Постанова 4821 № 701/68/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2025 року м. Черкаси Справа № 701/68/24 Провадження № 22-ц/821/78/25 категорія: 304090100 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Фетісової Т. Л., секретаря Ярошенка Б. М., учасники справи: позивач - Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Уманського нотаріального округу Марченко Наталія Миколаївна та Служба у справах дітей Маньківської селищної ради, розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Уманського нотаріального округу Марченко Наталія Миколаївна та Служба у справах дітей Маньківської селищної ради, про визнання недійсним договору, визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення та виселення, у складі головуючого судді Калієвського І. Д., повний текст рішення складено 01 жовтня 2024 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з даним позовом. Позов мотивовано тим, що 20.12.2006 АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № СSМWGК00000016, на підставі якого позичальник отримала кредиту розмірі 85000 грн, з кінцевим строком повернення 20.12.2026. Кредит видавався на придбання житлового будинку. Також, 20.12.2006 АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов`язань, уклали договір іпотеки №СSМWGК00000016, на підставі якого остання передала в іпотеку житловий будинок загальною площею 79,1 кв. м, житлова площа 55,6 кв. м, та земельну ділянку 0,50 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. 09.07.2012 рішенням Маньківського районного суду Черкаської області у справі № 2312/673/2012 позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СSМWGК00000016 від 20.12.2006 в розмірі 178972,59 грн, звернуто стягнення на будинок загальною площею 79,1 кв. м, та земельну ділянку розміром 0,50 га, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №СSМWGК00000016 від 20.12.2006) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. 06.09.2016 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алексєєвим М. А., на підставі іпотечного застереження, що міститься в договорі іпотеки № СSМWGК00000016 від 20.12.2006, право власності на предмет іпотеки зареєстровано за АТ КБ «Приватбанк». ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ». 22.05.2019 постановою Апеляційного суду Черкаської області скасовано рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 08.02.2019 у справі № 701/772/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса Алексєєва М. Ю. про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та задоволено позов частково, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2016, індексний номер 31249743 про реєстрацію права власності на житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ КБ «Приватбанк», винесеного приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алексєєвим М. Ю., номер запису про право власності 16240413. В решті позовних вимог відмовлено. Вказує, що у зв`язку зі скасуванням державної реєстрації права власності за Банком, стан майнових прав сторін іпотечного договору, з моменту набуття 22.05.2019 законної сили рішенням у справі № 701/772/18 повернувся в первісний стан, що існував до реалізації процедури звернення стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку, що своїм наслідком має також одночасне відновлення заборгованості ОСОБА_1 , за кредитним договором № СSМWGК00000016 від 20.12.2006, оскільки після скасування державної реєстрації, відновився борг за зазначеним кредитним договором. Заборгованість за кредитним договором установлена і підтверджується вищевказаним рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 09.07.2012 у справі № 2312/673/2012 та складає розмір - 178972,59 грн, з якої: - 86 015,25 грн, кредит; - 54241,21 грн, проценти; - 4713,92 грн, комісія; - 34002,21 грн, пеня. Водночас з інформаційної довідки № 348621996 від 29.09.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачу стало відомо, що предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , проданий ОСОБА_2 без будь-якої згоди позивача, на підставі договору купівлі-продажу № 1478 від 06.09.2023, про що приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Марченко Н. М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний запису: номер: 69174836 від 06.09.2023 (14:07:17). Позичальник зобов`язання за кредитним договором не виконав, заборгованість не сплатив, відчужив предмет іпотеки, чим порушуються права позивача. Вважає, що договір купівлі-продажу № 1478 від 06.09.2023 є недійсним, оскільки відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладаючи договір купівлі-продажу - діяли очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці Банка, відбулося з метою уникнення реалізації кредитором предмета іпотеки на який рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 09.07.2012 у справі № 2312/673/2012 звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Крім того, згідно п. 20.4 договору іпотеки, іпотекодатель зобов`язується зокрема, забезпечити схоронність предмету іпотеки, знаходження його в обсязі згідно з п. 7. цього договору, та стані згідно з п. 12 цього договору, запобігати пошкодженню предмету іпотеки, його знищенню, втраті або псуванню, або зменшення вартості понад норми його звичайної амортизації, утримувати та експлуатувати його відповідно до цільового призначення. Згідно п. 20.9 договору іпотеки визначено, що іпотекодатель зобов`язується не передавати предмет іпотеки в оренду (майновий найом), у лізинг, наступну іпотеку, у спільну діяльність або у позичку, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження предметом іпотеки без письмової згоди Іпотекодержателя. АТ КБ «Приватбанк», як іпотекодержатель вищезазначеного майна переданого в іпотеку, не надавав будь-якої згоди на розпорядження іпотекодавцем предметом іпотеки. Отже, ОСОБА_1 , як іпотекодавець, укладаючи з Банком договір іпотеки та передаючи в іпотеку майно погодилась на забезпечення зобов`язань, проте через певний час, оспоривши позасудове звернення стягнення, та знаючи про наявність невиконаних зобов`язань, здійснила відчуження нерухомого майна, тобто діяла суперечливо, така поведінка останньої не відповідала попереднім її заявам. Просить визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку,загальною площею 79,1 кв. м, житлова площа 55,6 кв. м, та земельну ділянку 0,50 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Марченко Н. М. і зареєстрований в реєстрі за № 1478. Визнати за АТ КБ «ПриватБанк»право іпотекодержателя на нерухоме майно: будинок загальною площею 79,1 кв. м, та земельну ділянку розміром 0,50 га, за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах договору іпотеки №СSМWGК00000016 від 20.12.2006. Відповідно до укладеного договору № СSМWGК00000016 від 20.12.2006. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк»за кредитним договором № СSМWGК00000016 від 20.12.2006 у розмірі 178972,59 грн, яка складається з: 86015,25 грн - кредит; 54241,21 грн - проценти; 4713,92 грн - комісія; 34002,21 грн пеня, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмету іпотеки на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження» із використанням початкової ціни продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Виселити ОСОБА_5 та інших мешканців, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого постійного приміщення. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» ще у 2011 році використав своє право передбачене п. 24 договору іпотеки та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а саме звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ставлячи вимогу про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, позивач не довів факт свого порушеного права. При цьому, суд зауважив, що особа, до якої пepeйшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки. Крім того, позивач вже двічі звертався до суду з позовом про звернення стягнення на цей же предмет іпотеки, а повторне звернення стягнення на один і той самий предмет іпотеки в судовому порядку законом не передбачено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2024 року та постановити нове, яким позов Банку задовольнити у повному обсязі. Стягнути із відповідачів прпорційно судові витрати. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що незважаючи на наявність рішень про звернення стягнення, АТ КБ «ПриватБанк» має право задовольнити свої вимоги в інший спосіб, а саме шляхом продажу предмету іпотеки на електронних аукціонах, тим більше, що виконання попередніх рішень є неможливим, у зв`язку із зміною власника предмету іпотеки. Зазначає, що Банк, як іпотекодержатель, не надавав будь-якої згоди на розпорядження іпотекодавцем предметом іпотеки. Вважає, що укладаючи договір купівлі-продажу предмету іпотеки з метою виведенння його з-під іпотеки, ОСОБА_6 діяла недобросовісно та явно порушуючи права та законні інтереси АТ КБ «ПриватБанк». Також вказує, що заборона відчуження та запис у Державному реєстрі іпотек, внесені 20.12.2006 на підставі договору іпотеки від 20.12.2006 є чинними з моменту їх вчинення та до повного виконання зобов`язання. Крім того, на думку скаржника, оспорюваний договір купівлі-продажу є фраудаторним, тобто таким, що направлений на приховування справжніх намірів учасників правочину та є фіктивним, тому має бути визнаний недійсним. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що в апеляційній скарзі позивач нічого нового, крім того, що міститься в позові, не зазначив. Зазначає, що вона є добросовісним набувачем нерухомості і в неї не було наміру діяти недобросовісно, зловживаючи своїми правами на шкоду правам інших осіб.

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року розгляд справи призначено на 16 січня 2025 на 12:30 год. Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. 26 листопада 2024 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, а 31 грудня 2024 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, які досліджені судом. 15 січня 2025 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника адвоката Демарчук Н. О. у плановій відпустці. У судове засідання відповідач представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Демарчук Н. О. не з`явилися. Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання учасниками судового процесу своїми процесуальними правами, ст. 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд, з урахуванням стадії судового процесу, вважає неявку представника скаржника, юридичної особи, в судове засідання такою, що не перешкоджає продовженню розгляду справи за його відсутності. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц, якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Отже, є правові підстави для розгляду справи за відсутності представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Демарчук Н. О., відповідача ОСОБА_1 , представників третіх осіб. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 адвоката Орсіка О. Е., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Фактичні обставини справи 20.12.2006 АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № СSМWGК00000016, на підставі якого позичальник отримав кредиту розмірі 85000 грн, з кінцевим строком повернення 20.12.2026. Кредит видавався на придбання житлового будинку (т. 1 а.с.14-18). 20.12.2006 АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки № СSМWGК00000016 на підставі якого остання передала в іпотеку житловий будинок загальною площею 79,1 кв. м, житлова площа 55,6 кв. м, та земельну ділянку 0,50 га, за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 19-27). Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 12.12.2006, ОСОБА_3 прийняла у власність від ОСОБА_7 житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 28-30, 142-143). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № СSМWGК00000016 від 20.12.2006, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та клієнтом - ОСОБА_3 , станом на 23.02.2012 вбачається заборгованість 178972,59 грн (т. 1 а.с. 31-34). Згідно зі свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 » (т. 1 а.с. 159). 09.07.2012 рішенням Маньківського районного суду Черкаської області у справі № 2312/673/2012 позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СSМWGК00000016 від 20.12.2006 в розмірі 178972,59 грн, звернуто стягнення на будинок загальною площею 79,1 кв. м, та земельну ділянку розміром 0,50 га, за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № СSМWGК00000016 від 20.12.2006) ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки (т. 1 а.с. 37-38). Заборгованість за кредитним договором складає 178972,59 грн, з якої: 86015,25 грн, кредит; 54241,21 грн - проценти; 4713,92 грн - комісія; 34002,21 грн - пеня. 06.09.2016 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алексєєвим М. А., на підставі іпотечного застереження, що міститься в договорі іпотеки № СSМWGК00000016 від 20.12.2006, право власності на предмет іпотеки зареєстровано за АТ КБ «Приватбанк». Згідно з рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 08.02.2019 у справі № 701/772/18, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» та приватного нотаріуса Алексєєва М. Ю. про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на майно відмовлено (т. 1 а.с. 39-44). 22.05.2019 постановою Апеляційного суду Черкаської області скасовано рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 08.02.2019 у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса Алексєєва Максима Юрійовича про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, та позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2016, індексний номер 31249743 про реєстрацію права власності на житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ КБ «Приватбанк», винесеного приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алексєєвим Максимом Юрійовичем, номер запису про право власності 16240413. В решті позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с.45-56). Відповідно до постанови Верховного Суду у справі №7 01/772/18 касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення (т. 1 а.с.57-71). Згідно інформаційної довідки № 348621996 від 29.09.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, вбачається, що предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу №1478 від 06.09.2023, про що приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Марченко Наталією Миколаївною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний запису: номер: 69174836 від 06.09.2023 (14:07:17) (т. 1 а.с.72-73). Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 06.09.2023, ОСОБА_2 набула у приватну власність від ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 7123181501:01:002:0350 (т. 1 а.с. 137-138). Відповідно до витягу з погосподарської книги від 19.03.2024 № 21 вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 188). Згідно довідки про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи від 11 липня 2023 року № 7116-7001832591, вбачається, що ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично проживає разом з ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 205). З довідки про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи від 11 липня 2023 року № 7116-7001832530, вбачається, що ОСОБА_2 фактично проживає в АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 206). Відповідно до комісійного акту вбачається, що ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає разом з ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 207). Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). За змістом ст. ст. 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України). Згідно ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому ЗУ «Про іпотеку» (абз. 3 ст. 1 ЗУ «Про іпотеку», зараз і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх. Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням). Частиною 5 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно із ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачене законом (ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про іпотеку»). Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачене законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, визначених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (ст. 39 ЗУ «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (ст. ст. 41, 42, 47 ЗУ «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі покупцеві (ст. 38 ЗУ «Про іпотеку) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19). З матеріалів справи вбачається, що договором іпотеки № CSMWGK00000016, укладеним 20 грудня 2006 року між ОСОБА_10 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», а саме п. 24 визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 19.8.1, 19.8.2, 19.9. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що вказаний договір іпотеки не містить п.п. 19.8.1, 19.8.2, 19.9., водночас випадки та підстави звернення стягнення на предмет іпотеки визначені у п.п. 18.8.1, 18.8.2, 18.9, приведеного договору в яких зазначено, зокрема, що у випадку якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не були виконані, порушення позичальником якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, незалежно від настання термінів їх виконання. Сторони також дійшли згоди, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і в разі дострокового розірвання кредитного договору або зміни його умов, при наявності невиконаних зобов`язань на момент розірвання. Згідно з п. 24 договору іпотеки, іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: 1) на підставі рішення суду; або 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; або 3) згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в договорі, зокрема переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця. Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2011 року у справі № 2/2312/13/11, що набрало законної сили, у рахунок погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 20 грудня 2006 року № CSMWGK00000016 у розмірі 102452,09 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 20 грудня 2006 року шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у 2011 році скористалося своїм правом на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, використавши судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказане судове рішення вступило в законну силу 29 січня 2011 року, проте даних про його виконання матеріали даної справи не містять. Отже, АТ КБ «ПриватБанк» ще у 2011 році використав своє право передбачене п. 24 Договору іпотеки та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а саме звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, що було встановлено у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 701/772/18 та вірно зазначено в оскаржуваному рішенні. Крім того, рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 9 липня 2012 року, на яке міститься посилання в позовній заяві, у справі № 2312/673/2012, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СSMWGК00000016 від 20.12.2006 в розмірі 178972,59 грн, звернуто стягнення на будинок загальною площею 79,1 кв. м, та земельну ділянку розміром 0,50 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № СSMWGК00000016 від 20.12.2006 ПАТ КБ «Приват банк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав вчасності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приват банк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. З викладеного вбачається, що позивач неодноразово ставив питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду та не здійснював жодних дій на їх виконання протягом більше десяти років. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Щодо визнання прав іпотекодержателя слід зазначити, що це є належним способом захисту, адже іпотекодержатель має право звернутися до суду з відповідним позовом до належних відповідачів, заявивши вимоги, зокрема до останнього набувача спірного іпотечного майна про визнання права іпотекодержателя за договором іпотеки, а суд при розгляді таких вимог має надати оцінку добросовісності іпотекодержателя й набувача нерухомого майна. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.12.2024 у справі 521/12780/19. Обгрунтовуючи позов АТ КБ «ПриватБанк» зазначено, що договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Уманського нотаріального округу Марченко Н. М. і зареєстрований в реєстрі за № 1478 містить ознаки фраудаторного, а тому є недійсним. Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, ч. 5 та ч. 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, виходячи зі змісту ст. 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь повязаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України». Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (ст. 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст.3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (ч. 1 та ч. 2 ст. 228 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) підкреслила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)). Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (п. 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)). У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23). Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю. За правилами доказування, визначеними ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З матеріалів справи вбачається, що 06.09.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 7123181501:01:002:0350. При цьому, ОСОБА_2 , згідно довідки про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи від 11 липня 2023 року № 7116-7001832591, є тимчасовопереміщеною особою. Будь-яких доказів що відповідачі перебувають у родинних відносинах будь-якого ступеня спорідненості чи оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено відповідачами на шкоду кредитору матеріали справи не містять. Тому, установивши, що станом на час відчуження були відсутні обмеження щодо розпорядження спірним будинком, позивач не виконав рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 січня 2011 року у справі № 2/2312/13/11, постановою Апеляційного суду Черкаської області від 22.05.2019 визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 06.09.2016, індексний номер 31249743 про реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за АТ КБ «Приватбанк», а позивач не довів належними та допустимими доказами факт обізнаності ОСОБА_2 про існування спору між ОСОБА_6 та АТ КБ «ПриватБанк», та, відповідно, існування протиправного умислу в діях сторін оспорюваного правочину при його укладенні, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оспорюваний правочин не має ознак фраудаторного договору, тобто такого, що вчинений боржником на шкоду кредитору. Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду 21 квітня 2023 року у справі № 569/3958/21 (провадження № 61-11119св22). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, за провадженням № /2-127гс19), викладено правовий висновок, згідно з яким правовідносини стосувалися визнання недійсними торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з підстав порушення порядку проведення торгів під час дії заборони на відчуження спірного майна. Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Отже, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач, неодноразово було реалізовано право на стягнення предмету іпотеки в рамках яких повторно визначався та стягувався розмір заборгованості за кредитним договором, не довів факт порушення свого права. Крім того, Великою Палатою Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-д (провадження №14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 26 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 24 січня 2025 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: Т. Л. Фетісова О. В. Карпенко