Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/23027/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2025 року м. Хмельницький Справа № 686/23027/24 Провадження № 22-ц/820/108/25 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Ярмолюка О.І., секретаря: Чебан О.М., учасники справи: апелянт ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року (суддя Дем`янов Ю.М.) за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування особи на утриманні, в с т а н о в и в : У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про встановлення факту перебування особи на утриманні, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просив суд встановити факт перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні ОСОБА_1 . Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду та роз`яснено право подати позов на загальних підставах. Залишаючи заяву без розгляду, суд першої інстанції зазначив, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки за встановлених обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що факт перебування на його утриманні ОСОБА_5 підтверджується довідкою про його заробітну плату, актом проживання та іншими доданими до заяви копіями документів. Кошти апелянта були і залишаються постійним і основним джерелом для існування сім`ї, задоволення першочергових потреб, а стягуваних примусово аліментів з ОСОБА_2 явно недостатньо для життєдіяльності дитини. Вважає помилковим висновок суду про наявність у справі спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини, оскільки ОСОБА_2 не оспорює і визнає той факт, що саме апелянтом утримується і виховується дитина, але через перебування у складі ЗСУ він не міг підтвердити це у судовому засіданні. Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників по справ не надходило. В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Інші учасники по справі в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасника судового засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що заявник ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_3 з 23.08.2022 року, від якого у них народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 23.08.2022 та копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 31.03.2023. ОСОБА_3 від попереднього шлюбу має малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджуються копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 27.03.2012. Згідно акта проживання №143 від 11.06.2024 року, заявник ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_3 та двоє дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_6 проживають за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 . Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ч. 1 ст. 315 ЦПК України, однак не є вичерпним. Частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Заявлені ОСОБА_1 вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним соціально-правового статусу особи, яка самостійно утримує дитину, біологічним батьком якої не являється. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину. Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Для підтвердження самостійного утримання та виховання дитини іншою особою, відмінною від батька чи матері необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав біологічних батьків обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків або інша особа, яка не пов`язана кровним спорідненням, самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання та виховання дитини. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право. У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Доведення факту утримання дитини, особою, яка не є її батьком, пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких біологічний батько не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт утримання та виховання дитини особою, яка не є батьком дитини не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт перебування на його утриманні дитини, біологічним батьком якої він не являється, проте такий факт не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання та виховання дитини, то факт одноосібного утримання та виховання дитини особою, яка не є батьком може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Указана позиція повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 11.09.2024 за результатами перегляду рішень у цивільній справі № 201/5972/22. Із урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини та/або ухилення від участі у вихованні та утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Доводи апелянта про те, що біологічний батько дитини не оспорює та визнає факт утримання ОСОБА_1 малолітньої ОСОБА_4 не спростовують зазначених висновків суду, а тому підлягають відхиленню. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 січня 2025 року. Судді: Т.О. Янчук Л.М. Грох О.І. Ярмолюк