Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/2-4031/2010

Справа № 127/2-4031/2010 Провадження № 22-ц/801/302/2025 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2025 рокуСправа № 127/2-4031/2010м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Оніщука В. В. (суддя-доповідач), суддів: Стадника І. М., Шемети Т. М, з участю секретаря судового засідання: Литвина С. С., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 , заінтересовані особи Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Айквітас», приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Тимощук Володимир Вікторович, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Івачковського Вячеслава Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2024 року, постановлену у складі судді Сичука М. М., у залі суду, встановив: Короткий зміст вимог У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни стягувача його правонаступником. Заява обґрунтована тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 червня 2010 року позов ТОВ «ОТП Банк» було задоволено в повному обсязі: - стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» загальну суму простроченої заборгованості за кредитним договором №CNL-B00/015/2006 в розмірі 26 430,17 доларів США, що еквівалентно 211 177,05 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 22 000 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі 44 30,17 доларів США; - стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» штрафні санкції у розмірі 36 950,35 грн та штраф у розмірі 75 грн. 12 липня 2012 року Ленінським районним судом м. Вінниці по справі № 2-4031-2010 видано виконавчий лист про примусове стягнення заборгованості з ОСОБА_2 . Рішення суду залишається невиконаним. 23 грудня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В. В. відкрито виконавче провадження № 67996345 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 26 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «ОТП Факторинг Україна га ТОВ «ФК «Айквітас» було укладено Договір факторингу, згідно з умовами якого первісний кредитор передає новому кредиторові право грошової вимоги, що належить первісному кредитору за кредитними договорами CNL-B00/015/2006 від 14 лютого 2006 року, позичальником за якими є ОСОБА_2 26 лютого 2024 року ТОВ «ФК «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ ФК «Айквітас» було укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки № PCNL В00/015/2006, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 14 лютого 2006 року за реєстровим № 881, який виступає забезпеченням виконання зобов`язання за кредитними договорами CNL-B00/015/2006 від 14.02.2006 позичальником за якими є ОСОБА_2 26 лютого 2024 року між «ФК «Айквітас» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги, згідно із умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитними договорами CNL-B00/015/2006 від 14 лютого 2006 року, позичальником за якими є ОСОБА_2 26 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «Айквітас» та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки № PCNL В00/015/2006 посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 14 лютого 2006 року за реєстровим № 881, який виступає забезпеченням виконання зобов`язання за кредитним договором CNL-B00/015/2006 від 14 лютого 2006 року, позичальником за якими є ОСОБА_2 . Таким чином, за договором про відступлення права вимоги заявник, як новий кредитор одержав право вимоги від боржника належного виконання всіх зобов`язань. Заявник сплатив первісному кредитору ціну права вимоги, став кредитором за кредитним договором CNL-B00/015/2006 від 14 лютого 2006 року, позичальником за якими є ОСОБА_2 . Покликаючись на викладене, ОСОБА_1 у поданій заяві просив суд замінити сторону стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на його правонаступника ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях, з примусового виконання виконавчого листа по справі № 127/2-4031/2010. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що як вбачається із встановлених обставин справи, з укладенням договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих листів по справі №127/2-4031/2010. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Івачковський В. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою вимоги заяви задовольнити. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 18 грудня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Оніщук В. В., судді: Стадник І. М., Шемета Т. М. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2025 року справу призначено до розгляду на 20 січня 2025 року об 11 год. 00 хв. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні. На думку скаржника, він є особою, яка має право вимоги до боржника, адже укладений 26 лютого 2024 року між ним та ТОВ «ФК «Айквітас» договір відступлення права вимоги є чинним та недійсним у визначеному законом порядку не визнаний. Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходили. В судове засідання учасники справи не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 29 червня 2010 року позов ТОВ «ОТП Банк» було задоволено в повному обсязі: - стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» загальну суму простроченої заборгованості за кредитним договором №CNL-B00/015/2006 в розмірі 26 430,17 доларів США, що еквівалентно 211 177,05 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 22 000 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі 44 30,17 доларів США; - стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» штрафні санкції у розмірі 36 950,35 грн та штраф у розмірі 75 грн (а. с. 123-125, том 1). 29 червня 2010 року Ленінським районним судом м. Вінниці по справі № 2-4031-2010 видано виконавчий лист про примусове стягнення заборгованості з ОСОБА_2 (а. с. 200, том 1). 23 грудня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької обл. Тимощуком В. В. відкрито виконавче провадження № 67996345 щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 (а. с. 20, том 2). 26 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «ОТП Факторинг Україна га ТОВ «ФК «Айквітас» було укладено Договір факторингу, згідно з умовами якого первісний кредитор передає новому кредиторові право грошової вимоги, що належить первісному кредитору за кредитним договором CNL-B00/015/2006 від 14 лютого 2006 року, позичальником за якими є ОСОБА_2 (а. с. 4-7, том 2). 26 лютого 2024 року між «ФК «Айквітас» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги, згідно із умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитним договором CNL-B00/015/2006 від 14 лютого 2006 року, позичальником за якими є ОСОБА_2 (а. с. 11-14, том 2). 26 лютого 2024 року між ТОВ «ФК «Айквітас» та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки № PCNL В00/015/2006 посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 14 лютого 2006 року за реєстровим № 881, який виступає забезпеченням виконання зобов`язання за кредитним договором CNL-B00/015/2006 від 14 лютого 2006 року, позичальником за якими є ОСОБА_2 (а. с. 9-10, том 2). Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає у повній мірі. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. За змістом статті 512 ЦК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. У разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідації, спадкування тощо) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу. Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. У статті 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Із статей 1077 та 1079 ЦК України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором. Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання. Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду не вбачала згідно постанови від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вважала за необхідне відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), лише конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. Таким чином, у судовій практиці релевантною залишається позиція, що якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про переуступку права вимоги за кредитним договором. Здійснюючи розмежування договору цесії від договору факторингу потрібно враховувати, що під час цесії може бути відступлено право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги, Цивільний кодекс передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 512 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути тільки право грошової вимоги (як тієї, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України). Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом (первісним кредитором) фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. У разі цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватися по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. З огляду на викладене, апеляційний суд виснує, що укладений між ТОВ «ФК «Айквітас» та ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги за договором кредиту, незважаючи на його назву, за своєю правовою природою є договором факторингу з огляду на те, що з укладенням договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця фінансової установи, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, і яка надавала позичальнику у цій справі фінансові послуги. Крім того, про те, що вказаний договір по своїй суті є договором факторингу, свідчить і те, що розмір вимог, які відступаються є більшим, ніж сума, яку новий кредитор сплатив за відступлення такої вимоги (а. с. 15, том 2). Апеляційний суд також звертає увагу, що у матеріалах справи відсутня копія договору факторингу від 26 лютого 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ ФК «Айквітас», відповідно до якого нібито було відступлено права вимоги за договором іпотеки № PCNL В00/015/2006 посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 14 лютого 2006 року за реєстровим № 881, який виступає забезпеченням виконання зобов`язання за кредитними договорами CNL-B00/015/2006 від 14.02.2006 позичальником за якими є ОСОБА_2 . З урахуванням наведеного, оскільки укладений між ТОВ «ФК «Айквітас» та ОСОБА_1 договір по своїй суті є договором факторингу, фізична особа ОСОБА_1 не може бути новим кредитором у спірних правовідносинах, адже для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор банк або інша фінансова установа, проте ОСОБА_1 не відноситься до фінансових установ у розумінні ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які можуть надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу. Оскільки за обставинами справи є очевидним, що з укладенням договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги відповідно договори, на які зроблено посилання заявником, суперечать положенням статті 1079 ЦК України. Враховуючи те, що вказані правочини суперечить вимогам ЦК України, такі правочини є недійсними з моменту укладення. Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 761/41749/19 (провадження №61-11761ск21), від 20 січня 2021 року у справі № 344/19009/18-ц (провадження № 61-10448св20) та у постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 639/6370/18 (провадження № 61-2747св20) та правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20). З огляду на викладене, враховуючи, що попередній кредитор ТОВ «ФК «Айквітас» не перебував у процедурі ліквідації, ОСОБА_1 як фізична особа не може бути кредитором у зобов`язанні, права кредитора за яким відступили, тому заміна його на стягувача у такому виконавчому провадженні неможлива. Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти. України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції слід залишити за ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Івачковського Вячеслава Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 грудня 2024 року залишити без змін. Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий В. В. Оніщук Судді Т. М. Шемета І. М. Стадник