Постанова 4824 № 369/11589/24

Справа № 369/11589/24 Головуючий в суді І інстанції - Гришко О.М. Провадження № 33/824/4973/2024 Доповідач в суді II інстанції - Рудніченко О.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 грудня 2024 року м. Київ Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Рудніченко О.М., секретар: Сіваєва Ю.В., за участю: особи, яка притягається до відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року, якою: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,- визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,- В С Т А Н О В И В : Як встановлено судом першої інстанції, 24.06.2024 о 20 год. 00 хв. в с. Дмитрівка по вул. Київська, 3, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «BMW» д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився у присутності двох свідків. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 (однієї) тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 17000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп. Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та закрити провадження по справі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана постанова є необґрунтованою та невмотивованою. Так, на думку ОСОБА_1 доводи викладені в протоколі про адміністративне правопорушення та додані до нього докази не відповідають дійсності, а зібрані докази не доводять винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Апелянт наполягає на тому, що не відмовлявся та твердо погоджувався пройти на вимогу працівника поліції в установленому законом порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння про що повідомляв поліцейських двічі. До того ж, поліцейські фактично спонукали водія відмовитися від проходження медичного огляду, а тому відсутня об`єктивна сторона зазначеного правопорушення. Крім того, долучений до матеріалів справи акт огляду на стан алкогольного сп`яніння із використанням спеціальних технічних засобів взагалі сфальсифіковано поліцейськими, оскільки як вбачається із відеозаписів, працівник поліції не демонстрував та не пропонував водію використати спеціальний технічний засіб для можливості вимірювання на місці зупинки стану алкогольного сп`яніння водія. Вказаний документ не містить ані дати, ані місця його складання, що взагалі ставить під сумнів його оформлення на місці події. Не відповідає також дійсності факт керування водієм транспортним засобом о 20.00 год., оскільки ще о 18 год. 52 хв., тобто більше ніж за годину, водій на вимогу поліцейських зупинив транспортний засіб біля узбіччя дороги. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні пояснення свідків, на які послався поліцейських при складанні протоколу, а сам протокол не містить відомостей про роз`яснення водію його прав та обов`язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Протокол також не містить відмітки про ознайомлення водія із його змістом або його відмови від ознайомлення. Відеозаписи також не містять виконання поліцейським цих процесуальних дій. Також, під час судового провадження суд першої інстанції так і не дослідив відеозаписи на які посилався ОСОБА_1 , а покази свідків, які начебто доводять вину останнього, взагалі відсутні в матеріалах справи. Таким чином, незважаючи на вказані істотні процесуальні порушення, які залишились поза належною увагою суду першої інстанції ОСОБА_1 було передчасно притягнуто до адміністративної відповідальності. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Положеннями статей 251та 252 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Згідно оскаржуваної постанови ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 24.06.2024 о 20 год. 00 хв. в с. Дмитрівка по вул. Київська, 3, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «BMW» д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився у присутності двох свідків. Вивченням матеріалів справи про адміністративне правопорушення встановлено, що суддя, діючи у відповідності до вимог ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого адміністративного правопорушення і обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України, що є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Свій висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя обґрунтував даними: - протоколу про адміністративне правопорушення ААД № 684008 від 24.06.2024 (а.с. 1); - поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 24.06.2024 (а.с. 3); - направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 24.06.2024 (а.с. 7); - відеозаписом з нагрудних камер працівників поліції (а.с. 5), на якому зафіксовано відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду законним і обґрунтованим. Так, ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об`єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Згідно ж з пунктами 1, 12 розділу ІІ Інструкції Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735, за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє таку особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Отже, відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в закладі охорони здоров`я є підставою притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційним переглядом не встановлено неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення вимог процесуального закону. Доводи апеляційної скарги про те, що працівники патрульної поліції фактично спонукали та провокували ОСОБА_1 до вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП та переконували водія у відсутності підстав їхати до лікаря та проходити медичний огляд, оскільки останній визнає факт вживання алкогольних напоїв, є безпідставними. Так, для визначення провокації адміністративного правопорушення встановлено, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення правопорушення, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування; чи було б вчинено правопорушення без втручання правоохоронних органів. Апеляційний суд звертає увагу на те, що саме по собі роз`яснення особі, що вона може відмовитись від проходження огляду на стан сп`яніння, не є провокацією. В цілому, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до неправомірності дій працівників поліції, що призвело до складення протоколу про адміністративне правопорушення. Однак, вказані доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Крім того, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять жодних відомостей щодо протиправності дій працівників поліції, зокрема на час складання протоколу, та оскарження ОСОБА_1 таких дій і їх результатів. Щодо доводів апелянта, які стосуються безпосередньо відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції, та які, на думку ОСОБА_1 , підтверджують відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,а саме про те, що він не відмовлявся та твердо погодився пройти на вимогу поліцейського в установленому законом порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп`яніння про що повідомляв поліцейських двічі, апеляційний суд зазначає, що відеозаписи є одними із об`єктивних доказів в справі про адміністративне правопорушення. А на відео зафіксована подія правопорушення. Ці відеозаписи суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в даній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не заперечує того факту, що події, зафіксовані долученими до протоколу відеозаписами, відбувалися в дійсності. Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, з долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що в ході спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 повідомив, що алкоголь вживав, автомобілем в стані алкогольного сп`яніння керував, на пропозицію одного із працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 погодився, що викликало подив в іншого працівника поліції в доцільності вказаного огляду. В подальшому, дочекавшись того, коли ОСОБА_1 привезли документи, працівники поліції в присутності свідків повторно запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, останній відмовився. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.3. Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Вказаний нормативний акт встановлює презумпцію знання водієм транспортного засобу його положень та однозначного обов`язку їх виконання. За змістом ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Також суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду рішення у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, зазначено, що особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Отже, керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння не може вважатись малозначним правопорушенням, оскільки зазначені дії наражають оточуючих на небезпеку. Інші доводи апеляційної скарги суд не може прийняти до уваги, оскільки вони мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення. Відтак, доводи апеляційної скарги про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та спростовуються матеріалами провадження. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. З огляду на наведене, на переконання суду апеляційної інстанції, всупереч твердженням апелянта, фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовані повно та об`єктивно, висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є законним і обґрунтованим. Адміністративне стягнення, застосоване до ОСОБА_1 , відповідає положенням ст.ст. 33-36 КУпАП щодо правил накладення стягнень за адміністративні правопорушення та застосоване в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які були б підставою для скасування постанови суду першої інстанції, під час апеляційного перегляду справи не встановлено. Оскільки постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року є законною, обґрунтованою та вмотивованою, суд апеляційної інстанції залишає її без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2024 року щодо ОСОБА_1 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя О. М. Рудніченко