Постанова 4857 № 380/19363/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/19363/24 пров. № А/857/30059/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові суддею Гуликом А. Г.) в адміністративній справі № 380/19363/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) щодо перерахунку та виплати йому пенсії з 01.10.2020 зі зменшенням основного розміру пенсії за вислугу років 70 % замість належних 86 % та незаконним обмеженням пенсії максимальним розміром в порушення вимог рішень Львівського окружного адміністративного суду м. Львова у справах №380/10940/23, № 1.380.2019.001665, № 380/17089/22 і № 380/3139/24, які набрали законної сили; - зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області перерахувати та здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020, виходячи з 86 % суми грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум, без обмеження пенсії максимальним розміром, на виконання рішення у справі № 380/10940/23, що узгоджується з обставинами, встановленими у попередніх рішеннях № 1.380.2019.001665, № 380/17089/22, № 380/3139/24, які набрали законної сили. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII). Відповідач при виконанні рішення суду про перерахунок його пенсії за вислугу років на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, протиправно зменшив розмір процентної складової грошового забезпечення із 86 % до 70 % відповідних сум грошового забезпечення. Помилкове застосування відповідачем статті 13 Закону № 2262-XII при перерахунку пенсії грубо порушує його право на пенсійне забезпечення в належному розмірі. Також, його право на належний розмір пенсії порушено відповідачем, шляхом виплати пенсії з обмеженням максимального розміру пенсії. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 86 % до 70 % відповідних сум грошового забезпечення під час її перерахунку з 01.10.2020. Зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити з 01.10.2020 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 86 % сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийняте без урахування всіх обставин, що мають значення для справи, оскільки йому відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром, тому просив рішення суду першої інстанції змінити і задовольнити його позов повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідач порушив його право на належний рівень пенсійного забезпечення та просить захистити порушене право, шляхом визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років без обмеження її максимальним розміром 10 прожиткових мінімумів доходів громадян. Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у зв`язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявлено клопотання про розгляд справи за його участю. Розглянувши це клопотання суд апеляційної інстанції вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції підставно з урахуванням положень статті 12 КАС України відніс вказану справу, до категорії справ незначної складності у зв`язку з чим рішення ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно частини другої статті 311 КАС України якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Таким чином, враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів суду апеляційної інстанції не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні, а відтак дійшла висновку про необхідність розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження. Враховуючи викладене, клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з участю учасників справи задоволенню не підлягає. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 за № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ). Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.21991 за № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ). Так, статтею 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Процитована норма статті 43 Закону міститься в розділі V «Обчислення пенсії», тобто в загальному розділі, та безпосередньо визначає складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому під обчисленням слід розуміти процес отримання результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 в адміністративній справі № 826/3858/18. Питання перерахунку раніше призначених пенсій регламентовано статтею 63 Закону № 2262-XII, згідно із якою перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області і отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ. ГУ ПФУ у Львівській області призначило позивачу пенсію за вислугу років у розмірі 86% грошового забезпечення. Восьмим апеляційним адміністративним судом 11.01.2024 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 380/10940/23 в частині зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону від 01.04.2022 № 123 починаючи з 01.10.2020, та здійснити її виплату з урахуванням проведених платежів. Разом з тим, вимогу виплачувати перераховану пенсію без обмеження максимального розміру пенсії судом не задоволено з тих підстав, що: «Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок пенсії на підставі довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері ЗРУ від 01.04.2022 №123. Відповідно питання обмеження пенсії максимальним розміром є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність права на перерахунок пенсії на підставі зазначеної довідки». Надалі, як видно з перерахунку пенсії позивача від 05.03.2024, йому відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду перераховано пенсію на підставі довідки про розмір грошового забезпечення Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері ЗРУ від 01.04.2022 № 123 з основним розміром пенсії 70 %. Також із зазначеного перерахунку пенсії видно, що підсумок його пенсії (з надбавками) становить 62 850 грн, проте з урахуванням максимального розміру пенсії, його пенсія становить 23 610 грн. Згідно розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № ХВ 57624 пенсіонеру ОСОБА_1 за період з жовтня 2020 року по березень 2024 року фактично виплачувалася пенсія з обмеженням максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення перерахунку та невиплати пенсії з 01.10.2020 без обмеження максимальним розміром пенсії та зі зменшенням основного розміру пенсії за вислугу років до 70 %, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності фактичних та правових підстав для перерахунку пенсії позивачу на підставі поданої довідки із застосуванням 86 % відповідних сум грошового забезпечення. Разом з тим вважав, що позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження пенсії максимальним розміром необхідно залишити без задоволення, оскільки такі є передчасними. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з такого. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо протиправного зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку фактично не оскаржується, тому не підлягає перегляду в суді апеляційної інстанції. Щодо проведення позивачу перерахунку пенсійних виплат без обмежень, суд зазначає таке. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011. Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. При цьому, у вказаному рішенні Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Згідно з пунктами 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України обов`язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Це виключає можливість органу державної влади, у тому числі парламенту, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб відтворювати положення правових актів, визнаних Конституційним Судом України неконституційними, крім випадків, коли положення Конституції України, через невідповідність яким певний акт (його окремі положення) було визнано неконституційним, у подальшому змінені в порядку, передбаченому розділом XIII Основного Закону України. Конституційний Суд України в пункті 7 рішення № 4-рп/2016 від 08 червня 2016 року вже висловив правову позицію, згідно з якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічної редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. З огляду на те, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно втратило чинність з дня ухвалення такого рішення, а саме з 20.12.2016, тому внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 до частини сьомої зазначеної статті зміни є нереалізованими, оскільки частина 7 статті 43, після рішення Конституційного Суду України, у Законі № 2262-XII відсутня. Крім цього, вказані зміни, по своїй суті є повторним запровадженням правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, а тому ці зміни, не створюють підстав для обмеження пенсії максимальним розміром. Колегія суддів зазначає, що Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Тому обмеження пенсійним органом максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним. Вказаний висновок суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 грудня 2021 року в справі № 400/2085/19. Апеляційний суд також наголошує на тому, що пенсія позивачу призначена у 2001 році, тобто до запровадження обмеження пенсії максимальним розміром при її призначенні, водночас, згідно з нормами Конституції України, нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Колегія суддів зазначає, що враховуючи наявність в матеріалах справи перерахунку пенсії позивача та розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою №ХВ 57624 пенсіонера ОСОБА_1 , з яких видно, що за період з жовтня 2020 року по березень 2024 року йому фактично виплачувалася пенсія з обмеженням максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, висновки суду першої інстанції щодо передчасності вимог про перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром не відповідають обставинам справи. З огляду на зазначене апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, скасувавши рішення в частині відмови у задоволенні позову щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром; у решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін. Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з прийняттям постанови в цій частині про задоволення позову. Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року в адміністративній справі № 380/19363/24, в частині відмови у задоволенні позову щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром скасувати та прийняти в цій частині постанову, якою позов задовольнити. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії в повному розмірі без обмеження максимальним розміром з 01.10.2020, з урахуванням проведених виплат. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року в адміністративній справі № 380/19363/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин