Постанова 4852 № 160/4930/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 08 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/4930/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач), суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2024 в адміністративній справі №160/4930/24 (суддя Чернова Ж.М.) за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,- в с т а н о в и В: У лютому 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду, за підсудністю з Третього апеляційного адміністративного суду, надійшов позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду , Державної судової адміністрації України , в якому позивач просила суд: визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 31.01.2024, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн; - зобов`язати відповідача 1 здійснити нарахування та виплату належної позивачці суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 31.01.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році 2684 грн, у 2024 році 3028 грн; - визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо не забезпечення фінансування виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 31.01.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році 2684 грн, у 2024 році 3028 грн; - зобов`язати відповідача 2 здійснити фінансування виплати належної позивачці суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 31.01.2024, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році 2684 грн, у 2024 році 3028 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2024 адміністративний позов здоволено. Не погодившись з рішенням суду, Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, де просили скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, Державна судова адміністрація України як державний орган та головний розпорядник бюджетних коштів у спірних правовідносинах та Суд не мають повноважень надавати оцінку прийнятим законам на їх відповідність Конституції України, а зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому у відповідача були відсутні будь-які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України. Також вважає, що визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (головного розпорядника бюджетних коштів) можна стверджувати у разі, якщо затверджений кошторис та асигнування були проведені з Державного бюджету в розмірі 2 648 грн. (2023 рік), 3 028 грн. (2024 рік), а ДСА України чи Суд самовільно зробили нарахування суддівської винагороди з розрахунку 2 102 грн. Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини по справі, колегія суддів, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 перебуває на посаді судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду з 26 жовтня 2010 року по теперішній час. Відповідно до наданої інформаційної довідки, прожитковий мінімум, який застосовувався при визначенні базового розміру посадового окладу судді у спірному періоді становив 2102,00 грн. Вважаючи, такі дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду протиправними, а також протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди у спірному періоді, позивач звернулась з даним позовом до суду. Переглядаючи судове рішення, колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить наступного висновку. Спірні відносини регулюються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. У преамбулі Закону №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Наведені положення Конституції України, дають підстави стверджувати, що розмір винагороди судді встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатись (змінюватись) іншими законами України. Згідно з частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» та статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року - 2684 гривні та на 01 січня 2024 року - 3028,00 грн.; при цьому був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн. Як вбачається з матеріалів справи, суддівську винагороду за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 31.01.2024 позивачу обчислено, виходячи з приписів абзаців 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Проте, як вже зазначалось вище, виплата суддівської винагороди регулюється виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрали чинності 30.09.2016. Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій». Таким чином, Конституція України, у редакції Закону №1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій. Крім того, такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не передбачено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Закріплення статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму. Враховуючи вказані норми законодавства, слід зазначити, що Закони України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Крім того, Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, оскільки Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Таким чином, позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди в період з 01.11.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 31.01.2024, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «;Про Державний бюджет України на 2024 рік», розмір якого станом на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн. та на 01 січня 2024 року - 3028,00 грн., а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, шляхом визнання протиправними дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 31.01.2024, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн. та зобов`язання останнього здійснити нарахування та виплату належної позивачу суддівської винагороди у спірні періоди з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у розмірі: у 2023 році - 2684,00 грн., у 2024 році - 3028,00 грн. При цьому, суд зазначає, що згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством. Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом. З огляду на наведені норми законодавства, суд доходить до висновку, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі безпосередньо пов`язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача. Докази, що у спірних правовідносинах Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 2023 році - 2684,00 грн., а у 2024 році - 3028,00 грн. відсутні. Отже, ДСА України допущено протиправну бездіяльність щодо не забезпечення фінансування бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 31.01.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2023 2684,00 грн., на 01.01.2024 - 3028,00 грн.). Відтак, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції щодо наявності обґрунтованих підстав для зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити фінансування виплати належної позивачу виплати суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 31.01.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2023 році 2684,00 грн., у 2024 році 3028,00 грн. Вищезазначені правові висновки відповідають правовій позиції викладеній в постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а. Колегія суддів суду апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 77 КАС України відхиляє доводи відповідача-2, на підтвердження доводів скарги, що виплата суддівської винагороди у 2023-2024 роках за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки затверджені бюджетні кошториси та виділені асигнування з Державного бюджету були проведені з розрахунку 2 102 грн., а не з іншого розміру. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, а тому, враховуючи норми ч. 5 ст. 242 КАС України, апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене судове рішення скасуванню. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.05.2024 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова суддя Ю. В. Дурасова