Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/30461/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/30461/24 Головуючий І інстанції: Скупінська О.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 24.10.2024р.) у справі за адміністративним позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та третіх осіб - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування постанов та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 27.09.2024р. Управління ДАБК Одеської міськради звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та третіх осіб - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило суд визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанов про накладення штрафів (2 х 5100 грн.) від 05.09.2024р. за виконавчими провадженнями №72029074 і №72028827 та скасувати їх, а також зобов`язати відповідача винести постанови про закінчення цих виконавчих проваджень. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані постанова від 05.09.2024р. про накладення штрафів, які винесені у межах виконавчих проваджень №72029074 та №72028827, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки покладені судом зобов`язання Управлінням ДАБК виконані в повному обсязі, в порядку, що встановлений чинним законодавством України, та в межах повноважень, що покладені на Управління. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги категорично не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у задоволенні позову Управління ДАБК Одеської міськради - відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, позивач 04.11.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2024р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху. 15.11.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління ДАБК та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 31.10.2022р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/13669/22, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2023р., Управління ДАБК Одеської міськради було зобов`язано зареєструвати повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) із «Реконструкції нежитлової будівлі з переобладнанням під магазин продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1 », в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. 31.05.2023р. Одеським окружним адміністративним судом були видані виконавчі листи у справі №420/13669/22, в яких «стягувачами» є 3-і особи - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за якими 14.04.2023р. були відкриті виконавчі провадження №72029074 та №72028827. 09.02.2024р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/2241/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2024р., було визнано протиправними та скасовано постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про закінчення виконавчого провадження від 09.01.2024р. №72029074 та №72028827. 05.06.2024р. старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Пхіденко О.С., відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2024р. у справі №420/2241/24, постановив відновити вказані виконавчі провадження №72028827 та №72029074 з виконання виконавчих листів, виданих судом у справі №420/13669/22, якими Управління ДАБК зобов`язати зареєструвати повідомлення третіх осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), B Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Однак, враховуючи, що реєстрація поданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлень про початок виконання будівельних робіт до цього часу належним чином так і не була здійснена, старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Пхіденко О.С. прийняв спірні постанови про накладення на позивача (боржника) штрафів в розмірі по 5100 грн. за невиконання рішення суду (у межах виконавчих проваджень №72028827 та №72029074). Вважаючи, що з метою виконання вимог виконавчих листів, виданих від 31.05.2023р. у справі №420/13669/22, було вчинено всіх можливих заходів, позивач звернувся до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з відсутності правових підстав для її задоволення. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. №1404-VІІ «Про виконавче провадження» За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012). Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII). У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів. У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 1,3 ч.3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Як передбачено положеннями ч.ч.1,2 ст.63 Закону №1404-VIII, за рішенням, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного у ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3 робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Згідно із ст.75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачає те, що в разі якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., окрім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або ж кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної у пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділу цього Кодексу для відповідного року. Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов`язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі - 5100 грн. (для юридичних осіб), а в разі повторного невиконання рішення без поважних причин у вигляді штрафу у подвійному розмірі - 10200 грн. Аналізуючи наведені вище положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця та направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження. Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов`язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання. Верховний Суд у постанові від 07.11.2019р. у справі №420/70/19 зазначив, що визначальною умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання останнім виконавчого документа без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин та змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Поважність причин невиконання рішення суду оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Таким чином, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №537/3986/16-а та від 21.01.2020р. у справі №640/9234/19. Так, як встановлено з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних постанов від 05.09.2024р. про накладення на позивача, як «боржника», штрафів у межах виконавчих проваджень №72029074 та №72028827, є встановлення державним виконавцем факту невиконання Управлінням ДАБК рішення суду у справі №420/13669/22 «без поважних причин» протягом встановленого строку. Так, обґрунтовуючи відсутність порушень у своїй діях (рішеннях) позивач наголошує, аналогічно доводам викладеним у позовній заяві, що за змістом витягу з Реєстру будівельної діяльності, згадані вище повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які зобов`язано зареєструвати на підставі судового рішення у справі №420/13669/22 - фактично вже є зареєстрованими. При цьому, представник позивача наполягає на тому, що резолютивна частина вказаного рішення суду щодо реєстрації повідомлень не містила жодного зобов`язального характеру щодо вчинення Управлінням дій по зміні статусу вказаних повідомлень. На переконання позивача, вказані вище повідомлення у Реєстрі будівельної діяльності містять загальну інформацію, яка окремо містить як розділ «статус реєстрації дозвільного документу» так і «статус дозвільного документу». Тобто, у відповідності до резолютивної частини рішення суду у справі №420/13669/22, посадовою особою Управління ДАБК було здійснено внесення інформації до Реєстру будівельної діяльності та автоматично присвоєно реєстраційний номер ОД51220427428, що підтверджується витягом із Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер витягу ОД051220427428-1). Однак, надаючи оцінку таким доводам автора апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не може залишити поза увагою той факт, що Одеський окружний адміністративний суд своїм рішенням у справі №420/13669/22 (яке набрало законної сили) зобов`язав Управління ДАБК саме «зареєструвати» повідомлення ОСОБА_1 та повідомлення ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Тобто, судом чітко та однозначно було зобов`язано Управління ДАБК зареєструвати зазначені вище повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Разом із тим, дослідивши зміст витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, наданого боржником, та відомості із зазначеного реєстру (за довільним документом ОД051220427428), суд апеляційної інстанції встановив, що дозвільний документ - повідомлення про початок виконання будівельних робіт (реєстраційний номер ОД051220427428), дійсно має як статус реєстрації «зареєстровано (внесено реєстратором)» так і статус документа «повернуто на доопрацювання». Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, ці дії, вчинені Управлінням ДАБК на виконання рішення у справі №420/13669/22, у даному випадку, не призвели до фактичного поновлення порушених прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відповідності до цього судового рішення. Так, наявність в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва стосовно повідомлення про початок виконання будівельних робіт, такої інформації як «повернуто на доопрацювання» не може за встановлених обставин справи вважатись належним та у повному обсязі виконанням боржником рішення суду у справі №420/13669/22, яким зобов`язано Управління ДАБК «зареєструвати» повідомлення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт, оскільки чинним законодавством у сфері містобудівної діяльності взагалі не передбачено повноважень посадової особи органу ДАБК направляти такі повідомлення про початок виконання будівельних робіт на «доопрацювання», тобто не здійснювати реєстрацію поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт. У цьому контексті, також варто звернути увагу й на те, що у постанові Верховного Суду від 24.10.2023р. у справі №420/11131/22 детально проаналізовано положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011р. №466) та «Порядку ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2021р. №681) і зроблено висновки про те, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» і Порядок №466 визначають обов`язок органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо внесення інформації, зазначеної у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, яке подано у паперовій формі, до Реєстру будівельної діяльності з присвоєнням реєстраційного номеру в цьому реєстрі та оприлюднення її на порталі електронної системи. Електронні документи низького, середнього та високого рівнів ризику підлягають реєстрації у Реєстрі будівельної діяльності електронної системи, і лише документи критичного рівня ризику - автоматичному блокуванню можливості подання/внесення електронного документа або відомостей до Реєстру будівельної діяльності електронної системи. Водночас, з урахуванням положень Порядку №681, у разі подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт в електронній формі через електронний кабінет або ж іншу державну інформаційну систему, інтегровану з електронною системою, відомості, які містяться у такому повідомленні, включаються до Реєстру автоматично з присвоєнням реєстраційного номера в цьому реєстрі та оприлюднюються на порталі електронної системи; процедура автоматичного блокування можливості подання/внесення електронного документа або відомостей до Реєстру будівельної діяльності електронної системи передбачена лише щодо електронних документів, що відносяться до критичного рівня ризику. Позиція ж суду апеляційної інстанції, сформульована за результатами апеляційного перегляду даної справи, узгоджується з відповідним правовим висновком Верховного Суду і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від такого. На тлі цього, варто зазначити, що суд 1-ї інстанції цілком вірно врахував інформацію, наявну на офіційному сайті ДІАМ України, відносно статусу та результатів розгляду поданих документів, де вказано, що «внесено відомості у систему» - означає, що рішення по заяві прийнято. У полі «статус документа» зазначається, яке це рішення - «діючий» (повідомлення зареєстровано, дозвіл видано тощо), «відмовлено», «повернуто на доопрацювання», «повернуто без розгляду». Отже, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, також вважає, що позивачем, у даному конкретному випадку, дійсно не було у повному обсязі виконано рішення суду у справі №420/13669/22, оскільки рішення щодо реєстрації повідомлення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) із «Реконструкції нежитлової будівлі з переобладнанням під магазин продовольчих товарів за адресою: АДРЕСА_1 », - фактично так і не було прийнято, що тривалий час заважає «стягувачам» безпосередньо приступити до виконання будівельних робіт. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що спірні постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про накладення штрафу у виконавчих провадженнях №72029074 та №72028827 винесені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Управління ДАБК. Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача. До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 21.01.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко