Постанова 4851 № 520/7679/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2025 р. Справа № 520/7679/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 04.06.24 по справі № 520/7679/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до головного управління Національної поліції в Харківській області (далі ГУ НП В Харківській області, відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 грудня 2021 року по 28 лютого 2024 року в межах шести місяців у сумі 91 935 (дев`яносто одна тисяча дев`ятсот тридцять п`ять) грн 33 коп; - зобов`язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 грудня 2021 року по 28 лютого 2024 року в межах шести місяців у сумі 91 935 (дев`яносто одна тисяча дев`ятсот тридцять п`ять) грн 33 коп; - стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час проходження служби у період з 07.11.2015 по 14.12.2021, відповідачем частково не нараховувалась та не виплачувалась ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення, доплата за несення служби у нічний час, а також компенсація за невідбуту щорічну відпустку, що підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 по справі № 520/16549/23, на виконання якого 28.02.2024 відповідачем було виплачені кошти у розмірі 14046,71 грн на банківський рахунок позивача, тобто, проведено повний розрахунок при звільненні, однак середній заробіток за час затримки відповідного розрахунку виплачений не був. За викладених обставин вважає, що наявні підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш, як за шість місяців відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у розмірі 91935,33 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі № 520/7679/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002, ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 84927,95 грн (вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот двадцять сім гривень 95 копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 484,48 (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок). Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 по справі № 520/7679/4 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ГУНП в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1039,44 грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 по справі № 520/7679/24 залишити без змін. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23.12.2020 по справі № 825/1732/17, від 14.04.2021 по справі № 620/1487/20, від 20.06.2024 по справі № 120/10686/22, зазначив, що при визначенні розміру суми компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід застосовувати алгоритм обчислень, при якому буде досягнута пропорційність між розміром стягнення з роботодавця та розміром невиплачених працівнику сум, оскільки передбачена статтею 117 КЗпП України така міра юридичної відповідальності спрямована на відновлення суб`єктивного права робітника на своєчасне отримання винагороди за вже виконану роботу, а не на безпідставне збагачення людини безвідносно до реального виконання робочих функцій, а відтак таке відшкодування не повинно перевищувати розміру боргу. Переконував, що незастосування судом першої інстанції принципу співмірності призводить до несправедливого набуття ОСОБА_1 у власність активів від Держави поза межі розумного балансу між публічним інтересом суспільства і приватним інтересом колишнього поліцейського. Враховуючи, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений 26.02.2024 у сумі 14260,62 грн, а з інформації, розміщеної на офіційному сайті Національного банку України, вбачається, що станом на цю дату розмір облікової ставки НБУ становив 15% річних, вважав, що розумною, справедливою та пропорційною сумою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні буде 1039,44 грн, з розрахунку 5,68 грн за 183 дні у шестимісячному періоді. Позивач, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 07.11.2015 по 14.12.2021 проходив службу в Національній поліції України. Наказом ГУНП в Харківській області від 14.12.2021 № 819 о/с старшого слідчого слідчого відділення відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 14.12.2021 (через хворобу). У зв`язку з проведенням не у повному обсязі нарахувань та виплат позивачу індексації грошового забезпечення, доплати за несення служби у нічний час, а також компенсації за невідбуту щорічну відпустку під час проходження служби, ОСОБА_1 звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 у справі № 520/16549/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді доплати за несення служби в нічний час за період з 01 січня 2016 по 01 грудня 2019, компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017, 2019 роки, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017. Зобов`язано Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді доплати за несення служби в нічний час за період з 01 січня 2016 по 01 грудня 2019, компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017, 2019 роки, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017. Рішення набрало законної сили 06.01.2024, а тому встановлені ним обставини відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 у справі № 520/16549/23 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум, які виплатив 28.02.2024 на рахунок позивача, на підтвердження чого відповідачем надано платіжну інструкцію № 34 від 28.02.2024. Вказані обставини визнаються сторонами. Вважаючи протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 грудня 2021 року по 28 лютого 2024 року в межах шести місяців у сумі 91 935 (дев`яносто одна тисяча дев`ятсот тридцять п`ять) грн 33 коп. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідачем не було проведено з ОСОБА_1 остаточного розрахунку під час його звільнення, зокрема, не здійснено нарахування грошового забезпечення у вигляді доплати за несення служби в нічний час за період з 01 січня 2016 по 01 грудня 2019, компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017, 2019 роки, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 31.10.2017, протиправність чого встановлена Харківським окружним адміністративним судом у рішенні від 06.12.2023 у справі № 520/16549/23. При цьому, судом першої інстанції взято до уваги межі заявлених позовних вимог (стягнення середнього заробітку за шість місяців після звільнення) та в силу імперативного припису статті 117 КЗпП України (чинного після 19.07.2022) визначено період за який відповідач має провести розрахунок суми середнього заробітку за час затримки цієї виплати в межах шести місяців, а саме, з 19.07.2022 по 19.01.2023 та зроблено висновок про відсутність підстав для застосування принципу співмірності і зменшення суми виплати з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача. З метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 84927,95 грн (вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот двадцять сім гривень 95 копійок). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог саме у визначеній ОСОБА_1 сумі середнього заробітку, суд першої інстанції виходив з помилковості зроблених позивачем розрахунків, оскільки з наданої відповідачем на вимогу суду довідки про доходи позивача №341 від 17.04.2024 за жовтень-листопад 2021 року, судом встановлено, що сума заробітної плати позивача за два місяці перед звільненням становила: за жовтень 2021 року - 14 064,64 грн, за листопад 2021 року - 13 938,48 грн, в той час як позивачем зазначався розмір заробітної плати: за жовтень 2021 року - 15 492,04 грн, за листопад 2021 року - 15 491,97 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору. За правилами обчислення строків, передбачених цим Кодексом, встановлених положеннями статті 241-1 КЗпП, строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день. Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що першим днем нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з позивачем є наступний за днем події фактичного припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ГУ НП в Харківській області. Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 14.12.2021 позивача звільнено зі служби у ГУ НП в Харківській області. Водночас, остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 у справі № 520/16549/23 проведено лише 28.02.2024, зокрема, позивачу виплачені недоотримані суми індексації грошового забезпечення, доплати за несення служби у нічний час, а також компенсації за невідбуту щорічну відпустку у розмірі 14046,71 грн (з вирахуванням військового збору 1,5% 13996,71 грн), що підтверджується випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 за 28.02.2024, яка наявна в матеріалах справи (а.с 9). Таким чином, у зв`язку зі звільненням позивача, у відповідача припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин). Враховуючи, що на дату звільнення (14.12.2021) ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише на виконання рішення суду 28.02.2024, наявні підстави для застосування до ГУ НП в Харківській області наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України. Колегія суддів наголошує, що право на отримання компенсації майнових втрат, яких позивач зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку відповідача, що підтверджено судовим рішенням, у розумінні статті 117 КЗпП України не поставлено законодавцем в залежність від його звернення до ГУ НП в Харківській області, як роботодавця, оскільки останній був в силу закону зобов`язаний провести таку виплату одночасно з виплатою недоотриманих позивачем сум за весь період такого невиконання. Невиконання такого обов`язку є підставою для визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 14.12.2021, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень 2021 (31 календарний день) та листопад 2021 року (30 календарних днів). З наявної в матеріалах справи довідки про доходи № 341 від 17.04.2024 (а.с. 65), виданої ОСОБА_1 , колегією суддів встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача за жовтень листопад 2021 року склало 459,07 грн. На переконання колегії суддів, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, та після цієї дати при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, у вищенаведеній постанові, Судова палата зазначила, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважала, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим. Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX. Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено у вказаній постанові, Судова палата зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі, з урахуванням меж заявлених позовних вимог (стягнення середнього заробітку за шість місяців після звільнення), розрахунок суми середнього заробітку за час затримки такої виплати повинен бути здійсненний в межах шести місяців, тобто з 19.07.2022 (після набрання чинності Законом № 2352-ІХ) по 19.01.2023 При цьому, з огляду на вищенаведені висновки Верховного Суду, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про необхідність застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів дійшла висновку, що на користь позивача підлягають стягненню кошти за період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 днів) - у розмірі 84927,95 грн (459,07 грн х 185 днів), що відповідає положенням статі 117 КЗпП України та свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.12.2021 по 28.02.2024, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 84927,95 грн (вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот двадцять сім гривень 95 копійок). Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 по справі № 520/7679/24 в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко