Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/3047/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2025 р. Справа № 440/3047/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, по справі № 440/3047/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 «Зміна страхового стажу набутого до 01.01.2004 року» №163950021971 від 18.01.2024, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, що полягає у неврахуванні в 1,5-кратному розмірі періоду роботи ОСОБА_1 в районах Крайньої Півночі з 25.11.1985 по 31.12.1990; - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 «Зміна періоду 60 місяців до 01.07.2000» №163950021971 від 30.01.2024, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, що полягає у неврахуванні заробітної плати за 60 календарних місяців підряд до 01.07.2000 за період січень 1986 грудень 1990 згідно архівної довідки про заробітну плату ОАО «Норильский горно-металлургический комбинат им. А.П.Завенягина» від 03.02.2014 №ЗФ-33-05-01/Ч-В-77 та архівної довідки МКУ «Норильский городской архив» про заробітну плату від 23.04.2013 №995/1; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.01.2024 з урахуванням в 1,5-кратному розмірі періоду роботи в районах Крайньої Півночі з 25.11.1985 по 31.12.1990 та заробітної плати за період січень 1986 грудень 1990 згідно архівної довідки про заробітну плату ОАО «Норильский горно-металлургический комбинат им. А.П.Завенягина» від 03.02.2014 №ЗФ-33-05-01/Ч-В-77 та архівної довідки МКУ «Норильский городской архив» про заробітну плату від 23.04.2013 №995/1. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 частково задоволено позов. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №163950021971 від 18 січня 2024 року про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 січня 2024 року про перерахунок пенсії, зарахувавши до стажу ОСОБА_1 період роботи у районах Крайньої Півночі з 25 листопада 1985 року по 31 грудня 1990 року із розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців роботи. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №163950021971 від 30 січня 2024 року про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 лютого 2024 року з урахуванням архівної довідки №ЗФ-33-05-01/Ч-В-77 від 03 лютого 2014 року, виданої ОСОБА_1 Відкритим акціонерним товариством "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім. А.П. Завенягіна", та архівної довідки №995/1 від 23 квітня 2013 року, виданої ОСОБА_1 Муніцепальною казенною установою Норильський міський архів" (МКУ "Норильський міський архів" МКУ НМА). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 грн. 48 коп. (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484 грн. 48 коп. Відповідач, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи апелянта аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та обґрунтовані тим, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Зазначає, що стаж роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до них до 1 січня 1991 року зараховуються до страхового стажу у пільговому обчисленні на підставі, зокрема, трудової книжки, в якій є існуючий штамп підприємства про поширення пільг щодо обчислення стажу роботи (тільки запис в трудовій книжці про факт роботи в районах Крайньої Півночі не достатньо для обчислення стажу з урахуванням кратності), письмового договору або довідки підприємства, в якій зазначено про факт роботи, період і розповсюдження на особу пільг за цей період, укладеного не менш ніж на 3 роки, свідоцтва про бронювання житла у зв`язку з роботою у таких районах, інших документів, які підтверджують роботу в зазначених місцевостях на підставі строкового договору, укладеного на 3 роки. Вказує, що позивачем не надано до пенсійного органу будь-яких із перелічених документів, тому періоди роботи позивача з 25.11.1985 по 31.12.1990 не підлягають зарахуванню до страхового стажу в пільговому обчисленні. Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 31.01.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /зворот а.с. 25/, звернулася із заявою до Управління ПФУ в м. Кременчуці за призначенням/перерахунком пенсії, в якій просила призначити пенсію за віком, та з пакетом документів, перелік яких зазначено у розписці-повідомленні, які прийнято 31.01.2023 і зареєстровано за №761 /а.с. 22-23, 81-84/. Із 24.01.2023 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 75/ та позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області. 15.01.2024 ОСОБА_1 звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Полтавській області про призначення/перерахунок пенсії, в якій просила призначити пенсію з урахуванням зміни страхового стажу, набутого до 01.01.2004 /а.с. 161/. Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву ОСОБА_1 від 15.01.2024 та пакет документів в електронному вигляді передано на розгляд до ГУ ПФУ в Тернопільській області. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Тернопільській області прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії №163950021971 від 18.01.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії згідно поданої заяви від 15.01.2024. /а.с. 160/. Вказане рішення вмотивовано тим, що за результатами розгляду документів, поданих для перерахунку пенсії "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", встановлено, що по наданих документах по стажу враховані всі періоди. 24.01.2024 ОСОБА_1 звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Полтавській області про призначення/перерахунок пенсії, в якій просила призначити пенсію з урахуванням зміни періоду 60 місяців до 01.07.2000 /а.с. 142/. З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву ОСОБА_1 від 24.01.2024 та поданий пакет документів в електронному вигляді передано на розгляд до ГУ ПФУ в Миколаївській області. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Миколаївській області прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії о/р НОМЕР_1 від 30.01.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії відповідно до заяви від 24.01.2024 /а.с. 140-141/. Вказане рішення вмотивовано тим, що до заяви додано довідку про заробітну плату від 23.04.2013 №995/1, видану "муницепальным казенным учреждением Норильский городской архив" (росія) та від 03.02.2014 №ЗФ-33-05-01/Ч-В-77, видані открытым акционерным обществом «Норильский горно-металлургический комбинат им. А.П.Завенягина» (росія), які не відповідають вимогам, передбаченим Порядком №22-1. До справи не долучено копій первинних документів, що підтверджують нарахування заробітної плати або актів перевірок, що підтверджують достовірність сум, зазначених в довідках первинним документам. Позивач не погодилася з рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області №163950021971 від 18.01.2024 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 та з рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області №163950021971 від 30.01.2024 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку з чим звернулася до суду з позовом у цій справі. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області №163950021971 від 18 січня 2024 року про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 прийняте не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, та без урахування всіх обставин, що мають значення його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Згідно частини 1статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Судом встановлено, що з 24.01.2023 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 75/ та позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області. Як вбачається з матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 та підтверджується наданим до суду розрахунком пенсійного органу /а.с. 181/ страховий стаж позивача обраховано як 30 років 07 місяців 26 днів. До страхового стажу позивача пенсійним органом зараховано, серед іншого, періоди роботи з 25.11.1985 по 12.10.1988 та з 13.10.1988 по 31.12.1991 в одинарному розмірі, тоді як позивач вважає, що період роботи позивача з 25.11.1985 по 31.12.1990 підлягає зарахуванню до страхового стажу в 1,5 кратному розмірі як роботу в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. За змістом частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з частинами 2, 3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII). Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з записами трудової книжки ОСОБА_1 /а.с. 93-100/: - 24.11.1982 - прийнята токарем 2 розряду гірничорудного управління в гірничо-транспортне управління Норильського гірночо-металургічного комбінату імені А.П.Завенягіна (підстава: наказ №к-627 від 23.11.1982) (запис №8); - 06.12.1982 - присвоєно 3 розряд токаря у гірничо-транспортному управлінні гірничорудного управління (підстава: наказ №769 від 06.12.1982) (запис №9); - 14.12.1983 - переведена швейцаром житлово-експлуатаційної контори №1 житлово-комунального управління м.Талнаха Управління житлово-комунального господарства (підстава: наказ №к-329 від 15.12.1983) (запис №10); - 26.11.1985 - переведена швейцаром житлово-експлуатаційної контори №3 житлово-комунального господарства м.Талнаха (підстава: наказ №920 від 27.11.1985) (запис №11); - 17.09.1987 - переведена швейцаром житлово-експлуатаційної контори №1 житлово-комунального господарства м.Талнаха (підстава: наказ №775 від 17.09.1987) (запис №12); - 01.05.1988 у зв`язку з реорганізацією житлово-комунального управління перейменовано у виробничий трест житлового господарства м.Талнаха ПО "Норильскбыт" (підстава: наказ №233 від 27.04.1988) (запис №13); - 01.09.1988 - переведена учнем ліфтера-обхідника підприємства електричних та теплових мереж того ж треста (підстава: наказ №667 від 30.08.1988) (запис №14); - 12.10.1988 - звільнена у зв`язку з переводом в Норильський об`єднаний авіазагін аеропорту "Вальок" за погодженням між керівниками підприємств, п.5 ст.29 КЗпП РСФРР (підстава: наказ №793 від 11.10.1988) (запис №15); - 13.10.1988 - прийнята в порядку переводу прибиральницею службових приміщень в службу АХО а/п "Вальок" Норильського об`єднаного авіазагону (підстава: наказ №253/п від 14.10.1988) (запис №16); - 16.06.1993 - звільнена за власним бажанням по догляду за дитиною до 14 років ст. 31 КЗпП РФ (підстава: наказ №180/л від 16.06.1993) (запис №17). Згідно з архівною довідкою відкритого акціонерного товариства "Норильський гірничо-металургічний комбінат імені А.П. Завенягіна" від 14.01.2014 №-ЗФ-50-02/Ч-В-1658 Норильський орден Леніна, ордену Жовтневої революції і ордена Трудового Червоного прапора гірничо-металургічного комбіната імені А.П. Завенягіна знаходиться на території Норильського промислового району, який відноситься до районів Крайньої Півночі, та у відповідності з Переліком районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.11.1967 №1029, місто Норильськ з територіями, що знаходяться в адміністративному підпорядкуванні їхніх міських рад народних депутатів Красноярського краю віднесений до районів Крайньої Півночі, на які поширюється дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року про пільги для осіб, працюючих в цих районах та місцевості /а.с. 115/. Пунктом 5 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі". Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР №1029 від 10 листопада 1967 року, відповідно до якого місто Норильськ з територіями, що знаходяться в адміністративному підпорядкуванні їхніх міських рад народних депутатів Красноярського краю, відноситься до районів Крайньої Півночі. Згідно з постановою від 03.01.1983 №12 "Про внесення змін та доповнень в Перелік районів Крайньої Півночі та місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 №10, до районів Крайньої Півночі відноситься Красноярський край, зокрема, місто Норильськ з територіями, що знаходяться в адміністративному підпорядкуванні їхніх міських рад народних депутатів. Таким чином, у період 25 листопада 1985 року - 31 грудня 1990 року ОСОБА_1 працювала в районі Крайньої Півночі. Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії ВР СРСР від 10.02.1960 регламентовано, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах. Указом Президії ВР СРСР від 29.09.1967 було скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, а саме: зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки. Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності. Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі". Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. Системний аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою №

148. При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами. У пункті 2 Розділу 1 Інструкції № 530/П-28 чітко вказано, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. Верховний Суд у справах №302/662/17-а, №263/13671/16-а, №352/1612/15а (2а/352/70/15), №348/2208/16-а, №265/6105/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність. У постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №287/15/17-а виклав такий висновок щодо застосування норм права: "...для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність". Факт роботи позивача в районі Крайньої Півночі у спірному періоді з 25 листопада 1985 року по 31 грудня 1990 року підтверджується записами в трудовій книжці, які також безпосередньо кореспондуються з записами в наданій архівній довідці ВАТ "Норильський гірничо-металургійний комбінат ім. А.П. Завенягіна" від 14.01.2014 №ЗФ-50-02/Ч-В-1658 /зворот а.с. 45/, а тому спірний період роботи позивача в районах Крайньої Півночі підлягає пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік шість місяців, так як працюючи у цей період в районах Крайньої Півночі, позивач користувалася пільгами, передбаченими Указом від 10.02.1960. Суд враховує, що згідно статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Приписами частини другою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода). Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Отже, з аналізу наведеного вище, виходить, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022. Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Колегія суддів зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Крім того, наявна в матеріалах справи трудова книжка (завірена її копія) позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Право позивача на призначення чи перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. За приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.94, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів. 01.12.2022 прийнято Закон України Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року №2783-IX (далі по тексту - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, тому до документів, виданих на території Російської Федерації, при їх пред`явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з Російською Федерацією. Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, Російської Федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора, зокрема, Російської Федерації. Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав, якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває. Станом на 24 лютого 2022 року документи, видані на території російської федерації, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022, тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області №163950021971 від 18 січня 2024 року про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 прийняте не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, та без урахування всіх обставин, що мають значення його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 по справі № 440/3047/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва