Постанова Київський апеляційний суд № 761/45028/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/45028/23 Головуючий у І інстанції Осаулов А.А.. Провадження №22-ц/824/1154/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 15 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А., за участі секретаря Доброванової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Нестеришина Тараса Степановича на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрова Тетяна Миколаївна про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем та визнання спадкоємцем четвертої черги, ВСТАНОВИВ: У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Шевченківського районного м. Києва суду з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Петрова Тетяна Миколаївна, у якому просила: встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з грудня 2014 року по день смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати позивача спадкоємцем 4 черги спадкування за законом щодо спадщини ОСОБА_2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_3 ) познайомились у 1973 році, коли вступали до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка на біологічний факультет. З моменту знайомства з позивачем аж до смерті ОСОБА_2 вони були найближчими подругами, а в останні роки життя ОСОБА_2 - ще й фактично членами сім`ї. Так, у 1990 році помер чоловік ОСОБА_2 , а у 2005 року - мати, що стало для неї сильним потрясінням. З 2007 року стан здоров`я ОСОБА_4 поступово погіршувався. З 2014 року позивач стала проживати в одній квартирі з ОСОБА_2 , до якої перевезла особисті речі, так як її подруга потребувала допомоги. Проживали вони у двокімнатній квартирі, що належить ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , спільно готували їжу, прибирали квартиру, розподіляли витрати, бюджет був спільним. При цьому позивач ще й працювала, хоча вона та ОСОБА_2 були пенсіонерами, що дало можливість зробити істотний внесок у спільний бюджет. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а витрати по її похованню взяла на себе ОСОБА_1 . За життя заповіту вона не склала, інші спадкоємці відсутні. Оскільки позивач позбавлена можливості у досудовому порядку оформити права на квартиру, вона звернулась до суду з даним позовом. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивачки ОСОБА_1 звернувся її представник - адвокат Нестеришин Т.С., який, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доводам позивача, які підтверджені належними доказами, в тому числі і письмовими, про те, що факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 понад 5 років (з кінця 2014 року по день смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ґрунтуються на веденні спільного господарства, проживанні в одній квартирі, веденні спільного бюджету, наявності взаємних прав та обов'язків, постійному взаємному піклуванні, несенні ОСОБА_1 витрат на придбання усіх необхідних ліків під час перебування ОСОБА_2 в лікарні, а також витрат на її поховання. Звертає увагу, що ні законом, ні усталеною судовою практикою не визначено вичерпного переліку членів сім'ї та критеріїв, за наявності яких особи становлять сім'ю та проживають однією сім'єю. Сімейні взаємовідносини, як і проживання людей однією сім'єю, є внутрішньо особистісними стосунками та відносинами декількох людей, такі стосунки у своїй переважній більшості є закритими для сторонніх осіб. Вказує, що позивачка ОСОБА_1 не мала намірів щодо фіксації такого спільного проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 , тому не здійснювала такої фіксації кожного дня спільного проживання. Їй також не відомі жодні факти та приклади, коли члені сім'ї фіксували своє спільне проживання однією сім'єю щоденно та щогодини, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні судові рішення по справам, де будь яка сторона надавала суду таку щоденну фіксацію свого проживання. Вважає, що нею надані належні, допустимі, достатні та вірогідні докази проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 протягом 5 років з тією періодичністю та ймовірністю їх утворення, яка на переконання ОСОБА_1 може утворювати у переважної більшості людей (незацікавлених сторонніх спостерігачів) переконання у наявності такого триваючого факту, аніж зворотнього, що зайвий раз доводить вірогідність і належність доказів ОСОБА_1 . Акти обстеження квартири, де у 2014-2019 роках проживала ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_2 об`єктивно не могли складатись кожен день. Однак, ці акти навпаки засвідчують той факт, що і у 2015 році, і у 2018 році ОСОБА_1 проживала спільно з ОСОБА_2 в одній квартирі однією сім'єю, а в сукупності з іншими доказами у справі підтверджують проживання однією сім'єю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 упродовж не менше 5 років. Суд першої інстанції узагалі не надав належної оцінки та проігнорував доказ, який підтверджує проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з ОСОБА_2 протягом 5 років до дня смерті останньої, а саме довідку ОСББ «Вікторія» від 05.12.2023 року №106д, у якій вказано про проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_3 спільно з ОСОБА_2 в період час у з кінця 2014 року по березень 2022 року. Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 намагалася довести обставини спільного проживання із ОСОБА_2 лише показаннями свідків та вказує, що з урахуванням «балансу вірогідностей», ОСОБА_1 надано достатню кількість доказів, що відповідають вимогам щодо вагомості, належності, достовірності та допустимості, які з більшим ступенем вірогідності підтверджують обставину того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не менше ніж п`ять років до смерті останньої проживали спільно однією сім'єю, аніж зворотнє. При цьому суд не врахував, що відповідачами будь-яких доказів на спростування доказів та аргументів позивача узагалі не було надано. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нестеришин Т.С. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства, про причини неявки апеляційний суд не повідомляли. Згідно зі статтею 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача та третьої особи, з огляду на їх належне повідомлення про судове засідання та враховуючи, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального закону відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини у справі. ОСОБА_2 належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.12.2005 року, що видане державним нотаріусом Восьмої Київської державної нотаріальної контори Колос Л.М. та зареєстроване в реєстрі за №3-814 (том 1 а.с. 10). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (том 1 а.с. 160). 10.03.2020 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрової Т.П. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 звернулась ОСОБА_1 (том 1 а.с. 192). Інших заяв за місцем відкриття спадщини не надходило, що вбачається із довідки від 12.11.2020 року №59/01-16 (том 1 а.с. 168). Судом першої інстанції встановлено також, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (том 1 а.с. 12). У матеріалах справи наявні акти обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 04.03.2015 року, 14.10.2015 року та 22.10.2018 року, складені представниками ОСББ «Вікторія» за участю власника квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1 а.с. 171-173). Як вбачається із довідки голови правління ОСББ «Вікторія» ОСОБА_5 №106д від 05 грудня 2023 року, ОСОБА_1 фактично постійно проживала з грудня 2014 року по 19 лютого 2020 року із ОСОБА_2 , а з 20 лютого 2020 року по березень 2022 року сама у квартирі АДРЕСА_3 , але за вказаною адресою зареєстрована не була (том 1 а.с. 174). Стороною позивача також надано суду документи на підтвердження замовлення ритуальних послуг ОСОБА_1 для померлої ОСОБА_2 (том 1 а.с. 161-167). Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги там, що з 2014 року вона разом із свою близькою подругою ОСОБА_2 до дня смерті останньої проживали однією сім`єю у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , мали спільний бюджет, вели спільне господарство. Вважає, що після смерті ОСОБА_2 вона набула прав спадкоємця померлої і фактично прийняла спадщину. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 протягом п`яти років до відкриття спадщини та не набула права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку. Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК Українинеобхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначала, що з грудня 2014 року вона проживала однією сім`єю з померлою ОСОБА_2 у квартирі померлої, на підтвердження чого надала суду довідки про доходи - розмір пенсії за віком за період з 2015 по 2019 роки (том 1 а.с. 15-19), довідку про заробітну плату для обчислення пенсії від 16.09.2020 року (том 1 а.с. 20), довідку про розмір пенсії ОСОБА_2 за період з серпня 2017 року по січень 2018 року (том 1 а.с. 21), повідомлення про призначення субсидії ОСОБА_2 від 23.05.2019 року, 23.10.2019 року, 25.05.2016 року, 26.11.2016 року (том 1 а.с. 22-24, 41), фото (том 1 а.с. 25-30), медичні документи ОСОБА_2 , у тому числі декларацію з лікарем, де контактною особою вказана ОСОБА_6 (том 1 а.с. 31-39), квитанції про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , де платник вказана ОСОБА_2 (том 1 а.с. 42-156), товарні чеки та квитанції про покупку товарів для дому та лікарських препаратів (том 1 а.с. 157-159), а також акти обстеження квартири, складені представниками ОСББ «Вікторія» за участю власника квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за 2015р., 2018 р. (том 1 а.с. 171-173) та довідку голови правління ОСББ «Вікторія» ОСОБА_5 №106д від 05 грудня 2023 року. За клопотанням представника позивача в судовому засіданні допитано як свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Свідок ОСОБА_7 вказала, що була знайома з мешканцями квартири АДРЕСА_3 , так як у цьому будинку працювала консьєржем. ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_2 у вказаній квартирі, яка належить останній, з 2014 року. Позивач допомагала їй. Так, ОСОБА_2 сама попросила свою подругу проживати разом із нею, так як дуже хворіла. Зі слів ОСОБА_9 свідку відомо, що інших родичів у неї немає, окрім близької подруги. Свідок ОСОБА_5 , який є головою правління ОСББ «Вікторія», у судовому засіданні вказав, що знайомий з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з 2013 року. Вказані особи разом проживали у двокімнатній квартирі на АДРЕСА_2 : в одній позивач, в іншій ОСОБА_2 . ОСОБА_9 тяжко хворіла, кошти за комунальні послуги сплачувала ОСОБА_10 . Питання щодо побуту вирішували спільно, разом прогулювались. До березня 2022 року у квартирі проживала ОСОБА_10 , а наразі там проживають переселенці із Краматорська . Свідок ОСОБА_8 також вказав, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 проживали разом з 2014 року, остання дуже хворіла, а позивач їй в усьому допомагала. Наразі у квартирі проживають переселенці із Краматорська . Надаючи оцінку доказам, наданим позивачкою на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що ці докази не є належними та достатніми доказами, з якими закон пов`язує правовий статус члена сім`ї та осіб, які проживають однією сім`єю, а також не є доказами, які підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, таких як наявність спільного побуту, ведення спільного господарства, бюджету, наявність між ними взаємних прав і обов`язків з грудня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місцевий суд встановив, що відносини позивача та померлої ОСОБА_2 , які були подругами, не носили характер сімейних у розумінні статті 3 СК України. Надаючи оцінку поданим позивачем письмовим доказам, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що довідки про доходи, медичні документи, чеки на придбання товарів та ліків, з яких неможливо встановити платника, квитанції про оплату комунальних послуг, де платником вказана ОСОБА_2 , не доводять факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю протягом п`яти років до дня смерті останньої. Акти обстеження квартири датуються 2015 та 2018 роками, а тому не повністю охоплюють спірний період, а у складеній ОСОБА_2 з лікарем декларації від 25.02.2019 року контактною особою вказана ОСОБА_6 . Показання свідків, допитаних судом першої інстанції, носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини. Сам по собі факт тривалого знайомства позивачки зі спадкодавицею, надання допомоги померлій за її життя, не свідчить про наявність між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї, та не є достатньою підставою для встановлення факту проживання позивачки із спадкодавицею протягом п`яти років до відкриття спадщини. Оскільки про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, апеляційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанцій не дав належної оцінку поданим позивачем письмовим доказам у їх сукупності, зокрема актам обстеження квартири членами ОСББ «Вікторія» від 2015 та 2018 рр., а також довідці ОСББ «Вікторія» від 05.12.2023 року №106д, у якій вказано про проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_3 спільно з ОСОБА_2 в період час у з кінця 2014 року по березень 2022 року, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову, у сукупності дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності. Крім того, довідка ОСББ «Вікторія» від 05.12.2023 року №106д апеляційним судом оцінюється критично, оскільки складена майже через три роки після смерті ОСОБА_2 , підписана головою правління ОСББ «Вікторія» ОСОБА_5 одноособово, без зазначення конкретних обставин, на підставі яких ним встановлено фактичне постійне проживання ОСОБА_1 у зазначений в довідці період в квартирі АДРЕСА_3 . Щодо доводів апеляційної скарги про не надання відповідачем доказів на спростування доводів позивача та вирішення справи з урахуванням «балансу вірогідностей», колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що досліджені у справі докази у їх сукупності не дають можливості суду дійти висновку про підтвердження позивачем факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини. Апеляційний суд також звертає увагу на ту обставину, що позивачка ОСОБА_1 з 25 вересня 1981 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_12 , що підтверджується відбитком штампу у паспорті позивача та поясненнями представника позивача, наданими у суді апеляційної інстанції. Шлюб не розірвано, доказів, підтверджуючих факт окремого проживання подружжя, суду не надано. З огляду на вказане, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, з урахуванням принципу «балансу вірогідностей», правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нестеришина Тараса Степановича - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 04 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 16 січня 2025 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Слюсар Т.А.