572,22 грн., тому загальна сума заборгованості становить 89075,60 грн. Районний суд, задовольняючи позовні вимоги, рішення мотивував тим, що відповідачем не спростовано факт існування заборгованості , відтак відсутні підстави для звільнення споживача від оплати отриманих послуг, оскільки цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують такі права та обов`язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем. Відповідно до статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація; з послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води. Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005«Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання послуг централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення здійснюється на підставі укладеного між виконавцем та споживачем відповідного договору. Пунктом 8 Правил встановлюється, що послуги надаються споживачеві згідно договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Відповідно до ч. 2 ст.7, ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначений обов`язок саме споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послу підготовлений виконавцем на основі типового договору. Обов`язком виконавця згідно норм даного Закону є підготовка для укладання договору про надання відповідних послуг. Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відсутність укладеного між сторонами договору не позбавляє споживача обов`язку щодо оплати наданих їм послуг централізованого опалення, постачання гарячої води (підігріву питної води). Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Такі правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 401/710/15-ц. Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 712/8916/17 (14-448цс19) від 07.07.2020 року висловлена правова позиція, відповідно до якої: "Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16). Позивач здійснював надання вказаних послуг за адресою відповідача, які вона отримувала та споживала, тому у неї виник обов`язок по сплаті за надані послуги. Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Згідно статті 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) -ст. 610 ЦК України. За змістом наведених норм вбачається, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Відповідно до п. 5 ч. 2ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення (чч.1, 2 ст.77 ЦПК України). Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Апелянт , як на основну підставу для скасування судового рішення щодо стягнення з неї заборгованості , посилається на пропуск позивачем строку позовної давності , оскільки згідно розрахунку право позивача було порушене 2018 року. У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності. Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність визначена статтею 258 ЦК України. Як свідчать матеріали справи, датою звернення ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» із даною заявою до суду є 03 травня 2024 року, а період нарахування останнім заборгованості становить 21 червня 2018 року по 01 березня 2022 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 натупного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини. Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України. Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21. Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ(далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та діє до теперішнього часу. Пунктом 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, на введений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнний стан з 24 лютого 2022 року, на пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" із даною заявою до суду 03 травня 2024 року та період нарахування останнім заборгованості, що становить з 21 червня 2018 року по 01 березня 2022 року, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі заявником не пропущено. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 04 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий суддя: В.М. Триголов Судді: А.І. Дорош О.А. Лобов