Постанова 4850 № 360/109/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 року справа №360/109/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 р. у справі № 360/109/24 (головуючий І інстанції С.В. Кисіль) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач, ТЦК та СП), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2021 року по 25 грудня 2023 року включно; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2021 року по 25 грудня 2023 року у розмірі 250603,55 грн включно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково, а саме суд: Стягнув з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2021 року до 18 січня 2023 року у розмірі 111073,68 грн (сто одинадцять тисяч сімдесят три гривні шістдесят вісім копійок) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовив. Стягнув з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок). Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі. На обґрунтування скарги зазначає, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2022 у справі №320/6925/22 позивачу 26.12.2023 виплачено відповідачем грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 25.10.2021 у розмірі 53762,86 грн. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Аналогічна правова позиція щодо не застосування статті 117 КЗпП України до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18 та у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №822/2663/15. Позивач, після виключення зі списків відповідача і вибуття до нового місця служби 25.10.2021, до суду з позовом про перерахування та виплату грошового забезпечення звернулась 09.08.2022 (справа №320/6925/22), через 9 місяців. Так, за приписами пункту 1 розділу XХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, затвердженого Наказом Міністра оборони України 07.06.2018 № 260,Грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності, додаткові доплати, індексація тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. При цьому, особливість військової служби полягає і у процедурі, порядку та підставах звільнення з неї. Згідно наявних у справі доказів відомо, що позивач не була звільнена з військової служби, перебуваючи на службі в ІНФОРМАЦІЯ_4 , лише призначена на вищу посаду до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до витягу з наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_5 " від 21.10.2021 №49-РС старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , кулеметника відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 увільнено з займаної посади та призначено старшим стрільцем механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 … у порядку просування по службі. Згідно із наказом начальника начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 25.10.2021 №76 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , кулеметника 3-го відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 … вважати, що справи та посаду здала та вибула до нового місця служби до АДРЕСА_1 . Тобто, станом на 25.10.2021 (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 ) звільнення позивача з військової служби не відбулось. У зв`язку з цим, неможливо покладати на відповідача такої відповідальності, яка передбачається статтею 117 КЗпП України, а саме, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки увільнення з займаної посади не є тотожнім звільненню з військової служби. Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне. ОСОБА_1 з 16 квітня 2015 року по 25 жовтня 2021 року проходила службу у ІНФОРМАЦІЯ_8 . Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 25 жовтня 2021 року № 76 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , кулеметника 3-го відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 , призначену наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 21 жовтня 2021 року № 49-РС на посаду старшого стрільця механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , вважається такою, що справи та посаду здала та вибула до нового місця служби до м. Сєвєродонецьк Луганської області. 25 жовтня 2021 року виключена зі списків особового складу всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_9 . Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року у справі № 320/6925/22, яке набрало законної сили 31 січня 2023 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , а саме судом: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 25 жовтня 2021 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 року Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік, та без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01 січня 2021 року; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 з урахуванням вже виплачених сум перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 25 жовтня 2021 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та на 01 січня 2021 року на відповідні тарифні коефіцієнти. На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року у справі № 320/6925/22 позивачу 26 грудня 2023 року виплачено грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 25 жовтня 2021 року у розмірі 53762,86 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача, відомістю зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення). Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17 січня 2022 року № ВФЗ-56/1 позивачу за жовтень 2021 року нараховано та виплачено 11781,33 грн, а саме: оклад за військовим званням 600,00 грн, посадовий оклад 2730,00 грн, надбавка за вислугу років 1332,00 грн, надбавка за особливості проходження військової служби 3030,30 грн, премія 3549,00 грн, індексація 540,03 грн; за серпень 2021 року 11781,33 грн, за вересень 2021 року 11781,33 грн. На виконання ухвали суду від 12 лютого 2024 року відповідачем надані довідка від 22 лютого 2022 року № 837-ф-103-24 про щомісячні основні види грошового забезпечення нараховані та виплачені у місяці переведення до іншої військової частини з 01 жовтня 2021 року по 25 жовтня 2021 року включно ОСОБА_1 та довідка від 22 лютого 2022 року № 837-ф-104-24 про щомісячні основні види грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці, що передували переведенню ОСОБА_1 . Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22 лютого 2022 року № 837-ф-103-24 позивачу нараховано за жовтень 2021 року 9065,55 грн, з яких: оклад за військовим званням 483,87 грн, посадовий оклад 2201,61 грн, надбавка за вислугу років 1074,19 грн, надбавка за особливості проходження військової служби 2443,79 грн, премія 2862,09 грн. Кількість днів служби

25. У довідці також зазначено, що щомісячне грошове забезпечення (норма на місяць) складає 11241,30 грн, з яких: оклад за військовим званням 600,00 грн, посадовий оклад 2730,00 грн, надбавка за вислугу років (40 %) 1332,00 грн, надбавка за особливості проходження військової служби (65 %) 3030,30 грн, премія (130 %) 3549,00 грн. У довідці ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22 лютого 2022 року № 837-ф-104-24 зазначено, що позивачу за серпень та вересень 2021 року нараховано по 11241,30 грн, з яких: оклад за військовим званням 600,00 грн, посадовий оклад 2730,00 грн, надбавка за вислугу років (40 %) 1332,00 грн, надбавка за особливості проходження військової служби (65 %) 3030,30 грн, премія (130 %) 3549,00 грн. Кількість днів служби у серпні 2021 року 31, у вересні 2021 року

30. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Згідно з ч.1 та 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Відповідно до частини 2 статті 12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною 1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями. При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 120/1196/19-а . Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на осіб рядового та начальницького складу військової служби (служби цивільного захисту (військовослужбовців)) стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення. Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 26 травня 2020 року у справі № 820/1267/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Положення ст.116, 117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці. Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці. Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням. Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та 117 КЗпП України. Вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.». Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022. Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року справа № 440/6856/22 дійшов до висновку, що період до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. Період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Верховний Суд зазначив, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Також Верховний Суд зазначив, що з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 20 листопада 2024 року справа № 489/5136/23 вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування статті 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-ІХ, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 120/10686/22, та зробити висновок про те, що: «з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП у редакції Закону №2352-ІХ передбачає, що середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Інші обмеження (крім шести місяців) середнього заробітку з 19 липня 2022 року законодавцем не передбачені». Строк затримки по виплаті належних позивачу сум слід рахувати з наступного дня після звільнення та не проведення виплат. За положення частини 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон №2232-XII) Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Частина 9 статті 2 Закону визначає, що Громадяни України можуть проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України або інших військових формувань. Порядок відбору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави та порядок звільнення із служби визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. Так, Порядок проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. За приписами пункту 40 Положення № 1153/2008, у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту. За приписами пункту 116 Положення № 1153/2008, військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду). Відповідно до пункту 117 Положення № 1153/2008, призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення. Відповідно до пункту 109 Положення № 1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця. На підставі пункту 242 Положення № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. За п.8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі Порядок № 260), грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю. За п.7 Розділу І Порядку, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини. Відповідно до п.1 Розділу XXXI Порядку № 260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади; військовослужбовцям строкової військової служби, курсантам військових навчальних закладів (крім курсантів із числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом) - у розмірі грошового забезпечення за весь місяць, у якому вони звільнені, крім курсантської посадової надбавки; військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які на день звільнення з військової служби перебувають у розпорядженні або звільнені від посад, - із дня одержання військовою частиною наказу або письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж за 5 днів (не враховуючи час здавання справ та посади в разі тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою); військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), позбавленим військового звання за вироком суду, - до дня, зазначеного у вироку суду про початок строку відбування покарання, включно; військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), позбавленим військового звання у порядку дисциплінарного стягнення, - до дня підписання відповідного наказу про позбавлення військового звання, а якщо законодавством установлено строки здавання посади, - до дня виключення зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків). При цьому з дня підписання наказу про позбавлення військового звання здійснюється виплата тільки посадового окладу та надбавки за вислугу років, але не більше встановленого чинним законодавством строку здавання посади. Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення. Розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною на грошовому утриманні якої (останньої) він знаходився. Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 815/5044/16. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 від 25 жовтня 2021 року № 76 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , кулеметника 3-го відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 , призначену наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 21 жовтня 2021 року № 49-РС на посаду старшого стрільця механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , вважається такою, що справи та посаду здала та вибула до нового місця служби до м. Сєвєродонецьк Луганської області. 25 жовтня 2021 року виключена зі списків особового складу всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_9 . Тобто, матеріали справи свідчать, що позивач не звільнялась з військової служби, а продовжила проходити військову службу за контрактом. Аналіз положень ст. 116, 117 КЗпП України, свідчить про те, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а не переведенні або переміщенні. Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи. З огляду на викладене вище, колегія суддів наголошує, що обов`язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця). Колегія суддів наголошує на тому, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України. Отже, оскільки позивача було переведено/призначено на посаду до іншої військової частини і не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України відсутні. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 р. у справі № 360/109/24 - скасувати. Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 22 січня 2025 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді А.А. Блохін І.Д. Компанієць