Постанова Київський апеляційний суд № 759/7112/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №759/7112/24 Головуючий у І інстанції - Твердохліб Ю.О. апеляційне провадження №22-ц/824/2150/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - установив: У квітні 2024 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що04 жовтня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №673156235 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора 04 жовтня 2021 року о 14:06:58 год. Заповнюючи анкету заяву відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Після вчинення дій відповідача 04 жовтня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 15000 грн. на його банківську картку № НОМЕР_1 , що свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця. Загальна сума заборгованості за кредитним договором №673156235 становить 63693грн. та складається з 15000 грн.- заборгованість по кредиту, 48693 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №19, згідно якої строк дії договору факторингу продовжено до 31 грудня 2020 року, інші умови залишені без змін. 31 грудня 2020 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, про його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та №28/1118-01. 31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишені без змін, відповідно в редакції від 31 грудня 2020 року. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03 серпня 2021 року та №3 від 30 грудня 2022 року, якими продовжено строк дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року включно, всі інші умови залишились без змін. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №10 від 31 липня 2023 року до договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 63693 грн. 06 березня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу №06/03/24 відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. За цим договором фактор зобов`язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №06/03/24 від 06 березня 2024 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до нього, ТОВ «Юніт Капітал», перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 63693 грн. ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не здійснювало нарахувань за кредитним договором. Просило суд, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №673156253 у розмірі 63693 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року зазначений вище позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №673156253 від 04 жовтня 2021 року в розмірі 63693 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., а всього 7422, 40 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що позивачем було надано до суду копію договору від 28 листопада 2018 року про відступлення до нього права грошової вимоги первинним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Вказаний договір укладений ще до того, як ним було укладено кредитний договір з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». За таких обставин, на його думку, відсутні підстави вважати, що від первинного кредитора було відступлено право грошової вимоги за укладеним ним кредитним договором та відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Вказує на те, що згідно з кредитного договору №673156253 від 04 жовтня 2021 року він отримав кредит в сумі 15000 грн., строком на 30 днів з остаточним терміном повернення не пізніше 03 листопада 2021 року, тобто вказана сума є меншою, ніж заявлено до стягнення позивачем у розмірі 63693грн. Позивачем заявлено до стягнення нараховані відсотки (проценти), що нараховані, після закінчення погодженого строку кредитування, що є неправомірним згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Вказує, що він у відповідності до п. 1.9.1 кредитного договору №673156253 від 04 жовтня 2021 року зобов`язаний був сплатити проценти за користування кредит з 04 жовтня 2021 року по 03 листопада 2021 року в розмірі 0,79% від суми кредиту 15000 грн. за кожен день, а всього 3555 грн. Матеріали справи не містять доказів зміни умов Договору в частині строку надання кредиту. Позовна заява також не містить посилань на такі обставини. Тобто, право нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зі спливом строку дії договору 03 листопада 2021 року, тому починаючи із зазначених дат, Товариство не мало права нараховувати проценти за користування кредитом. Разом з тим, зазначає, що 28 листопада 2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліонплюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліонплюс» перейшло право грошової вимоги до нього за Кредитним договором №673156253 від 04 жовтня 2021 року, що, як вказує позивач, підтверджується Реєстром боржників №163 від 07 грудня 2021 року. Проте, позивачем не надано Реєстр з прав вимог №163 від 07 грудня 2021 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, як і доказів здійснення фактором оплати за відступлені ним права вимоги Просив суд, скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовник вимог в повному обсязі, а також стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 6500 грн., які були понесені в суді першої інстанції та 4000 грн., які були понесені в апеляційному суді. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вказаним вимогам закону виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 04 жовтня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №673156235. Відповідно до п. 4.4 кредитного договору, визначається, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису, позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Відповідно до п.1.1. договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 15000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Згідно до п. 1.9.1. кредитного договору виключно на період строку визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 288,35 процентів річних, що становить 0,79 процентів від суми кредиту за кожний день користування. Згідно до п. 1.9.2. за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 644,47 % річних, що становить 1,77 % в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті. Відповідно до 1.9.3. якщо позичальник користуватиметься кредитом після закінчення вказаного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за сторінка 5 із 9 дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. Відповідно до п.1.12.2. з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. Відповідно до п. 1.3. договору під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Пунктом 1.2. визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Пунктом 4.1. встановлено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку цього договору. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №163 від 07 грудня 2021 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 39108,00 грн. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року. Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору (п. 4.1 ). Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №10 від 31 липня 2023 року до договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 63693грн. 06 березня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу №06/03/24. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав свої зобов`язання за Договором, надавши відповідачу кредит у встановленому Договором розмірі, а відповідач порушив умови Договору, щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені Договором строки та порядку. Так, стороною позивача належними та допустимими доказами доведено факт укладення кредитного договору між сторонами, факт відступлення права вимоги та правомірність нарахування відсотків про кредиту, протилежного суду не доведено, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню в повному обсязі. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено ст. 11 ЦК України. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України). Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України). Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України). Аналіз вказаних норм свідчить, що ч. 1 ст. 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними. Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі №909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі №910/11177/20). Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що правовідносини за кредитним договором №673156235між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли 04 жовтня 2021 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Витяг з Реєстру прав вимоги №163, в якому зазначено відповідача, датується 07 грудня 2021 року, тобто більш ніж через два роки після укладення договору відступлення права вимоги, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором. Водночас підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі №914/868/17). При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу. Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі №911/3185/20). Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі №916/2040/20). З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що ТОВ «Юніт Капітал» не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором №673156235 від 04 листопада 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» відсутні, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги, якою вони не володіли. Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дотримався вимог матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При подачі апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн. За результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу було задоволено, рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, а тому понесені відповідачем витрати підлягають стягненню з позивача. Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Калініна С.К. у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі просив відшкодувати понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 6500 грн. та в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн. Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частин 1-6 ст. 137 ЦК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Згідно з пунктами 4,6,9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору. Згідно зі ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С.К. надав договір №б/н/24 про надання правничої допомоги від 02 травня 2024 року укладений, додаток №1 до договору №б/н/24 про надання правничої допомоги від 02 травня 2024 року та акт виконаних робіт (наданих послуг) від 15 травня 2024 року. На підтвердження витрат, понесених в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С.К. надав договір №б/н/24 про надання правничої допомоги від 01 серпня 2024 року укладений, додаток №1 до договору №б/н/24 про надання правничої допомоги від 01 серпня 2024 року та акт виконаних робіт (наданих послуг) від 12 серпня 2024 року. Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Виходячи з вищенаведених норм права та встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що з позивача на користь відповідача необхідно стягнути 6500 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 4000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, що буде співрозмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг, відповідатиме критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та пропорційністю до предмета спору. Керуючись ст. ст. 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ 43541163) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 633,60 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 500 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба