Постанова 4854 № 420/19920/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/19920/23 Головуючий І інстанції Птичкіна В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали - 06.09.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) та третьої особи - Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 03.08.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Украероруху та третьої особи - Міністерства оборони України, в якому просив суд - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, з 24.02.2022р. в розмірі - 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, а за період з 30.04.2022р. по 10.06.2022р., з 09.05.2023р. по 31.05.2023р., з 01.06.2023р. по 30.06.2023р., з 01.07.2023р. по 07.07.2023р. - за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії, в розмірі - 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому з 24.02.2022р. додаткову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 в розмірі - 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, а за період з 30.04.2022р. по 10.06.2022р., з 09.05.2023р. по 31.05.2023р., з 01.06.2023р. по 30.06.2023р. та з 01.07.2023р. по 07.07.2023р. - за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії, в розмірі - 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України і починаючи з 30.04.2022р. брав участь у здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районі ведення бойових дій. Так, як зазначає позивач, 28.07.2023р. він звернувся із письмовою заявою до Украероруху щодо виплати заборгованості з додаткової винагороди, передбаченої у п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 за період з 24.02.2022 р. у розмірі до - 30000 грн. та за період з 30.04.2022р. по 10.06.2023р. за участь у бойових діях, що надає право на отримання додаткової винагороди у розмірі - 100000 грн. в розрахунку на місяць. Однак, у задоволенні заяви було відмовлено з посиланням на те, що військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху, такі виплати не передбачені. ОСОБА_1 вважає таку відмову незаконною, а бездіяльність відповідача в частині невиплати додаткової винагороди відповідно до п.1 вказаної Постанови - протиправною. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023р., залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024р., позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Украероруху щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 з 24.02.2022р. в розмірі - 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, а з 30.04.2022р. по 10.06.2022р., з 09.05.2023р. по 31.05.2023р., з 01.06.2023р. по 30.06.2023р. та з 01.07.2023р. по 07.07.2023р. - за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії, в розмірі 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу його участі у таких діях і заходах. Зобов`язано Украерорух нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.02.2022р. додаткову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 в розмірі - 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, а з 30.04.2022р. по 10.06.2022р., з 09.05.2023р. по 31.05.2023р., з 01.06.2023р. по 30.06.2023р., а також з 01.07.2023р. по 07.07.2023р. - за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії, в розмірі - 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. 03.09.2024р. ОСОБА_1 подано заяву, в якій останній, керуючись положеннями ст.383 КАС України, просив суд: - визнати протиправними дії відповідача, які полягають у невиконанні судового рішення від 10.10.2023р. у справі №420/19920/23; - постановити окрему ухвалу та направити її відповідачу для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню його прав та невиконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023р. у справі №420/19920/23. Заява позивача мотивована тим, що розмір додаткової винагороди за період з 24.02.2022р. по 29.04.2022р., з 11.06.2022р. по 08.05.2023р., з 08.07.2023р. по 08.08.2023р. та за період 30.04.2022р. по 10.06.2022р., з 09.05.2023р. по 07.07.2023р. (у відповідному розрахунку) становить - 756507,65 грн. Разом із тим, за наказом від 27.06.2024р. №164/о позивачу було нараховано і виплачено додаткову винагороду, виходячи із розрахунку 30000 грн. на місяць, у загальній сумі - 15199,02 грн. Таким чином, на картковий рахунок позивач отримав - 14971,04 грн. Будь-яких інших коштів позивач від відповідача на виконання рішення суду від 10.10.2023р. не отримував. Одночасно, в обґрунтування поновлення строку звернення до суду позивач зазначив, що ним вживалися заходи щодо захисту своїх прав та виконання судового рішення. Зокрема, 21.06.202 р. відповідачем отримано заяву позивача про виконання рішення суду у справі №420/19920/23, втім на момент звернення із цією заявою до суду позивач не отримав будь-якої офіційної відповіді. Також, 04.07.2024р. ОСОБА_1 звернувся до органів державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження. За виконавчим листом від 06.06.2024р., виданим у справі №420/19920/23, державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №75450714, однак останнє 08.07.2024р. - закрито відповідно до вимог п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, позивач був переконаний, що відповідач діятиме в правовому полі, чітко до вимог законодавства, та не порушить його право на належне грошове забезпечення, що було підтверджене рішенням суду у справі №420/19920/23. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року (ухваленою в порядку письмового провадження) заяву ОСОБА_1 , подану в порядку ст.383 КАС України, повернуто заявнику без розгляду. Не погоджуючись із вказаною вище ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 18.09.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2024р. та направити заяву до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що він має право на належне виконання судового рішення, а висновки суду 1-ї інстанції про те, що з даною заявою, в порядку ст.383 КАС України, позивач звернувся з порушенням 10-денного строку - є безпідставними. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. 26.09.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване судове рішення першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. 08.10.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Згідно з п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу (заявнику) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення. Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Положеннями ч.2 ст.55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або ж бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України). За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. У Рішенні від 30.06.2009р. за №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив про те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини). Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Також, варто звернути увагу на те, що обов`язковість виконання судового рішення є однією зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя, яка виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень). Виконання рішення суду повинно бути справедливим, швидким, ефективним та пропорційним, тобто для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд 1-ї інстанції виходив з того, що доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, протягом установленого законодавством строку, позивачем не наведено та відповідних доказів суду не надано. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, судова колегія звертає увагу на те, що питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано, зокрема, нормами ст.383 КАС України. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано, зокрема, ст.383 КАС України. У відповідності до ч.1 ст.383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій або ж бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Згідно з ч.6 ст.383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст.249 цього Кодексу. Системний аналіз зазначених вище норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням судового рішення, механізм якого унормований, у тому числі, і ст.383 КАС України, має на меті забезпечення належного виконання рішення суду. Підставами його застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень або дій суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із невиконанням судового рішення у відповідній справі, що має бути підтверджено відповідними доказами. Наявність у КАС України спеціальних положень, які спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку для захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання адміністративного позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому КАС України (ст.383 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2019р. у справі №806/2143/15 та від 21.12.2020р. у справі №440/1810/19. Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, суд має зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад судочинства, серед іншого, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.05.2021р. у справі №9901/598/19 та від 01.02.2022р. у справа №420/177/20. Заява ж позивача обґрунтована неправомірною дій та рішення відповідача, який, незважаючи на зобов`язання нарахувати та виплатити йому з 24.02.2022р. додаткову винагороду в розмірі - 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, а з 30.04.2022р. по 10.06.2022р., з 09.05.2023р. по 31.05.2023р., з 01.06.2023р. по 30.06.2023р., та з 01.07.2023р. по 07.07.2023р. - за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії, в розмірі - 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, свідомо не виконує та (або) ухиляється від виконання рішення суду від 10.10.2023р. у справі №420/19920/23. Як зазначає позивач, сума спірної грошової допомоги, що мала б бути виплачена на виконання рішення суду, складає - 756507,65 грн., однак, відповідно до наказу від 27.06.2024р. №164/о, йому нараховано та виплачено додаткову винагороду, виходячи із розрахунку 30000 грн. на місяць, у загальній сумі - 15199,02 грн. У той же час, ч.4 ст.383 КАС України визначено, що таку заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або ж повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. Отже, моментом, з якого починається перебіг десятиденного строку на подання заяви є той момент, коли позивач дізнався або ж повинен був дізнатись про порушення його прав у зв`язку із невиконанням судового рішення, але не пізніше останнього дня строку пред`явлення до виконання виконавчого листа. При цьому, визначена даною правовою нормою умова «не пізніше останнього дня строку пред`явлення до виконання виконавчого листа» не є альтернативною десятиденному строку, а має застосовуватись саме в його межах. У цьому контексті, слід зазначити, що передбачений ч.4 ст.383 КАС України строк, протягом якого позивач, на користь якої ухвалено рішення, має право подати до суду 1-ї інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання такого судового рішення, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням, є спеціальним строком звернення до адміністративного суду, який відрізняється від загального строку своєю тривалістю (є коротшим) та обумовлюється специфікою відповідних відносин, в яких визначеності (ясності) у спірних правовідносинах потрібно досягнути якомога швидше. Дослідивши заяву ОСОБА_1 на предмет відповідності вимогам, закріпленим у ст.383 КАС України, колегія суддів звертає увагу на те, що на виконання рішення суду у справі №420/19920/23 відповідач нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення (додаткову винагороду) у розмірі - 14971,04 грн., яка була зарахована на картковий рахунок останнього, що, власне, підтверджується платіжною інструкцією від 28.06.2024р. №1118. Між тим, в порядку ст.383 КАС України ОСОБА_1 звернувся 14.08.2024р., тобто зі значним порушенням десятиденного строку для звернення із цією заявою. Законодавчі підходи до визначення початку відліку строку звернення до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на стадії виконання судового рішення, не відрізняються від загальних чи спеціальних строків для окремих особливих видів правовідносин та передбачають, що початок відліку строку визначається або від дня, коли особа дізналася, або ж коли повинна була дізнатися про порушення свого права. При визначенні початку строку звернення береться до уваги, коли особа насправді дізналася про наявність відповідного порушення, чи мала вона реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше або, що дія, рішення чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на певний день мали ознаки, за якими можна визначити їхню протиправність. За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про пропуск позивачем десятиденного строку, встановленого ч.4 ст.383 КАС України, оскільки про порушення права на отримання додаткової винагороди в належному (на переконання позивача) розмірі позивач дізнався з дня отримання на свій картковий рахунок відповідної суми коштів, виплаченої на виконання рішення суду. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 10.10.2023р. у справі №340/2588/21. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених у КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє, насамперед, досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Конституційний Суд України у Рішенні від 13.12.2011р. №17-рп/2011 зазначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. У той же час, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов`язані із дійсно істотними обставинами, перешкодами або труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду (у тому числі з відповідною заявою) необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» слід розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Колегія суддів наголошує на тому, що позивач мав реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою оскарження протиправної бездіяльності (дій) суб`єкта владних повноважень щодо невиконання (неналежного виконання) судового рішення, проте, він цього не зробив та пропустив установлений законом строк. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним та воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка стосовно цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005р. у справі «МШ «Голуб» проти України»). За правилами ч.5 ст.383 КАС України, у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику, що, у свою чергу, свідчить про правомірність висновків суду першої інстанції. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача також не містить, а її доводи критично оцінюються колегією суддів, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій та були враховані судом під час прийняття оскаржуваного судового рішення. У відповідності до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст.316 КАС України, суд 2-ї інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.249,308,311,315,317,321,322,325,328,383 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено: 15.01.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко