Постанова 4824 № 369/20752/25

Справа № 369/20752/25 Головуючий в суді І інстанції Куценко М.О. Провадження № 33/824/2779/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О., за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Рвачова Олексія Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2026 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. ВСТАНОВИВ: Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 коп. в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн. ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що він 31.10.2025 року о 22:50 год. по вулиці Садова поблизу буд. 48-Б в с. Софіївська Борщагівка, Бучанського р-ну, Київської обл., керував транспортним засобом Ford Focus номерний знак НОМЕР_2 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.9.а Правил дорожнього руху. Огляд на стан сп`яніння проводився на місці зупинки із застосуванням приладу алкотестер Драгер 7510. Результат 0.43 проміле. Своїми діями ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення передбачене, ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись з постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2026 рокупредставник ОСОБА_1 - адвокат Рвачов Олексій Олександрович звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив зібрані докази та дійшов помилкового висновку про доведеність вини ОСОБА_1 . Вказує, що результат огляду на стан алкогольного сп`яніння 0,43 проміле не свідчить про перебування особи у стані алкогольного сп`яніння, оскільки відповідно до положень Віденської конвенції про дорожній рух від 08 листопада 1968 року гранично допустимий вміст алкоголю становить 0,25 мг/л у повітрі, що видихається, що, на думку апелянта, відповідає приблизно 0,5 проміле алкоголю в крові. У зв`язку з цим вважає, що зафіксований показник не перевищує допустиму норму та виключає наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Також зазначає, що працівниками поліції не було належним чином виконано вимоги ст. 266 КУпАП щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, оскільки матеріали справи не містять доказів тимчасового затримання транспортного засобу чи передачі його іншій уповноваженій особі, що, на думку захисту, свідчить про істотне порушення процедури оформлення матеріалів. Крім того, апелянт вважає, що протокол про адміністративне правопорушення не може визнаватися належним та допустимим доказом винуватості особи, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Карелін проти російської федерації». Також захисник стверджує, що рапорт працівника поліції не є належним та допустимим доказом у розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки є внутрішнім службовим документом. Окрім цього, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, закріплений у Конституції України та роз`яснений у рішеннях Конституційного Суду України. Звертає увагу на те, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України на посаді водія, а право керування транспортними засобами є необхідним для виконання покладених на нього службових обов`язків. З огляду на наведене просить у разі відмови у закритті провадження застосувати більш м`яке стягнення, ніж передбачено санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме призначити штраф без позбавлення права керування транспортними засобами. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Рвачов О.О. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити та скасувати постанову суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів. Відповідно до вимог статей 245, 280, 256 КУпАП одним із завдань провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. Необхідно також встановити, чи вчинено правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, які мають значення для справи. Наявним у матеріалах справи доказам, суд повинен дати належну оцінку. За змістом ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Розділом 2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року за №1306 передбачено обов`язки водіїв транспортних засобів. Пунктами 1.3 та 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Так, приписами частини першої статті 130 КУпАП передбачена відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до п.2.9.а ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Так, порядок проходження огляду осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції закріплено у ст. 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 N 1452/735 (далі - Інструкція). Відповідно до ч. 2 розділу І Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Пунктом 7 розділу ІІ Інструкції установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові. З матеріалів справи вбачається, що 31 жовтня 2025 року о 22 год. 50 хв. ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Focus, державний номерний знак НОМЕР_2 , по вул. Садовій поблизу будинку № 48-Б у с. Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області з ознаками алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння було проведено на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу «Drager Alcotest 7510», результат якого склав 0,43 проміле. Згідно з актом огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 погодився з результатами проведеного огляду, про що власноруч поставив підпис. Незгоди із результатами огляду чи вимоги про проведення повторного огляду в закладі охорони здоров`я ним не заявлялося. Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння, роздруківкою результатів тестування із спеціального технічного засобу, відеозаписом із нагрудної камери поліцейського, рапортом працівника поліції, розпискою про відсторонення від керування транспортним засобом, а також поясненнями самого ОСОБА_1 , наданими під час судового розгляду. Із відеозапису, дослідженого судом першої інстанції, вбачається, що працівники поліції повідомили водію причину зупинки транспортного засобу, роз`яснили порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, запропонували пройти такий огляд на місці зупинки, на що останній добровільно погодився. Результат огляду становив 0,43 проміле. Після огляду ОСОБА_1 не заперечував достовірність результату тестування, повідомив поліцейським про вживання алкогольного напою та підписав складені матеріали. Доводи апеляційної скарги про те, що результат 0,43 проміле не перевищує допустиму норму, встановлену міжнародними договорами України, апеляційний суд вважає необґрунтованими. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, стан алкогольного сп`яніння встановлюється у разі, коли показник спеціального технічного засобу перевищує 0,2 проміле. Посилання захисника на положення Віденської конвенції про дорожній рух є помилковими, оскільки наведені положення Конвенції визначають максимально допустимі межі, які не можуть бути перевищені державами-учасницями, однак не позбавляють державу права встановлювати більш суворі вимоги щодо допустимого рівня алкоголю для водіїв транспортних засобів. Таким чином, національне законодавство України, яким встановлено показник 0,2 проміле як межу, після перевищення якої особа вважається такою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, не суперечить положенням Конвенції та підлягає застосуванню при вирішенні даної справи. Зафіксований результат 0,43 проміле більш ніж удвічі перевищує допустимий рівень, визначений чинним законодавством України, а тому обґрунтовано був покладений судом першої інстанції в основу висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо відсутності належного відсторонення особи від керування транспортним засобом. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, після проведення огляду працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про його відсторонення від керування транспортним засобом. Крім того, в матеріалах справи міститься власноруч підписана ним розписка від 31.10.2025 року, якою підтверджується факт такого відсторонення. Сам по собі факт відсутності тимчасового затримання транспортного засобу або його евакуації на спеціальний майданчик не свідчить про недотримання вимог ст. 266 КУпАП та не впливає на допустимість доказів, отриманих у справі. Відсторонення особи від керування транспортним засобом не є тотожним тимчасовому затриманню транспортного засобу. Посилання апелянта на те, що протокол про адміністративне правопорушення не може визнаватися доказом у справі, також не є підставою для скасування постанови. Суд першої інстанції не поклав висновок про винуватість особи виключно на протокол про адміністративне правопорушення. Навпаки, висновок про доведеність вини ґрунтується на сукупності доказів, кожен із яких був перевірений та оцінений судом. При цьому протокол є одним із процесуальних документів, який фіксує обставини виявленого правопорушення та підлягає оцінці разом з іншими доказами. Безпідставними є й доводи щодо недопустимості рапорту працівника поліції. Рапорт сам по собі не був визначальним доказом у справі та оцінювався судом у сукупності з іншими доказами. Навіть без урахування зазначеного документа наявні у справі акт огляду, результат тестування спеціальним технічним засобом, відеозапис з бодікамери поліцейського та пояснення самого ОСОБА_1 є достатніми для висновку про доведеність його вини. Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність застосування більш м`якого стягнення, ніж передбачено санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд зазначає таке. Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП є імперативною та передбачає накладення штрафу з одночасним позбавленням права керування транспортними засобами на визначений законом строк. КУпАП не містить положень, які б надавали суду право призначити інше, більш м`яке стягнення або не застосовувати передбачене законом додаткове стягнення. Посилання апелянта на можливість застосування за аналогією положень ст. 69 КК України є юридично неспроможними, оскільки аналогія закону при визначенні виду та розміру адміністративного стягнення не допускається. Питання призначення покарання у кримінальному провадженні регулюються нормами Кримінального кодексу України і не можуть бути автоматично поширені на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Факт проходження ОСОБА_1 військової служби та виконання обов`язків водія у військовій частині безумовно сам по собі не може бути підставою для невиконання вимог закону або звільнення особи від передбачених законом наслідків керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Оцінюючи всі наявні у справі докази в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив докази, надав їм правильну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни постанови суду першої інстанції, апеляційним судом не встановлено. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2026 року підлягає залишенню без змін. Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Т.О. Писана