Постанова 4855 № 640/7159/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7159/22 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "21" вересня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії за вислугу років, виходячи з сум грошового забезпечення, визначених у довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України № 11/4313 від 01.04.2021 про розмір грошового забезпечення із розрахунку 90 % грошового забезпечення; зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію з 01.04.2021, виходячи з сум грошового забезпечення, визначених у довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України № 11/4313 від 01.04.2021 про розмір грошового забезпечення із розрахунку 90 % грошового забезпечення без обмежень максимального розміру пенсії (з урахуванням раніше проведених виплат). В обґрунтування вимог, позивач посилався на те, що відповідач допустив протиправні дії щодо відмови у перерахунку пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України № 11/4313 від 01.04.2021 у розмірі 90 % сум грошового забезпечення, обмеження пенсії максимальним розміром також вважає неправомірним. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "21" вересня 2022 р. позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки, з урахуванням основного розміру пенсії у 90 %. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України № 11/4313 від 01.04.2021, виходячи з основного розміру пенсії у 90 %, з урахуванням складових грошового забезпечення: посадовий оклад (9020,00 грн), оклад за військовим званням «полковник» (1480,00 грн), надбавка за вислугу років 50 % (5250,00 грн), надбавка за особливості проходження служби 35 % (5512,50 грн), надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15 % (1353,00 грн), надбавка за кваліфікацію клас майстер 7 % (631,40 грн), доплата за науковий ступінь доктора наук 10 % (902,00 грн) премія 52 % (4690,40 грн), відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанов Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та без обмеження максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити неотримані за минулий час суми пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням проведених виплат. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки підставою для перерахунку пенсії є також подана пенсіонером заява із документами, або надходження до ГУ ПФУ додаткових відомостей, на підставі яких можна дійти висновку про зміну розміру складових грошового забезпечення, то позивач має право на здійснення перерахунку пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України № 11/4313 від 01.04.2021. Також суд першої інстанції зазначив, що до спірних правовідносин застосуванню підлягає ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, тому обмеження пенсії максимальним розміром категорії осіб, до яких віднесено позивача, є недопустимим. Крім того, за висновком суду, суми пенсії недоотримані позивачем з вини ГУ ПФУ в м. Києві, підлягають виплаті за минулий час без обмеження будь-яким строком, ураховуючи компенсацію втрати частини доходів. Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвали нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що діяв правомірно при проведенні перерахунку пенсії позивачу, у тому числі, застосовуючи 70% від грошового забезпечення. Щодо обмеження максимальним розміром пенсії позивача скаржник зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлено обмеження до 31.12.2017. Тобто, рішення Конституційного суду від 20 грудня 2016 року № 7-рл/1016, яким ч.7 ст. 43 Закону № 2262-ХХІ визнано неконституційною, не скасовує обмеження виплати пенсій на 2017 рік, а тому, дії органів Пенсійного фонду України є правомірними. Враховуючи також те, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/1016 не змінює порядок нарахування пенсій до винесення даного рішення. Крім того, скаржник зазначив, що вимога про перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром є передчасною, адже ключовим правовим питанням у спірних правовідносинах є наявність у позивача права на перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», призначену в розмірі 90 % сум грошового забезпечення. Позивач отримав довідку Адміністрації Державної прикордонної служби України № 11/4313 від 01.04.2021 про розмір грошового забезпечення, встановленого за посадою (аналогічною до неї) позивача станом на 05.03.2019 для перерахунку пенсії. До складу грошового забезпечення увійшли: посадовий оклад (9020,00 грн), оклад за військовим званням «полковник» (1480,00 грн), надбавка за вислугу років 50 % (5250,00 грн), надбавка за особливості проходження служби 35 % (5512,50 грн), надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15 % (1353,00 грн), надбавка за кваліфікацію клас майстер 7 % (631,40 грн), доплата за науковий ступінь доктора наук 10 % (902,00 грн) премія 52 % (4690,40 грн). Попередньо, позивач звертався до суду із вимогою здійснити перерахунок, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення. На виконання рішення суду у справі № 640/11423/21, ГУ ПФУ в м. Києві перерахувало пенсію ОСОБА_1 , обмеживши її максимальним розміром та застосувавши основний розмір у 70 % сум грошового забезпечення. У відповідь на звернення позивача, листом ГУ ПФУ в м. Києві від 18.04.2022 повідомлено про стан поточних виплат та розрахунку пенсії, заява позивача задоволена не була. Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся із позовною заявою до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо застосування відповідачем основного розміру пенсії із застосуванням 70% від грошового забезпечення, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом. У преамбулі закону №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зазначено наступне: "Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист". 08.07.2011 прийнято Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності 01.10.2011, підпунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень якого внесено зміни до Закону №2262-XII, зокрема у ч. 2 ст. 13 цифри "90" змінено цифрами "80". 27.03.2014 прийнято Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", який набрав чинності 01.04.2014 року, крім деяких положень, п. 23 Розділу II якого внесено зміни до Закону №2262-XII: у ч. 2 ст. 13 цифри "80" змінено цифрами "70". Ці зміни набрали чинності з 01.05.2014. Отже, на теперішній час ч. 2 ст. 13 Закону №2262-XII має наступний зміст: "Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів." Колегія суддів зауважує, що стаття 13 Закону №2262-XII регулює саме призначення пенсій та не стосується перерахунку вже призначених пенсій. Призначення та перерахунок пенсій є різними за змістом та механізмом їх проведення процедурами. Отже, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення такої пенсії. За встановленими судом обставинами, пенсія позивачу була призначена 3 11 листопада 2010 року. Чинною на той час редакцією ст. 13 Закону №2262-ХІІ, загальний розмір пенсії був обмежений 90% відповідних сум грошового забезпечення. Разом з тим, застосування 70% показника до перерахунку пенсії відповідачем є протиправним, оскільки стосується призначення нових пенсій, а не перерахунку раніше призначених, крім того, законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом від 16 жовтня 2019 року по справі № 240/5401/18. Отже, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення такої пенсії, тому застосування до позивача 70% показника до перерахунку пенсії є протиправним. Щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплачувати позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, колегія суддів зазначає наступне. Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі Закон № 2262-XII) визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, зокрема, перебували на військовій службі. Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011. Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «;Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Водночас Законом № 3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016. Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України. Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI. Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом. Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. Водночас положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Тобто, наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19. З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у м. Києві, з 2001 року йому призначена пенсія за вислугу років. Також матеріали справи свідчать, що розмір пенсії позивача перевищує передбачений законом максимальний розмір. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним. Доводи скаржника про те, що вимога про перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром є передчасною, адже ключовим правовим питанням у спірних правовідносинах є наявність у позивача права на перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки, колегія суддів відхиляє, оскільки право позивача на такий перерахунок визнано судовим рішенням у справі № 640/11423/21, яке набрало законної сили 28.12.2021. Натомість, під час перерахунку пенсії на виконання вказаного судового рішення відповідач обмежив позивача максимальним розміром пенсії, що стало підставою для звернення до суду з позовом в справі, яка розглядається. Проаналізувавши інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "21" вересня 2022 р. - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 10 травня 2023 року. Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків