Постанова 4852 № 160/11019/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/11019/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 ( суддя Озерянська С.І.) в адміністративній справі №160/11019/24 за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,- ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить стягнути податковий борг з платника податків фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до бюджету у розмірі 40 552,88 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на теперішній час в інтегрованих картках платника податків ОСОБА_1 обліковується не заявлений до суду податковий борг на загальну суму 40 552,88 грн., який виник внаслідок несплати платником податків у встановлений термін сум грошових зобов`язань. Враховуючи несплату такого боргу відповідачем у добровільному порядку, він підлягає стягненню до Державного бюджету України в судовому порядку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 у задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області. Станом на день звернення до адміністративного суду з даним позовом за ОСОБА_1 обліковується податковий борг на загальну суму 40 552,88 грн., а саме: заборгованість по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, яка виникла в результаті несплати платником податків у встановлений термін сум грошових зобов`язань у розмірі 30 950,46 грн, згідно: податкового повідомлення-рішення №0016559-2405-0463/1 від 11.02.2021 на суму 32 451,68 грн. (з урахуванням часткового погашення податкового бору у сумі 2 348,11 грн) загальна сума 30 103,57 грн; пеня, нарахована згідно ст.129 ПК України на загальну суму 846,89 гривень; заборгованість по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, яка виникла в результаті несплати платником податків у встановлений термін сум грошових зобов`язань у розмірі 9 602.42 грн. згідно: податкового повідомлення-рішення №0235678-2412-0463 від 27.04.2023 на суму 6 485,55 грн (з урахуванням часткового погашення податкового бору у сумі 1 981,05 грн) загальна сума 4 504,50 грн: податкового повідомлення-рішення від 27.04.2023 на №0235679-2412-0463 на суму 910,20 грн; податкового повідомлення-рішення №0016560-2405-0463 від 11.02.2021 на суму 2 019,82 грн; податкового повідомлення-рішення №0016558-2405-0463 від 11.02.2021 на суму 283,41 грн; податкового повідомлення-рішення №0016561-2405-0463 від 11.02.2021 на суму 1 688,52 грн; пеня, нарахована згідно ст.129 ПК України на загальну суму 195,97 гривень. Позивачем зазначені податкові повідомлення-рішення направлені за адресою реєстрації відповідача, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, докази їх оскарження в судовому або адміністративному порядку відсутні. Згідно довідки про суми податкового боргу за ОСОБА_1 обліковується податковий борг на загальну суму 40 552,88 грн. З урахуванням вимог статті 56 та статті 57 Податкового кодексу України, у зв`язку з несплатою позивачем грошових зобов`язань вони набули статусу податкового боргу. Відповідно до вимог статті 59 Податкового кодексу України, у зв`язку з несплатою до бюджету сум податкового боргу, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області в автоматичному режимі сформовано та направлено на адресу боржника податкову вимогу від 04.09.2023 року форми «Ф» №0018411-1306-0436 на суму 97 257,85 грн., яку відповідачем було отримано 19.09.2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідно до положень пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). В даному випадку, заборгованість відповідача, є узгодженою та набула статусу податкового боргу. Таким чином, вжиті позивачем заходи стягнення не призвели до погашення відповідачем податкового боргу, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення податкового боргу з фізичної особи ОСОБА_1 . З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України. Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлений законом. ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 ПК України). Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Таким чином, виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов`язаний із несплатою узгодженої суми грошового зобов`язання протягом установленого строку. У разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (пункт 57.3. статті57 ПК України). У свою чергу, відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Підпунктом 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкова вимога- це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. Згідно з пунктами 59.1, 59.5 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення - рішення. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Відповідно до п. 36.1-36.2 ст.36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Також, відповідно до п.п. 20.1.34 п. 20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Відповідно до положень пункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Пунктом 95.1 ст. 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Отже, у спорах за позовом податкового органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягає факт узгодженості грошового зобов`язання, зокрема факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання, протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу, тощо. Врахувавши викладені обставини даної справи, суд зазначає, що податкова вимога ні в адміністративному, ні в судовому порядку не оскаржена та не скасована, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, а відтак є чинною. Таким чином, грошові зобов`язання позивача в т.ч. згідно податкової вимоги на момент розгляду даної справи є узгодженою, а відтак становить податковий борг. Суд при вирішені спору керується правовою позицією Верховного Суду визначеною у постановах від 21.08.2019 року у справі №2340/4023/18, від 24.04.2020 року у справі №818/263/16, від 10.04.2020 року у справі №813/7758/14, від 21.11.2019 року у справі № 821/1126/16, 09.10.2019 року у справі №803/1101/15-а. Суд наголошує, що у спорах за позовом контролюючого органу про стягнення з платника податку податкового боргу встановленню та дослідженню підлягають, зокрема, факт узгодженості грошового зобов`язання, а саме факт оскарження платником податку у передбаченому Кодексом порядку (адміністративному та/або судовому) податкового повідомлення-рішення, яким контролюючим органом визначене грошове зобов`язання, чи є останнє узгодженим з огляду на наявність (відсутність) процедури оскарження, факт сплати/несплати платником податку узгодженого грошового зобов`язання, зокрема і самостійно визначеного платником податку, протягом строків, визначених законодавством, факт направлення та вручення платнику контролюючим органом податкової вимоги, дотримання позивачем порядку здійснення цього заходу та інше. Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 817/4186/13-а, від 21.08.2019 року у справі № 2340/4023/18, від 05.03.2020 року у справі № 804/8630/16, від 12.07.2022 року у справі № 160/7345/20 та інших. Розвиваючи вказане, суд зазначає, що в межах розгляду справи за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення заборгованості, суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань, що визначені (нараховані) платнику податковим повідомленням - рішенням, аналогічно суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати і оцінку правильності нарахування пені. Так, правомірність та правильність такого нарахування має здійснюватися судом також у провадженні саме за позовом платника податків про оскарження дій контролюючого органу з нарахування пені, або у межах справи про стягнення податкового боргу, де заявлено зустрічний позов. Суд звертає увагу, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом та підставами заявлених позивачем вимог. Аналогічний правовий висновок відображений у постанові Верховного Суду 15.06.2023 року у справі № 160/13436/22. Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Так, матеріалами справи встановлено, що 20.08.2024 ОСОБА_1 надано до суду квитанцію від 16.08.2024 року в сумі 10 000 грн. та квитанцію від 16.08.2024 року в сумі 31 000 грн. про сплату податкового боргу. Отже, податковий борг на загальну суму 40 552,88 грн. відповідачем сплачено у повному обсязі. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 в адміністративній справі №160/11019/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 17 січня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Повне судове рішення складено 20 січня 2025 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова