Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/15497/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/15497/24 Перша інстанція: суддя Хурса О. О., повний текст судового рішення складено 24.09.2024, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського кружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 21 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.01.2024 № 155250026289; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхованого стажу ОСОБА_1 періоди з 19.10.1995 по 10.03.1998, з 01.07.2000 по 01.07.2000, з 01.10.2011 по 31.05.2016; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 01.01.2024. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що йому відмовлено у призначенні пенсії, зокрема, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач з оскаржуваним рішенням не погоджується та зазначає, що його трудовою книжкою підтверджуються спірні періоди роботи позивача. Вважає, що відповідачем протиправно не враховано періоди роботи до страхового стажу. Представник відповідача, не погодився із позовними вимогами позивача, просив суд відмовити у задоволенні позову, зазначив, що пенсійний орган відмовляючи у призначенні пенсії діяв правомірно, оскільки у позивача недостатньо страхового стажу для її призначення. Рішенням Одеського кружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.01.2024 № 155250026289. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 03.01.2024 про призначення пенсії за віком врахувавши до страхового стажу періоди роботи з 19.10.1995 по 10.03.1998, з 01.07.2000 по 01.07.2000, з 01.10.2011 по 31.05.2016. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Позивач звернувся до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням ГУПФУ в Одеській області від 10.01.2024 №155250026289 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 право на отримання пенсій мають громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого пенсійного віку і мають необхідний для призначення пенсії страховий стаж. За змістом статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу 29 років. Згідно ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону №1058-IV). Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV). Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637). Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637). Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція). Відповідно до пункту 1.1 розділу 1"Загальні положення" Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Отже, зміст наведених норм права свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Суд апеляційної інстанції вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Отже, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 588/647/17. Як встановлено судом під час розгляду справи, відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , в рішенні зазначив, що страховий стаж позивача становить 23 роки 07 місяців, до страхового стажу не зараховано період з 19.10.1995 р. по 10.03.1998 р., оскільки відсутня назва підприємства в записі про прийняття на роботу; період з 01.07.2000 р. по 01.07.2000 р., оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків; період з 01.10.2011 р. по 31.05.2016 р., оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Згідно з копією трудової книжки НОМЕР_1 позивач працював в період: з 19.10.1995 року по 10.03.1998 року інженером-механіком 1 категорії на приватному підприємстві «ЛУГОРГТЕХ»; з 11.01.2000 року по 01.07.2000 року менеджером в ДП «Торвуд Консалтинг України». Згідно з записами біографічної довідки № 6/70 від 06.04.2015 року, виданою відділом по роботі з персоналом Управління ДПтС України в Луганській області, позивач працював в період з 05.07.2011 року по 02.04.2012 року головним спеціалістом відділу організації виробництва та маркетингу управління Державного департаменту України з питань виконання кримінальних покарань у Луганській області. Надаючи правову оцінку діям відповідача щодо незарахування періодів роботи, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків, колегія суддів враховує позиції Верховного Суду, висловлені у постановах від 17.07.2019 по справі №144/669/17, від 20.03.2019 по справі №688/947/17, за змістом яких, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо обов`язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страховим внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Таким чином, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Перекладання пенсійним фондом відповідальності страхувальника за невиконання обов`язку по сплаті внесків на працівника є неприпустимим і не може позбавляти такого працівника його соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, позаяк вказане суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Крім того, відповідачем не здобуто жодних доказів несплати роботодавцем страхових внесків за спірний період роботи позивача до Пенсійного фонду. На переконання колегії суддів, відсутність у відповідача, як суб`єкта владних повноважень, інформації про сплату роботодавцем страхових внесків, не може позбавляти позивача страхового стажу за спірні періоди. Натомість, відповідач жодних заходів щодо з`ясування вказаного питання в установленому порядку не вжив та протиправно переклав тягар доказування на позивача. При цьому колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не покладає обов`язку на працівника перевіряти сплату страхових внесків його роботодавцем та володіти відповідними документами про таку сплату та надавати їх на вимогу Пенсійного Фонду. Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко