Постанова 4851 № 520/19065/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 р.Справа № 520/19065/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/19065/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою в порядку ст.382 КАС України, в якій він просив суд: - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024р. у справі №520/19065/23; - за наслідками розгляду звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024р. у справі №520/19065/23, накласти на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області штраф. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви позивача, поданої в порядку ст. 382 КАС України. Позивач не погодився із вказаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024р. ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2024р. скасовано, справу направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви позивача в порядку ст. 382 КАСУ. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви позивача, поданої в порядку ст. 382 КАС України. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Позивач надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 30.11.2022р. про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно із п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" згідно з розрахунком та матеріалами Адміністрації Державної прикордонної служби України з моменту звернення до Адміністрації Державної прикордонної служби України про призначення позивачу пенсії за вислугу років, а саме з 12 березня 2021 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі №520/19065/23 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 30.11.2022р. про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно із п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" згідно з розрахунком та матеріалами Адміністрації Державної прикордонної служби України з моменту звернення до Адміністрації Державної прикордонної служби України про призначення позивачу пенсії за вислугу років, а саме з 12 березня 2021 року, та ухвалити відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично висловлює свою незгоду з рішенням пенсійного органу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. На виконання приписів статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Крім того, у рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов» проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року №16-рп/2009). Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури". На підставі аналізу ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1 та 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський Суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист. Обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Колегією суддів встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі № 520/19065/23, яким частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії набрало законної сили 25.04.2024. З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так, згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина 8 статті 382 КАС України). Крім того, відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення; накладення штрафу, визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. Колегія суддів зауважує, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Як було встановлено в суді першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідачем на виконання рішення суду було розглянуто подання Адміністрації Державної прикордонної служби України про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 від 21.11.2022р. та ухвалено рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років від 09.05.2024р. з інших підстав, в зв`язку з чим між сторонами виникли нові правовідносини. Колегія суддів зазначає, що при розгляді даної справи досліджувалось лише питання наявності у ОСОБА_1 права на призначення пенсії за вислугу років згідно із п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Разом з цим, колегія суддів наголошує, що зобов`язальна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024р. не містить жодної вимоги до відповідача стосовно обов`язку призначити позивачу пенсію за вислугу років згідно із п. "а" ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням пільгової та календарної вислуги років, а лише зобов`язано повторно розглянути питання призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Судова колегія звертає увагу, що прийняття вищевказаного рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не є підставою для встановлення судового контролю. Так само не є підставою для встановлення судового контролю незгода позивача з прийнятим рішенням. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в межах цієї адміністративної справи суд не взмозі надавати оцінку новому ухваленому рішенню суб`єкта владних повноважень, оскільки судовим рішенням було зобов`язано відповідача ухвалити рішення хоча і з врахуванням висновків суду, проте також з урахуванням наявності в останнього дискреційних повноважень, оскільки призначення пенсії являє певну процедуру, у якій на остаточне вирішення питання впливає не лише досліджувані у цій справі обставини, які стали предметом спору, а також сукупність інших чинників, встановлених згідно норм закону через наявність певних дискреційних повноважень відповідача при обранні способу його поведінки. Крім того, колегія суддів зауважує, що встановлення судового контролю, є правом, а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 КАС України. За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі № 520/19065/23. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 по справі № 520/19065/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 27.01.2025 року