Постанова Запорізький апеляційний суд № 317/3051/24

Дата документу 15.01.2025 Справа № 317/3051/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 317/3051/24 Головуючий у 1-й інстанції: Мінгазов Р.В. Провадження №22-ц/807/187/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Камалової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Погосян Маргарити Арсенівни на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 08 листопада 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті, - В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересована особа: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період часу з 2012 року по 2018 рік в Пригородньому районі Свердловської області, рф. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що він є спадкоємцем ОСОБА_2 відповідно до складеного останнім заповіту від 30 лютого 2012 року. Заявнику відомо, що ОСОБА_2 у 2012 році виїхав на постійне проживання до рф, де згодом помер. З метою отримання спадщини він звернувся до нотаріальної контори, однак постановою приватного нотаріуса Карташової Т.М. від 01 травня 2024 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з відсутністю актового запису про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі вищевикладеного, заявник просив суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 2012-2018 роки в Пригородньому районі, Свердловської області, російської федерації. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 08 листопада 2024 року ОСОБА_1 у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 08 листопада 2024 року ОСОБА_1 , в особі представника, адвоката Погосян Маргарити Арсенівни подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, проситьрішення Запорізького районного суду Запорізької області від 08 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши заяву про встановлення факту смерті в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції ухваливши рішення про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту смерті на території російської федерації, не врахував, що під час розгляду справи був встановлений факт знаходження ОСОБА_2 в с. Уралець та факт його смерті Суд не надав належної оцінки показам свідка ОСОБА_3 , яка його знала та бачила особисто в селі Уралець, Ніжний Тагіл, район Пригородський, область Свердловська, російська федерація у 2012 році, коли відвідувала матір. У 2016 році ОСОБА_4 помер та похований у вказаному селі, про що свідку повідомила її матір. Суд також не надав належної оцінки письмовим доказам, а саме: відповіді Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 жовтня 2024 року №2857/04-46, відповіді Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області від 20 травня 2024 року. Суд першої інстанції не врахував, що предметом заяви про встановлення факту смерті особи в певний час/в певний період є норми глави 6 розділу IV ЦПК України, а не норми глави 4 розділу IV ЦПК України про оголошення особи померлою. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заінтересована особа Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи до апеляційного суду не з`явився, проте надав до Запорізького апеляційного суду заяву, в якій просить суд розглядати справу без присутності представника відділу. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності заінтересованої особи Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає . Відмовляючи у задоволені заяви, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано належних та допустимих доказів, на яких ґрунтуються заявлені ним вимоги та які б достовірно свідчили про смерть ОСОБА_2 у певний час і за певних обставин. Тому правові підстави для встановлення вказаного факту відсутні. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що відповідно до копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 від 18 вересня 2001 виданого Запорізьким РВ УМВС України в Запорізькій області вбачається, що ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Уралець, Пригородного району, Свердловської області (а.с. 10). Відповідно до копії заповіту від 13 лютого 2012 року, встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,6593 га. на території Мар`ївської сільської ради Запорізького району Запорізької області заповів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт завірено у виконавчому комітету Мар`ївської сільської ради за адресою: с. Мар`ївка, вул. Леніна, 36, Запорізького району, Запорізької області 13 лютого 2012 року о 11 год. 00 хв. Зміст заповіту складений ОСОБА_6 , секретарем виконавчого комітету Мар`ївської сільської ради Запорізького району, Запорізької області, зареєстровано в реєстрі за № 08 (а.с. 13). Відповідно до копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 01 травня 2024року за №383/02-31, складеної Карташовою Т.М., приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, надані не були. Як вбачається із тексту постанови, нотаріусу ОСОБА_1. не було подано документ, що підтверджує факт смерті спадкодавця, а саме: Свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , про смерть якого спадкоємцю стало відомо 20 жовтня 2023 року, та у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян відсутній актовий запис про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявна інформація про зареєстроване право власності на земельну ділянку «загальною площею 3,6593 гектарів, місце розташування якої: Запорізька область, Запорізький район, тг Біленьківська (раніше: Запорізька область, Запорізький район, Мар`ївська сільська рада), надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 2322185700:03:001:0026» - належну ОСОБА_2 , що підтверджується Інформаційною довідкою щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки: 376747380 від 01 травня 2024 року (а.с. 11). Згідно до відповіді Управління державної реєстрації Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 30 травня 2024 року № 112/06.10-01-35 встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Відділу у лютому 2022 року із запитом про витребування від компетентних органів російської федерації документа про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак вказаний запит не був надісланий у зв`язку із розірвання дипломатичних відносин (а.с. 14). Аналогічна інформація міститься у відповіді Олександрівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23 травня 2024 року № 741/32.11-01-27 (а.с. 15) Згідно до відповіді Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 жовтня 2024 року № 2857/04-46 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Нижній-Тагіл Пригорського району (а.с. 69). Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі № 644/6785/18 зазначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Таким чином юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи. Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно частини першої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема: - встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); - визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України). Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості. Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК України). Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19. Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті. Відповідно до положень частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які мають інформацію щодо предмета доказування ( частини перша статті 77 ЦПК України). Відповідно до пложень частини першої статті 77 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України). Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу ( групи доказів). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). У справі, що переглядається, суд встановив, що разом із заявою про встановлення факту смерті, заявником надано відповідь Біленківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 жовтня 2024 року № 2857/08/46 з якої вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1 . Знятий з реєстрації 28 лютого 2012 року м. Нижній-Тагіл, Пригородський район ( а.с. 69). Відповідь Управління державної. Міграційної служби України в Запорізькій області від 15 травня 2024 року № 21/2024 з якої вбачається, що ОСОБА_2 був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серія НОМЕР_2 від 17 лютого 2012 року орган видачі - 2313. ОСОБА_2 оформлено дозвіл на виїзд за кордон на постійне проживання до російської федерації, рішення ВГІРФО ГУМВС України в Запорізькій області від 24 лютого 2012 року ( а.с. 19). З пояснення в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 вбачається, що вона мешкала разом з ОСОБА_7 в с. Новосергіївка. ЇЇ мати мешкає в с. Уралець Свердловської області, рф і до цього села у 2012 році поїхав ОСОБА_2 , оскільки там у нього мешкають його діти. Вона особисто бачила ОСОБА_2 у селі Уралець, коли у 2012 році відвідувала матір. У 2016 році ОСОБА_2 помер та похований у вказаному селі, про що свідку повідомила її мати, проте назвати точну дату смерті ОСОБА_2 , свідок не змогла. Доказів того, що заявник вичерпав всі можливості отримати документ, що посвідчує смерть ОСОБА_2 , останній суду не надав. Суд, оцінивши надані докази в їх сукупності, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки заявником не надано належних, допустимих, достатніх та беззаперечних доказів, на підставі яких суд може достовірно встановити смерть ОСОБА_2 в певний час, у певному місці. За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви. Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були враховані долучені до матеріалів справи докази, а саме: відповідь Біленківської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 жовтня 2024 року № 2857/08/46, відповідь Управління державної Міграційної служби України в Запорізькій області від 15 травня 2024 року № 21/2024, то колегія суддів зазначає, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час. Натомість, долучені апелянтом докази, лише дають підстави вважати, що ОСОБА_2 дійсно у 2012 році виїхав з України до Російської федерації, проте ці документи не підтверджують факт смерті останнього в 2016 році. Показання свідка ОСОБА_3 про те, що її мати повідомила їй про смерть ОСОБА_2 в 2016 році, якого похоронили у селі Уралець Свердловської області достовірно не підтверджують факт його смерті в певний час. Помилкове посилання суду в мотивувальній частині рішення на положення ч. ч. 1, 3 ст. 46 ЦК України щодо оголошення фізичної особи померлою не можуть бути підставою для скасування правильного по суті та законного судового рішення. Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до статті 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відповідно до п.п. б). в) п. 4) ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови повинна містити висновки суду нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, апеляційна скарга залишається без задоволення, а судове рішення без змін, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Погосян Маргарити Арсенівни - залишити без задоволення. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 08 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 16 січня 2025 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С. Кочеткова І.В.