Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/21861/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2025 р. Справа № 520/21861/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 (ухвалене суддею Заічко О.В.) по справі № 520/21861/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 30.07.2024, але не більше шести місяців, у сумі 67 371,33 грн.; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 30.07.2024, але не більше шести місяців, у сумі 67371,33 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтка зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 30.07.2024, але не більше шести місяців у сумі 67 371,33 грн. Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивачки підлягають задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що позивачка, в період з 07.11.2015 по 31.10.2018 проходила публічну службу в Національній поліції України. Згідно із Наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 31.10.2018 № 284о/с «По особовому складу» позивачку звільнено, згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 по справі № 520/24440/23, адміністаривний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.06.2016 по 01.11.2017. На виконання вищезазначеного рішення відповідачем 30.07.2024 виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 01.11.2017 в сумі 3324,54 грн. Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалам справи не доведено, що за зверненням позивачки до Головного управління Національної поліції в Харківській області їй було відмовлено у виплаті зазначеної в позовній заяві суми середнього заробітку, у зв`язку з чим відсутні порушені права позивача, що є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Згідно п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно із ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною 1 статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно із ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Суд апеляційної інстанції зазначає, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, чинний з 19.07.2022 внесені зміни, зокрема в статті 116, 117, 233 КЗпП України. Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звернення позивачки до суду), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Судовим розглядом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 31.10.2018 № 284о/с «По особовому складу» позивачку звільнено, згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням. 30.07.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 по справі № 520/24440/23 відповідачем виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 01.11.2017 в сумі 3324,54 грн, у зв`язку з чим позивачка просить нарахувати та стягнути на її користь середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з 31.10.2018 по 30.07.2024, але не більше шести місяців у сумі 67371,33 грн. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові від 20.06.2024 р. у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст ч. 1 ст.117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 р. шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч.1 ст.117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022р.. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020р. у справі № 480/3105/19. Викладене, згідно з позицією Верховного Суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст.117 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022. У зв`язку із чим, Верховний Суд зазначив, що судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Разом з тим, Судова Палата Верховного Суду у постанові від 6.12.2024р. по справі № 440/6856/22 відступила від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20.06.2024 по справі №120/10686/22. Зокрема, у постанові від 06.12.2024р. по справі № 440/6856/22 Судова Палата зазначила, що у межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р. із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022р., яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що для правильного вирішення даної справи необхідно визначити конкретну суму середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, а саме за шість місяців, відповідно до ст. 117 КЗпП України, без застосування принципу співмірності (чинній на час звернення до суду, в редакції Закон №2352-ІХ). Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (в подальшому Порядок №100), відповідно до п. 2 якої, його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів. Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Відповідно до пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Відповідно до п. 9 розд. І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, який затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 року № 260 (в подальшому Порядок № 260), при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення поліцейського, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Згідно із пунктом 3 розділу I Порядку № 260, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Судовим розглядом встановлено, що позивачку звільнено 31.10.2018, у зв`язку з чим для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення позивачки за серпень, вересень 2018 року, яке відповідно згідно розрахункових листів становить ОСОБА_1 складає: 366,15 грн. (11167,53 грн. за серпень 2018 року + 11167,53 грн. за вересень 2018 року)/61) Таким чином, сума середнього заробітку за період за шість місяців складає 67371,33 грн. (184 дні х 366,15 грн.). Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем безпідставно не нараховано та не виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 30.07.2024 за шість місяців в розмірі 67 371,33 грн., у зв`язку з чим позов та апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а належним способом захисту прав позивачки в спірних правовідносинах є стягнення з відповідача на користь позивачки цієї суми відшкодування. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 30.07.2024, але не більше шести місяців, у сумі 67 371,33 грн.; стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 30.07.2024, але не більше шести місяців у сумі 67371,33 грн. Відповідно до ч. ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Таким чином, судові витрати за подання адміністративного позову в розмірі 968,96 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн., а всього 2422,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд.

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 по справі № 520/21861/24 - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 30.07.2024, але не більше шести місяців у сумі 67 371 (шістдесят сім тисяч триста сімдесят одну) гривню 33 копійки. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2018 по 30.07.2024, але не більше шести місяців у сумі 67 371 (шістдесят сім тисяч триста сімдесят одну) гривню 33 копійки. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок та за подання апеляційної скарги в розмірі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) гривні 44 копійки, а всього 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич