Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/19170/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/19170/24 Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М., повний текст судового рішення складено 11.10.2024, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним рішення, - В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до ГУПФ України у Київській області, ГУПФ України в Одеській області та просила: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Одеській області №154450004842 від 01.04.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та не зарахування до стажу вказаних в ньому періодів роботи; - зобов`язати ГУПФ України в Одеській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 : період роботи з 18.04.1987 року по 31.12.1988 року продавцем магазину №59 Старокозацького ТРП Білгород-Дністровського районного споживчого товариства Одеської області; період отримання ОСОБА_1 допомоги, як особі, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю, з 01.09.2011 року по 31.01.2022 року, та призначити пенсію за віком з 23.03.2022 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії ГУПФ України в Київській області від 01.04.2022 року №154450004842, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано ГУПФ України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернулась до ГУПФ України в Одеській області із заявою про призначення пенсії. За принципом екстериторіальності розгляд заяви передано до ГУПФ України в Київській області. Рішенням ГУПФ України в Київській області №154450004842 від 01.04.2022 року відмовлено у зарахуванні страхового стажу через наявність відповідних виправлень (неточностей) в трудовій книжці та у призначенні пенсії. В обґрунтування не зарахування стажу, вказано, що: період роботи з 18.04.1987 року по 31.12.1988 року оскільки запис в трудовій книжці містить нечіткий відтиск печатки, яким засвідчено запис про період роботи, в уточненій довідці №23 від 15.03.2022 року підставою видачі зазначено книги розпоряджень за 1992-2004 роки; період отримання допомоги особі, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю з 01.09.2011 року по 31.01.2022 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за періоди, вказані в довідці №822 від 09.11.2021 року, дані відсутні. Вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, позивачка звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірні періоди роботи підтверджені копією трудової книжки, а тому у пенсійного органу були відсутні правові підстави для їх не врахування під час розгляду заяви позивачки. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788-XII (далі - Закон №1788), Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі - Закон №1058). Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Частинами 1-3 ст.24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. До 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону №1788-XII. Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ. Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637). Відповідно до ч.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у трудовій книжці позивачки наявні записи за період роботи з 18.04.1987 року по 31.12.1988 року продавцем магазину №59 Старокозацького ТРП Білгород-Дністровського районного споживчого товариства Одеської області, який також підтверджений уточнюючою довідкою, а також період отримання ОСОБА_1 допомоги, як особі, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю, з 01.09.2011 року по 31.01.2022 року. При цьому, вказані записи в трудовій книжці про роботу позивачки відповідають вимогам до заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду, на якій працювала позивачка. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень. Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання пенсійного органу на нечіткий відтиск печатки та відсутність печатки, оскільки це не є підставою для не зарахування вказаних періодів до страхового стажу у спірний період. Суд погоджується із посиланням відповідача на те, що трудова книжка позивачки містить певні недоліки, зокрема, однак, апеляційний суд наголошує, що вона не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачкою, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивачки за спірний період. Так, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. З урахуванням викладеного, та зважаючи, що недоліки оформлення трудової книжки не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачці у зарахуванні спірних періодів роботи до її загального страхового стажу на підставі трудової книжки, адже вина позивачки в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня, тому твердження відповідача про наявність вказаних вище недоліків заповнення трудової книжки позивачки за спірні періоди як єдиної підстави для не зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними. Апеляційний суд також відхиляє доводи пенсійного органу щодо відсутності даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у постанові від 31.10.2019 року по справі №235/7373/16 Верховний Суд зазначив, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Працівники не повинні відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. Окрім того, суд наголошує, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення. Згідно ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її. Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера. Апеляційний суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто, перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивачку є неприйнятним. Отже, неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії. Окрім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду 1-ї інстанції, що у спірних правовідносинах достатнім та ефективним способом захисту права позивачки є визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії ГУПФ України в Київській області від 01.04.2022 року №154450004842, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, та зобов`язання ГУПФ України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Федусик Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук