Постанова 4824 № 374/325/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2024 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 374/325/23 номер провадження: 22-ц/824/4187/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Мазурок О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Резнік Катерини Олександрівни на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 13 вересня 2023 року у складі судді Потапенка А.В., у справі за заявами ОСОБА_3 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про видачу обмежувальних приписів, В С Т А Н О В И В: У вересні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_2 (справа №374/325/23 (провадження №2-о/374/23/23). Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є її сином і проживає разом зі своїм батьком і її колишнім чоловіком ОСОБА_1 Стверджувала, що вже кілька років поспіль ОСОБА_2 став дуже агресивно себе поводити по відношенню до неї, постійно її ображає, висловлюється нецензурною лайкою в усній та письмовій формі (по телефону). Вона все намагалася стерпіти, пояснювала синові, що він є для неї дорогою людиною, сподіваючись, що він змінить до неї ставлення. Вказувала, що 04 липня 2023 року ОСОБА_2 приїхав до будинку її батьків за адресою: АДРЕСА_1 , де вона на той час перебувала, почав її привселюдно ображати, а потім плюнув їй в обличчя і наніс кулаком удар в обличчя, чим спричинив їй травму. Після цього вона вимушена була викликати поліцію і за даним фактом відкрито кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 за ч.1 ст.125 КК України. Зазначала, що судово-медичним експертом КЗ КОР «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» було проведено її обстеження внаслідок нанесеного сином тілесного ушкодження. Проте відкриття кримінального провадження ОСОБА_2 не зупинило та 05 серпня 2023 року він знову приїхав з її колишнім чоловіком до спадкового будинку заявниці по АДРЕСА_1 , де почав її ображати, погрожував та заявив, що «буде плювати їй в морду, де тільки зустріне». Враховуючи таку поведінку її сина ОСОБА_2 , вона стала дуже боятися його, зрозумівши реальність його погроз щодо вчинення фізичної розправи, розуміючи, що вона ніде не буде в безпеці за своїм місцем проживання. Останнім часом вона вимушена тимчасово проживати у своїх знайомих у місті Ржищів і вимушена звернутись за захистом до суду, як особа, що зазнала домашнього насильства. З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким визначити наступні тимчасові обмеження: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці її проживання (перебування) за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на менше ніж 50 метрів до зазначених вище місць проживання (перебування), а також роботи, інших місць частого відвідування заявниці; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з заявницею або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; встановити строк дії обмежувального припису 6 (шість) місяців. Також 05 вересня 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду із іншою заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа: ОСОБА_1 (справа № 374/326/23 (провадження № 2-о/374/24/23). Заява мотивована тим, що її колишній чоловік ОСОБА_1 , як під час спільного проживання, так і після розірвання шлюбу, продовжує її переслідувати, постійно приїжджає до місць її перебування, вчиняє психологічний тиск шляхом погроз та принижень. Її неодноразові звернення до поліції з даного приводу жодних результатів не дали, тому вона була змушена звернутись за захистом до суду. Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 24 червня 2022 року у справі №374/137/22 за її заявою було видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , яким заборонено ОСОБА_1 перебувати за місцем проживання заявниці, наближатися до неї, вести листування та телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Строк дії обмежувального припису встановлено шість місяців. Проте, незважаючи на видачу судом обмежувального припису, ОСОБА_1 не зробив жодних висновків, постійно її переслідує, де б вона не перебувала, пише їй СМС-повідомлення, в яких містяться приниження та погрози. Вказувала, що 04 липня 2023 року ОСОБА_1 приїхав до будинку її батьків, за адресою: АДРЕСА_1 , де вона на той час перебувала, почав їй погрожувати, принижувати та ображати. Тому вона вимушена була викликати поліцію. Також ОСОБА_1 приїжджав до будинку її батьків, де вона перебувала, 06 серпня 2023 року, 26 серпня 2023 року, та погрожував їй фізичною розправою. Вкотре, для свого захисту вона змушена була викликати поліцію, знову стосовно нього був складений терміновий заборонний припис, який він порушував. Таким чином вона вважає себе особою, що зазнала домашнього насильства та вважає, що необхідно застосувати до ОСОБА_1 обмежувальний припис. З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , яким визначити наступні тимчасові обмеження: заборонити ОСОБА_1 перебувати в місці її проживання (перебування) за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на менше ніж 50 метрів до зазначених вище місць проживання (перебування), а також роботи, інших місць частого відвідування заявниці; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з заявницею або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; встановити строк дії обмежувального припису 6 (шість) місяців. Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 06 вересня 2023 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, № 374/325/23 (провадження №2-о/374/23/23) з цивільною справою за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису № 374/326/23 (провадження №2-о/374/24/23), та присвоєно єдиний унікальний № 374/325/23 (провадження №2-о/374/23/23). Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 13 вересня 2023 року заяви ОСОБА_3 про видачу обмежувальних приписів - задоволено. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким визначено заходи тимчасового обмеження його прав та покладено на нього обов`язки, а саме: - заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_3 за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 . - заборонено ОСОБА_2 наближатися на менше ніж 50 метрів до зазначених вище місць проживання (перебування) ОСОБА_3 , а також роботи, інших місць частого її відвідування; - заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Встановлено строк дії обмежувального припису 6 місяців. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , яким визначено заходи тимчасового обмеження його прав та покладено на нього обов`язки, а саме: - заборонено ОСОБА_1 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_3 за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 - заборонено ОСОБА_1 наближатися на менше ніж 50 метрів до зазначених вище місць проживання (перебування) ОСОБА_3 , а також роботи, інших місць частого її відвідування; - заборонено ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Встановлено строк дії обмежувального припису 6 місяців. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлені судом фактичні обставини справи свідчать на наявність ризиків домашнього насильства стосовно ОСОБА_3 у будь-якому його прояві з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. Тому суд дійшов висновку про те, що заявниця обґрунтовано звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису і її права мають бути захищенні судом шляхом видачі відповідного обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та покладення на них відповідних обов`язків. Не погоджуючись з рішенням суду в частині видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 , представник ОСОБА_2 - адвокат Резнік К.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить його в цій частині скасувати, посилаючись на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав їм належної оцінки. Апеляційна скарга мотивована тим, що кожного дня ОСОБА_3 вчиняє ОСОБА_1 перешкоди у користуванні майном, а саме дачею за адресою: АДРЕСА_3 та квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , погрожує йому, виганяє з помешкань, аргументуючи тим, що це майно належить їй. Це завдає ОСОБА_1 економічне насильство. Звертає увагу, що станом на день подання апеляційної скарги у Печерському районному суді міста Києва знаходиться спір про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя справа №757/18557/22-ц. ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_3 спеціально позбавляє його можливості користуватися та перебувати у зазначених помешканнях у власних цілях. Вказує, що в наданих ОСОБА_3 доказах, а саме, переписки із « ОСОБА_4 », не конкретизовано коли та хто саме відправник повідомлень, а лише зазначене ім`я « ОСОБА_4 ». Жодних ідентифікуючих даних чи підтверджень, що саме з номеру телефону ОСОБА_1 надіслані повідомлення, у матеріалах справи немає. Зазначає, що під час судового засідання було оглянуто відеозаписи, які до справи залучила заявниця. Однак, жодної ненормативної лексики, наговорювання чи погроз з боку ОСОБА_1 до ОСОБА_3 не здійснювалося. Також апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_1 , подала представник ОСОБА_1 - адвокат Резнік К.О., в якій просить його в цій частині скасувати, посилаючись на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав їм належної оцінки. Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на день розгляду заяви між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (батько ОСОБА_2 ) знаходиться спір щодо розподілу сумісного майна подружжя справа №757/18557/22-ц у Печерському районному суді міста Києва. Щоб злагодити конфлікт та дійти згоди їхній спільний син - ОСОБА_2 вирішив переговорити із мамою - ОСОБА_3 , однак остання категорично відмовляється виходити на контакт з ним, постійно ігнорує його, що негативно впливає на його психологічний стан, ОСОБА_3 повністю позбавила його свого спілкування, відключила всі види зв`язку, не пускає ні на дачу за адресою: АДРЕСА_1 , ні у квартиру АДРЕСА_4 , намовляє родичам, щоб ніхто не спілкувався з ним. Найбільше наговорює проти його молодшого брата ОСОБА_5 , що негативно впливає на їхні родинні відносини. Вказує, що з наданих ОСОБА_3 доказів, а саме, переписки із « ОСОБА_6 », не конкретизовано коли та хто саме відправник повідомлень, а лише зазначене ім`я « ОСОБА_6 », жодних ідентифікуючих даних чи підтверджень, що саме з номеру телефону ОСОБА_2 надіслані повідомлення, у матеріалах справи немає. Зазначає, що до заяви не долучено жодного звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів із заявами про вчинення домашнього насильства та термінового заборонного припису стосовно ОСОБА_2 винесено не було. Притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства може бути підставою для застосування заходів обмежувального припису. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19). Враховуючи вищевикладене вважає, що ОСОБА_3 не надала достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому, у зв`язку із не виданням обмежувального припису. Також вказує, що під час судового засідання було оглянуто відеозаписи, які до справи залучила заявниця. Однак, жодної ненормативної лексики, наговорювання чи погроз з боку ОСОБА_2 до ОСОБА_3 не здійснювалося. ОСОБА_3 не скористалася своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав. Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 14 та 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 ч.1 ст.24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з ч.ч.3,4 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Відповідно до ч.10 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України. У пункті 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 ч.1 ст.350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до ч.1 ст.350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в ч.3 ст.26 Закону. Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22) вказано, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Аналогічного висновку в подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 374/137/22 (провадження № 61-12627св22). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України). У ч.1 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Так, у суді першої інстанції ОСОБА_2 зазначив, що наявний у справі висновок експерта сфальсифікований, оскільки швидко підготований. Вказував, що мати вчиняє економічне насильство, є два будинки, в старому будинку живуть «квартиранти», а їм не дають користуватись будинком. Він дійсно називає свою матір «нелюд» та «не мати», вважаючи що це так і є, вона не пускає його до квартири у місті Київ. Він підтвердив, що це він зі свого телефону надсилав матері повідомлення. У свою чергу ОСОБА_1 у суді першої інстанції пояснив, що він вважає, що припис - це форма насильства з метою здачі в оренду майна іншим особам, бо іншим шляхом заробити гроші вона не може. Фінансуванням в сім`ї займався лише він. ОСОБА_3 часто проводить час із сестрою, у якої помер чоловік, вважає, що вони разом приймають на дачі чоловіків. Вказував, що з його сторони не було насильства. Конфлікт існує через наявність спору про поділ сумісного майна. Син ОСОБА_7 агресивно поводиться з ними. ОСОБА_3 сама вчиняє насильство, оскільки не пускає їх до будинку, і так вчиняє протягом п`яти років, не дає ключі від будинку. Підтвердив, що це він зі свого телефону надсилав ОСОБА_3 повідомлення. Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні в суді першої інстанції пояснив, що його мама ОСОБА_3 вимушена була переїхати в орендовану квартиру. Батько та брат постійно їздять та переслідують, ображають. Мама кожного разу викликає поліцію та складає заяви. Нещодавно вона переїжджала. Зі слів свідків, ОСОБА_6 вдарив в обличчя, постійно словесні образи. Батько ображав матір та бив її ще коли вони проживали разом, після розлучення образи продовжувались. Його не налаштовували проти батька та брата. Він з ними не спілкується, методи вирішення конфлікту зі сторони батька та брата вважає неприпустимими. Під час побиття матері він не був присутній, але рідна тітка розповіла, що були 7-8 свідків, ініціаторами сварки були батько та брат ОСОБА_6 . Він не підтверджує, що будинок здається в оренду, батько та брат мають ключі. Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано. Судом першої інстанції було досліджено спілкування у додатку «Viber» заявниці та особи - « ОСОБА_8 » ( ОСОБА_2 ) та встановлено, що ОСОБА_2 систематично протягом тривалого періоду часу ображав заявницю та погрожував їй в текстових повідомленнях фізичною розправою. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04 липня 2023 року, ОСОБА_3 звернулась із заявою до поліції про те, що 01 липня 2023 близько 21 год 30 хв. у АДРЕСА_3 , її син ОСОБА_2 заподіяв їй тілесне ушкодження. Згідно з висновком експерта № 90/24 від 05 липня 2023 року встановлено, що у ОСОБА_3 були виявлені: слабо виражений невизначеної форми, невеликих розмірів синець у ділянках внутрішньої частини нижнього повіка і внутрішнього кута лівого ока; локальний забій м`яких тканин легкого ступеню в ділянках лівого схилу носа і внутрішньої частини верхньощелепної ділянки зліва. Наявні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень. Давність виявлення тілесних ушкоджень може відповідати терміну, зазначеному в постанові- а саме: приблизно о 21.00 - 21.30 год. 01 липня 2023 року. Ушкодження утворилися в результаті дії тупого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею, індивідуальні особливості якої в ушкодженнях не відобразились. Вони могли утворитись в результаті одноразової дії такого предмету. Наявні у ОСОБА_3 тілесні ушкодження могли утворитися «при обставинах, вказаних у фабулі, а саме: при нанесенні ОСОБА_2 удару кулаком правої руки в район обличчя ОСОБА_3 ». Установлено, що рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 24 червня 2022 року, яке набрало законної сили, у справі № 374/137/22 видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , яким заборонено ОСОБА_1 перебувати за місцем проживання заявниці, наближатися до неї, вести листування та телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. 05 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_1 винесено терміновий заборонний припис строком на 1 добу. У відповідності до протоколу про адміністративне правопорушення від 06 серпня 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 , стосовно якого 05 серпня 2023 було видано терміновий заборонний припис, не виконав вимоги припису, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Також 26 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_1 видано терміновий заборонний припис строком на 10 діб. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 26 серпня 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 , стосовно якого 26 серпня 2023 було видано терміновий заборонний припис, не виконав вимоги припису, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Також з дослідженого в судовому засіданні спілкування у додатку «Viber» - « ОСОБА_4 » ( ОСОБА_1 ) встановлено, що в надісланих текстових повідомленнях від ОСОБА_1 містяться приниження та образи заявниці. Із дослідженого в судовому засіданні відеозапису вбачається, що відео містить образи та приниження, заявлені з боку заінтересованих осіб на адресу заявниці (4 файл відео 00:36 хв., 00:56 хв.), спілкування заінтересованих осіб із заявницею в загальному можна охарактеризувати як провокативне та принизливе (2 файл відео 01:05 хв.). Посилання в апеляційних скаргах на те, що на цих відеозаписах немає ненормативної лексики, наговорювання чи погроз з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , не заслуговують на увагу, оскільки характер та стиль розмови заінтересованих осіб із заявником містить такі ознаки елементу психологічного насильства як словесні образи та приниження, які можуть спричинити емоційну невпевненість особи. Як вірно встановлено судом першої інстанції, аналіз переписки, наданої заінтересованими особами, де підписано заявницю як « Фашистка » та « Кляча » свідчить про те, що заінтересовані особи звертались в провокативній формі зі звинуваченнями в обмеженні права користування майном. Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи на підставі оцінки усіх доказів у справі в їх сукупності та взаємозв`язку (ст.89 ЦПК України), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 систематично, протягом тривалого часу ображають ОСОБА_3 та висловлюють погрози й образи, шляхом надсилання їй текстових повідомлень а також висловлюють їх особисто їй під час розмови. Надані заявницею докази підтверджують обставини застосування стосовно неї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 психологічного насильства, а також фізичного насильства, в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», визначають ризики продовження чи повторного вчинення насильства та чинники і умови, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявниці, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час розгляду справи підтвердили факт надсилання заявниці смс-повідомлень з погрозами у застосунку «Viber», їх профілі перевірені судом у судовому засіданні шляхом перегляду вмісту повідомлень зі смартфону заявниці, одночасно ОСОБА_1 заперечував наявність в змісті надісланих повідомлень погроз. Враховуючи, що відповідно до положень ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, то посилання в апеляційних скаргах на те, що в наданих ОСОБА_3 доказах, а саме, переписки із « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_6 », не конкретизовано коли та хто саме відправник повідомлень, а лише зазначені ім`я « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_6 », жодних ідентифікуючих даних чи підтверджень, що саме з номеру телефону ОСОБА_1 й ОСОБА_2 надіслані повідомлення у матеріалах справи немає, не заслуговують на увагу. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно враховано, що оскільки вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство, то доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що видача обмежувальних приписів перешкоджає у використанні майна, яке їм належить, є необґрунтованими, адже обмежувальний припис є заходом впливу на кривдника та має тимчасовий характер із визначеним строком дії. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що встановлені судом фактичні обставини справи свідчать на наявність ризиків домашнього насильства стосовно ОСОБА_3 у будь-якому його прояві з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому вимоги заявниці ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису є обґрунтованими і її права підлягають захисту судом шляхом видачі відповідного обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у визначений заявою спосіб зі строком дії у 6 місяців. Таким чином рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено. Доводи апеляційних скарг про те, що наразі в Печерському районному суді міста Києва існує спір між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо розподілу сумісного майна подружжя справа, не заслуговують на увагу, оскільки ця обставина не стосується предмету доказування та не спростовує правильних висновків суду першої інстанції про задоволення заяви ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, з тих підстав, що наявні ризики домашнього насильства стосовно ОСОБА_3 у будь-якому його прояві з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Посилання представника ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Резнік К.О. під час апеляційного розгляду на те, що постановами судів встановлено відсутність вини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство), у відношенні до ОСОБА_3 , колегія суддів відхиляє, виходячи з такого. Як видно із наданих адвокатом Резнік К.О. знеособлених постанов судів, та підтверджуються даними в Єдиному державному реєстрі судових рішень, до якого відповідно до ч.5 ст.7 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають право на повний доступ, поставною судді Кагарлицького районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року № 371/1473/23 справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Також постановою судді Миронівського районного суду Київської області від 27 листопада 2023 року у справі № 371/1334/23 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Колегія суддів враховує, що у даному випадку установлений Главою 13 Розділу ІІІ ЦПК України правовий інститут видачі обмежувального припису має власний предмет доказування та не залежить від результатів судових справ про вчинення заінтересованою особою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство) у відношенні до заявника. Тому рішення судів у справах про адміністративні правопорушення № 371/1473/23 та № 371/1334/23 не є підставою для спростування висновків суду першої інстанції про задоволення заяви ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису. Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Резнік Катерини Олександрівни,залишити без задоволення. Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 13 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 27 травня 2024 року. Головуючий Судді: