Постанова 4824 № 761/35115/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 року місто Київ. Справа №761/35115/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4171/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Немировської О.В., Стрижеуса А.М. за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року (ухвалено у складі судді Притули Н.Г., інформація щодо дати складання повного тексту відсутня) у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису ВСТАНОВИВ 24.09.2024 року до суду надійшла зазначена заява в якій заявник просить: видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 на строк 6 (шість) місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав відносно ОСОБА_2 : - заборонити ОСОБА_3 наближатися ближче ніж на 100 метрів до місць частого відвідування ОСОБА_2 за наступними адресами: АДРЕСА_1 (приміщення фактичного місця мешкання ОСОБА_2 ); - заборонити ОСОБА_3 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо заявник за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_3 ; - заборонити ОСОБА_3 вести листування, телефонні переговори (в тому числі надсилати смс - повідомлення) з ОСОБА_2 , або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Вимоги заяви обґрунтовані тим, що у період з жовтня 2023 року і по 27 серпня 2024 року він та ОСОБА_3 перебували у фактичних сімейних відносинах та проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у встановленому чинним законодавством України порядку. Як зазначає заявник, починаючи з травня 2024 року його життя з ОСОБА_3 стало нестерпним: ОСОБА_3 почав систематично проявляти стосовно заявника безпідставну агресію, цькувати, погрожувати, психологічно тиснути; виражатися на його адресу нецензурною лайкою; вести аморальний спосіб життя, внаслідок чого між ними почали виникати численні сварки, що породжували як психологічне, так і фізичне домашнє насильство, ОСОБА_3 постійно через психологічний тиск та погрози фізичним насильством вимагає у заявника його особисті гроші, безпідставно передати йому майно заявника тощо. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року в задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 28 жовтня 2024 року через суд першої інстанції подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заяву. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує, що оскаржуване рішення ухвалено без належного дослідження та перевірки доказів у справі, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до винесення неправомірного рішення. Вважає, що матеріали справи містять належні та достатні докази на підтвердження факту проживання однією сім`єю заявника та заінтересованої особи. Вказує, що Рішенням Шевченківського районного суд міста Києва від 26.09.2024 року у справі №761/34369/24 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.І. ст. 173-2 КупАП Звертає увагу, що в законі відсутня вимога щодо обов`язкової наявності факту саме фізичного насильства для винесення обмежувального припис. Заявник наголошував на тому, що заінтересована особа вчиняла щодо нього економічне насилля і тиск, фактично залишив його без засобів для існування, вкравши значну суму коштів та постійно вимагаючи передати йому інші особисті кошти заявника. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. ОСОБА_2 , беручи участь у судовому засіданні 14 січня 2025 рокув режимі відеоконференції, підтримав доводи апеляційної скарги. ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином на електронну та поштову адресу. Рекомендоване повідомлення повернулось з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що, відповідно до положень статті 128 ЦПК України, є належним повідомленням. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що під час слухання справи судом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Пунктом 1 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України передбачено, що заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису (ч.1 ст.350-3 ЦПК України). Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, серед іншого, належить обмежувальний припис стосовно кривдника. За приписами п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник. Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Частиною 3 статті 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Терміновий заборонний припис стосовно кривдника спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров`я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства (п.16 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях». Згідно з ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи й підлягають установленню при ухваленні судового рішення (ч 1, 2 ст.77 ЦПК України). Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 1 ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності доказів проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю в матеріалах справи. Так, на підтвердження таких обставин, заявник посилається на копію довідки про відмову у внесенні заяви до ЄРДР від 01.10.2024 року, яка підписана ст. інспектором СПДН Шевченківського УП Головного управління національної поліції у м. Києві ст. лейтенант поліції Кирилюк Тетяною та копію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.09.2024 року у справі № 761/34369/24 щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2КУпАП України. У зазначеній довідці зазначено, що до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява гр. ОСОБА_2 , щодо можливих неправомірних дій зі сторони колишнього співмешканця ОСОБА_3 . Під час проведення перевірки гр. ОСОБА_3 з`явився до Шевченківського УП ГУНП у м. Києві та пояснив, що дійсно перебував у відносинах із гр. ОСОБА_2 . Однак станом на зараз у відносинах не перебуває, та зауважив, що саме гр. ОСОБА_2 постійно погрожує, телефонує і пише смс повідомлення із різних номерів, здійснює психологічний тиск. Разом з цим, само по собі перебування у відносинах, не є аналогічним тому, коли особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою. Згідно з п.п.3, 14, 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц. Відповідно до частин 2 та 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Як вбачається з аналізу змісту чинного законодавства, ознакою домашнього насильства є залежність потерпілого від кривдника чи значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю ґрунтується лише на словах заявника, що не може бути прийнято судом як встановлені обставини, враховуючи, що ОСОБА_3 заперечує факт проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю. Щодо посилання на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.09.2024 року у справі № 761/34369/24 щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2КУпАП України, то колегія суддів звертає увагу, що постановою Київського апеляційного суду від 5 листопада 2024 року Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 26 вересня 2024 року скасовано та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення. Постанова обґрунтована тим, що судом першої інстанції не встановлено, які конкретно образи висловлювались ОСОБА_3 і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану ОСОБА_2 , або що могли завдати таку шкоду. Враховуючи викладене, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати доведеним факт вчинення ОСОБА_3 26 серпня 2024 року домашнього насильства відносно ОСОБА_2 . Між тим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно невірно зазначеного судом першої інстанції обґрунтування стосовно того, що під час розгляду справи не було встановлено застосування фізичного насильства відносно ОСОБА_2 , оскільки останній в своїй заяві зазначав про інші форми насильства. Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 557/1517/20, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Під час обґрунтування необхідності видачі обмежувального припису, ОСОБА_4 зокрема зазначав про такі докази та зафіксовані прояви домашнього насильства з боку ОСОБА_3 : - медичні довідки КНП «Центр ЕМД та МК» (швидка невідкладна допомога) від 06.06.2024, 06.08.2024, 27.08.2024 року, надані за результатами виїзду на адресу: АДРЕСА_1 невідкладної швидкої допомоги як наслідок психологічного насилля, погроз та залякування з боку ОСОБА_3 , що призвело до гіпертонічного кризу заявника; - 27 серпня 2024 року близько 19 год. 30 хв. за адресою АДРЕСА_1 виник конфлікт між заявником та заінтересованою особою, в ході якого останній висловлювався нецензурною лайкою, ображав заявника, погрожував фізичною розправою, в тому числі в телефонному режимі, внаслідок чого заявником було подано заяву про вчинення домашнього насилля через безкоштовну телефонну «гарячу лінію» Національної поліції України, яка зареєстрована за № 51549 та викликано черговий наряд поліції (зафіксований номер викликів та заяв про вчинення злочину №171681450 та №171681451). Також, 02.09.2024 року ОСОБА_2 подав заяву про вчинення злочину, яка зареєстрована Шевченківським управлінням поліції за № А-22389. ОСОБА_2 зазначав, що заінтересована особа постійно телефонує заявнику з невідомих номерів телефонів, погрожує фізичною розправою за допомогою третіх осіб; постійно вимагає передати йому особисті грошові кошти Заявника, його майно, чинить постійний психічний тиск, залякує, що призводить до гіпертонічних кризів останнього. - після заміни дверних замків намагався неодноразово проникнути в житло, де вони проживали разом із Заявником однією сім`єю із застосуванням погроз та фізичного насилля, вкрав та постійно вимагає передати йому зароблені заявником особисті кошти, про що подано заяву про вчинення злочину, яка зареєстрована в Шевченківському управлінні поліції за вх. номером А-22389 від 02.09.2024 року. Тобто ОСОБА_2 стверджує, що над ним вчинено психологічне та економічне насильство. А тому мотивування відмови у задоволенні заяву у зв`язку з відсутності доказів вчинення фізичного насильства над ОСОБА_2 суду першої інстанції є помилковим. Щодо проявів з боку ОСОБА_5 психологічного та економічного насильства над ОСОБА_2 апеляційний суд зазначає наступне. Згідно з п.п.3, 14, 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Заявником не надано доказів вчинення ОСОБА_3 домашнього економічного та психологічного насильства щодо нього у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не доведено продовження настання ризиків насильства у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є його процесуальним обов`язком згідно із статтями 12, 81 ЦПК України. Обґрунтовуючи наявність проявів домашнього насильства, ОСОБА_2 надавав такі докази суду першої інстанції: - Фото машин, які, як вважає заявник, слідкують за ним на замовлення заінтересованої особи (а.с. 29-33, 62-64); - Записи телефонних розмов та розмови в Google MEET між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; - Знімок екрану із сайту з оголошеннями, в яких, як стверджує заявник, заінтересована особа виклала особисті данні ОСОБА_2 (фотографії та телефон) та листування з невстановленими особами, які відповіли на такі оголошення (а.с. 87-143); - скрін-копії листування ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; - Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.09.2024 року у справі № 761/34369/24 щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2КУпАП України. Між тим такі докази не є достатніми для встановлення вчинення ОСОБА_5 економічного та психологічного насильства стосовно ОСОБА_2 . Так, саме по собі фото машин, які, як стверджує ОСОБА_2 , були припарковані біля його місця проживання, не є підтвердженням наявності переслідування або слідкування за заявником. Доказів, що саме ОСОБА_3 викладені оголошення на сайті, також не надано, такі обставини ґрунтуються лише на припущеннях заявника. З листування, записів телефонних розмов та розмови в Google MEET між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вбачається лише наявність конфлікту в роботі між працівником та замовником. Рішення ж щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2КУпАП України, як вже зазначалось вище, було скасовано постановою Київського апеляційного суду та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення. У постанові у справі № 545/744/19 Верховний Суд зазначив, що встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення заінтересованою особою фізичного, психологічного або економічного насильства відносно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису. Сам факт звернення до суду, наявність рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2019 року, в якому, зокрема, встановлений факт сварок і непорозумінь між подружжям на побутовому ґрунті, свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; У постанові у справі № 753/8626/19 Верховний Суд дійшов висновку, що «правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що сам факт неодноразового звернення заявника до різних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Оскільки заявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення заінтересованою особою постійного та безперервного домашнього насильства у розумінні вказаного Закону, а судами не встановлено випадків домашнього насильства відносно заявника та дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.» За відсутності доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_5 домашнього економічного та психологічного насильства відносно ОСОБА_2 , що має регулярний та постійний характер, яке завдає шкоди його психологічному здоров`ю до дня звернення до суду з відповідною заявою, підстав для вчинення обмежувального припису у суду не було. А сам лише факт неприязних стосунків, не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису. Заявником також не надано жодного доказу на підтвердження того, що на час звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису існувала вірогідність вчинення домашнього насильства. Наявні у справі докази свідчать про наявність тривалого конфлікту між сторонами, у тому числі через ділові відносини, що само по собі не є підставою для вчинення обмежувального припису. Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Так як апеляційним судом встановлено неповне з`ясування обставин справи, а також порушення норм процесуального права, а саме ст. 13 ЦПК України, принципу диспозитивності (судом розглянуто питання щодо вчинення фізичного насильства , за відсутності посилань на вчинення такого в поданій заяві) , мотивувальна частина рішення має бути змінена та викладена в редакції цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 січня 2025 року. Головуючий О.В. Желепа Судді О.В. Немировська А.М. Стрижеус