Постанова 4857 № 140/2485/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/2485/24 пров. № А/857/10467/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В. суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року, ухвалене суддею Лозовським О.А. у м. Луцьку Волинської області у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №140/2485/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, - ВСТАНОВИВ: 05 березня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №032950009266 від 03.11.2023 щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу періоди зайняття підприємницькою діяльністю з 11.12.1995 по 31.03.2005, 01.04.2005 по 30.04.2009, з 01.07.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2013, з 01.07.2023 по 11.10.2023, період навчання в московському державному технічному університеті імені М.Е. Баумана, нормативний період навчання на денній формі 5 років 10 місяців; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 12.10.2023. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №032950009266 від 03.11.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди зайняття підприємницькою діяльністю з 11.12.1995 по 31.03.2005, 01.04.2005 по 30.04.2009, з 01.07.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2013, з 01.07.2023 по 11.10.2023 та період навчання в московському державному технічному університеті імені М.Е. Баумана, нормативний період навчання на денній формі 5 років 10 місяців, з 1986 року по 01.11.2005. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 12.10.2023, з врахуванням висновків суду у даній справі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В апеляційній скарзі вказує, що позивачем не підтверджено факт проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 роки, відтак право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII у останнього відсутнє. Наголошує на тому, що посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку. На переконання скаржника позивач періоди проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення зобов`язаний підтвердити довідкою органу місцевого самоврядування. Так, наданою позивачем довідкою підтверджено лише періоди проживання з 26.04.1986 (з моменту аварії) по 22.08.1986 та з 11.05.1994. На переконання скаржника судом неправильно оцінено доводи пенсійного органу щодо періодів навчання позивача на денній формі навчання в московському державному технічному університеті імені ОСОБА_2 та проходження ним військової служби. Виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.04.2012, виданим Волинською ОДА взамін посвідчення серії НОМЕР_2 . Позивач 30.10.2023 звернувся до територіального управління ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до якої було додано пакет необхідних документів, яка відповідно до вимог пункту 4.2. Після опрацювання системою поданої заяви за принципом екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від №032950009266 від 03.11.2023 відмовлено у призначенні позивачу пенсії на заявлених умовах з покликанням на відсутність необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішення мотивоване тим, що пенсійний вік, відповідно до ст.55 Закону України Про соціальний статус громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи становить 54 роки. Вік заявника 54 роки 00 місяців 19 днів. Необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ становить 24 роки. Страховий стаж особи становить 15 років 8 місяців 1 день. За доданими документами до страховою стажу не зараховано періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб підприємців па підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності. Додатковий коментар: не має права на пенсію за віком потерпілої від ЧАЕС відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796 через відсутність необхідного страхового стажу та про період постійного проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення. ОСОБА_1 , вважаючи рішення пенсійного органу протиправним, звернувся до суду за захистом свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII). Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Абзацом 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Частиною третьою статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі ЧАЕС) до 01.01.1993 протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Досліджуючи питання наявності у позивача права на зменшення пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) при призначенні пенсії за віком, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина третя статті 65 Закону №796-XII). Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1). Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастроф. Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі №464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а. Такої ж позиції дотримується у аналогічних правовідносинах і ВС в постанові від 17.05.2021 в справі № 398/494/17 де, зокрема, констатовано, що оскільки факт проживання (роботи) у відповідній зоні щодо позивачів вже перевірявся відповідною комісією при видачі таким особам посвідчення потерпілого, яке є дійсним, відтак, такі особи набули права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Згідно з абзацом 3 пункту 5 постанови КМУ від 20.01.1997 №51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (яка була чинною на момент видачі позивачу посвідчення) (далі Порядок №51) передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б. Пунктом 10 Порядку №51 встановлено, що посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка. Відповідно до пункту 2 Порядку №51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства. Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ. Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №51 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із позицією ВС, що викладена у постанові від 26 липня 2023 року у справі №460/2589/20. Отже, на підставі викладеного, питання проживання позивачем не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось при наданні йому статусу потерпілої особи. Саме видача позивачу уповноваженим органом посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт наявності зазначених обставин. Посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 11.04.2012, видане Волинською ОДА взамін посвідчення № НОМЕР_3 , недійсним не визнавалось, його статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється. Серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року по справі №569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи». З урахуванням наведеного суд першої дійшов правильного висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії серії НОМЕР_1 від 11.04.2012 підтверджує той факт, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років. Відтак, твердження відповідача про те, позивач прожив у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 менше 3 років є помилковими та не підтверджені належними і допустимими доказами. Щодо права позивача на призначення пенсії на заявлених умовах, а саме із зменшенням пенсійного віку на 6 років, суд апеляційної інстанції зазначає, що дослідженню судом підлягають обставини дотримання позивачем умов щодо віку, періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, наявності достатнього страхового стажу. Згідно позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 08.06.2022 у справі №380/7535/21, для правильного вирішення спору судам насамперед слід встановити кількість років проживання позивачем в зоні поселеного радіоекологічного контролю в цілому. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, заперечуючи право позивача на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, наголошує на тому, що до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не може бути враховано періоди навчання позивача в московському державному технічному університеті імені М.Е. Баумана, з 01.09.1986 по 01.11.1995, нормативний період навчання на денній формі 5 років 10 місяців На переконання скаржника, судом першої інстанції неправомірно зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки позивачем документально підтверджений період проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення становить лише 15 років 8 місяців 1 день, що є недостатнім для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України). Судом установлено, що звертаючись до відповідача із відповідною заявою про призначення пенсії, окрім посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (3 категорії) серії НОМЕР_4 від 11.04.2012, виданого Волинською ОДА, позивачем надано також інші документи, а саме: довідку Камінь-Каширської міської ради №2420 від 23.10.2023, якою підтверджується факт проживання ОСОБА_1 в місті Камінь - Каширський з 23.03.1985 по 22.08.1986, з 11.05.1994 по 15.04.2008, з 15.04.2008 по даний час, тобто на території, що віднесена до зони гарантованого добровільного відселення. Згідно з постановою 23.07.1991 №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи м. Камінь-Каширський Волинської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Як слушно зазначено судом першої інстанції, навчання у в московському державному технічному університеті імені М.Е.Баумана, нормативний період навчання на денній формі 5 років 10 місяців, тобто на території, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, лише доводить те, що позивач там навчався, а не проживав, тобто факт навчання або роботи не заперечує факту проживання, а наявність довідки про проживання та посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії лише підтверджує, що станом на 01 січня 1993 року позивач постійно проживав та перебував у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років. Так, відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, які в силу приписів частини 5статті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українита частини 6статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів`враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору. Саме довідкою Камінь-Каширської міської ради №2420 від 23.10.2023 засвідчено факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у періоди з 23.03.1985 по 22.08.1986, з 11.05.1994 по 15.04.2008, з 15.04.2008. Щодо зарахування до страхового стажу періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 11.12.1995 по 31.03.2005, 01.04.2005 по 30.04.2009, з 01.07.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2013, з 01.07.2023 по 11.10.2023, суд зазначає наступне. Згідно витягу з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 11.12.1995 ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності та з 11.12.1995 взятий на облік як платник податків та платник єдиного внеску Камінь-Каширською міжрайонною ДПІ та Головним управлінням ДПС у Волинській області Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до пункту 3-1 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу II № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №

637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності. З огляду на таке правове регулювання, до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме: - до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків; - до 01 січня 1998 року підтверджується спеціальним торговим патентом, патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків; - з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтвердженні довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 - додатково лише за умови сплати страхових внесків; - з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК). Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку. Згідно з частиною першою статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством. При обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з Законом №1058-IV за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, береться за основу отриманий ними дохід за відповідний місяць (частина третя статті 20 Законом №1058-IV). Обов`язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та/або подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України. Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, де суд констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 11.12.1995 по даний час. Відповідач у свою чергу зазначає, що у базі даних реєстру застрахованих осіб відсутня інформація про сплату позивачем страхових внесків у спірний період, що підтверджується даними реєстру застрахованих осіб. З розрахунку стажу форми РС-право, сформованого органом Пенсійного фонду України вбачається, що пенсійний орган не зарахував період підприємницької діяльності з 11.12.1995 по 31.03.2005, 01.04.2005 по 30.04.2009, з 01.07.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2013, з 01.07.2023 по 11.10.2023 до страхового стажу позивача. Верховною Радою України 04.07.2013 прийнято Закон України №406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні», яким внесено зміни до Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині повноважень Міндоходів. Так, з 01.10.2013 функції з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування перейшли до органів Міндоходів в повному обсязі. Повноваження Пенсійного Фонду України щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у частині прийняття та обробки звітних форм з ЄВС та обліку сплати ЄВС продовжено до 30 вересня 2013 року. Порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності в період провадження підприємницької діяльності позивачем був передбачений Указом Президента України №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва». Для фізичних осіб - суб`єктів малого підприємництва ставки єдиного податку для самостійного здійснення підприємницької діяльності встановлюються місцевими радами у фіксованому розмірі, залежно від виду діяльності, в межах від 20 до 200 грн на місяць (ст. 2 Указу №727/98. Статтею 2 Указу №727/98 визначено, що фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності сплачує єдиний податок щомісяця на окремий рахунок відділень Держказначейства України, які наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку в таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 %; до Пенсійного фонду України - 42 %; на обов`язкове соціальне страхування - 15 % (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 %) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства в зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням. Розмежування та перерахування коштів до місцевих бюджетів та позабюджетних фондів здійснюють органи Держказначейства України за місцем реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, який сплачує єдиний податок, згідно з Порядком №107. Розподіл суми єдиного податку суб`єктів малого підприємництва між держбюджетом, місцевими бюджетами, Пенсійним фондом України, фондами соціального страхування у співвідношенні, встановленому Указом №727/98, здійснюють відділи розмежування та оперативно-аналітичного обліку державних доходів територіальних відділень. Згідно листа ГУ ДПС у Волинській області №1488/6/03-20-53-06 від 09.02.2024, з 11.12.1995 по даний час позивач перебуває на податковому обліку в Камінь-Каширській ДПІ, як суб`єкт підприємницької діяльності. З 11.12.1995 по 31.12.2000 на загальній системі оподаткування; з 01.01.2001 по 31.12.2003 - спрощена система оподаткування (сплата єдиного податку). Слід зазначити, що сам факт ненадходження в повній мірі відрахувань на сплату єдиного внеску від розмежування єдиного податку за спірні періоди, за відсутності вини платника, не є підставою для відмови у зарахуванні позивачу стажу роботи за вказаний період. Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання державним органом своїх функцій. Крім того, матеріали справи свідчать про відсутність у позивача заборгованості перед податковим та пенсійним органами, що підтверджує сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності, а тому відповідні періоди провадження підприємницької діяльності, а саме з 11.12.1995 по 31.03.2005, 01.04.2005 по 30.04.2009, з 01.07.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2013, з 01.07.2023 по 11.10.2023 відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача. За наведеного позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зарахування до страхового стажу періодів провадження підприємницької діяльності з 11.12.1995 по 31.03.2005, 01.04.2005 по 30.04.2009, з 01.07.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2013, з 01.07.2023 по 11.10.2023 підлягають до задоволення. Щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання в московському державному технічному університеті імені М.Е. Баумана, нормативний період навчання на денній формі 5 років 10 місяців, суд зазначає таке. Відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Виходячи з норм діючого законодавства вбачається, що періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», а після 01.01.2004 - Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон від 05.11.1991 №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (пункт 8 Порядку №637). Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а період навчання підтверджується виданими навчальним закладом дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Відповідно до академічної довідки АВ 2019275, реєстраційний номер 730 від 12.10.2007 ОСОБА_1 з 1986 року по 01.11.2005 навчався в московському державному технічному університеті імені М.Е.Баумана, нормативний період навчання на денній формі 5 років 10 місяців, яка є належним та допустимим доказом підтвердження навчання позивача у вищому навчальному закладі, а відтак періоди навчання позивача з 1986 року по 01.11.2005 мають бути зараховані йому до загального страхового стажу. До того ж, позивач в подальшому також проживав у зоні гарантованого добровільного відселення, тобто понад 24 років. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що граничний розмір зниження пенсійного віку для даної зони становить 6 років - позивач має право на зменшення пенсійного віку на 6 років максимально. Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно достатті 55 Закону №796-XII призначається пенсія за умови: 1. досягнення віку 60-6 = 54 роки; 2. наявності страхового стажу 30-6 = 24 років. Таким чином, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії, його вік та наявний страховий стаж відповідав вимогам Закону №1058-ІV з урахуванням права, встановленого нормою Закону №796-XII на зменшення пенсійного віку. Таким чином, з огляду на зміст заявлених позовних вимог, враховуючи встановлені судом факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що рішення ГУ ПФУ в Рівненській області №032950009266 від 03.11.2023 є протиправним в частині не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 за наслідками розгляду його заяви про призначення пенсії від 30.10.2023 періодів зайняття ним підприємницькою діяльністю з 11.12.1995 по 31.03.2005, 01.04.2005 по 30.04.2009, з 01.07.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2013, з 01.07.2023 по 11.10.2023 та періоду навчання з 1986 року по 01.11.2005 в московському державному технічному університеті імені М.Е.Баумана. Щодо визначення органу, який слід зобов`язати вчинити дії щодо призначення пенсії позивачу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до вимог пункту 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи. З матеріалів справи видно, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Отже, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав відповідні документи для призначення пенсії. Вказані висновки апеляційного суду узгоджуються із постановою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23 в частині розглядуваного питання. Наведені обставини враховані судом першої інстанції при ухваленні судового рішення. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Відповідно до п.4 ч.2ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права. Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №032950009266 від 03.11.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та визначення цьому ж пенсійному органу зобов`язання вчинити кореспондуючі праву позивача на належне пенсійне забезпечення дії з урахуванням дати набуття позивачем права на призначення пенсії на заявлених умовах (з 12.10.2023). Слід зазначити, що обраний судом першої інстанції спосіб задоволення позовних вимог позивача не буде втручанням в дискреційні повноваження пенсійного органу. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі №140/2485/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний