Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/6292/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6292/24 пров. № А/857/26288/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М., розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року (головуючий суддя Гомельчук С.В.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Івано-Франківськ у справі № 300/6292/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,- В С Т А Н О В И В : 16.08.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі Управління), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не проведення з 01.03.2024 перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром пенсії, з урахуванням виплачених сум; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести з 01.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року позов задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що питання обмеження пенсії позивача максимальним розміром вже було предметом судового розгляду у справі №300/201/24 і ухвалене в цій справі судове рішення має преюдиційний характер для правовідносин між сторонами. Серед іншого, це означає, що під час проведення наступних перерахунків пенсії позивача пенсійний орган не вправі застосовувати обмеження максимального розміру пенсії з тих підстав, яким вже надано оцінку у судових рішеннях, що набрали законної сили. Суд першої інстанції зазначив, що право позивача на обчислення його пенсії без застосування обмеження максимальним розміром вже захищене судовими рішеннями, а тому з аналогічних підстав пенсія позивача не може бути обмежена максимальним розміром. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що у даному випадку висновки суду у справах щодо неприпустимості обмеження пенсії максимальним розміром є обов`язковими для відповідача не лише в межах цієї справи, але і під час виникнення/існування інших правовідносин, які пов`язані з пенсійним забезпеченням позивача. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на позивача поширюються приписи частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та частини 2 статті Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» за №3668-VI, якими встановлено обмеження пенсії максимальним розміром та, які неконституційними не визнавалися. Скаржник зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 у справі №3-102/2021 визнано неконституційними приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» лише для осіб, які мають спеціальний юридичний статус громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2022 року. Скаржник наголошує, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 185 від 23.02.2024 перерахований розмір пенсії не може перевищувати максимального розміру, визначеного законом, що не було враховано судом першої інстанції. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На виконання Постанови КМУ від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» позивачу з 01.03.2024 проведено індексацію, розмір пенсії склав 26171,39 грн. При проведенні такого перерахунку, розмір пенсії обмежено максимальним розміром 24564,19 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі №300/201/24, яке набрало законної сили 18.07.2024, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.02.2021 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 8/1/2366/150 від 15.05.2023 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум. На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 300/201/24, яке набрало законної сили 18.07.2024, позивачу проведено перерахунок його пенсії. Розмір пенсії з 01.08.2024 склав 33307,39 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії 25812,85 грн. Позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою від 29.07.2024 про здійснення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром пенсії. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, листом від 07.08.2024 за № 6887-5813/К-02/8-0900/24 повідомило позивача, що внаслідок проведеного перерахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 за № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» розмір пенсії позивача склав 33307,39 грн, однак виплата здійснюється в розмірі 25812,85 грн, який був обчислений на виконання рішення суду від 23.05.2024 у справі № 300/201/24. Позивач, вважаючи дії відповідача, в результаті проведеного перерахунку пенсії, протиправними та такими, що порушують його право на належне пенсійне забезпечення, звернувся до суду з адміністративним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року, держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Так, в оскаржуваному рішенні «Судом встановлено, що питання обмеження пенсії позивача максимальним розміром вже було предметом судового розгляду у справі №300/201/24 і ухвалене в цій справі судове рішення має преюдиційний характер для правовідносин між сторонами. Серед іншого, це означає, що під час проведення наступних перерахунків пенсії позивача пенсійний орган не вправі застосовувати обмеження максимального розміру пенсії з тих підстав, яким вже надано оцінку у судових рішеннях, що набрали законної сили… …Відтак, у даному випадку висновки суду у справах щодо неприпустимості обмеження пенсії максимальним розміром є обов`язковими для відповідача не лише в межах цієї справи, але і під час виникнення/існування інших правовідносин, які пов`язані з пенсійним забезпеченням позивача. Зважаючи на це, у відповідача відсутнє право повторного обмеження пенсії позивача максимальним розміром, тобто знову вчинення тих же дій, які вже були визнані судом протиправними згідно судового рішення, яке набрало законної сили… …Крім того, суд звертає увагу, що як на момент ухвалення рішення у справі №300/201/24, так і на момент проведення перерахунку пенсії позивача на виконання вимог Постанови № 185, у чинному законодавстві України не відбулося таких змін, які б надавали відповідачу додаткові правові підстави для обмеження розміру пенсії позивача, що вказує на те, що судове рішення у справі №300/201/24 та наведені у них висновки залишаються обов`язковим для виконання (врахування) відповідачем. Відтак, з метою забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача на відповідне пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не проведення з 01.03.2024 перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром пенсії, з урахуванням виплачених сум та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести з 01.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.» Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Апеляційний суд враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення, прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України. Так, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Слід зауважити, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та 16.02.2019 у справі № 816/2016/17. Окрім того, відповідно до вимог статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, такі визначають спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше. Водночас, відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, аби зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження, а вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Водночас суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження», на органи, які здійснюють примусове виконання судових рішень законодавцем покладено обов`язок щодо здійснення виконавчого провадження, та визначено правові механізми «впливу» і «стимулювання» до виконання обов`язкового судового рішення, що, зокрема, передбачено статтею 75 Закону. Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 300/201/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю та визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у проведенні з 01.02.2021 перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки за № 8/1/2366/150 від 15.05.2023 про розмір грошового забезпечення, визначеного станом на 01.01.2021 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.02.2021 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки за № 8/1/2366/150 від 15.05.2023 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум. Тобто, судовим рішенням, яке набрало законної сили, вже вирішено питання щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки за № 8/1/2366/150 від 15.05.2023 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум. Проте, як вбачається з матеріалів справи, а саме «Перерахунку пенсії по інвалідності ОСОБА_1 за пенсійною справою №ХД №18508 Міноборони» перерахунок перераховано з 01.08.2028. Підсумок пенсії з надбавками 33307,39 грн з врахуванням максимального розміру 25812,85грн, підстава перерахунку рішення суду» (а.с.36). Отже, на виконання судового рішення у справі №300/201/24 відповідач здійснив перерахунок пенсії ОСОБА_1 , проте такий провів у значно меншій сумі, обмеживши пенсію максимальним розміром, що на переконання суду апеляційної інстанції свідчить про неналежне виконання рішення суду у справі №300/201/24. Слід зауважити, що зі змісту позовної заяви у справі №300/6292/24, що переглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач, звертаючись із цим позовом до суду, фактично просить суд зобов`язати відповідача виконати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести з 01.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум, що є предметом спору, а підставою здійснення відповідачем перерахунку пенсії ОСОБА_1 з обмеження максимальним розміром. Поміж тим, як вбачається зі змісту рішення у справі №300/201/24, задовольняючи позовні вимоги суд зазначив, «що у чинному законодавстві України не відбулося таких змін, які б надавали відповідачу додаткові правові підстави для обмеження розміру пенсії позивача, що вказує на те, що судове рішення у справі №300/201/24 та наведені у них висновки залишаються обов`язковим для виконання (врахування) відповідачем». Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку задоволення позову у даній справі, рішення суду дублювало б існуюче на цей час зобов`язання відповідача відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду по справі №300/201/24 від 23.05.2024 нараховувати пенсію позивачу без обмежень максимальним розміром та, відповідно, зумовило б виникнення подвійного обов`язку у відповідача. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що виконання судового рішення має особливо важливе значення як для особи, яка звернулась за захистом порушеного права і судом такий захист реалізовано у судовому рішенні, що набрало законної сили, так і для держави, яка, з врахуванням принципу поділу влади та на виконання ст. 8 та ст. 22 Конституції України, створила правові інституції, наділивши їх відповідними компетенціями, для реалізації своїх позитивних зобов`язань перед особою. Так, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України. Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40). Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04). Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в заявлений спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а та від 29.07.2021 у справі № 460/350/19. Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що він має право на застосування процесуальних інструментів, передбачених 382, 383 КАС України для спонукання відповідача вжити належних заходів на виконання рішення суду по справі № 300/201/24. Отже, суд апеляційної інстанції, розглянувши доводи апеляційної скарги, у тому числі, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовну вимогу в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження пенсії максимальним розміром, дійшов помилкового висновку, оскільки дане питання вже було предметом розгляду у судовому порядку, яке залишається невиконаним, та не може бути підставою нового позову, оскільки нівелює сам інститут захисту прав в судовому порядку, а позивач, на переконання суду апеляційної інстанції, не скористався передбаченим законодавством механізмом виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Отже суд апеляційної інстанції констатує невиконання судового рішення в частині «без обмеження», що не можна розцінювати як новий спір. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову, оскільки на час звернення з цим позовом до суду між сторонами відсутній спір, проте мало місце невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, в якому такий виступав боржником, що не породжує нового спору, а має наслідком вжиття до боржника процесуальних механізмів до спонукання таке судове рішення виконати в повному обсязі. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в позові слід відмовити. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі №300/6292/24 скасувати та в позові ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко