Постанова 4803 № 203/5130/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1635/25 Справа № 203/5130/22 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О., розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання спадщини відумерлою, витребування майна та передачу його у власність територіальної громади; та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 , про визнання добросовісним набувачем, в якій подана апеляційна скарга Дніпропетровською обласною прокуратурою на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року, В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2022року Центральна окружна прокуратура міста Дніпра подала цивільний позов в суд в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради проти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогами про визнання квартири АДРЕСА_1 майно відумерлою спадщиною, витребування Спірного майна у ОСОБА_1 та передачу у власність територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради. Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала в квартирі АДРЕСА_1 , що належала останній на праві особистої власності. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. Згідно даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян, орієнтовною датою смерті власниці Спірного майна є 08-11 липня 2019року. Після смерті ОСОБА_5 право власності на квартиру в порядку спадкування ніким не набувалось. Дізнавшись про смерть ОСОБА_5 та відсутність спадкоємців, невстановлені на теперішній час особи, використовуючи документ із ознаками фіктивності, а саме: договір дарування від 26 січня 1999року, укладений начебто між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , звернулись до державного реєстратора, яким 10 грудня 2019року здійснено реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 . Факт підробки договору дарування від 26 січня 1999року підтверджується листами № 61/01-16 від 14 квітня 2020року та № 173/01-16 від 27 вересня 2022року приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д., а також протоколом його допиту в якості свідка, про те, що договір дарування від 26 січня 1999року нею не посвідчувався, підпис та печатка на договорі підроблені, бланк ААР № 5306600 був отриманий та використаний для посвідчення іншого договору. В матеріалах електронної реєстраційної справи також міститься лист КП «ДМБТІ» ДМР №14991 від 09 грудня 2019року, згідно якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 . Проте, відповідно до листа КП «ДМБТІ» ДМР № 4439 від 13 квітня 2020року, наданого у відповідь на запит слідчого, згідно матеріалів інвентаризаційної справи право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі довідки ЖБК № 46 «МАЯК» від 20 квітня 1993року, про що видане реєстраційне посвідчення від 18 травня 1993року. Також на запит прокуратури КП «ДМБТІ» ДМР листом № 6642 від 06 вересня 2022року повідомило, що відповідь на запит ОСОБА_2 за номером вихідної кореспонденції № 14991 від 09 грудня 2019року не виготовлялась. З чого позивач виснував, що лист КП «ДМБТІ» ДМР № 14991 від 09 грудня 2019року також має ознаки фіктивності, його зміст не відповідає дійсності, договір дарування від 26 січня 1999року в КП «ДМБТІ» ДМР не реєструвався. Наведені обставини, на думку заявника, в сукупності свідчать про те, що право власності на Спірне майно ОСОБА_2 набула незаконно, шляхом використання завідомо підроблених документів. За даним фактом, 26 лютого 2020року СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області до ЄРДР були внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України. На теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, вживаються заходи з метою встановлення осіб, причетних до скоєння злочину. Також встановлено. що на підставі договору купівлі-продажу від 17 лютого 2020року ОСОБА_2 здійснила відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_3 , який 13 березня 2020року продав квартиру ОСОБА_4 . В свою чергу, останній 06 травня 2020року продав квартиру ОСОБА_1 , яка згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстрована власником Спірного майна на час звернення до суду. Позивач правові підстави для задоволення позову вбачав у тім, що єдиним законним власником квартири була ОСОБА_5 , після смерті якої квартира успадкована не була та перейшла у власність територіальної громади. Короткий зміст зустрічних позовних вимог У січні 2022року відповідач ОСОБА_1 подала в суд зустрічний позов проти територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради з вимогою про визнання її добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 . Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири в розумінні ч.1 ст. 388 ЦК України, оскільки придбала Спірне майно за оплатним договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріально. На час укладання договору та його нотаріального посвідчення квартира була вільною від будь-яких обтяжень, обмежень чи арештів та не була предметом будь-якого судового спору. Вважає, що вона не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на спірну квартиру може бути припинено у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів із спірним нерухомим майном, добросовісно покладалась на відомості реєстру щодо відсутності прав інших осіб та обтяжень. При купівлі квартири вона витратила значні кошти в сумі 499582,00грн, належним чином дбала за набутою нею у власність квартирою, сплачуючи комунальні послуги та здійснивши капітальний ремонт квартири, внаслідок чого її оціночна вартість збільшилась з 379 943,83грн до 1 579 100,00грн. Заявник стверджувала, що внаслідок витребування квартири, буде порушено справедливий баланс, оскільки вона буде позбавлена права власності на майно без компенсації понесених витрат та порушено право на мирне володіння майном. В той час, як Дніпровська міська рада не вживала своєчасних заходів на збереження за собою відумерлою спадщини. Крім того, є наявною бездіяльність державних органів досудового розслідування щодо нездійснення ними своєчасного захисту інтересів держави, оскільки прокуратура та орган досудового розслідування, знаючи про порушення, не звертались до слідчого судді з клопотанням про вжиття заходів забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту на спірну квартиру, з відповідним позовом в розумний строк. Саме держава, як учасник відповідних правовідносин, повинна нести ризик незаконного відчуження майна, оскільки має спеціальні механізми для запобігання цьому. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту права територіальної громади, що є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки Дніпровська міська рада не є та не була власником або законним користувачем спірної квартири, остання не вибувала з її володіння, а тому відсутні правові підстави для витребування спірного майна на її користь як неволодіючого власника або користувача. Суд виснував, що в даному випадку територіальна громада має право лише на отримання грошової компенсації вартості спірного майна. Також суд врахував, що обставин недобросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру під час розгляду справи не встановлено, первісний позивач на такі обставини в позовній заяві не посилався. Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 придбала квартиру за оплатним договором, за наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію права власності на спірну квартиру за попередніми власниками, відсутності будь-яких обтяжень щодо останньої, вона не повинна була додатково перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, покладаючись на такі відомості та не будучи обізнаною про наявність обставин, які можуть викликати об`єктивні сумніви в достовірності цих відомостей. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі Дніпропетровська обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклала вимогу про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалення в цій частині нового судового рішення про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Прокуратура вказувала, що спірна квартира повинна бути визнана відумерлою спадщиною та передана до територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради, наголошувала на доведеності підстав для її витребування від ОСОБА_1 , яка наразі є її власником. Заявник стверджував, що останнім законним власником спірної квартири була саме ОСОБА_5 , яка померла у період 08-11 липня 2019року, та після її смерті з 2019 року зазначене майно є предметом незаконних дій осіб, які не мали законних підстав для набуття права власності на Спірне майно. Інший довід про те, що ОСОБА_1 проявивши під час придбання квартири достатню обачність та вчинивши ряд нескладних дій, у тому числі отримавши інформацію від КП «ДМБТІ» ДМР, дослідивши обставини набуття квартири попередніми власниками та з`ясувавши, що остання відчужується в третє за три місяці, а первинна реєстрація права власності за ОСОБА_2 відбулась 10 грудня 2019року на підставі договору дарування від 26 січня 1999року, відповідач ОСОБА_1 була б обізнана про очевидні ризики, що можуть в подальшому призвести до позбавлення її майна. Тому, витребування від неї Спірного майна не може розцінюватись, як понесення надмірного особистого тягаря. Крім того, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , та є власником вказаної квартири, отже спірне нерухоме майно не є її єдиним місцем проживання та його витребування не поставить відповідача у тяжкі житлові умови та не стане надмірним тягарем. Також прокуратурою не заперечувалась добросовісність набуття ОСОБА_1 спірної квартири, проте така добросовісність не виключає можливості витребування спірного майна у останньої. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокуратури, просила її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що рішення суду оскаржено в частині відмови у задоволенні первісного позову, в іншій частині рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року щодо відмови у задоволенні зустрічного позову перегляду в апеляційному порядку не підлягає. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами. На підставі довідки ЖБК № 46 «МАЯК» від 20 квітня 1993року та виданого відповідно до довідки КП «ДМБТІ» ДМР реєстраційного посвідчення від 18 травня 1993року, зареєстрованого в КП «ДМБТІ «ДМР та записаного в реєстрову книгу № ХVІІІ за реєстровим № 93, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві особистої власності належала кооперативна квартира АДРЕСА_1 , де остання була зареєстрована з 15 березня 1977року по день смерті (а.с.47,48,49-50,90 т.1). Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.53-54 т.1). Відповідно до довідки П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори та Інформаційних довідок зі спадкового реєстру, після смерті ОСОБА_5 спадкові справи не заводились, спадкові договори за заповіти за її життя не складались, свідоцтва про право на спадщину не видавались (а.с.56,57 т.1). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 10 грудня 2019року державним реєстратором виконавчого комітету Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , що був посвідчений 26 січня 1999року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д. за реєстровим № 15 (а.с.26-28,60 т.1). В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17 лютого 2020року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. за реєстровим № 163, спірна квартира ОСОБА_2 була продана ОСОБА_3 , за яким в цей же день зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.133-158 т.2). Останній за договором купівлі продажу, посвідченим 13 березня 2020року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. за реєстровим № 276, продав квартиру ОСОБА_4 , за яким в цей же день зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.159-181 т.2). За договором купівлі-продажу від 06 травня 2020року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кулініч С.А. за реєстровим № 245, спірна квартира ОСОБА_4 була продана ОСОБА_1 та в цей же день до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності останньої на квартиру (а.с.2-42 т.3). Також судом встановлено, що 26 лютого 2020року СВ Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020040030000449 з а ч.2 ст. 190 КК України, за фактом заволодіння невстановленими особами шахрайським шляхом квартирою АДРЕСА_1 (а.с.61 т.1). Допитана у вказаному кримінальному провадженні в якості свідка приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д. у своїх показах, а також у відповідях на запити правоохоронних органів зазначила, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 нею не посвідчувався, є підробленим, підпис та печатка також підроблені. У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за реєстровим № 15 вчинено запис щодо посвідчення іншої нотаріальної дії. Бланк серії ААР № 530660 був отриманий та використаний 26 січня 1999року для посвідчення іншого договору. Її бланк жовто-блакитний, а підроблений бланк зеленого кольору. Серія нотаріальних бланків на той час складалась з трьох букв, а підроблений бланк має просто дві букви та цифри без позначки - № (а.с.62-67 т.1). В листі КП «ДМБТІ» ДМР за № 14991 від 09 грудня 2019року на запит ОСОБА_2 зазначено, що станом на 31 грудня 2012року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності за останньою на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26 січня 1999року № 15, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 78 за реєстровим № 58-103 від 15 лютого 1999року (а.с.68 т.1). На запит слідчого СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області КП «ДМБТІ» ДМР листом від 13 квітня 2020року за № 4439 повідомлено, що станом на 31 грудня 2012року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_5 на підставі довідки ЖБК № 46 «МАЯК» від 20 квітня 1993року, про що видано реєстраційне посвідчення від 18 травня 1993року, зареєстроване в КП «ДМБТІ «ДМР та записано в реєстрову книгу № ХVІІІ за реєстровим № 93 (а.с.69 т.1). Листом КП «ДМБТІ» ДМР від 06 вересня 2022року за № 6642, на запит прокуратури також повідомлено, що станом на 31 грудня 2012року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_5 на підставі довідки ЖБК № 46 «МАЯК» від 20 квітня 1993року, про що видано реєстраційне посвідчення від 18 травня 1993року, зареєстроване в КП «ДМБТІ «ДМР та записано в реєстрову книгу № ХVІІІ за реєстровим №

93. Відповідь на запит ОСОБА_2 за номером вихідної кореспонденції № 14991 від 09 грудня 2019року КП «ДМБТІ «ДМР не готувало (а.с.70,71 т.1).

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції не може погодитись за таких умов. Підстави для представництва мають бути обґрунтовані прокурором у суді. Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Системне тлумачення норм частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність такого органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює (доповнює) в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). Виходячи зі змісту наведених норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Таким чином, у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Центральною окружною прокуратурою міста Дніпрау 2022році було встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом незаконного, без достатніх правових підстав, набуття права власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 та обставин, що свідчать про наявність порушень інтересів держави у особі Дніпровської міської ради в порядку реалізації прав у зв`язку з відумерлістю спадщини. Окружною прокуратурою до Дніпровської міської ради та Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради було направлено листи № 04/54-3233вих-22 від 16 червня 2022року, № 04/54-3234вих-22 від 16 червня 2022року, № 04/54-4313вих-22 від 26 липня 2022року, № 04/54-4314вих-22 від 26 липня 2022року, № 04/54-6427вих-22 від 14 жовтня 2022року та № 04/54-6426вих-22 від 14 жовтня 2022року щодо порушень та з питань вжитих заходів щодо обліку та оформлення речових прав на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 . Щодо строку позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У даній справі, Центральною окружною прокуратурою міста Дніпра саме у 2022році було встановлено наявність підстав для вжиття заходів представницького характеру за фактом незаконного, без достатніх правових підстав, набуття права власності на спірне нерухоме майно, зокрема і шляхом визнання спадщини відумерлою та витребування майна. З позовом в інтересах держави у особі Дніпровської міської ради прокуратура звернулась 30 грудня 2022року. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину». Надалі, з метою удосконалення норм ГПК України, ЦПК України, КАС України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в якому зокрема зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Отже, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають відповідні строки, у тому числі передбачені положеннями статті 257 ЦК України. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023року. Апеляційний суд вважає, що строк позовної давності у спірних правовідносинах почав свій перебіг 10 грудня 2019року, тобто з моменту, коли Дніпровська міська рада могла дізнатися про порушення свого права, а саме, реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру. Отже, звернувшись до суду з позовом 30 грудня 2022року під час дії карантину, Центральна окружна прокуратура міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради не пропустила трирічний строк позовної давності. Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), від 22 грудня 2023року у справі № 462/5579/15-ц (провадження № 61-12034св23). Тому, посилання відповідача ОСОБА_1 у своїх запереченнях на пропуск первісним позивачем трирічного строку позовної давності є хибними. Щодо суті заявлених позовних вимог прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради. Предметом спору у справі є вимога Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про визнання відумерлою спадщини після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла у період ІНФОРМАЦІЯ_3 , що складається з квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1985132612101). Позов обґрунтовувався тим, що право власності на спірну квартиру ОСОБА_2 набула незаконно, на підставі підроблених договору дарування від 26 січня 1999року та довідки КП «ДМБТІ» ДМР за № 14991 від 09 грудня 2019року, а також на те, що єдиним законним власником квартири є ОСОБА_5 , після смерті якої квартира успадкована не була. Поданий Центральною окружною прокуратурою міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради позов спрямований на захист інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України. При цьому позов містить декілька позовних вимог, зокрема про визнання спадщини відумерлою та витребування на користь територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради спірної квартири. Щодо визнання спадщини відумерлою. Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). У разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади. Частинами першою-третьою статті 1277 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права. Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою. До звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою і набрання законної сили відповідним рішенням суду у територіальної громади існує законний інтерес, заснований на правових нормах, що регулюють правовідносини щодо підстав набуття і припинення права власності після смерті особи, у якої відсутні спадкоємці. Цей інтерес (законні очікування) полягає у прагненні органу місцевого самоврядування набути право власності на відумерлу спадщину. Паралельно із цим інтересом у територіальної громади існує обов`язок звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою. При цьому, за положеннями глави дев`ятої розділу IV ЦПК України, справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб. За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належними позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу. Розглядаючи проблему застосування цивільного та цивільного процесуального законодавства при визнанні спадщини відумерлою з точки зору процедур розгляду таких справ та способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022року у справі № 461/12525/15 (провадження № 14-190цс20) дійшла таких висновків: «Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право. Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі. Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію. Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А отже, застосовуючи аналогію закону, територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем». Водночас у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, відповідач набула право власності не на підставі спадкування (рішення суду про визнання права на спадкування), а на підставі, підробленого договору дарування, отже, у цій справі місцева рада, яка набула інтерес щодо відумерлої спадщини, може здійснити його захист шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння, що є ефективним способом захисту її права. Також апеляційний суд звертає увагу, що передаючи справу № 202/5154/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалу від 05 липня 2023року мотивував незгоду із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 грудня 2022року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) та зазначив про наявність підстав для відступу від них. Повертаючи справу на розгляд відповідній колегії суддів, Велика Палата Верховного Суду при установленні подібності правовідносин порівняла обставин справи, що переглядається, з обставинами у справі № 461/12525/16-ц (провадження № 14-190цс20). Зазначаючи про нерелевантність висновків, висловлених Верховним Судом України в постанові від 23 січня 2013року у справі № 6-164цс12, Велика Палата Верховного Суду послалась на неподібність правовідносин за суб`єктним складом, а також на те, що у справі № 6-164цс12 не вирішувалося питання захисту інтересу територіальної громади щодо відумерлої спадщини. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 05 вересня 2023 у справі № 202/5154/21, повертаючи до Верховного Суду справу за позовом прокурора в інтересах Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання майна відмерлою спадщиною та витребування як такого, що вибуло на підставі державної реєстрації на підставі підробленого свідоцтва, зазначила, що обставини справи, що переглядається, з обставинами у справі № 461/12525/16-ц, не є подібними. У справі № 461/12525/16-ц (провадження № 14-190цс20) свідоцтво про право на спадщину за законом було видане відповідачу на підставі судового рішення (про встановлення факту проживання його зі спадкодавицею та визнання права на спадкування за законом після її смерті), яке в подальшому було скасоване, тому прокурор вважав, що покупець придбала квартиру в особи, яка не мала права її відчужувати (відповідача), у зв`язку із чим просив визнати квартиру відумерлою спадщиною і витребувати її у покупця на користь міської ради. У справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, спадщина, на думку прокурора, є відумерлою та власністю міської ради з тих підстав, що після смерті ОСОБА_9 у визначений законом строк до нотаріальної контори для прийняття спадщини ніхто не звернувся, спадкоємців за заповітом і за законом немає, право власності в порядку спадкування ніким не набувалося, спадкова справа не відкривалася. Однак на це майно здійснено державну реєстрацію на підставі свідоцтва про право власності та розпорядження, що не видавалося органом приватизації. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відповідач ОСОБА_7 набув право власності не на підставі спадкування (рішення суду про визнання права на спадкування), а на підставі, підробленого свідоцтва про право власності (виданого на ім`я ОСОБА_8 згідно з розпорядженням (наказом) від 20.08.2003, яке не видавалось), а отже, правовідносини у вказаних справах не є подібними і в цьому випадку Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновку (його уточнення) у справі № 461/12525/16-ц (провадження № 14-190цс20) щодо способу захисту порушеного права позивача. З огляду на зазначене, апеляційний вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20). Таким чином, у випадку, коли набуття права власності на майно, що має ознаки відумерлої спадщини, відбулося не у порядку спадкування, а в інший протиправний спосіб, зокрема, на підставі підробленого свідоцтва та розпорядження органу приватизації чи підробленого договору дарування, спосіб захисту права, визначений статтею 1280 ЦК України застосовано бути не може. Встановлено, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка померла у період з 08-11 липня 2019року, спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини. З огляду на відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира після спливу одного року з часу відкриття спадщини за заявою Дніпровської міської ради повинна бути визнана відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Дніпра. Отже, останнім власником спірної квартири була ОСОБА_5 , яка померла 2019року. Подальші дії зі спірним нерухомим майном, а саме: набуття права власності на квартиру ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за умови відсутності належних документів дійсності набуття права власності на цю квартиру ОСОБА_2 , не можуть мати юридичних наслідків у формі набуття права власності зазначеними особами. При цьому, апеляційний суд враховує, що з матеріалів справи вбачається, що 26 лютого 2020року СВ Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020040030000449 з а ч.2 ст. 190 КК України, за фактом заволодіння невстановленими особами шахрайським шляхом квартирою АДРЕСА_1 (а.с.61 т.1). Допитана у вказаному кримінальному провадженні в якості свідка приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д. у своїх показах, а також у відповідях на запити правоохоронних органів зазначила, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 нею не посвідчувався, є підробленим, підпис та печатка також підроблені. У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за реєстровим № 15 вчинено запис щодо посвідчення іншої нотаріальної дії. Бланк серії ААР № 530660 був отриманий та використаний 26 січня 1999року для посвідчення іншого договору. Її бланк жовто-блакитний, а підроблений бланк зеленого кольору. Серія нотаріальних бланків на той час складалась з трьох букв, а підроблений бланк має просто дві букви та цифри без позначки - № (а.с.62-67 т.1). В листі КП «ДМБТІ» ДМР за № 14991 від 09 грудня 2019року на запит ОСОБА_2 зазначено, що станом на 31 грудня 2012року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності за останньою на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26 січня 1999року № 15, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» ДОР та записано в реєстрову книгу № 78 за реєстровим № 58-103 від 15 лютого 1999року (а.с.68 т.1). На запит слідчого СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області КП «ДМБТІ» ДМР листом від 13 квітня 2020року за № 4439 повідомлено, що станом на 31 грудня 2012року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_5 на підставі довідки ЖБК № 46 «МАЯК» від 20 квітня 1993року, про що видано реєстраційне посвідчення від 18 травня 1993року, зареєстроване в КП «ДМБТІ «ДМР та записано в реєстрову книгу № ХVІІІ за реєстровим № 93 (а.с.69 т.1). Листом КП «ДМБТІ» ДМР від 06 вересня 2022року за № 6642, на запит прокуратури також повідомлено, що станом на 31 грудня 2012року в інвентаризаційній справі містяться відомості про право власності за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_5 на підставі довідки ЖБК № 46 «МАЯК» від 20 квітня 1993року, про що видано реєстраційне посвідчення від 18 травня 1993року, зареєстроване в КП «ДМБТІ «ДМР та записано в реєстрову книгу № ХVІІІ за реєстровим №

93. Відповідь на запит ОСОБА_2 за номером вихідної кореспонденції № 14991 від 09 грудня 2019року КП «ДМБТІ «ДМР не готувало (а.с.70,71 т.1). За таких обставин, ураховуючи відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , належна їй на праві власності на час відкриття спадщини спірна квартира, на підставі положень статті 1277 ЦК України повинна була перейти у власність територіальної громади міста Дніпра. Таким чином, позовні вимоги Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про визнання спадщини відумерлою є обґрунтованими. Щодо позовних вимог про витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради спірної квартири. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуального визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України). Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020року у справі № 19/028-10/13). Встановивши наявність підстав для визнання спадщини відумерлою та, відповідно, перехід права власності на спірну квартиру до територіальної громади м. Дніпра, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради в частині витребування спірної квартири від ОСОБА_1 . Апеляційний суд враховує, що задоволення позову в частині позовних вимог про визнання спадщини відумерлою має наслідком набуття права власності на спірне майно за територіальною громадою міста Дніпра, що в свою чергу має наслідком витребування зазначеного майна від добросовісного набувача. У даному випадку до спірних правовідносин не застосовуються правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Вирішуючи питання про наявність правових підстав для витребування від відповідача ОСОБА_1 майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див. постанову від 23 жовтня 2019року у справі № 922/3537/17). У постанові від 12 липня 2023року у справі № 757/61314/18-ц Верховний Суд зазначав, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Касаційний суд у цій справі вказував, що суд апеляційної інстанції, належним чином дослідивши доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності непропорційного втручання у право на мирне володіння майном Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 , та в разі відмови у віндикаційному позові ОСОБА_2 негативних для нього наслідків, дійшов обґрунтованого висновку, що витребування земельної ділянки у Компанії «Аджіндо Лімітед» (AGINDO LIMITED) та ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, оскільки приватний інтерес ОСОБА_2 у поверненні свого майна, яке вибуло з його власності поза його волею переважає приватний інтерес кінцевих набувачів у збереженні за ними права на спірні земельні ділянки і менш обтяжливого засобу забезпечення захисту та поновлення прав ОСОБА_2 у цій справі немає, так як Компанія «Аджіндо Лімітед» (AGINDOLIMITED) та ОСОБА_1 як кінцеві набувачі, із власності яких витребовуються земельні ділянки, не позбавлені можливості відновити свої права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків, проте ОСОБА_2 такого права позбавлений. Суд першої інстанції не з`ясував у повному обсязі обставини справи та не дав доводам сторін належної правової оцінки, тому безпідставно відмовив в позові ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, який є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню. Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022року у справі № 461/12525/15-ц. Апеляційний суд враховує інтереси прокуратури, яка здійснює захист порушеного права держави в особі Дніпровської міської ради на визнання спадщини відумерлою, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та вважає, що права та інтереси територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради, за обставин цієї справи, перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Отже, за обставин цієї справи, вимога позивача за первісним позовом про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння є обґрунтованою. Тож, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 як добросовісний набувач не позбавлена можливості відновити свої права у спосіб звернення до суду з позовом до продавця спірного нерухомого майна на підставі статті 661 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Тобто законодавство України надає ОСОБА_1 певні ефективні засоби юридичного захисту. Подібні висновки викладенні у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18). Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року в частині відмови у задоволенні первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення первісних позовних вимог, визнавши квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1985132612101) відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла у період з 08-11 липня 2019року та передати її територіальній громаді міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради; та витребувавши від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1985132612101). В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, не було предметом оскарження, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалося. Щодо розподілу судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на висновки апеляційного суду щодо суті апеляційної скарги та задоволення первісних позовних вимог, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з відповідачів за первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останньою за подачу позовної заяви в розмірі 8 180,16грн, заяви про забезпечення позову в розмірі 1 240,50грн та апеляційної скарги в розмірі 9 816,19грн, а саме по 9 618,42грн з кожної (8 180,16 + 1 240,50 + 9 816,19 = 19 236,85 / 2 = 9 618,42). Згідно з частиною першою статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Відповідно до частин сьомої та восьмої статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. Враховуючи результат розгляду справи, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року в частині скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2023року у вигляді заборони відповідачу ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав щодо квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1985132612101), у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу об`єкта тощо, підлягає скасуванню. Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 жовтня 2024року в частині відмови у задоволенні первісного позову та скасування заходів забезпечення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою, витребування майна та передачу його у власність територіальної громади задовольнити. Визнати квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1985132612101) відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла у період 08-11 липня 2019року та передати майно територіальній громаді міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради. Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Дніпра у особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1985132612101). Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) судові витрати, що складаються із судового збору по 9 618,42грн з кожної. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 14 січня 2025року. Судді: