Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/21602/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2025 р.Справа № 520/21602/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Ніколаєва О.В.) від 01.10.2024 року (повний текст складено 01.10.24 року) по справі № 520/21602/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, ФОП ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просила визнати протиправним та скасувати прийняте ГУ ДПС у Харківській області податкове повідомлення-рішення від 06.05.2024 №24547/20-40-24-17-08, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Єдиний податок з фізичних осіб у розмірі 317 385,19 грн, з яких 288 507,45 грн за податковим зобов`язанням та 28 850,74 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом без дотримання вимог пунктів 86.7 та 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, а саме позивач була позбавлена можливості подати заперечення проти висновків акту перевірки. Крім того вказала, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на її думку, відповідачем неправильно застосовано штрафну санкцію. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 по справі № 520/21602/24 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 06.05.2024 № 24547/20-40-24-17-08. Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 3178,88 грн (три тисячі сто сімдесят вісім гривень 88 копійок). Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Перевіркою показників податкової декларації ФОП ОСОБА_1 встановлені порушення вимог підпункту 1 пункту 293.4, підпункту 2 пункту 293.8 статті 293, пункту 295.7 статті 295, підпункту 296.5.2 пункту 296.5, статті 296 розділу ХІУ Кодексу, а саме: платником податків у 2023 році не визначено обсяг доходу, встановлений п. 291.4 ст. 291 Кодексу, пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, та не задекларовано податкове зобов`язання з єдиного податку за ставкою 15 відсотків у сумі 413571.75 грн. з суми перевищення обсягу доходу, визначеного пп. 9-1.4.3 п. 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, які застосовували особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу Кодексу. Зазначає, що у відповідності до пп. 9-1.4.1 п. 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України платники податків, які станом на 31 липня 2023 року використовували особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу, та не відмовилися від їх використання самостійно, і до переходу на такі особливості були платниками єдиного податку, з 1 серпня 2023 року автоматично вважаються платниками єдиного податку тієї групи єдиного податку, на якій вони перебували до моменту переходу на застосування особливостей третьої групи, встановлених пунктом 9 цього підрозділу. Також вказує, що висновки суду першої інстанції про відсутність доказів направлення акту перевірки спростовуються доданими до матеріалів доказами по направлення. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзивна неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, перебуває на обліку у ГУ ДПС у Харківській області, Індустріальна ДПІ. Основним видом діяльності відповідно до КВЕД є 46.22 Оптова торгівля квітами та рослинами. Перебуває на спрощеній системі оподаткування та зареєстрована платником єдиного податку: - 2 групи 20% з 01.07.2013 по 19.03.2023; - 3 групи 2% з 20.03.2023 по 31.07.2023; - 2 групи 20% з 01.08.2023. Також судом встановлено, що уповноваженими особами відповідача проведена камеральна перевірка показників податкової декларації платника єдиного податку фізичних осіб-підприємців, поданої за 2023 рік позивачем, результати якої оформленні актом від 21.03.2024 № 11066/20-40-24-17-08. За висновками вказаного акту перевірки позивачем порушено вимоги підпунктів 293.4 та 293.8 статті 293, підпункту 296.5.2 пункту 296.5, статті 296 розділу ХІV Податкового кодексу України, а саме: не декларування податкового зобов`язання по єдиному податку за ставкою 15 відсотків з суми перевищення обсягу доходу, визначеного підпунктом 9-1.4.3. пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ Перехідні положення для платників, які протягом 2023 звітного року застосували особливості оподаткування, встановленні пунктом 9 цього підрозділу Кодексу. На підставі вказаного акта камеральної перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р від 06.05.2024 № 24547/20-40-24-17-08, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Єдиний податок з фізичних осіб у розмірі 317385,19 грн, з яких 288507,45 грн за податковим зобов`язанням та 28850,74 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Не погоджуючись з прийнятим контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулася до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов зазначив, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачу акту про результати камеральної перевірки від 21.03.2024 № 11066/20-40-24-17-08 до прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому встановлений пунктом 86.2. статті 86 ПК України строк для надіслання Акту перевірки платнику податків, порушений контролюючим органом, що призвело до позбавлення позивача можливості подати заперечення проти висновків акту перевірки. Також суд вказав, що податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Щодо застосування відповідачем штрафних санкцій, суд зазначив, що з 20.03.2023 по 31.07.2023 позивач знаходилась на 3 групи 2%, але станом на 20.03.2024 дохід на 2 групу вже складав 5139933,00 грн, при діючому на той час ліміті 5587800,00 грн. З 01.08.2023 згідно Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану від 30.06.2023 № 3219-ІХ позивача повернули до 2 групи. Дохід позивача з серпня до кінця року склав 43000,00 грн. Згідно Декларації платника податку на 2 групі дохід позивач за 2023 рік склав 5182933,00 грн, що підтверджено Актом камеральної перевірки, з яких 5139933,00 грн отримано до вступу закону від 30.06.23 № 3219-ІХ. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. За приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО. Предметом камеральної перевірки також можуть бути: 1) своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків); 2) своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних; 3) своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах; 4) повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні"; 5) своєчасність подання заяви про взяття на облік фінансових агентів відповідно до вимог статті 39 3 цього Кодексу; 6) своєчасність подання фінансовими агентами звітів про підзвітні рахунки, виправлених звітів про підзвітні рахунки; 7) своєчасність надання фінансовими агентами відповіді на запити (повідомлення) контролюючого органу, що надсилаються у випадках, визначених статтею 39 3 цього Кодексу; 8) своєчасність подання повідомлення про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників відповідно до вимог пункту 44 1.2 статті 44 1 цього Кодексу; 9) своєчасність подання особою, яка здійснює управління або адміністрування трасту, повідомлення про укладення договору щодо управління або адміністрування трасту або про припинення такого договору, фінансової звітності, копій первинних документів та іншої інформації щодо трасту на запит контролюючого органу у випадках, передбачених статтею 44 2 цього Кодексу; 10) своєчасність надання інформації на запит контролюючого органу відповідно до пункту 44 1.3 статті 44 1, підпунктів 6 - 8 підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу; 11) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.13 статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти. Камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених п.75.1 ст.75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником податків вимог податкового законодавства виключно на підставі даних, зазначених у податкових декларацій (розрахунках), одержаних від платника. При цьому будь-якого окремого рішення (наказу керівника податкового органу на проведення перевірки, направлення на перевірку), згоди платника, а також його присутності для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюються. Мета камеральної перевірки виявити в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичні та/або методологічні помилки, або інші відомості, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання або посвідчують інші реєстраційні порушення, які доводять склад податкового правопорушення. Правовий аналіз викладеного дає підстави для висновку, що камеральна перевірка є одним із способів реалізації контрольної функції податкового органу, шляхом якої здійснюється системний контроль за своєчасністю нарахування та відображення усіх відомостей, які впливають на правильність декларування платником податків виключно на підставі даних, які знаходяться в розпорядженні податкового органу. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 22.05.2018 у справі № 826/5165/17, від 21.06.2018 у справі № 813/448/17, від 10.11.2021 у справі № 200/697/20-а. Обґрунтування доводів позовної заяви позивач посилався, зокрема, на те, що перевірку було проведено з порушенням процедури, оскільки оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення прийняте без розгляду заперечень на акт перевірки. При вирішенні спірних правовідносин суд першої інстанції погодився з доводами позивача про порушення податковим органом процедури проведення камеральної перевірки. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів зазначає, що законодавством чітко визначено порядок проведення перевірок платників податків, зокрема проведення камеральної перевірки. Нормами ПК України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема фактичних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Невиконання наведених вимог призводить до визнання перевірки незаконною та до відсутності її правових наслідків. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 та Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 826/10069/15. Таким чином, недотримання процедурних питань під час проведення податкової перевірки нівелює її наслідки, незалежно від виявлених порушень. Пунктом 86.2. статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. У такому випадку, відповідно до п. 86.7. ст. 86 ПК України, у разі незгоди платника з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, він має право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта. З матеріалів справи судом встановлено, що заперечень на акт камеральної перевірки до контролюючого органу від позивача не надходили, тобто цим правом позивач не скористався. Щодо направлення акту камеральної перевірки на адресу позивача, відповідачем до матеріалів справи надано поштове відправлення № 0600901200979, згідно якого копію акта перевірки направлено на адресу позивача: АДРЕСА_1 , але це поштове відправлення було повернуто із відміткою органу поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Положеннями п. 42.2 ст. 42 ПК України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Згідно з положеннями п. 42.5 ст. 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Відповідно до п. 58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Таким чином, податковим законодавством передбачено два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків (без використання електронного кабінету): надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Враховуючи те, що відповідачем надано докази направлення копію акту перевірки на адресу позивача, доводи позивача, з якими погодився суду першої інстанції, щодо порушення процедури проведення податкової перевірки є помилковими та не можуть слугувати підставами для визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 06.05.2024 № 24547/20-40-24-17-08. Що стосується суті виявлених порушень, колегія суддів зазначає наступне. Судовим розглядом встановлено, що з 20.03.2023 по 31.07.2023 позивач перебувала на 3 групі спрощеної системи оподаткування зі ставкою 2 відсотки доходу, але станом на 20.03.2024 дохід на 2 групу вже складав 5139933,00 грн, при діючому на той час ліміті 5587800,00 грн. З 01.08.2023 згідно Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану від 30.06.2023 № 3219-ІХ позивача автоматично переведено на 2 групи., але дохід позивача з серпня до кінця року склав лише 43000,00 грн. В ході проведення камеральної перевірки показників податкової декларації встановлено перевищення ФОП ОСОБА_2 обсягу доходу, визначеного у підпункті 2 пункту 291.4 статті 291 ПК України для платників єдиного податку 2 групи, та не зазначення в податковій декларації податкового зобов`язання по єдиному податку за ставкою 15 відсотків (рядок 04, 09, 12, 14.1, 14) з суми перевищення обсягу доходу, визначеного пп. 9-1.4.3 п. 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України. Так, відповідач посилається на те, що Законом України від 30.06.2023 № 3219-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» внесені доповнення до підрозділу 8 розділу ХХ Кодексу. Відповідно до підпункту 9.1.4.3 пункту 9.1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу, у 2023 звітному році обсяг доходу для відповідної групи платників єдиного податку, встановлений пунктом 291.4 статті 291 Кодексу, визначається пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу. Відповідно до підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 Кодексу платниками єдиного податку другої групи є фізичні особи підприємці, обсяг доходу яких не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, що складає 5587800,00 гривень. До суми перевищення обсягу доходу застосовується ставка єдиного податку у розмірі 15 відсотків (пп. 2 п.293.8 ст 293 ПК України). За змістом акту перевірки вбачається, що ФОП ОСОБА_1 в 2023 році перебувала на особливих умовах 3 місяці та платником єдиного податку 2 групи 9 місяців. Розрахунок: - Період, за який подана декларація -2023 рік» - Задекларована сума доходу - 5182933 грн» - Граничний обсяг доходу визначеного пп. 9.1.4.3 п. 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України - 3259550 грн (5587800,00 грн./12 місяців календарного року * 7 місяців перебування платником єдиного податку на другій групі); - Сума перевищення обсягу доходу, ставка 15 % - 1923383 грн (5182933,00 3259550 грн). Перевіркою встановлено, що сума єдиного податку, зазначена ФОП ОСОБА_1 в податковій декларації за 2023 рік є меншою ніж визначено за результатами камеральної перевірки, що призвело до заниження суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету. Розрахунок суми єдиного податку, що підлягає сплаті до бюджету (грн): - задекларована сума доходу 5182933 грн; - сума перевищення обсягу доходу - 1923383 грн; - податкове зобов`язання (15 % суми перевищення) за даними платника (рядок 09) 0 грн; - податкове зобов`язання (15 % суми перевищення) за даними перевірки 288507,45 грн; - сума відхилення, +/- + 288507,45 грн. Надаючи оцінку висновкам податкового органу, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 16.1 статті 16, пунктом 36.1 статті 36, пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом; податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом; виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Згідно з пунктом 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Приписами підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України визначено, що до другої групи платників єдиного податку належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Згідно з положеннями Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2023 року встановлено в розмірі 6700 грн. Таким чином, обсяг доходу суб`єктів господарювання, які застосовують 2 групу спрощеної системи оподаткування, протягом календарного року не повинен перевищувати 5587800,00 грн. Матеріалами справи підтверджено, що позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування - єдиний податок другої групи з 01.01.2023 з фіксованою ставкою у розмірі 20% від розміру мінімальної заробітної плати, з 20.03.2023 позивача переведено на третю групу єдиного податку з особливостями оподаткування на період дії воєнного, надзвичайного стану в Україні (ставка 2%) та з 01.08.2023 позивача переведено на єдиний податок другої групи. У 2023 році у період перебування на другій групі єдиного податку (з 01.01.2023 по 20.03.2023) ФОП ОСОБА_1 отримано дохід у розмірі 5139933,00 грн., тобто в межах доходу, визначеного пп. 2 п. 291.4 ст. 291 ПК Україн. Вказані обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи виписками АТ "Сенс Банк". Законом України від 30 червня 2023 року № 3219-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану" внесено зміни з 01.08.2023, зокрема, до підрозділу 8 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, який доповнено новим пунктом 9-1 щодо особливостей застосування спрощеної системи оподаткування. Підпунктом 9-1.4.3 пункту 9-1.4. підрозділу 8 Розділу XX ПК України встановлено, що у 2023 звітному році обсяг доходу для відповідної групи платників єдиного податку, встановлений пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, визначається пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу. Відповідач зазначає, що ФОП ОСОБА_1 в 2023 році перебувала платником єдиного податку 2 групи 7 місяців, сума її задекларованого доходу складає 5182933,00 грн., а отже з урахуванням пп. 9-1.4.3 п. 9 підр 8 розд. ХХ "Перехідні положення" ПК України її граничний обсяг доходу повинен складати 3259550,00 грн. (5587800,00 грн./12 міс.*7 місяців перебування платником єдиного податку на 2 групі). Також відповідачем зазначено, що ФОП ОСОБА_1 в період часу з 30.06.2023 (день прийняття Закону № 3219-ІХ) до 01.08.2023 (день набрання чинності Закону № 3219-ІХ) була обізнана про зміни податкового законодавства та мала достатньо часу для прийняття рішення про подальші шляхи реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що дохід у розмірі 5182933,00 грн., який не перевищує максимальний розмір для платників 2 групи, позивачем отримано у період з 01.01.2023 по 20.03.2023, тобто ще до прийняття Закону України від 30 червня 2023 року № 3219-ІХ, та як зазначає позивач, у період 01.08.2023 по 31.12.2023 вона отримала дохід у розмірі лише 43000,00 грн. Враховуючи те, що на час отримання позивачем доходу на другій групі єдиного податку, позивач не перевищила граничний обсяг доходу, визначений п. 291.4 ст. 291 ПК України, набуття чинності Законом № 3219-ІХ, яке відбулось після отримання позивачем доходу, не може бути підставою для збільшення її податкового зобов`язання. Колегія суддів зазначає, що дія нормативно-правових актів показує процес їх функціонування в суспільстві. Положення податкового законодавства мають перспективну правову природу дії та мають застосовуватися з дати введення відповідного закону в дію, набрання ним чинності. З цього моменту акт набуває юридичної сили, тобто розпочинається його нормативно-регулятивний вплив на суспільні відносини, що полягає у забезпечуваній державою формальній можливості використання або формальній необхідності виконання (дотримання) закріплених норм. Необхідно враховувати закріплений у частині першій статті 58 Основного Закону конституційний принцип незворотності дії закону у часі. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє чинне становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп). Слід зазначити, що Закон № 3219-ІХ не містить прямої вказівки про надання його нормам зворотної дії в часі, а отже його дія не розповсюджується на період до набрання ним чинності. Подібні висновки містить постанова Верховного Суду від 20.09.2024 по справі № 380/30580/23. Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005). Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Також суд враховує рішення Європейського Суду з прав людини у справі "YvonnevanDuyn v Home Office", відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки. Так, за обставин, що склалися у цій справі, колегія суддів враховує, що чинним законодавством не створено такого правового регулювання і фактичних умов, за яких позивач станом на 20.03.2023 міг завчасно передбачити відповідні наслідки, які будуть внесені Законом № 3219-ІХ. До суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано пояснень щодо підстав, за яких він вважає, що до позивача є обґрунтованим застосування пп.9-1.4.3 п. 9 підр 8 розд. ХХ "Перехідні положення" ПК України. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_1 не перевищувала до 31.07.2023 граничного обсягу доходу, встановленого на 2023 рік в розмірі 5587800,00 грн., відтак відсутні правові підстави для зменшення позивачу такого граничного обсягу доходу до набрання чинності Законом № 3219-ІХ, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 06.05.2024 № 24547/20-40-24-17-08 підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують. Разом з тим, оскільки під апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом було дотримано процедуру проведення камеральної перевірки, зокрема, щодо належного направлення акту перевірки, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині підстав та мотивів задоволення позовних вимог, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. При вирішенні спірних правовідносин колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 по справі № 520/21602/24 змінити в частині підстав та мотивів задоволення позовних вимог. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 по справі № 520/21602/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 20.01.2025 року